Правка-доопрацювання 3 page

Проблемою інформаційних жанрів на теренах колишнього Радянського Союзу переймалися також такі фахівці ближнього закордоння, як О. Тертичний [86], В. Ученова [92], В. Горохов [32], М. Кім [46] та ін.

Загальною характеристикою цих наукових праць, підручників, де викладено основні теоретичні положення, є заангажованість і значний розрив з повсякденною журналістською діяльністю. Зокрема, численні роботи О. Тертичного за змістом і стилістикою є не стільки продовженням, скільки невдалим копіюванням відомого посібника за редакцією В. Пельта. Ґрунтовна праця М. Кіма [46] переобтяжена посиланнями на літературознавчі та соціологічні дослідження. Слово “жанр” подекуди просто губиться серед інших спеціальних термінів суміжних гуманітарних дисциплін, що не сприяє розкриттю головної ідеї книги. Фактично, відмовившись від класичного для радянського часу поділу жанрів на групи, автор пробує ввести власну систему класифікації, що має штучний і незрозумілий вигляд [46, 74].

Цілком очевидно, що стан журналістикознавчої науки в сучасній Росії зумовлений об’єктивним історичним уповільненням розвитку демократичних процесів у суспільстві, девальвацією моральних цінностей і, у зв’язку з цим, відповідно – гальмуванням процесів розвитку практичної журналістики.

Представники американської і західної шкіл журналістики, зокрема французької та німецької, питанням розвитку інформаційних жанрів приділяють значну увагу, що свідчить про стрімкі темпи розвитку саме інформаційних жанрів у журналістиці цих країн.

Дослідники Французької журналістикознавчої школи вважають, що однією з основних вимог, які ставляться перед репортером та інтерв’юером, є якість викладу журналістських текстів [27, 7]. Пояснення цього, на думку французьких фахівців, є суто прагматичним. Газета має максимально ефективно використовувати свої можливості, аби донести інформацію до пересічного читач. Для цього існує кілька прийомів: починаючи від способу подання заголовка, врізу, аж до останньої фрази, що є висновком журналістського твору і яка має запам’ятатися на рівні підсвідомості.

Основною метою новостійної журналістики, як вважають німецькі колеги, є максимально прозоре та об’єктивне подання новин [12]. Водночас німецькі журналістикознавці зазначають той факт, що “серед незчисленних спроб визначити поняття “новина” трапляються швидше загальносформульовані та старомодні дефініції, ніж сучасні й конкретні [12, 23].

48. Замітка як найпопулярніший жанр журналістики, різновиди замітки.

Замітка - жанр інформаційної журналістики. Основою замітки є новина, яку журналіст описує, відповідаючи на запитання: "що трапилось?", "де трапилось?", "коли це трапилось?", "хто брав у цьому участь?", "як це трапилось?", "чому це трапилось?"^[1]. У журналістиці замітка вважається неавторським матеріалом, згідно із журналістськими стандартами вона не повинна містити думки автора. Основні риси замітки[ред. • ред. код]

· Лаконічність. Як зазначає М. Василенко, розмір замітки не більше 15-20 газетних рядків (у рядку 25 знаків)^[7]. Замітка називає основні ознаки події, що сталася, аби читач отримав загальне уявлення про неї. Якщо новина, про яку йдеться в замітці, виявиться значимою, журналісти більш детально охарактеризують цю новину в інших жанрах. Призначення ж замітки - просто повідомити про те, що сталося, не даючи подробиць. О. Тертичний називає це "фактологічним описом"^[8].

· Оперативність. Замітка має бути написана й оприлюднена якомога швидше. Із появою інтернет-журналістики від авторів вимагають наблизитися до синхронізації події та повідомлення про неї ^[9].

Замітка дуже швидко старішає, оскільки вона містить тільки новину. На думку І. Куляса, "неоперативно подана новина одразу викликає підозру в політичній ангажованості... до того ж існує небезпека, що "спізнена" новина дезорієнтує читача й може підштовхнути його до хибної дії" ^[10].

· Побудова за шаблоном. Щодо структури замітки існують досить жорсткі умови. Г. Штромайєр говорить про те, що замітка будується із трьох блоків:

1. суть

2. джерела і подробиці

3. передісторія (бекграунд) і конктекстні зв'язки ^[11].

