Правка-доопрацювання 5 page

За формою власності[ред. • ред. код]

За формою власності видавництва сьогодні значно відрізняється від радянських. Залежно від форм власності, передбачених законодавством, в Україні можуть створюватися й діяти видавництва, як складові підприємств, таких видів:

· державне, що діє на основі державної власності;

· комунальне, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

· приватне, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта видавничої діяльності (юридичної особи);

· колективне, що діє на основі колективної власності.

За формою об'єднання майна засновників[ред. • ред. код]

За формою об'єднання майна засновників існують:

· акціонерні товариства (АТ),

· товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ),

· товариства з додатковою відповідальністю (ТДВ).

За способом формування статутного фонду[ред. • ред. код]

За способом формування статутного фонду видавництва можуть поділятися на унітарні та корпоративні. Унітарні — це таке видавництво, що створюється одним засновником. Він виділяє для цього майно, формує статутний фонд, затверджує статут, на засадах трудового найму формує штат працівників, безпосередньо або через найнятого фахівця керує колективом. Корпоративні — це таке видавництво, яке створюється за спільним рішення двох або більше засновників. Діє воно на основі спільної діяльності засновників чи на основі об'єднання майна. Керівництво таким підприємством здійснюється через органи, що створюються засновниками.

Друка́рня — поліграфічне підприємство, на якому виготовляють друковану продукцію (книги, газети, журнали, плакати тощо).

Перші друковані книги староукраїнською мовою видав Швайпольт Фіоль у своїй друкарні в Кракові («Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп'яття», «Часословець» (1491), «Тріодь пістну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (1491)).

В Україні перша друкарня в середині 15 ст.

У 1574–1650 роках в Україні діяли 25 друкарень, у 1651–1720 — лише 13^[1].

Збереглися документи, відкриті тільки в останні роки, що у 1460 році львівський міщанин Степан Дропан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема. Уявний портрет першодрукаря Степана Дропана у майстерні створений сьогодні в рамках проекту «Українці у світі».

Друга з відомих в Україні друкарень заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові. Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво-Печерська друкарня, Унівська,Почаївська та інші.

В СРСР розрізняли друкарні союзні, республіканські, крайові, обласні, міжрайонні й районні; великі, середні й дрібні.

В сучасних друкарнях є цехи основного виробництва (складальні, фотоцинкографські, стереотипні, виготовляння офсетних форм і форм глибокого друку, друкарські та брошурувально-палітурні) і допоміжного (наприклад, ремонтно-механічні).

Підприємства, де переважає офсетний друк або глибокий друк, називаються фабриками (наприклад, картографічна фабрика); великі друкарні, на яких застосовують два або три способи друку,— поліграфічними комбінатами. На базі великих друкарень створюють поліграфічні виробничо-технічні об'єднання.

73. Інтернет в організації редакційно-видавничих процесів.

1) перевірка фактів

2) звірити, моніторинг

3) потреба передачі інформації

4) можливі обробки різного виду типу інформації

5) видавничі процеси

6) користування в онлайні

74. Структура радіомовлення в Україні (проводові мовлення, FM – діапазон, середньохвильові станції).

Відбувається зменшення проводового, короткохвильового та середньохвильового способу розповсюдження сигналу, і значно зростає кількість станцій, що працюють у FM-діапазоні (переважно комерційних). Потерпає національне радіомовлення. Загальна радіопередавальна потужність радіопрограм УР-1, УР-2, УР-3 у діапазоні довгих та середніх хвиль зменшилася у десятки разів. Значно звузилася мережа проводового мовлення: її абонентами є тільки 56% сімей України, а загальна кількість радіоточок у країні скоротилася з 18 мільйонів у 1990 році до 8,2 мільйона у 2003 році. Тобто складається парадоксальна ситуація, коли об'єктивне збільшення обсягів інформації, яка вироблена державою і обов'язково має бути доведена до суспільства, наштовхується на проблему суттєвого зменшення технічних можливостей донесення її до споживача. Редакції проводового мовлення працюють сьогодні лише в половині районних центрів. І хоча поряд зі скороченням впливу проводового мовлення спостерігається тенденція до зростання кількості радіокомпаній, що працюють у FM-діапазоні (що свідчить про підвищення технологічного рівня мовлення), це водночас призводить і до зниження якості радіопрограм. Підтвердженням цього є рейтинг популярності FM-радіостанцій м. Києва^*86,

75. Журналістика в Україні від проголошення незалежності до власне свободи.

