Організація і методика підготовки до проведення занять (заходів з особовим складом).

Як підготуватися і провести заняття з воєнно-ідеологічної підготовки.

Для підготовки до заняття перш за все необхідно визначити його мету: чого хоче домогтися керівник в ході заняття. Після визначення мети заняття керівнику слід підготувати конспект (матеріал), в якому необхідно:

скласти розгорнутий план заняття;

визначити, який матеріал відібрати для розповіді-бесіди та тезисно занотувати його;

продумати, які теоретичні поняття розкрити докладно, а які просто згадати або взагалі не торкатися;

продумати, які залучити приклади із життя підрозділу; як їх проаналізувати;

намітити питання для залучення слухачів до активної розмови;

вияснити для себе, до яких висновків теоретичного і практичного характеру підвести слухачів.

виділити вузлові моменти висвітлення теми;

зробити необхідні помітки по застосуванню засобів наочності та технічних засобів;

намітити використання прийомів активізації уваги слухачів та їх участі в бесіді;

відмітити моменти, які можна опустити із-за браку часу (якщо прийдеться відповідати на запитання слухачів)

Як провести заняття методом “розповідь-бесіда”.

У вступній частині показати значення теми, яка вивчається, для слухачів групи:

а) за допомогою посилання на історичні та державні документи;

б) через приклади, факти із життєвої ситуації, бойової та повсякденної діяльності військ, частини, підрозділу.

Вступ повинен бути не більше 4-5 хвилин. Після нього слід відразу приступити до сутності проблеми або питання, яке розглядається.

При висвітленні матеріалу в ході занять:

якщо матеріал складний, потрібно зменшити темп виступу, робити паузи, частіше переходити до детального розбору та роз’яснення матеріалу;

там, де можливо, застосовувати чіткий структурний розподіл розповіді (по-перше, по-друге, по-третє, по-четверте і т.д.);

обов’язково в дохідливій формі розтлумачити складні поняття, терміни, незнайомі іноземні слова;

для кращого засвоєння матеріалу необхідно використовувати прийом повтору, залучаючи до нього слухачів групи;

активно використовувати історичні приклади, влучні прислів’я і приказки, образні порівняння, епітети, а також приклади із життя свого військового колективу, міста, місцевості, де дислокується частина.

Не рекомендується:

перевантажувати викладення матеріалу цитатами, цифровим матеріалом, якщо той до того ж не підкріплений ілюстративно;

захоплюватися складними, малозрозумілими для слухачів словами і термінами;

використовувати банальні висловлювання, штампи, різноманітні діалектні, жаргонні слова та вирази;

вживати довгі, складні по конструкції речення. Речення повинні мати не більше 12-13 слів.

Особливо ретельно слід продумувати та застосовувати приклади, які характеризують моральний облік військовослужбовця. Недостатньо назвати прізвище відмінника або порушника. Слід показати його моральні якості, конкретні заслуги або поступки.

При залученні слухачів до діалогу-бесіди слід враховувати наступні вимоги до запитань, які у певній послідовності будуть ставитися перед аудиторією:

Запитання повинно бути доступним, тобто таким, на яке слухачі можуть відповісти на основі знань, якими вони володіють.

Запитання повинні торкатися суттєвих сторін проблеми, яка розглядається. Не доцільно ставити запитання, які вимагають від слухачів однозначної відповіді або підштовхують їх на формальне завчання деталей, фактів, подій.

Запитання повинно бути простим, тобто ставити перед слухачами одне завдання. Слід уникати здвоєних запитань, які ускладнюють розуміння слухачів.

Запитання не повинні бути каверзними, провокаційними, тобто не повинні товкати слухачів на неправильне рішення.

Запитання повинні бути звернені не до пам’яті (“хто”, “коли”, “в якому році”), а до мислення слухачів (“чому”, “для чого”, “що витікає з…”, “чим ви можете пояснити…” і т.п.).

Слід уникати постановки загальних або випадкових запитань (“хто доповнить”, “є бажаючі відповісти”). Бажаючих не знайдеться і бесіда буде приречена на провал.

Доцільно формулювати запитання так, щоб вони мали проблемний характер, тобто домагатися, щоб для відповіді на них слухачі відчули недостатність своїх знань і самостійно зайнялись їх поповненням.

При необхідності керівник сам дає пояснення на поставлене ним самим або задане слухачами запитання.

У випадку, якщо керівник не готовий ґрунтовно відповісти на те або інше запитання, потрібно відверто сказати, що в даний момент він не володіє потрібними відомостями і, вивчивши питання, при першій ж нагоді дасть пояснення його воїнам.