Проте тут потрібно згадати і про те, що у деяких замітках, може використовуватися й інша структура. Зазвичай це стосується так званих "м'яких" новин, які виконують рекреативну функцію. Г. Штромайєр називає їх "неточними новинами" і вважає, що вони мають будуватися із розрахунком на те, "щоб досягти якомога кращої розважальної дії" ^[12]. Лаконічність та побудова за шаблоном якраз і дозволяють журналістам досягти під час написання заміток максимальної оперативності.

Жанрові види замітки

· Подієва замітка. Замітки даного типу складають, так би мовити, основний потік інформаційних публікацій в пресі. Основним змістом таких заміток є фактологічний опис. Виділення їх у самостійній жанровий різновид. Можливо, на основі своєрідності предмета відображення. В якості такого, в подієвій замітці зазвичай виступають різноманітні події. А також положення справ у тій або іншій сфері діяльності.

· Анонс - це замітки, які повідомляють про майбутні події: культурні заходи, виставки, концерти та ін. Назва «анонс» перекладається з англійської «announce» як «повідомлення», «сповіщення», «оголошення».^[13] Анонс має схожі риси із рекламним текстом. Проте, на відміну від нього анонс не ставить за мету залучити до «заходу» якомога більше публіки, розписуючи його якості. Основна мета анонсу дати коротку, але об'єктивну інформацію про час і головні сторони запланованої події, про найбільш важливі його передумови і етапи.^[14]

· Анотація. Предметом відображення в таких замітках виступає певне інформаційне явище, (передусім - книги, статті). Назва даного жанру перекладається з англійської «annotate» як «примічати». Мета публікації даного типу не стільки в тому, щоб проінформувати аудиторію про появу, існування будь-якого нового видання, скільки в тому, щоб коротко описати його якості. ^[15]

· Міні-рецензія. Вона являє собою оціночну замітку, предметом якої виступає якесь інформаційне явище (книга, кінофільм, п'єса і т. п.). Мета публікації даного типу полягає в тому, щоб повідомити читачу про враження, отримане її автором під час знайомства з відображеним предметом. При цьому таке враження, яке є свого роду оцінкою переваг твору, в міні-рецензії не підтверджується будь-якими доказами, а являє собою простий виклад емоцій автора.^[16]

· Міні-порада. Замітка, в якій автор викладає можливий порядок дій, необхідний для досягнення якої-небудь мети. Але подібні публікації аж ніяк не претендують на розгорнуте обґрунтування та аналіз. Довіра до подібного роду матеріалу обґрунтовується лише авторитетом автора. Ними частіше виступають експерти.

49. Інтерв’ю як жанр у сучасних мас-медіа.

Інтерв'ю, як складова складної системи, дійсно займає в цій системі одну з найвищих позицій по частоті використання і техніки виконання. У сучасному світі потік інформації, що отримується людьми занадто швидкий, тому сучасна журналістика спрямована на передачу інформації, будь-яких фактів читачам, телеглядачам і радіослухачам більше, ніж на глибокий аналіз, зіставлення цих фактів. І тому, як нам здається, все більшою популярністю серед журналістів користуються саме інформаційні жанри (у тому числі інтерв'ю), які служать тільки для передачі певної інформації її споживачам, але не містять причинно-наслідкових зв'язків.

Інтерв'ю дозволяє споживачу інформації отримувати цю інформацію як би «з перших рук», незважаючи на наявність у ньому певної частки суб'єктивізму, яким найбільше відрізняється газетне інтерв'ю. Позначений суб'єктивізм полягає, на наш погляд, в наступному: оформляючи отриману інформацію у вигляді інтерв'ю і переносячи на папір точно те, що сказав співрозмовник, журналіст певною мірою пропускає цю інформацію через себе. І те, що виходить потім на сторінках газет в питально-відповідної формі, не є розмова, що проходив між інтерв'юером і інтерв'юйованим в чистому вигляді. Це та ж розмова журналіста з інтерв'юйованим, але у вже в «перекладі» інтерв'юера.

