Етапи розвитку письма.

Письмо — знакова система фіксації мови на площині за допомогою умовних графічних елементів двох вимірів для передавання інформації на віддалі й закріплення її в часі.

Піктографічне (від лат. Pictus — писаний фарбами, намальований і грец. Γράφω — писати) П. — найдавніший тип знакової фіксації мови. За допомогою малюнків (піктограм, тобто зображення на камені, дереві, глині предметів, дій і подій) схематично передавався о. Зміст вислову без відображення мовних особливостей тексту (звуків, слів, їх послідовності і грамат. Форм). Синтет. Характер цього П. відповідав полісинтет. Ладові первісних мов. Піктогр. П. з’явилося, очевидно, тоді, коли люди почали усвідомлювати і виділяти з мовного потоку речення, і остаточно оформилося, вірогідно, в епоху неоліту (8 — 6 тис. до н. е.). Деякі його елементи збереглися до нашого часу (окал., дорожні знаки).

Ідеографічне (від грец. ’ιδέα — думка, ідея і γράφω — писати) П. прийшло на зміну піктографії в 4 — 3 тис. до н. е. у зв’язку з дальшим розвитком людського мислення й мови і набутою ними здатністю до більших абстракцій та поділу мовлення на елементи — слова. Воно передавало окалі. Поняття, втілені в семантиці слова за допомогою усталеного набору зображень або графіч. Символів. Напр., знак, що зображав ногу, міг означати «іти», «ходити», «стояти», «приходити», «приносити» і т. д. (звідси ін. назва цього П. — логографічне від грец. Λόγος — слово і γράφω — пишу). Перехід до ідеогр. П. стимулювався й окал. Поступом (виникненням рабовласн. Держав і потребою писемної документації для різних сфер екон. І культур. Життя). Ідеогр. Системи, мало пов’язані з фонетикою мови, були зручні для старод. Різноетнічних держав і в кожній з них розвивалися самостійно. Найвідоміші з них — давньоєгипетське ієрогліфічне П. (4 тис. до н. е. — 2-а пол. 3 ст. н. е.), шумерський (з 4-3 тис. до н. е.) і окалізова (вавилоно-ассирійський, з серед. З тис. до н. е.) клинопис, який пізніше запозичили хети (бл. 2 тис. до н. е.), урарти (на поч. 1 тис. до н. е.) та ін. народи; китайське ієрогліф. П. (з 2 тис. до н. е.), яке збереглося до нашого часу, П. майя в Центр. Америці (1 тис. н. е.). Не всі старод. Системи ієрогліф. П. розшифровані. Найкраще вивчено П. Єгипту, Месопотамії і Китаю. Логограми, які з часом набули окаліз. Характеру, застосовуються в складі допоміжних підсистем П. і нині (цифри, алгебраїчні й ока. Формульні знаки, дорожні знаки тощо).

З 2 тис. до н. е. почало формуватися складове (силабічне — грец. Συλλαβικός, від συλλαβή — склад) П., в якому кожен графіч. Знак відповідав складові слова. У цій системі П. менше знаків, ніж в ідеографічній, бо різних складів у мовах менше, ніж слів. Детальніше відображення фонет. І грамат. Структури мови у складовому П. досягалося тим, що до багатозначної ідеограми в кожному конкр. Випадку додавалися спец. Знаки, які передавали суто звукові елементи слова в цілому чи його частини, або знаки-детермінативи для уточнення кола понять, до якого належить слово. Такий спосіб П. вже забезпечував досить адекватну фіксацію мовлення і надійне відтворення тексту при читанні, отже, ним могли передаватися будьякі тексти. Складове П. формувалося двома способами: а) окалі. Перетворенням ідеогр. Систем (шумерське і похідні від нього окаліз-вавилонське, еламське, хурритське, хетське, урартське П.), критське (мінойське) лінійне складове П. і П. майя в Центр. Америці; б) шляхом окаліз. Розвитку систем на основі або під впливом ідеогр. П. (кіпрська, біблоська та ін. складові системи). Пізніші системи складового П. виникли з консонантно-звукового П. внаслідок його вокалізації. Найпоширеніші з них системи П. Старод. Індії — брахмі (8 — 7 ст. до н. е.), скоропис кхароштхі (5 ст. до н. е.) та похідне від них складове П., а також ефіопське складове П. Для цих складових систем була характерною відсутність ідеограм, застосування для позначення складів з тотожними голосними або приголосними звуками графічно близьких знаків, що надавало цим системам чіткості й стрункості.

