Правка-доопрацювання 1 page

Вступна частина

В цілому не існує якихось правил, які регламентують перелік обов'язкових складових цієї частини побудови книги. Це залежить і від автора, і від видавця, і від теми, проблематики та виду самого видання. Скажімо, у виданнях художньої літератури вступна частина може бути цілком спрощеною. Натомість, у наукових виданнях -складнішою, повнішою. Умовно до цієї частини можна віднести такі складові змістової побудови книги: від видавництва, переднє слово, передмова, вступна стаття, авторський вступ.

Фрагмент вступної частини книги, що називається "від видавництва", з'являється тоді, коли виникає потреба привернути особливу увагу читача до причини появи чи засад такого видання. За обсягом вони короткі, як правило, на одну-дві сторінки. Набираються іншим шрифтом і нерідко мають відмінний формат шпальти набору. Це може бути:

представлення нового видавничого проекту;

обгрунтування причини появи другого видання, його відмінностей від попереднього;

представлення організацій або меценатів, які прилучилися до реалізації цього проекту;

29. Основні вимоги до підготовки оригінал-макету видання. Підготовка оригінал-макету.

Початкуючий видавець здебільшого починає свою діяльність з підготовки до друку не великих за обсягом і не складних за зовнішньою конструкцією та внутрішньою структурою видань. В основі видання, як правило, — суцільний текст одного кольору.

Оригінал-макети таких видань (а це — підписані для відтворення поліграфічними засобами шпальти майбутнього друкарського продукту) під силу підготувати навіть на домашньому комп'ютері, добре володіючи однією з програм системи верстки.

Після внесення всіх поправок редактора та коректора на етапі першої, а в разі необхідності — другої версток, і звірки внесених виправлень на екрані зверстані шпальти майбутньої книги можна виводити. Спочатку на паперову основу. Як підказує досвід, несподівані помилки різного характеру краще «виловлюються» все ж на паперовому варіанті шпальт, ніж на екранному.

На цьому етапі редакторові більше уваги слід приділити виявленню технічних вад зверстаних сторінок майбутнього книжкового блоку: неоднакової кількості рядків на повних сторінках, «висячих» рядків на початку шпальти, повторюваних кілька разів підряд один під одним (більше чотирьох) переносів слів тощо.

Для відкриття замовлення на поліграфічне відтворення в друкарні видавничого оригіналу потрібно підготувати:

• лист видавництва на адресу керівника поліграфічного підприємства;

• комплектний оригінал;

• технічну видавничу специфікацію;

• договір з поліграфічним підприємством.

30. Сутність редакційної правки.

У результатіуглубленного прочитання тексту редактор сягає точності її оцінювання і звичайно лише після цього вдається до виправленню. Саме такими рекомендує йому вступити традиційна методика редагування, яка грунтується на досвіді редакторів красного письменства. Методика динамічного редагування, запропонована під час до виданню наукової та програмах технічної літератури, радить редактору складати своє висновок про матеріалі відразу після ознайомчого читання, правку ведуть у ходіуглубленного читання, та був, безпосередньо перед здаванням в набір, переглянути весь текст вкотре. Під час підготовки до опублікуванню матеріалів масової інформації ми бачимо гнучке поєднання різних методик, диктоване різноманіттям змістовних і жанрових характеристик журналістських творів.

У літератури з теорії та практиці редагування проблеми редакторського аналізу відтіснили другого план питання, пов'язані з процесом правки тексту. Це знаходить пояснення в концепції,видящей суть редагування в своєрідною прогностичної перевірці рукописи з погляду того, як твір служитиме читачеві, а не в виправленню її. І хоча загальновизнано, що часто правка займає майже багато часу для підготовки рукописи до видання, багато посібники з методиці редагування озброюють редактора лише найзагальнішими рекомендаціями, як правити текст.