В радянській Україні існувала струнка система ЗМІ, яка віддзеркалювала ієрархічну піраміду тоталітарного суспільства. У 1970 р. в республіці виходили 1068 газет з разовим тиражем майже 20 млн. екз., в тому числі 14 республіканських, 60 обласних, 77 міських та об’єднаних, 430 районних, 474 низових.

Незалежній Україні дістався спадок у 2609 газет та журналів (за даними на початок 1992 р.).

На 1 травня 1995 р. їх було вже 4229 та близько 500 телерадіокомпаній. Кількісне зростання супроводжувалося різким падінням тиражів - і не тільки окремих видань, а й сумарно по країні. Практично всі видання знаходилися у важкому економічному стані. Так, дані за 1996 р. показують, що лише чотири редакції місцевого рівня з майже 30 забезпечували себе та існували без дотацій з міського чи районного бюджетів. Решта дотації отримувала, і притому в значних обсягах, що сягали суми, еквівалентної 10 тис. доларів США для газети з разовим тиражем в 10 тис. примірників. Перехід від повного забезпечення редакцій всім необхідним, яке існувало при КПРС, до ринкових відносин з друкарнями, телерадіоцентрами, зв’язком, постачальниками паперу робили їх нерентабельними.

Невміння керівних кадрів старих компартійних та й нових демократичних газет оперувати в ринкових умовах прирікали всі видання. Неприбутковість газет та телерадіокомпаній (ТРК) ставила в порядок денний питання про державну фінансову підтримку української преси. Це було робити вкрай необхідно, щоб їх врятувати, - і водночас цього не можна було робити ні за яких умов задля збереження незалежності преси України.

Сподіване й очікуване процвітання на західний манер не відбулося. Причиною стала жорстока економічна криза, що вразила Україну, як тільки було скасовано всі грунтівні засади планово регульованої економіки та відпущено ціни. Крах ринку реклами - дрібний епізод цієї всеохоплюючої кризи, але саме він прирік українську пресу на жалюгідне жебрацтво та неприпустиму залежність від влади та грошей.

Здавалося, нічого гірше бозгрошів’я для головного редактора бути не може. Але виявилося, що може бути й гірше. Після беріївських катівень та брежнєвських психушок для непокірних редакторів і журналістів передбачена ще й критика кілерів. Кілька трагічних випадків - з редактором “Вечірньої Одеси” В. Деревянко або з луганським власкором “Киевских ведомостей” П. Шевченко та інших - показали, що ця прикра реалія теж прижилася в “арсеналі” сучасних методів керування пресою в Україні.

Вочевидь, замовники вбивств доводили кожним трагічним фіналом не стільки власну силу, скільки власне безсилля і неможливість переконати журналістів, купити їх чи залякати.

Ідейна криза теж виявилася важким випробуванням не тільки для колишніх комуністів, чия ідеологія зазнала такого нищівного удару, а й для націонал-демократів, їхніх головних опонентів. Здобута влада зобов’язувала брати на себе й відповідальність за хід історії, а це передбачало нагальну необхідність консолідувати суспільство на кількох головних напрямках. Масова свідомість, звикла до існування в межах однієї ідеології та до вживання згори спущених готових істин, відвикла випрацьовувати їх самотужки, вимагала силою власної інерції чогось такого ж масштабного й зрозумілого на кшталт будівництва комунізму.