Літерно-звукове (ін. назви — алфавітне, окалізованоне) П., що виявилося найзручнішим, сформувалося значно пізніше за складове, оскільки його виникнення пов’язане з розвиненим умінням людей розкладати мовлення на найпростіші елементи — звуки (фонеми). У цій системі П. кожен графіч. Знак (літера) передає ока. Звук (фонему). Літерно-звукове письмо має два різновиди: консонантно-звуковий (консонантно-фонемографічний) і окалізовано-звуковий (окалізовано-фонемографічний). Консонантно-звукове письмо, в якому знаками позначалися лише приголосні звуки (консонанти), виникло в 2-й пол. 2 тис. до н. е. і закріпилося переважно в тих мовах, де значення коренів слів пов’язане з приголосними звуками (протосинайське, протоханаанське, угаритське, фінікійське, давньоєврейське, арамейське, арабське П. та ін.).

28) Ксилографія.

Ксилографія - (від грец. xylon – зрублене дерево і grapho – пишу, малюю) – гравюра на дереві,

дереворит, один з видів випуклої гравюри. Друкарська форма (кліше) виготовляється ручним

способом. Зображення відбивається з поверхні дерев’яної дошки, вкритої фарбою, від якої вільні поглиблення, вирізані між елементами зображення. Виникла ксилографія в Китаї не пізніше VI століття. В обрізній гравюрі використовують дошки подовжнього розпилу стовбура дерева. На відшліфовану поверхню дошки (якщо передбачається тиражувати гравюру на друкарському верстаті, то завтовшки близько 2,5 см) наноситься малюнок, після чого лінії цього малюнка обрізаються з обох боків гострим ножем, а фон вибирається широкими стамесками до глибини 2-5 мм. Після цього дошку можна прокатувати фарбою і виконувати відтиснення на папері.Найважливіша особливість старої "обрізний" гравюри - панування чорного штриха. Технічно цілком можливий і білий штрих, його досить часто можна бачити в старих гравюрах, наприклад, в ілюстраціях флорентійських видань кінця XV - початку XVI століття. Були навіть гравюри, нарізані як негатив - білим по чорному, наприклад, роботи швейцарського майстра XVI століття Урса Графа ("чорна манера" ​​в гравюрі на дереві). Але все це сприймається скоріше як виняток із загального правила. В системі художніх засобів старої "обрізний" гравюри білий штрих займає скромне місце. Відомі майстри: Альбрехт Дюрер (1471 - 1528) - німецький художник. Лукас ван Лейден (1494 - 1533) - голландський художник.

29) Винахід паперу.

Папір - універсальний матеріал для письма та друку. Винайдений в Китаї в ІІ ст. до н. е. В 105 р.