Ідея правки тексту який суперечить і його об'єктивним характеристикам, ні психологічним закономірностям творчого процесу створення літературного твори. Уміло проведена трансформація не порушує цільності йсвязности тексту. Навпаки, звільнення його структури від елементів, породжених побічними впливами, проясняє задум автора, його ідею. "Обережно забираєш зайве, як знімаєш плівку з перекладної картинки, та поступово б під руками проступає яскравий малюнок. Рукопис не тобою написана. І все-таки радісно відчуваєш деяку причетність до її створенню... Мені, редактору, цю роботу дала дуже багато. Вона допомогла зрозуміти, як розрізнені, скупі факти, переломлюючи уявою письменника, обростають плоттю, що з деталей складається образ.

Види правки

У всіх підручниках, посібниках наведено чотири види правки: правку-вичитування, правку-скорочення, правку-доопрацювання та правку- переробку.

Правка-вичитування

Мета редакторської правки-вичитування - читання тексту "наскрізь". Вичитувач має зауважити його змістові, композиційні, стилістичні хиби, перевірити правильність написання географічних назв, імен та прізвищ, точність цитат, цифр, дат, зіставність одиниць вимірювання. До обов'язків вичитувача входить також перевірка відповідності заголовків текстові, підтекстівок фотографіям та малюнкам. Правці-вичитуванню підлягають досконалі авторські тексти, які не потребують редакторського втручання. Завдання редактора тут зводиться до перевірки фактів, уточнення положень, апробації визначень. Тільки вичитуються також офіційні документи, всі види передруків, матеріали інформаційних агентств. У них усувають орфографічні помилки, позначають абзаци, звіряють цифри.

Правка-скорочення

Правка-скорочення як особливий вид опрацювання рукопису має на меті досягти максимального лаконізму без втрат для змісту. Часто метою правки-скорочення в ЗМІ є зменшення обсягу тексту, доведення його до певних розмірів, до певного хронометражу. Цей вид правки - це пряме втручання в текст, тому редактор має врахувати особливості його змістової й синтаксичної структури. Характер змін, що вносять звичайно в текст за його скорочення, дозволяє розподілити їх на дві групи: скорочення тексту частинами й скорочення, які умовно називають внутрішньотекстовими. У першому випадку вилучають частини тексту, що є певними змістовими ланками. Вони здебільшого оформлені композиційно й синтаксично. Скорочення однотипних прикладів, фактів одного змістового ряду, подробиць не викликає труднощів під час редагування. Якщо скорочення намічено правильно, вони не спотворюють змісту й не суперечать манері автора, а отже, текст після них потрібно мінімально додатково опрацьовувати. Насамперед ідеться про опрацювання "стиків" між частинами тексту які тепер опинилися поряд, щоб досягти його зв'язності. Скорочуючи текст, редактор має завжди пильно стежити за тим, щоб епізоди й факти, вилучені під час правки, не згадувалися непрямо в наступному викладі. Коли зв'язок між змістовими ланками необхідний, скорочення великими частинами неможливе. В цьому разі вдаються до внутрішньотекстових скорочень, пов'язаних з більш глибоким утручанням у текст. Скорочення в сторінці, як правило, має виконувати відділ, що готував матеріал до друку, або сам автор.

Правка-доопрацювання

Правка-доопрацювання - найпоширеніший вид редакторських виправлень у журналістських текстах. Його найчастіше використовують у редакторській діяльності. Мета правки-доопрацювання - вдосконалення тексту, зокрема його форми, уточнення ідеї автора, його задуму. За своїм характером зміни, які вносять при цьому в текст, різноманітні: скорочення, дописування окремих фрагментів, заміна слів і зворотів, зміна синтаксичних структур, удосконалення композиції. Особливостей манери викладу автора, його стилю правка-доопрацювання змінювати не повинна. Редактор виправляє також логічні й фактичні помилки, замінює не цілком переконливі аргументи іншими. Проте переважно доводиться поліпшувати форму викладу через удосконалення мовностилістичних засобів. Найдоцільніше й найкраще виправити такий текст може сам автор. Після зауважень редактора він зрозуміє вимоги засобу масової інформації, збагне суть помилок і належно поліпшить власний рукопис. Проте оперативність мас-медіа не завжди дозволяє попрацювати з автором, тому правку-доопрацювання виконують здебільшого без автора. Залишаючись у межах авторського тексту, редактор надає рукописові сильнішого політичного звучання, найбільшої точності й виразності.