Однак, як було зазначено, ця риса притаманна більшою мірою газетного інтерв'ю, коли споживач інформації читає те, що чув журналіст, але в меншій - радіо та телевізійному інтерв'ю, де той же споживач інформації отримує можливість чути і бачити самому. В останньому випадку споживач інформації чує і бачить те ж, що і журналіст, тобто отримує інформацію не в «перекладі» інтерв'юера, а від того, хто є джерелом цієї інформації, її носієм. І в цьому випадку людина, безпосередньо не задіяний в процесі інтерв'ю, стає певною мірою його співучасником, оскільки він все чує і бачить, а отже, пропускає його через свою свідомість. Тут споживач інформації осмислює і «перекладає» почуте і побачене у відповідності зі своїм світоглядом, світовідчуттям, світорозумінням.

З вище сказаного можна зробити певні висновки про місце інтерв'ю в жанровій системі. Інтерв'ю, як вище зазначено, - жанр багатогранний. Про це говорить вже те, що інтерв'ю є невід'ємною складовою як інформаційних жанрів, до яких його традиційно відносять, так і до жанрів аналітичним.

Крім того, не дивлячись на легкість, інтерв'ю - один з найскладніших жанрів, які вимагають дотримуватися певної тактики і стратегії. Легким інтерв'ю представляється, з нашої точки зору, частіше за все тому, що зазвичай здається, що немає нічого простішого, ніж задавати питання і записувати відповіді на них. Однак практика показує, наскільки складний цей жанр, як важко іноді, але дуже важливо розговорити співрозмовника, повісті інтерв'ю в потрібне русло, а не просто записати мову інтерв'юйованого.

Однак, щоб зрозуміти всю складність жанру інтерв'ю, необхідно розглянути інтерв'ю, як жанр журналістики, виділити його різновиди, характерні; необхідно позначити основні методи і прийоми ведення інтерв'ю.

50.Режисура інтерв’ю, вимоги до запитань.

Щоб зрозуміти, за якими правилами працює механізм журналістського інтерв'ю, розіб'ємо процес на умовні складові, від визначення цілей до завершення бесіди. Як приклад виберемо «стерильний» випадок інтерв'ю, не зв'язаний тимчасовими рамками, положенням у просторі або іншими обмеженнями — словом, ідеальний, коли теоретично можливо пройти всі стадії робочого процесу. Треба врахувати, однак, що в такій «тепличній» ситуації журналіст виявляється нечасто. Він, як правило, працює в режимі твердих строків здачі матеріалу, коли з неминучістю випадає одна або навіть кілька ланок з ланцюжка етапів. Однак для досягнення професійних результатів інтерв'юерові потрібно прагнути пройти весь шлях від початку до кінця.

Роботу над інтерв'ю можна розкласти на три послідовні стадії: підготовка; проведення; завершення.

На першій стадії, яка випереджає хід бесіди, здійснюється дуже важлива робота із планування інтерв'ю, визначається його мета, вивчається інформаційні ресурси, здійснюється перший контакт зі співрозмовником, призначається час і місце зустрічі, продумуються можливі ризики, стратегія бесіди й основна тематика питань. Перерахуємо ще раз найбільш важливі кроки по підготовці інтерв'ю: визначення його цілей; попереднє дослідження; організація зустрічі; обмірковування характеру питань, а також стратегії й тактики інтерв'ю.

Розглянемо послідовно основні операції стадії підготовки до інтерв'ю.

Визначення цілей інтерв'ю. Це стартова позиція. Від того, наскільки ясні цілі інтерв'ю, залежить успіх усіх наступних кроків. Задумане й запропоноване вами або заплановане редакцією інтерв'ю треба «перевірити на міцність», поставивши перед собою кілька питань, відповіді на які багато в чому прояснять ваші цільові настанови.

Якщо після відповідей на ці питання у вас не склалося якісного продукту про те, заради чого, власно, намічалося дане інтерв'ю і бесіда може перетворитися в безглузду балаканину, від якої стане ніяково й вам, і вашому партнерові.