Цай Лунь узагальнив накопичений досвід й удосконалив спосіб виробництва паперу – з кори дерев,ганчір’я, коноплі тощо. У глибоку давнину в Китаї до появи паперу для записів використовували скручені в згортки смужки з бамбука, сувої з шовку, дерев’яні та глиняні таблички і т.д. Найбільш же древні китайські тексти або «цзягувень» були виявлені на черепашачих панцирах, які датуються 2-м тисячоліттям до н. е. (династія Шан). До Цай Луня папір у Китаї робили з пеньки, а ще раніше з шовку, який виготовляли з бракованих коконів шовкопряда.Цай Лунь подрібнив волокна шовковиці, деревну золу, ганчірки і пеньки. Все це він змішав з водою і масу виклав на форму (дерев'яна рама і сито з бамбука). Після сушіння на сонці, він цю масу розгладив за допомогою каменів. У результаті вийшли міцні аркуші паперу.Після винаходу Цай Луня, процес виробництва паперу став швидко вдосконалюватися. Стали додавати для підвищення міцності крохмаль, клей, природні барвники і т. д.В Італії почали виробляти папір з ганчір'я в XI столітті. У середні віки італійські виробники паперу вважалися майстерними майстрами[1]. Італійці стверджували, що папір винайдений ними, і навіть розповідали, за яких обставин: ніби один монах, незаслужено ображений настоятелем, прийшов в келію і в люті став рвати на собі сорочку і гризти її зубами, випльовуючи жуйку. Прийшовши в себе і побачивши кашку зжованої тканини, він схопив її і кинув на кахельну піч. Через кілька місяців, перед якимось святом, монах став приводити в порядок свою келію, і знявши висохлий корж з печі, помітив, що одна сторона її вийшла гладкою, схожою на пергамент. Він спробував писати на ній чорнилом і спроба увінчалася успіхом.На початку VII століття спосіб виготовлення паперу стає відомим в Кореї і Японії. А ще через 150 років, через військовополонених потрапляє до арабів.У VI-VIII століттях виробництво паперу здійснювалося в Середньої Азії, Кореї, Японії та інших країнах Азії.У XI-XII століттях папір з'явився в Європі, де незабаром замінив тваринний пергамент.З XV-XVI століть, у зв'язку з впровадженнм друкарства, виробництво паперу швидко зростає. Папір виготовлявся дуже примітивно — ручним помолом маси дерев'яними молотками в ступі і вичерпуванням її формами з сітчастим дном.

30) Друкарства в Європі.