Правка-переробка як різновид творчості

Правка-переробка є специфічною формою редагування. її використовують щодо текстів авторів, які слабко володіють навиками літературної праці. Скажімо, часто листи читачів не можна віддати до друку в тому вигляді, в якому вони надійшли до редакції. Мета цього виду правки - створення нового варіанта тексту на основі матеріалу, поданого автором. Базуючись на фактах, які повідомив автор, журналіст утілює думку автора в літературну форму. Тут редагування мало чим відрізняється від самостійної творчості. Й це не суперечить настанові про додержання авторського стилю. В такому випадку, по-перше, важко говорити про наявність в автора творчого почерку, а, по-друге, турбота про читача тут відсуває турботу про автора на другий план. Проте редактор усе одно має дбати про те, щоб не нав'язувати дописувачеві чийогось способу викладу. Правка-переробка, як і всі інші форми виправлення тексту, не повинна знеосіблювати авторський текст; вона, навпаки, має бути спрямована на те, щоб зауважувати й розвивати ті індивідуальні, неповторні риси, які має автор. Правка-переробка близька до такої особливої форми творчої праці, як літературний запис. Зауважимо насамкінець, що, як свідчить редакційна практика, під час підготовки тексту журналістського твору до друку часто поєднуються всі види правки. Застосування одного виду правки в "чистому" вигляді трапляється лише зрідка..

32. Службова частина книжкового видання та її складові. Службова частина (апарат) видання — це напрацьований історичним досвідом і регламентований певними нормами, зразками, стандартами тієї чи іншої країни мінімум уніфікованих інформаційних матеріалів видавничого походження, який вміщується, здебільшого, на початкових і прикінцевих сторінках видання з метою його ідентифікації користувачами як у середині країни, так і за рубежем, а також для бібліографічного опрацювання та статистичного обліку (за М.Тимошиком). Елементи службової частини на початкових сторінках[ред. • ред. код]

Титул (титульний аркуш) — це початковий аркуш видання, на якому розміщується частина основних вихідних відомостей, які дають можливість ідентифікувати (титулувати) видання, відрізнити його від усіх інших.

За кількістю сторінок і змістовим наповненням титул буває:

· одинарний

· подвійний

· розгорнений

· розворотний

Титульний аркуш складається:

• надзаголовкові дані, • відомості про авторів, • назва видання, • підзаголовкові дані, • вихідні дані.

33. Особливості редагування довідкових видань.

Редагування довідкової літератури — це багатоаспектний процес редакційного опрацювання довідкової літератури, метою якого є якісна та ґрунтовна підготовка видання до друку.

Довідкове видання характеризується особливими способами подачі матеріалу. Досить часто матеріал подається у вигляді довідкових статей, які можна назвати мінімальними структурними одиницями видання. Матеріал, який буде поданий в енциклопедії, повинен підбиратися цілеспрямовано, має забезпечувати комплексне висвітлення як окремого предмета, явище чи події, так і їх сукупності. Важливою якістю матеріалу є достовірність та науковість, відповідність сучасному рівню знань з певної області. Редактор має сумлінно стежити, щоб статті не дублювали одна одну. Щоб усунути повтори, якщо раптом вони виникнуть, варто використовувати систему внутрішньо текстових посилань і відсилань на певну статтю, де можна знайти необхідні відомості. Словарну статтю не можна розглядати як самостійну одиницю – вона є лише частиною сукупності усіх статей, про що редактор повинен пам’ятати. Зв’язки між статтями є запорукою того, що певне явище буде висвітлене максимально повно та ґрунтовно.