Ясна картина цілей повинна зложитися не тільки в журналіста.Але й співрозмовнику. Про цілі необхідно розповісти майбутньому співрозмовникові. Причому якщо ви дохідливо сформулюєте мету інтерв'ю, то, по-перше, полегшите собі розробку питань (до речі, типове для починаючих журналістів: «Не знаю, що запитати» — відбувається саме від неясної уяви про цілі); по-друге, зменшите ймовірність нерозуміння з боку співрозмовника й зумієте переконати його в необхідності зустрічі. Коли мета ясна й чітко сформульована, у вашого партнера теж з'являється цілком з'ясовне почуття впевненості в тому, що його вислухають, зрозуміють і постараються донести почуте до глядача або слухача.

Мета інтерв'ю визначається багатьма факторами. Це й особливості характеру співрозмовника, і його роль у певній ситуації, і соціально-політичні обставини, що склалися, і масштаб проблем, які пов'язані з героєм суспільні стереотипи, що й виникли в цьому зв'язку.

51.Репортаж, його природа і специфіка підготовки.

Репорта́ж — повідомлення в періодичних виданнях, радіо- і телепередачах про важливі події суспільного життя, а також мистецької та літературної дійсності^[1], матеріал з місця подій.

Спочатку жанр репортажу представляли публікації, що сповіщали читача про хід судових засідань, парламентських дебатів, різних зборів тощо. Пізніше такого роду «репортажі» стали називати «звітами»^[2].

Термін походить від французького «reportage», яке, у свою чергу, містить латинський корінь «reporto», що означає передавати. Репортажі зазвичай поділяються на телевізійні, газетні та радіо репортажі, а також вони можуть бути опубліковані в журналах та інтернет-виданнях^{[ Джерело? ]}.

В телевізійних репортажах беруть участь, як правило, 2 особи — репортер та телеоператор. При цьому розповідь здебільшого ведеться на камеру, а фоном є місце подій, яким присвячений репортаж^{[ Джерело? ]} та має за мету справити емоційне враження, відтворити дійсність, побачену репортером на місці подій та дати побачити, почути (пережити) все те, що було у реальному житті^[3].

Необхідність особистої присутності або участі в подіях, яким присвячений репортаж, часто становить загрозу для здоров'я та життя репортерів. В країнах з обмеженнямисвободи слова репортери також можуть зазнавати утисків або страждати від насильства з боку окремих соціальних груп або держави. Захистом репортерів опікується декілька організацій, найбільше відомою з яких є організація «Репортери без кордонів».

Репортаж як жанр досить часто використовують в мистецтві для підсилення ефекту правдивості описуваних подій. Так, фрагмент радіоспектакля «Війна світів» за однойменною книгою Герберта Уелса, що транслювався в стилі репортажу 30 жовтня 1938 в ефірі станції CBS США, був сприйнятий радіослухачами як справжній новинний репортаж і більше мільйона жителів північного сходу США повірили у напад марсіан і вдарилися в паніку.

Специфікою репортажу як жанру журналістики є оперативність. Крім того, для цього жанру характерно неупереджене (без оцінок) висвітлення подій і мається на увазі, що репортер є очевидцем або учасником описуваного дійства. Саме факт обов'язкової присутності автора сюжету на місці дії є суттєвою відмінністю репортажу від просто кореспонденції.

52. Загальна характеристика аналітичних жанрів.

На думку Є.П. Прохорова, поняття МІ є базисним з кількох причин:

1.Він розкриває специфічність, фундаментальну особливість досліджуваного предмета (журналістики). Саме через характеристику діяльності журналістики щодо збору, обробки, компонуванні, поширенню МІ проявляється сутність журналістики як особливої ​​сфери соціальної діяльності;

2.жур-ка не має в своєму розпорядженні ніякими іншими ср-вами для виконання своєї соціальної ролі, крім інформації. Стаючипосередником між журналістикою і аудиторією, інфа є тим робочим інструментом, за допомогою якого вирішуються різноманітні завдання, що стоять перед всією системою журналістики як специфічним соціальним інститутом.

Необхідно завжди пам'ятати, що коли говорять про інформаційну природу журналістики, то мають на увазі не інформацію взагалі, асаме МІ.

