Встановлення особливостей розмноження земноводних Поділля

До факторів які можуть впливати на розмноження земноводних, а отже визначати особливості розмноження представників одного виду або представників усієї видової різноманітності тієї чи іншої досліджуваної території відносяться фізичні (кліматичні або фізико–географічні: кількість опадів, температура, тривалість зими і літа,), хімічні (хімічний склад води де проживають або розмножуються земноводні) та біологічні (ланки живлення, антропогенний вплив).

Оскільки детальний опис кладок земноводних в літературних джерелах відсутній, одним із завдань стала необхідність зробити морфологічний опис та визначити основні параметри кладки. При проведені досліджень були встановлені особливості кладок земноводних.

Порядок та глибина розміщення кладок у водоймі зображені на рисунку нижче:

Рис. 3.6. Ікра окремих видів земноводних (зовнішній вигляд та глибина її розташування у водоймі)

1. Ікра жаби гостромордої (Rana arvalis) та жаби трав’яної (Rana temporaria) виступає над поверхнею води, завжди розташована великими купками біля берега або на мілководді (не глибше 12–16см).
2. У неглибоких місцях (до 7–10см) відкладає свою ікру кумка червоночерева (Bombina bombina).
3. У більш глибоких місцях (до 15–17см), але у самої поверхні води знаходиться ікра квакші звичайної (Hyla arborera).
4. Великі грудки ікри, розташовані біля поверхні водойми у достатньо глибоких місцях, належать жабі озерній (Rana ridibunda).
5. Ікра усіх видів ропух має вигляд довгих стрічок і „ковбас ”, які обвивають водяні рослини.

Статистичний аналіз чинників, що можуть впливати на умови вибору місць нересту та ділянок перебування по завершенні сезону розмноження (величина покриття водною рослинністю, вік ставка, умови наземного перебування біля ставка, ступінь антропогенного впливу, максимальна глибина, хімічні характеристики води, такі як рН, твердість тощо), показують, що щільність наприклад сірих ропух виразно не пов’язана з будь–яким з цих параметрів і цей вид, вірогідно, колонізує підхожі ділянки у своїх типових біотопах майже випадково, але це дуже негативно впливає на розвиток їх потомства тому величина їх кладок найбільша.

Рис 3.8. Ікра ропухи сірої. А – диплоїдна; Б - триплоїдна

Кладки ропух легко відрізнити від кладок інших жаб. Вона виглядає як тонкий шнур, в якому яйця розташовані двома правильними рядами (Рис 3.8.). Його довжина може бути до 7 метрів. Такі(шнури) часто можна побачити в неглибоких калюжах. У часничниці кладка теж у формі шнура, але він короткий і товстий, а яйця в ньому перебувають у повному безладі.

Жаби зазвичай відкладають ікру в невеликих озерцях та ставках. У свіжій кладці яйця тісно примикають один до одного, а через деякий час оболонка розбухає і відстань між ними збільшується. І тільки жерлянки метають поодинокі, не пов'язані між собою ікринки, але їх зазвичай буває по кілька штук в одному місці, близько підводних рослин [73].

Яєць у кладці дуже багато (Рис. 3.9.). Але з усієї величезної їх кількості успішно розвинуться лише одиниці. Деякі кладки загинуть при пересиханні водойм, інші стануть кормом для риб або качок.

Рис 3.9. Кладка жаби гостромордої

Перед виходом личинок з ікри кладка стає важчою і опускається глибше під воду, ближче до дна, це призводить до пониження температури. Такий перебіг подій має два значення: більш розвинені личинки вийдуть першими з ікринок і почнуть свій метаморфоз, а розвиток інших дещо затримається і їх вихід з ікринок відбудеться на декілька днів пізніше; різниця в датах виходу личинок забезпечує їм виживання і є важливим пристосуванням до виживання.

Нарешті, зародок виділить спеціальну речовину, яка розчинить драглисту оболонку, що захищала його весь час, і вийде назовні. З цього моменту пуголовок вступає у складний період свого розвитку, який завершиться метаморфозом, тобто його перетворенням в жабеняти–цьоголітка.

Залежно від температури води перетворення пуголовка в жабеняти відбуваються у жаб звичайно за 45 – 50 днів, у трав'яних жаб – за 50 – 90 днів. Довше за всіх розвиваються личинки озерної жаби (80 – 90 днів), але зате ростуть ці пуголовки швидше за інших, додаючи в день по міліметру.

Помічено, що в одному і тому у ставку, де кількість ікри однакова, чисельність пуголовків сильно відрізняється в різні роки. І ростуть вони щоразу з неоднаковою швидкістю. Виявилося, що, коли пуголовків багато, їх ріст і розвиток спочатку сповільнюється, а потім (і це добре видно) одні так і залишаються маленькими, а інші починають швидко рости. І що ще вдалося з'ясувати: великі пуголовки виділяють спеціальні речовини, які гальмують зростання їхніх дрібних побратимів. Тому пуголовки тих жаб, які трохи раніше відмітали ікру, наприклад трав'яних, мають більше шансів успішно завершити метаморфоз.

Ці речовини пригнічують ріст личинок іншого виду, але ще більше впливають на своїх родичів, особливо тих, які вилупилися з однієї кладки. Які переваги це дає великим головастикам? Якщо б всі пуголовки розвивалися однаково, то при несприятливих умовах, наприклад, у всіх були б рівні шанси не пройти метаморфоз і загинути. Великі ж пуголовки проходять розвиток вдвічі швидше, забезпечуючи продовження виду. Речовини, що виділяються великими пуголовками, є регуляторами росту і чисельності пуголовків у водоймі.

Для визначення особливостей розмноження земноводних в інших регіонах України і на Поділлі нами опрацьовані літературні джерела. Були встановлені параметри за якими проводились спостереження ­ це число ікринок в кладці, їх діаметр, тривалість ембріонального розвитку та періоду метаморфозу, встановлення температури за якої проходив ембріональний розвиток та період метаморфозу, розміри личинок.

На основі опрацьованих даних була складена таблиця 3.7., в якій подані результати раніше проведених досліджень. Складена таблиця дала нам можливість порівняти дані наших досліджень з попередніми даними, які були отримані в інших регіонах, та встановити особливості розмноження земноводних Поділля.

Таблиця 3.7.