Але такої єдиної ідеї в обстановці роздрібу й розбрату суспільству запропоновано не було.

76.Функція публіцистики.

Функції публіцистики (М. Скуленко, В. Учьонова, М. Черепахова, В. Качкан):

1. Агітаційна.

2. Пропаганди.

3. Виховна.

4. Організаторська.

5. Світоглядна.

6. Комунікативна.

7. Оціночна.

8. Державотворча, націєтворча.

· 77.Місце зарисовки на газетних шпальтах.

У зарисовці поєднані ознаки інформаційних та публіцистичних жанрів. У західній журналістиці теж існує цей жанр, але він рідше вживається, ніж в українських мас-медіа і має більше рис інформаційних Зокрема, зарисовка за визначенням окремих закордонних довідників, це жанр, в основі якого подія. Втім, головне для журналіста не аналіз її, а передача емоційного враження – від події, вистави, картини, політичного заходу тощо.

За теорією української журналістики, зарисовкою називають своєрідний колоритний етюд, начерк, що у яскравій лаконічній формі відображає конкретну й локальну за своїм значенням подію. Ця подія обмежена в часі. Порівняно з жанром інформації, в основі зарисовки лежить кілька пов’язаних між собою фактів. Стилю зарисовки властива жвавість викладу, образність описів та публіцистична насиченість.

Важливе місце серед художньо-публіцистичних жанрів належить нарису Але сьогодні на його місце все частіше претендує портрет – жанр, що широко використовується і в західній журналістиці. Портрет складається з елементів репортажу, есе, інтерв ю і навіть класичного нарису.

А втім, класичний нарис не зник зі шпальт якісних періодичних видань. Щодо журнальної періодики мистецького спрямування, то жанр нарису вживається там, як і раніше. Сьогодні не лише людина праці чи кінозірка можуть стати героями нарису, а й вдалий бізнесмен та антигерой потрапляють на шпальти газет. Предметом нарису сьогодні може бути будь-яка цікава людина суспільна чи приватна. Адже сьогодні немає ні тем, ні професій заборонених для журналіста.

Окрім портретного нарису поважні видання публікують подорожні нариси – матеріал привезений з подорожі, осмислений, узагальнений, написаний яскравою мовою. Існуют ь ще так звані тематичні нариси – історичний, економічний, політичний, соціологічний, де глибоко вивчається певна галузь життя.

78.Загальна типологічна характеристика учбових видань

. Випуск навчальної літератури здійснюється в нашій країні на науковій основі, на базі перспективного планування всіх видів і форм навчання. Навчальні видання відносяться до особливо складних у редакторській і видавничій діяльності. Цю ознаку виділяють С. Антонова та М. Тимошик. Така складність, на думку дослідників, зумовлена змістовою та структурною їх специфікою. З одного боку, тексти для навчальних видань виконують чи не найвідповідальніші функції: інформаційну, пізнавальну, виховну – вони мають безпосереднє відношення до формування в читача не лише базових знань, а й основних етичних норм, моральних засад особистості. З іншого – такі видання потребують складнішої внутрішньої конструкції, вибудова якої значною мірою залежить саме від умінь і навичок як автора, так і його майбутнього редактора.

Процес створення навчальної літературу відрізняється від створення твору будь-якого іншого виду літератури тим, що автор і редактор повинні відповідним чином конструювати навчальний матеріал. При цьому необхідно враховувати два моменти:

1. Навчальне видання – одне з основних засобів навчання і складова начального процесу.

2. Навчальне видання містить певну галузь знань або сферу діяльності.

Саме ці положення диктують ряд вимог до видання. Так, перше означає, що зміст навчальної літератури повинен передбачати педагогічний вплив на тих, хто навчається. Друге говорить про те, що інформація, яка характеризує предмет змісту навчальної літератури, спеціально відбирається й опрацьовується відповідно до завдань того чи іншого виду видання.