У даному визначенні прикметник «масова» набуває наступний сенс:

спрямованість на масу при відсутності безпосереднього контакту незалежно від величини просторової рассредоточенности аудиторії;

релевантність, тобто відповідність потреб аудиторії в інформації;

доступність інформації для маси (безкоштовне надходження інформації або за невелику плату; зручний режим споживання; простота форми, що сприяє легкому засвоєнню);

актуальність для даної аудиторії;

прагнення до створення єдиної позиції маси на питання, що її запитань, інтеграції її в соціальну спільність і виробленню єдиної активної позиції з цього кола питань з наближенням до загальнолюдських норм;

контакт з аудиторією;

зверненість до масової свідомості, де МС - це сукупність уявлень різних соціальних груп про світ явищ навколишнього життя, які зачіпають їхні соціальні інтереси і позначаються на характері їх життєдіяльності як членів суспільства.

Від знання особливостей будови МС у вирішальній ступені заздрості характер творчої діяльності журналіста, спрямованої на успішне взаємодія з кожним з них. У структурі МС фундаментальну роль грає світогляд - це картина світу в МС. Світогляд включає в себе уявлення про концепцію життя, про сутнісні основи життя суспільства та світу явищ природи, про людину, про роль окремих соціальних груп та інститутів. Таким чином, світогляд - це призма, крізь яку людина розглядає і оцінює навколишнє, приймає життєво важливі рішення, визначає свою лінію поведінки у вирішенні принципових питань буття.

Світобачення - також узагальнена модель дійсності, але вона побудована не на раціонально-понятійної основі, а з допомогою емоційно-образних засобів. Емоційно-образна картина світу об'єктивно існує поруч і разом з раціонально-понятійної. За допомогою художніх засобів вона орієнтує людей у характерних особистісних втіленнях і проявах соціальних закономірностей, розкриває типи соц.поведінки в певних життєвих обставинах.

Історична свідомість - уявлення про історич. процесі виникнення, становлення і розвитку найрізноманітніших явищ життя минулого в його зв'язках з сьогоденням і майбутнім. Іст. свідомість включає науково-істор. знання і емоц.-образні уявлення, почерпнуті з худ. літ-ри та мистецтва. Іст. свідомість живе в традиціях, моралі, звичаї, успадкованих від минулих поколінь, і в особистому досвіді, накопиченому в спілкуванні з матеріальними, духовними, психологічними «носіями» минулого.

Громадська думка - реакція МС на все те, що становить живу тканину поточного життя. При цьому якщо «ядро» щодо стійко, то «оболонка» значно більш рухлива.

53.Коментар, стаття, огляд: спільність і відмінність між ними.

Комента́р (від лат. commentārium — записки, тлумачення) — * Тлумачення певного тексту або книги.^[1]

· Додаток у кінці книги, примітки по тексту в підрядкових виносках з поясненням окремих місць, термінів та виразів.^[1]

· Роз'яснювальні або критичні зауваження з приводу яких-небудь подій, явищ (використовується переважно у ЗМІ).

· Запис користувача веб-сайту, що висловлює його ставлення до інформації, розміщеної на певній сторінці. Розміщується, як правило, за допомогою веб-знарядь знизу коментованої інформації.

Стаття́ (публіцистичний твір) — публіцистичний чи науковий твір, що на підставі розгляду та зіставлення значної групи фактів чи ситуацій, ґрунтовно й глибоко, з науковою точністю трактує, осмислює й теоре­тично узагальнює проблеми соціальної дійсності.

Стаття будується на розкритті та аналізі проблеми. Предметом статті є певна проблема, тому головним її внутрішньожанровим типом є саме проблемна стаття. Окрім цього виділяють також полемічні, оглядові, пропагандистські, літературно-критичні, наукові і науково-популярні статті, основною відмінністю між якими є спосіб організації та манера викладу матеріалу^[1

О́гляд — це аналітичний жанр, який ознайомлює читачів з найважливішими подіями життя країни, області, міста, підприємства за певний період часу [1].

Огляд — це жанр журналістики, який містить оцінки сукупності однорідних фактів з певної сфери життєдіяльності людей певного часу з метою дати аудиторії об'єктивну і цілісну картину дійсності, своєрідну панораму життя, одну з його сфер [2].

Головне призначення огляду як жанру в тому, що на основі певної кількості фактів журналіст повинен створити панораму реальної дійсності, яка виражає певні тенденції і закономірності щодо її розвитку. Об'єктом огляду є дійсність, ще не, або вже інтерпретована раніше в матеріалах ЗМІ (газет, журналів, радіо- та телепередач), а предметом — нові та вже створені повідомлення.