Редактор має слідкувати за тим – чи однорідно описуються схожі між собою явища. Статті про явища одного характеру мають бути приблизно однакові за структурою та об’ємом. Дуже важливо прослідкувати за зв’язками між заголовком статті (явищем, яке описується) та її наповненням.

Усі елементи статті потребують уваги редактора, окрім цього, його обов’язком є перегляд великої кількості статей на предмет уніфікованої структури. Для цієї мети, ще на етапі написання статей використовують типову статтю – еталон, зразок для полегшення подальшої роботи авторів та редакційної обробки матеріалів. Типових статей може бути кілька – для описів різних понять: країн, персоналій, наукових термінів тощо.

Необхідно також пам’ятати, що критеріями редакційного аналізу стають також інформаційна насиченість та ступінь розгорнення інформації.

Інформаційна насиченість енциклопедичної статті визначається кількістю використаних для опису об'єкта фактів, узятих в чистому вигляді, без оціночних положень, засобів зв'язку структурних компонентів статті, посилань, цитат (якщо вони не містять тих же самих фактів) і т.д. Це об'єктивний показник довідково-інформаційної цінності статті, її корисності для споживача, зорієнтованого на об'єктивні, перевірені, усталені відомості з даного питання.

Ступінь розгорнення інформації. Цей аспект логічно продовжує попередній: в статтях з рівним ступенем інформаційної насиченості можуть використовуватися різні засоби, лаконізуючи виклад або, навпаки, розширюючи його рамки. Однак компактність опису може призвести до втрати частини інформації, при цьому стаття може постраждати у таких аспектах, як доказовість, переконливість, доступність, виразність^[2].

34. Індивідуальні характеристики творчої особистості журналіста. Професійні обов’язки журналіста.

Журналіст (новинар) — людина, яка займається збором, створенням, редагуванням, підготовкою та оформленням інформації дляредакції зареєстрованого засобу масової інформації, що пов'язаний з нею трудовими чи іншими договірними відносинами, — або займається такою діяльністю за власною ініціативою.

Права та обов'язки журналіста

Журналіст має багато прав та обов'язків. Усі вони визначені в ЗУ «Про інформацію» та інших законах, які регулюють діяльність преси, радіо та телебачення.

Права журналіста

· вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації;

· відвідування державних органів влади, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій та бути прийнятим їх посадовими особами;

· відкрито здійснювати записи, в тому числі із застосуванням будь-яких технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом;

· вільний доступ до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються чинним законодавством України;

· переваги на одержання відкритої за режимом доступу інформації;

· безкоштовне задоволення запиту щодо доступу до офіційних документів;

· по пред'явленні редакційного посвідчення чи іншого документа, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації, перебувати в районі стихійного лиха, катастроф, в місцях аварій, масових безпорядків, на мітингах і демонстраціях, на територіях, де оголошено надзвичайний стан;

· звертатися до спеціалістів при перевірці одержаних інформаційних матеріалів;

· поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під псевдонімом або анонімно;

· відмовлятися від публікації матеріалу за власним підписом, якщо його зміст після редакційної правки суперечить особистим переконанням автора;

· на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.

Обов'язки журналіста

· подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію;

· задовольняти прохання осіб, які надають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці авторства;

· відмовлятися від доручення редактора (головного редактора) чи редакції, якщо воно не може бути виконано без порушення Закону;

· представлятися та пред'являти редакційне посвідчення чи інший документ, що засвідчує його належність до друкованого засобу масової інформації;

· утримуватися від поширення в комерційних цілях інформаційних матеріалів, які містять рекламні відомості про реквізити виробника продукції чи послуг (його адресу, контактний телефон, банківський рахунок), комерційні ознаки товару чи послуг тощо^[1].

35. Характерні особливості журналістського твору, його відмінність від художнього, наукового та інших видів творів.