У самостійний комплекс навчальні видання виокремлюють за цільовим призначенням і за характером інформації. ДСТУ 3017-95 «Видання. Основні види. Терміни і визначення» тлумачить навчальне видання як «видання систематизованих відомостей наукового чи прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі». Отже, головною метою навчальних видань є систематичне донесення до читачів нових для них знань. Частіше ця нова інформація має науковий характер.

Зміст навчального видання визначається державними освітніми стандартами, методичними рекомендаціями щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів, які включають вимоги до знань і вмінь випускників шкіл, коледжів, різних професійних училищ, вишів, а також необхідний мінімум і структуру цих знань і вмінь.

На кожному етапі навчання створюється певний запас знань, формується певний рівень інформаційної культури особистості, який дозволяє їй брати участь у практичній діяльності й продовжувати свій розвиток далі.

Предмет навчального видання – спеціально відібрані в певному обсязі й адаптовані відповідно до читацької адреси знання, що характеризують основи науки й практичної діяльності, а також уявлення, які відображають закономірності тої сфери діяльності, яка формує предмет змісту навчальної дисципліни, а також методи їх отримання й застосування. Крім того, предметна галузь навчального видання містить інформацію, яка забезпечує виховний вплив на того, хто навчається. Наприклад, у виданні, що розкриває принципи роботи двигуна внутрішнього згорання, може бути включена інформація про проблеми підвищення екологічної чистоти його роботи. Ця інформація дозволяє учневі при отриманні безпосередніх знань з дисципліни критично осмислити результати дії машини і сформувати особисте ставлення до ситуації (крім конкретного знання про власне процес). Предметна галузь конструюється відповідно до виду навчального видання, читацької адреси й цільового призначення.

Структура й зміст предметної галузі навчальних видань мають своєрідний характер. Сюди включені не тільки знання, а й методи їх отримання, не тільки уявлення й навички, але й методи їх практичного використання. Предметна галузь видань забезпечує виконання ряду функцій, властивих навчальній літературі.

Зміст кожного навчального видання реалізує ті функції, які виконує система освіти й професійного навчання в цілому, основними з яких є інформаційна, пізнавальна, виховна.

С. Антонова виділяє такі функції навчальних видань:

- комунікативну;

- інформаційну;

- пізнавальну;

- розвиваючу;

- виховну;

- організаційну;

- систематизуючу.

79.Робота редактора над виданнями різних видів и типів

Зміст літературного твору складає все те, про що пише автор. У розробці конкретної теми передається основний зміст, сутність викладу літературного матеріалу.

У літературному творі відображаються фактуальних знання автора і його ставлення до викладати факти, тобто об'єктивні та наукові факти, в сукупності об'єднуються поняттям <фактичний матеріал>. Об'єктивний факт - подія, явище, фрагмент реальності, які становлять об'єкт людської діяльності і свідомості. Науковий факт - це відображення об'єктивного факту в людській свідомості (Жарков, 2002).

Робота над змістом літературного твору містить наступні етапи:

розбір фактичного матеріалу;

характеристика і оцінка розробки теми;

поелементна характеристика і оцінка фактичного матеріалу;

загальна оцінка змісту та ідейного значення твору.

Слід охарактеризувати та оцінити розробку теми за актуальністю, оригінальності, відповідності увазі і типу видання.

Актуальність твору визначається соціальними запитами суспільства, потребами читачів, моральними цінностями людини.

Оригінальність твору пов'язана з власне авторським матеріалом. Оскільки літературний твір - результат творчої роботи автора, ступінь його оригінальності обумовлена ​​проявами авторського <Я> у літературній праці. Авторське <Я> реалізується в розробці теми, у змісті та формі твору. Поняття <оригінальність> невіддільне від поняття <новизна>. В оригінальному творі правомірний і запозичений, компілятивний матеріал, який необхідний автору, наприклад, для обгрунтування або ілюстрування власних оригінальних думок. Запозичений матеріал може бути і в ключових положеннях твори, а оригінальність роботи буде виражена в аргументації автора. Оригінальними можуть бути відбір і компонування компілятивних відомостей.