54.Стаття і її жанрова специфіка.

Стаття - жанр, що виражає розгорнуту, докладно аргументовану концепцію автора або редакції з приводу актуальної соціальної проблеми. Стаття-жанр, що відображає дійсність у її сутнісних проявах, покликаний дати доказовий аналіз значних суспільних фактів, проблем, явищ.

В основі жанру статті знаходиться складна, актуальна, суспільна проблема. Цей жанр відрізняється широтою теоретичних і практичних узагальнень, глибоким аналізом фактів і явищ, чіткої соціальною спрямованістю, широтою охоплення дійсності, всебічним докладним аналізом проблеми, масштабністю узагальнень і висновків, повної логічної композицією: теза-аргумент-висновок або теза-аргумент-тезу. На відміну від кореспонденції, де в основі лежить ситуація, обмежена місцем і часом, автор оперує кількома локальними фактами. У статті окремі ситуації розглядаються як частини ширшого явища. Головне для журналіста в статті - простежити зв'язки, що з'єднують описувану ситуацію з соціальними проблемами сучасності.

Аргументована і вибудувана відповідно до головною думкою автора система фактів формує логічний стрижень статті, стає її концепцією. У якості новини пропонується авторська концепція того, як автор побачив і оцінив стан проблеми.

Композиція статті чітко вивірена: 1.Постановка проблеми (зачин виділяється в лід). Зачин може бути подієвий (описана ситуація), наочне зіставлення (описується кілька ситуацій), декларація проблеми (пряма формулювання, як правило містить обіцянку автора підтвердити тезу), лід-цитата (пряме чи непряме цитування), 2.обозначеніе гл-го напрямки міркування (теза) 3.подкрепленіе нових положень (аргументація основних положенійй), показ думок, 4.вивод. Він може бути відсутнім, а може бути використаний прийом введення спірного думки (замінює собою висновок).

55.Огляд преси та його форми у сучасних мас-медіа.

Засоби масової інформації (ЗМІ), мас медіа (Mass media) — преса (газети, журнали, книги), радіо, телебачення, інтернет, кінематограф, звукозаписи та відеозаписи, відеотекст, телетекст, рекламні щити та панелі, домашні відеоцентри, що поєднують телевізійні, телефонні, комп'ютерні та інші лінії зв'язку. Всім цим засобам притаманні якості, що їх об'єднують — звернення до масової аудиторії, доступність багатьом людям, корпоративний зміст виробництва і розповсюдження інформації. Термін мас медіа застосовується також до організацій, які контролюють ці технології, наприклад, телевізійних каналів або видавництв.^[1][2]

Громадські медіа, часто пов'язані з «громадськими комунікаціями» та можуть приймати різні форми, можуть стосуватись різних груп людей та бути пов'язані з великою кількістю різних напрямків. Разом із тим, громадські медіа являють собою засіб для створення дискусії та залучення звичайних громадян, що об'єднані певними цілями. Головна риса громадських медіа полягає в тому, що вони не залежать від комерційних тенденцій та популярних тем для обговорення. Це дозволяє створювати різні моделі громадських медіа, які можуть пропонувати відкриту редакційну політику, або більш сфокусовану на залученні громадян.

56.Рецензія та інші форми літературно-критичних виступів у ЗМІ.

З допомогою цього жанру журналіст осмислює і оцінює наукові, суспільно-політичні, художні твори. Головна відмінність рецензії від інших жанрів полягає в тому, що її об'єктом є не безпосередні факти дійсності, а факти та явища, вже вивчені, осмислені і зображені в книгах, спектаклях, кінофільмах і т. д. Рецензія оцінює плюси й недоліки роботи вченого або художника, зіставляючи результати дослідження з життям, роблячи відповідні висновки. Рецензія, як правило, розглядає одне-два твори, дає їм оцінку, не ставлячи перед собою інших, складніших завдань.

Періодичні видання відгукуються на ті роботи, які представляють найбільший інтерес для аудиторії. Завдання газети — помітити найкраще, популяризувати його, а також вказати на помилкові або слабкі роботи.