Заняття методом “розповідь-бесіда” закінчується заключним словом керівника групи. В заключному слові необхідно:

підвести підсумки заняття, вивчення та обговорення теми;

дати правильне пояснення питанням, по яким висловлювались суперечливі та невірні думки;

дати оцінку відповідям слухачів, відмітити позитивні моменти й недоліки в їх відповідях, доповненнях;

поставити завдання на наступне заняття.

Однією із основних якостей хорошої розповіді-бесіди - лаконічність викладення, тобто вміння виразити коротко максимальну за об’ємом інформацію.

Як підготувати та провести інформування з особовим складом.

Підготовка до інформування включає в себе:

1. Начерк попереднього плану виступу, який дає напрямок для підбору матеріалу.

2. Підбір матеріалу (фактів і літератури по темі) та його вивчення, відбір безпосередньо того, що відноситься до теми. Для цього потрібно ознайомитися з відповідними публікаціями, виписати цифри та найбільш показові факти, підібрати повчальні приклади із практики служби особового складу, щоб зв’язати інформацію з життям підрозділу. Краще за все підібрати незнайомі людям факти. Слід в той же час уникати використання неперевірених фактів та непродуманих прогнозів. Цифр потрібно підбирати небагато, але такі, які б працювали на тему інформації, та старатися подавати їх у порівнянні з чим-небудь.

3. Кінцеве складання плану свого виступу (краще за все – розгорнутого), з логічною побудовою основних думок та доказів.

4. Написання тез або повного тексту виступу з повними висновками, до яких потрібно підвести людей.

5. Осмислення того, як цікавіше і переконливіше викласти матеріал, доцільніше використати ті чи інші посібники або технічні засоби.

Проведення інформування, як правило, здійснюється методом розповіді, коли висвітлюється зміст теми, а потім даються відповіді на запитання. Але бувають випадки (особливо, якщо інформація торкається питань життєдіяльності підрозділу), коли вона може проводитись у формі бесіди. Тоді не тільки висвітлюється матеріал, але і застосовується звернення до присутніх із запитаннями, вислуховується їх думка.

Потрібно намагатися, щоб думки були послідовними, логічно зв’язані одна з одною. Варіанти висвітлення бувають різними. Можна викласти основні думки і факти по темі, а потім запросити присутніх висловитися. Можна спочатку зачитати яку-небудь статтю, а потім розгорнути розмову навколо неї.

Не ухиляйтесь від гострих запитань, а по можливості допоможіть розібратися в цьому питанні (якщо відсутня готова відповідь, то пообіцяйте розібратися в цьому питанні, а потім обов’язково повідомте відповідь).

На слід перетворювати інформування в службову нараду або інструктаж. Слід всіляко залучати до розмови присутніх шляхом постанови таких запитань, які примушують думати, шукати відповідь, сперечатися.

Матеріал слід висвітлювати у легкодоступній для розуміння формі, простою розмовною мовою з використанням яскравих прикладів, цікавих фактів і цифр, прислів’їв та приказок. Не доцільно підміняти інформацію читанням газети. Якщо є необхідність щось зачитати, то це потрібно супроводити відповідним коментарем.

Для підтримання уваги й підвищення зацікавленості можна використовувати при висвітлюванні матеріалу карту, схеми та інші наочні посібники, технічні засоби. При цьому дотримуватися міри, заздалегідь продумувати послідовність їх застосування, не вивішувати усі посібники відразу, тому що це розсіє увагу.

Завершувати інформування слід коротким повідомленням та практичними висновками, які носять орієнтуючий і мобілізуючий характер.

Загальні вимоги до інформування:

а) прагнути до того, щоб людям було цікаво;

б) розпочинати із сутності питання, не розкидаючись;

в) будувати інформацію так, щоб вона мобілізувала, допомагала краще виконувати службові обов’язки.

В повній мірі основні елементи підготовки й проведення інформацій у стаціонарних умовах пригодні для їх організації на навчаннях, польових заняттях, полігонах, стрільбищах і в бойових умовах. В останньому випадку вони нерідко є єдиним джерелом інформування особового складу що події, які проходять.

Особливостями їх організації тут є:

скорочення часу на підготовку та проведення;

збільшення кількості інформацій, які проводяться (інколи по декілька разів на добу);

зміни в складі аудиторії (неможливість зібрати підрозділ у повному складі інколи примушує проводити інформування в екіпажах, обслугах, відділеннях, в окопі, на блок - посту, при пересуванні на автомобілях по маршруту).