Багато дослідників виділяють актуальності як найголовніша ознака журналістського твору. Актуальність, дійсно, важлива властивість журналістських матеріалів, проте воно притаманне багатьом видам текстів. До рис специфічним, на наш погляд, його відносити помилково.Але головне в тому, що воно є похідним від семантики, від семантичних і прагматичних особливостей того чи іншого виду творів, а це означає: у кожному з них секрет актуальності свій.

Чим пильніше побачив журналіст зв'язок конкретної ситуації з назрілою життєвою проблемою, чим глибше зрозумів її і отримав за неї він більше цінне нове знання, освоюючи конкретний матеріал, тим актуальніше буде його публікування і тим більший резонанс вона викличе.

Знайти хорошу тему для журналіста - означає знайти яскраву реальну ситуацію, яка або дає нове знання про проблему, що зачіпає багатьох, або показує цікавий досвід її вирішення, або відкриває можливість відобразити у тексті проблему нову, ще не усвідомленусуспільством, але вже проявилася як реальна трудність, що вимагає дозволу. І чим несподіванішою або довгоочікувані нові відомості, чим більшого числа людей вони торкнуться, тим цінніше матеріал. Наприклад, не можна не помітити те нове, що з'явилося в тематичних рішеннях матеріалів усіх засобів масової інформації: як розширилося коло проблем; скільки нових зон дійсності, закритих раніше для журналістики, виявилося представлено конкретними реальними ситуаціями; наскільки змінився підхід до їх відтворення. Серйозні зміни відбулися і в розробці ідей.

Зміни обумовлені в основному відмовою від тих ідеологічних положень, які виходили з пріоритету класових інтересів і до недавнього часу виступали як загальноприйняті цінності. Сьогодні в нашому суспільстві, і у журналістів в тому числі, йде формування системи цінностей, заснованих на загальнолюдських гуманістичних ідеалах. Тому в більшості журналістських творів опорна ідея помітно змінює забарвлення, засвідчуючи про певні зрушення у свідомості журналіста. У той же час деяка частина працівників ЗМІ виявляє прихильність ідеології попереднього періоду, продовжуючи висувати у своїх матеріалах в якості опорних ідей постулати, що випливають з комуністичних ідеалів. Виникає політична конфронтація всередині професійної спільності журналістів, часто ускладнюється економічними обставинами: у ході акціонування ЗМІ виникла залежність багатьох з них від тих чи інших змагаються один з одним фінансових і промислових угруповань.Як наслідок у пресі виникає конкуренція опорних ідей, істотно підсилює процеси «бродіння» в масовій свідомості.

Ще однією ознакою журналістського твору є те, що журналістські матеріали в переважній більшості випадків мають діалогічне початок, незалежно від того, чи мають вони діалогічну форму викладу (як в інтерв'ю, бесіді) або не мають. Автор журналістського тексту часто або прямо звертається до читача, чи аргументує для нього щось у своїй свідомості як для партнера по розмові. Тому в журналістських текстах багатьох жанрів ставляться питання, даються відповіді на них, наводяться аргументи на користь якоїсь точки зору і висуваються контрдокази і т.д., що створює ілюзію обміну думками, що відбувається між партнерами по «живому» спілкування.

Журналістський текст, будучи особливим видом інформаційного продукту, в реальності існує як деяке безліч його різновидів, іменованих жанрами. Як цей факт позначається на ідеї конкретно, треба дивитися, коли справа стосується жанрових характеристик матеріалів. Але суть в тому, що при всьому при цьому спрямовує, підказує характер ідеї виступає як стійкий ознака журналістського тексту.Характерна риса ідеї журналістського твору полягає в тому, що вона виступає як покажчик шляху до вирішення проблеми, підказує той тип поведінки або те ставлення до дійсності, завдяки яким адресат інформації може відчувати себе в цьому житті кілька впевненіше.