Тема літературного твору може бути актуальною, оригінальною в конкретній розробці, але при цьому публікації може не бути через те, що твір не відповідає видо-типологічним характеристикам видання. Твір може не підходити для видання за проблемно-тематичної спрямованості, за жанром, обсягом та іншим особливостям. Коли оцінюють твір з точки зору відповідності планованому виданню, враховують також і особливості окремих елементів твору. Наприклад, наявність у творі складних багатоколірних ілюстрацій вимагає відповідного поліграфічного виконання видання і пов'язане з певними витратами, що може відбитися на вирішенні видавця про публікації (Беззубов, 2007).

Загальна оцінка розробки теми складається з оцінки її актуальності, оригінальності літературного матеріалу і відповідності специфіці видання.

Аналіз та оцінка змісту твору пов'язані з його обсягом і якістю в їх взаємозалежності. Певна розробка теми передбачається в межах відповідного їй розумного об'єму. Якщо обсяг не відповідає конкретній розробці теми, це відбивається на якості твору. Недостатній обсяг не дозволяє розкрити тему повно, у творі можуть бути великі логічні розриви, незрозумілі фрагменти. "Надмірний обсяг призводить до того, що в творі з'являються питання, які виходять за межі теми, не пов'язані з нею або пов'язані опосередковано, виклад матеріалу буває розтягнутим, багатослівним. При надмірному або недостатньому обсязі зустрічаються і багато інші недоліки твору" [1: 202 ].

Твір розглядається з точки зору повноти розкриття теми в межах доцільного, можливого і запланованого обсягу. Доцільний обсяг максимально відповідає конкретній розробці теми, характеристикам твори (виду літератури, жанру, авторському плану) і видання (цільовим призначенням, читацького адресою і характеру інформації). Гармонійне ціле, яким уявляється остаточний варіант твору і видання, неможливо, якщо не буде знайдений доцільний об'єм для конкретної розробки теми стосовно до задуманого видання

80Робота редактора над ілюстраціями

Редактирование ілюстрацій слід розпочинати з принципової оцінки необхідності її приміщення у солідному виданні. Кожна ілюстрація має переконливим підтвердженням авторської думки, доповнювати текст, допомагати читачеві чіткіше уявити собі перебіг процесу чи дію будь-якого механізму. Та насамперед зупинимося на проблемі кількості ілюстрацій у солідному виданні. Це питання вирішується зазвичай на підготовчому етапі, тобто. на стадії укладання авторського договору, у якому вказуються окремо обсяг тексту і обсяг ілюстрацій. У сучасному видавничої практиці, зазвичай, в авторському договорі вказується лише загальний обсяг твори. Проблема ілюстрування різних видань існує, вона виявляється у питанні яке має бути співвідношення текстового і ілюстративного матеріалу. Насамперед у ілюструванні потребують місця тексту, містять інформацію то предметах, об'єктах, зорове уявлення про які зробив би цю інформацію повнішої. З іншого боку, через зображення (ілюстрацію) інформація читають 15 раз швидше, ніж у вигляді тексту. У одній брошурі, наприклад, йшлося і про високопродуктивної роботі у тваринництві: доярка отримала небувало результати, надоив протягом року 710 т молока від трьох корів. Такі результати досягнуто завдяки особливому влаштуванню скотного двору. Далі на сторінках йде опис особливостей планування скотного двору. Схеми був, хоча редактор мав запропонувати розмістити у брошуру схему цього скотного двору, щоб читач зміг оцінити її, тоді текст був би зрозумілішим, та й Витрати видання, хоча й набагато, але знизилися б. Іноді автор наводить ілюстрації не оскільки вони потрібні, а й просто оскільки вони в нього є.