Тріумфальний хід друкарського верстату по Європі розпочався ще за життя Ґутенберга. Після судово- го процесу, коли друкарня та частина обладнання Й.Ґутенберга перейшли до Й.Фуста, друкарем тут стає зять Фуста, учень Ґутенберга, Петер Шеф- фер. Відомо, що він навчався в Ерфуртському та Паризькому університетах, був чудовим каліграфом, швидко засвоїв у повному обсязі винахід Ґутенберга і вніс, безпе- речно, деякі вдосконалення. Випущені Шеффером упродовж 40 років діяльності книги стали своєрідним еталоном полігра- фічного мистецтва. Серед його численних видань особливо слід відзначити Майнцський Псалтир 1457 року. Це перша в світі друкована книга, в якій названі імена друкарів та інші вихідні дані, а також представлена друкарська марка Фуста і Шеффера. В Псалтирі вперше була відтворена друкарським способом у дві фарби орнаментика – чудові декоративні ініціали. Разом з чорною фарбою основного тексту одержуємо триколірний друк. Це перший досвід використання багатоколірної поліграфічної техніки. Орнаментальний узор ініціалів, складений з найтонкіших ліній, важко, а то й неможливо відтворити за допомогою розповсюдженої тоді обріз- ної гравюри на дереві (ксилографії). Тому історики друкарства припустили, що ініціали відтворені не з дерев’яної, а з металевої форми. Таким чином, видання Псалтиря 1457 року – значний крок вперед у становленні й розвитку поліграфічних способів репродукування. Книжки Й.Ґутенберга, Й.Фуста і П.Шеф- фера рознесли по світу звістку про новий винахід. Після того, як 1462 року був зруйнований Майнц, багато учнів і під- майстрів Ґутенберга розійшлися по різних містах і країнах і заснували там друкарні. У Стразбурзі першим серед друкарів був Йоганн Ментелін, у Майнці одночасно з Фустом і Шеффером друкував книжки Ерхард Ройвіг, якого названо у виданнях ілюстратором. У Бамбергу жив і працював учень Ґутенберга Альбрехт Пфістер. Деякі вчені вважають, що сааме Пфістер надрукував так звану 36-рядкову Біблію, яку інші дослідники приписують Ґутенбергу. Ніяких підтверджень гіпотез на користь того чи іншого видавця нема. Відомо, що за 6 років самостійної роботи, з 1461 по 1466 р., Пфістер надрукував 9 книжок, на двох з них є його ім’я. В історії поліграфії ім’я А. Пфістера відоме тим, що саме він почав вперше робити ілюстрації в книзі, надрукованій з набірної форми. Це був важливий етап в становленні мистецтва книгодрукування. Книжки його невеликі, призначалися для народного читання й були надруковані не на вченій латині, а німецькою мовою. З цією ж метою – допомогти читачеві в сприйнятті змісту книги – бамбергський друкар вміщував у них велику кількість ілюстрацій. Сама ця назва походить від латинського слова «ілюстраціо», що означає пояснення, висвітлення. Перша книжка з ілюстраціями вийшла в світ у 1461 р. Називалася вона «Богемський хлібороб, або розмова вдівця зі смертю»; через 2 роки Альбрехт Пфістер випустив друге видання цієї книжки. Ілюстрації виконані в техніці гравюри на дереві, розміром у всю сторінку. Друкувалися вони окремо від набору. В наступному виданні – «Дорогоцінне каміння» – на 88 сторінках розкидано 103 ілюстрації порівняно невеликого розміру, розміщених безпосередньо в тексті. Дослідники встановили, що текст та ілюстрації друкувалися окремо: перший прогін – текст, З Німеччини друкарство потрапляє в 1465 р. до Італії. В монастирі Субіако поблизу Риму були відлиті шрифти, що одержали назву напівготичних. Саме в Римі вперше відбулося перевиробництво книжок. У перші десятиліття книгодрукування в Римі була надрукована латинською мовою невелика за обсягом книжка, в перекладі – «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і ме- дицини Болонського університету». Це є найдавніша відома наразі друкована книга, автор якої наш співвітчизник Юрій з Дрогобича (Котермак). У Франції книгодрукування розпо- чалося в 70-х рр. ХV ст., причому перша друкарня Франції не мала приватного характеру, як в інших країнах, а булла підсобним виробництвом у науковій установі – Сорбонні (Паризький універ-ситет). Першодрукарем Англії був Уільям Кекстон, який із самого початку діяльно- сті вважався національним друкарем і користувався підтримкою уряду. За 15 років роботи він випустив близько 100 назв книжок, з них 25 у його власному перекладі. Метою Кекстона була пропа- ганда англійських авторів і розвиток англійської літературної мови. В кінці ХV ст. найбільшого розквіту досягло книгодрукування в Італії. Особливу славу здобули два друкаря – Ніколя Жансон (Йенсен) і Альд Мануцій. Жансон – неперевершений майстер– шрифтовик, працював у Венеції з 1470 по 1480 рік. Він першим відійшов від загально прийнятої краси рукописів і створив чудові твори друку, краса яких у малюнку шрифтів, їхньому підборі, розміщенні набору на сторінці. За 10 років діяльності Жансон випустив близько 100 книжок різної тематики. Протягом другої половини ХV ст. в Італії загалом нараховувалось 526 друкарень, в Німеччині 261, у Франції 157, а в Англії 12, проте Англія стала першою країною, де книгодрукування велося переважно національною мовою і друкувалося порівняно мало церковної літератури. Окрім названих, у ХV ст. друкарство ввели ще такі західноєвропейські держави: Голландія, Швейцарія, Бельгія, Іспанія, Угорщина, Польща, Данія, Швеція, Португалія. другий – ілюстрації на вільних місцях. Це був значний крок уперед у техніці ілюстрування. А в подальших своїх виданнях Альбрехт Пфістер, теж уперше в історії друкарства, об’єднав в одній формі текстовий набір та ілюстраційне кліше. Надалі відтворена поліграфічним способом ілюстрація назавжди входить у друковану книжку. Часто друковані чорно-білі ілюстрації розфарбовували в усіх або в деяких примірниках тиражу. Найкрупнішою друкарнею ХV ст. була друкарня Антона Кобергера в Нюрнбергу. Тут одночасно діяло 24 друкарських верстата й працювало близько 100 чоловік. За 30 років друкарської діяльності Кобергер випустив 220 видань, в основному це великоформатні, добре ілюстровані книги. В їх оформленні брав участь молодий тоді ще, а надалі всесвітньо відомий художник Альбрехт Дюрер. Серед найвидатніших видань цієї друкарні – «Книга хронік та історій» Г. Шеделя (1493 р.), в якій надруковано 1809 графічних ілюстрацій, насамперед зображень тогочасних міст, а також «Апокаліпсис» (1498 р.) з ілюстраціями А. Дюрера.