Особливості впливу журналістського твору - звідси ж. Ось чому є підстави погодитися з твердженням професора Є. І. Проніна, що журналістський текст несе в собі особливий вид інформації - журналістську інформацію [9]. Відповідно до його досліджень вона характеризується комплексом властивостей, що викликають певні типи реакції на публікації. Їх зафіксовано три:

1) реакції залучення - дії (зовнішні чи внутрішні), в яких виявляє себе ставлення одержувача інформації до описуваних реалій;

2) реакції виконання - дії, які являють собою безпосереднє здійснення рекомендацій або варіантів поведінки, пропонованих журналістським текстом;

3) реакції соціальної гарантії - дії (готовність до дій), в яких проявляється відповідальність певних соціальних сил за необхідні наслідки публікації.

36. Публіцистика як вид творчості, її природа.

Мистецтво формує свідомість людей, орієнтуючи в дійсності, впливаючи на духовний світ. Вплив мистецтва позначається на всіх сторонах свідомості, у тому числі і на світогляді як раціонально-понятійної стороні свідомості. Г. Л. Абрамович пише, що мистецтво покликане "допомогти людям усвідомити й відчути красу чи неподобство тих чи інших характерів, вчинків, думок, почуттів, обставин". Мистецтво духовно збагачує людей, формує прекрасні людські характери. Великий син казахському степу, відомий теоретик журналістики Ахмет Байтурсинов зазначає у своїх працях, що існує багато видів мистецтва.

Мистецтво ділиться: на наочне і зібране. Байтурсинов А. ділив наочне мистецтво на 5 видів: архітектуру, скульптуру, живопис, музику і літературу.

Публіцистика, як і художня література, має справу зі словом. Публіцистика перш за все використовує такий канал комунікації, такі засоби масової інформації і пропаганди, як журналістика. Державні та недержавні газети, радіо і телебачення, маючи в своєму розпорядженні широкою і розгалуженою мережею кореспондентів створює різноманітну, різнобічну, всеохоплюючу "історію сучасності".

Прохоров Е. П. вказував, що: "... публіцистика пропонує особливий тип орієнтації - не стільки у законах дійсності і в епохах розвитку суспільства, скільки в поточні події в усьому їх різнобарв'я та розмаїтті. Це означає також, що наука, мистецтво і публіцистика взаємодіють і тут існують перехідні форми ". Прохоров Е. П. зазначав, що "... публіцистика покликана допомогти практично процесу духовного свідомості світу народними масами, сприяти правильному, глибокому, всебічному орієнтування їх в поточній дійсності. Саме публіцистика, що знайшла своє місце перш за все в періодичній пресі, потім на радіо, в кіно, телебаченні, в найбільшою мірою відповідає особливостям формування і функціонування цього типу свідомості ". Відомо, що специфічне соціальне призначення публіцистики - формування суспільної думки. Формування громадської думки є найважливішою, але не єдиною функцією публіцистики. Прохоров Е. П. у своїх працях вказував на дві функції публіцистики: соціально-педагогічну та інформаційно-пізнавальну.

Публіцистика поєднує в собі якості науки і мистецтва, а тому і виступає як особливий тип творчості. Публіцист використовує у своїй творчості елементи художньої літератури. У публіцистики на відміну від художньої літератури не тільки свої завдання, не тільки свої прийоми творчості, але й своє слово. Публіцистика для Горького М. - дуже важлива частина загальнолітературної справи. Герцен і революційні демократи розглядали публіцистику як невід'ємну складову частину, особливий рід літератури, як мистецтво слова і одночасно зброя політичної боротьби. Бєлінський, Добролюбов, Чернишевський, Писарєв, Плеханов, Луначарський та інші в своїх роботах підкреслювали, що історія публіцистики надає нескінченний ряд творів, які є зразком наукового аналізу соціальних фактів.

Багато дослідників зверталися до питання, чи набуває публіцист в сферу мистецтва, в його предметну область. Плеханов Г. В. іноді протиставляв публіциста і художника: "Художник, - писав він, - мислить образами. Публіцист доводить свою думку за допомогою логічних доводів". Ельсберга Я. Є., Поспєлов Г. М. стверджують, що образ має додаткове, ілюстративне, що пояснює значення. Лазебник Є. А. вважав, що "художність є невід'ємним елементом сили публіцистики. Художність - ось та магістральна лінія в розвитку публіцистики, яка поєднує її з літературою...".

