Національні інтереси Росії

Головною проблемою національної безпеки Росії є ліквідація порушення стратегічного силового паритету між Росією і США (НАТО). У контексті розв’язання цієї проблеми головні зусилля зосереджені на західному і південно-західному напрямку, так як цей регіон є мостом для Росії до Західної Европи та Близького Сходу.

Загроза в регіонах «ближнього зарубіжжя» національній безпеці в Росії полягає в наступному:

– включення країн Центрально-Східної Европи в НАТО та ЕС, їх прозахідна орієнтація. Необхідно відмітити, що кардинально змінюється паритет щодо звичайних систем озброєння між Росією і НАТО;

– відносна незахищеність західного та південно-західного кордону РФ, а також зменшення її військового потенціалу після входження військ колишніх західних і південно-західних округів до складу національних армій нових держав. Розпад єдиних систем ПРО, ППО та ПКО.

– утворення дуги конфліктів у безпосередній близькості та на території РФ (к. Югославія, Молдова, Грузія, Таджикистан, південь Росії);

– значна залежність економіки РФ від транспортних шляхів та комунікацій на територіях країн даного регіону;

– вплив ісламського фундаменталізму на південь Росії. Зростаючі впливи Туреччини та Ірану на Азербайджан і Середню Азію;

– утворення на Північному Кавказі джерел агресивного сепаратизму;

– відсутність істотного впливу на події після виведення угруповань російської армії з Німеччини і країн Східної Европи, Прибалтики і частково із Закавказзя.

Відстоювання російських національних інтересів послідовно здійснюється шляхом:

– дискредитації ідей національно незалежної орієнтації в країнах СНД;

– використання чинника економічної залежности країн СНД від Росії для здійснення на їх уряди тиску з метою втягування у різного роду союзи на чолі з Росією. Протидія державам СНД в реалізації ними значних економічних проектів без участи Росії;

– посилення військової присутности через нарощування сил у прикордонних районах (наприклад, на північно-західному фланзі в безпосередній близькості Прибалтійських держав (до речі, дозвіл на це Росія отримала як компенсацію за згоду на розширення НАТО) і Північному Кавказі та безпосередньої участі в конфліктах (в Молдові, Грузії, Таджикистані)). У цих конфліктах проявляється подвійність російської політики в пострадянських зонах, яка виявляється в суміші з використання конфліктів, їх розпалювання і врегулювання;

– розбудови елементів інфраструктури та комунікацій, будівництво нових і вдосконалення наявних аеродромів, портів, трубопроводів і терміналів на узбережжях Азовського, Каспійського та Чорного морів;

– активізація дипломатичних заходів щодо країн регіону (побудованих на їх суперечностях), пошук регіональних союзників;

Можна виділити чотири рівні міждер-жавних відносин, які проводяться Росією:

• І – прагнення тісної інтеграції (аж до конфедерації) з Білоруссю, Україною, Казахстаном і Киргизстаном;

• ІІ – поглиблення партнерства з Молдовою, Грузією та Азербайджаном;

• ІІІ – розвиток пріоритетних відносин, що потенційно можуть сприяти російським національним інтересам з окремими країнами Західної та Східної Европи, Іраном і т.д.

• ІV – протистояння, наприклад, з Туреччиною.

Наслідки політики Росії:

– посилення політичного тиску на держави СНД (фактичне примушення вступу Молдови, Грузії, Азербайджану до цієї організації); зростання проросійської орієнтації певних політичних сил в Білорусі, Казахстані, Україні; створення сепаратистських державних угрупувань в Молдові (Придністров’я), Україні (Крим), Грузії (Абхазія);

– привласнення (шляхом інвестицій або за рахунок боргів) значної частини економічного потенціалу деяких країн СНД (наприклад, понад 52% нафтопереробної галузі Молдови належить Росії, аналогічні дії проводяться щодо України та Білорусі. Російська компанія «Лукойл» бере участь у видобуванні азербайджанської і казахської нафти);

– посилення військової присутности на Північному Кавказі, а також збереження її під виглядом миротворчих сил та воєнних баз в Молдові, Україні, Грузії та Вірменії;

– позитивне розв’язання проблеми транспортних комунікацій шляхом надання статусу міжнародних деяким портам на Азовському морі, будівництва нафтового терміналу під Новоросійськом, а також прийняття рішення про будівництво нафто- та газопроводів територією Білорусі. Слід зазначити, що метою Росії є не стільки напрям та маршрут експортних трубопроводів, скільки сама нафта (конкурентна російській) як незалежне фінансове джерело для Азербайджану, Казахстану, Туркменістану;

– досягнення окремих «рекламних» дипломатичних успіхів у Боснії, Сербії, Придністров’ї, Абхазії, Півд. Осетії, в країнах Перської затоки та встановлення партнерських відносин з країнами цих регіонів.

Росія має два потужних чинника впливу: тісні економічні зв’язки та численна етнічна російська громада в Україні.

Стратегічним інтересом України є вступ до европейських і евроатлантичних структур, тому Україна об’єктивно зацікавлена в обмеженні впливу Росії.