Головне призначення рецензії — допомогти читачеві чи глядачеві глибше розібратися в питаннях політики, економіки, науки, техніки, мистецтва. Рецензія завжди цілеспрямована, розрахована на певну аудиторію, читацьку групу. Вона містить аналізовані дані про твір, про задум його автора, дає аналіз і вказує на суспільну значущість роботи.

57.Журналістське розслідування і вимоги до його організації та проведення.

Етапи та методика проведення журналістського розслідування
Цілі журналістського розслідування реалізуються в результаті застосування відповідних методів, співвіднесених, у свою чергу, з його пізнавальними етапами. Журналістське розслідування містить у собі кілька таких етапів.
Перш ніж говорити про методи, які застосовуються в журналістському розслідуванні слід визначити, що ж означає саме поняття «метод». Саме слово «метод» походить з грецької мови і означає «спосіб пізнання, шлях до чого-небудь». Як зауважує В.П. Кохановський «метод (в тій або іншій своїй формі) зводиться до сукупності визначених правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. Він є система приписів, принципів, вимог, які повинні орієнтувати дослідника у вирішенні конкретної задачі, досягненні визначеного результату в тій або іншій сфері діяльності. Метод дисциплінує пошук істини, дозволяє економити сили і час, рухатися до мети найкоротшим шляхом»[2].
1.1. Отримання попередньої інформації
Без сумніву, одного знання того, що тероризм існує, журналісту явно недостатньо, щоб зайнятися конкретним розслідуванням по цій темі. Щоб подібне розслідування було розпочато, необхідний якийсь, більш конкретний, інформаційний «посил». Ці дані можуть відповідати дійсності, або можуть виявитися вигадкою, але поки їх немає, журналісту нічого розслідувати, нічого перевіряти. Як вони з'являються? Іноді - в результаті «сліпого» пошуку відомостей по темі, заснованого на звичайному цікавості. Читання книг, газет, журналів, перегляд документальних фільмів і телепередач, знайомство з бібліографічними оглядами, іншими бібліотечними джерелами, комп'ютерними виданнями і базами даних як російських, так і міжнародних, можуть підказати журналісту достатньо певну адресу цілком конкретного пошуку. Але набагато частіше подібні адреси підказують телефонні дзвінки або надходять до редакції листа. Іноді привід для підготовки розслідування виникає як би сам собою, на основі тієї інформації, яка постійно циркулює в професійній журналістському середовищі. Ще один можливий шлях одержання первісної інформації - анонімне анкетування. З цією метою у виданні, в якому працює журналіст-розслідувач, може бути опублікована анкета, що містить питання, відповіді на які можуть наштовхнути його на цілком певну адресу подальшого пошуку.

58.Загальна характеристика публіцистичних жанрів.

На основі цих способів виділяються три групи жанрів:

інформаційні,

аналітичні,

художньо-публіцистичні.

Перед кожною групою жанрів журналістика ставить свої завдання.

Інформаційні жанри. "Якщо мова йде про оперативне інформування журналістом своєї аудиторії, то воно має бути в першу чергу націлено на найбільш важливі для неї події, явища, пов'язані з базовими, найбільш актуальними її потребами, а також має сприяти формуванню в читача максимально точної картини навколишнього його реальності.

Аналітичні жанри. Якщо ж мова йде про більш глибокому дослідженні (аналізі) дійсності, про роз'яснення, тлумаченні, інтерпретації актуальних проблем, суті і значення сучасних подій, процесів, ситуацій, то ці досліджувані проблеми, події, процеси, ситуації повинні розглядатися журналістом у взаємозв'язку з іншими феноменами, співвідноситися з більш фундаментальними, більш значущими явищами, закономірностями, тенденціями розвитку різних сторін суспільного життя.

Художньо-публіцистичні жанри. Якщо ж журналіст "здійснює" дійсність в емоційно-образній формі, передає аудиторії своє уявлення про актуальну реальності за допомогою художньої типізації, то він повинен здійснювати її таким чином, щоб не спотворити реальний стан справ, якого стосується ця типізація. Саме це і відрізняє її від типізації, заснованої на вигадку, на безмежній фантазії автора, властивої власне художньої творчості (але не публіцистичного!) Як такого. "(Тертичний О. А. Жанри періодичної преси. М., 2000 С.7-8).