Діяльність публіциста - це творча практика. Звичайно, публіцистика не в змозі підмінити мистецтво. Але в той же час публіцистика не може існувати, не запозичуючи дуже багато у мистецтва.

37. Головні етапи роботи над журналістським твором.

Етапи творчого процесу (Здоровега):

1. зародження задуму

2. вивчення (збору та осмислення)матеріалів, документів

3. визрівання сюжету

4. втілення задуму в матеріальну форму

5. завершальний етап – доробка, переробка, останнє само редагування тексту.

Робота над журналістським текстом від задуму до останньої крапки – це виношування певної структури, втілення спостережень. Будь-що починається з задуму. Задум – це загальний намір, прагнення щось сказати людям. Приводом є факт. Задум з’являється двома шляхами: індивідуальний задум, або редакційне замовлення.

Правила Здоровеги:

· не відкладай

· не чекай натхнення

· не чекай, що все якось буде

· треба вчасно зупинитись

38. Журналістський задум і шляхи його зародження.

Початкова стадія створення журналістського твору – зародження задуму. Це найважливіший момент творчості. Імпульсом для задуму служить інформація про конкретну реальну ситуацію, однак цьому передує процес попереднього накопичення інформації. Часто відправною точкою формування та розроблення задуму є побачена проблемна ситуація, ідеологічні протиріччя.

Отже, початкова стадія створення ЖТ – це усвідомлена, цілеспрямована пізнавальна діяльність, включена у процес міжособистісного спілкування. Завдання журналіста – усвідомити проблемну ситуацію, правильно поставити проблему, привернути до неї пильну увагу суспільства.

Постановка проблеми вимагає аналізу відповідної життєвої ситуації: виявлення її сутнісних властивостей, осмислення всіх факторів, що впливають на вирішення цієї проблеми.

Утілюючи ідею в змістову структуру ЖТ журналіст на всіх етапах роботи над ним контролює якість своїх оцінок та висновків, перевіряє факти та зроблені на їхні основі висновки.

Журналіст дізнається про подію, знайомиться з фактами, оцінює їхню значущість. Існують кілька видів зародження задуму: редакційне завдання, індивідуальне зародження задуму, комбінований в аріант.

39. Факт і його природа у журналістиці. Методика перевірки достовірності фактів.

Факт (від лат. іасіит - зроблене) означає, як відомо, дійсну подію, те. що реально відбулося. Під словом "факт" прийнято також розуміти суджен­ня або в інший спосіб зафіксовану реальність. У першому випадку доцільно вести мову про реальний факт, в іншому - про факт відображений. Така двозначність слова призводить до плутанини, непорозумінь, судових розборів, оскільки під тим самим словом розуміють різні речі. Численні варіації на теми "факти підтвердилися", "факти не підтвердилися", "факти спростовані" є нічим іншим, як елементарною плутаниною. Якщо це реальний факт, тобто те, що відбулося в житті, то він не може бути ні спростований, ні підтверджений. Очевидно, у таких випадках йдеться про відображений кимось факт. Зафіксований вербально чи в інший спосіб реальний чи об'єктивний факт завжди має елемент суб'єктивності й може бути помилковим, неправдивим. Причини можуть бути різні: від суто технічних (недочув, не розібрався, сплутав, неточно зафіксував тощо) до свідомих перекручень, зумовлених певними інтересами. Неточність відображення може пояснюватись і складністю самих явищ, у яких журналістові нелегко орієнтуватись. Працюючи над текстом, журналіст систематизує і групує факти за відображеними в них явищами, за способами фіксування, типами опису, рівнем узагальненості. В аналітичному тексті він дає власну оцінку подіям та інтерпретує факти [1].