Хвилі прибій – шелест піщинок.

АНАСТАСІЯ НОВИХ

СЕНСЕЙ-II. ОДВІЧНИЙ ШАМБАЛИ

Від Правди не сховаєшся, від Мудрості не утаїш. Немає на Землі нічого таємного, щоб коли-небудь воно не стало явою. Людське життя і смерть – потік єдиного процесу. Зрозуміти минуле – означає навчитися долати небезпеки теперішнього. Випливти ж із нього можливо, лише ставши Людиною!

Книга складена за нотатками з особистого щоденника колишньої десятикласниці, що відображає події літа 1991 року.

Пролог

- Але ж не все так погано. Тим більше, якщо ти вирішив залишитися, дай їм іще один шанс і дозволь мені…

У цей момент невідомо звідки над морем пронісся легкий вітерець, оживлюючи місячну доріжку. Остання заворожуюче заіскрилася своїми сріблястими переливами, ваблячи у таємничу далину. Природа ніби навмисно дражнила Істоту, з одного боку оточуючи її своєю вічністю, а з іншої – природною земною красою. Видно, у цьому ненав’язливому пориві крилася якась сокровенна, відома тільки їй одній таємниця.

- Якщо тобі так хочеться, будь ласка, пробуй. Поки ми тут, час іще є… Та тільки поле вже давно дозріло. І скопище бур’яну, що невпинно розмножується, надто вже починає обтяжувати землю… Слабкі виявилися посіви, не дивлячись на те, що за ними доглядали: секунди ілюзії затьмарили їм реальність вічності.

- І все ж я сподіваюся відшукати…

Черговий порив вітру відніс слова у свій безкрайній простір. Дві частини Істоти знову з’єдналися у своїй сутності. Запала недовга тиша. І тільки лиш вогнище тихо потріскувало згасаючими гілками. Підкладені тендітні гілочки швидко перетворювалися на обвуглену безформну купку попелу. Дивно, минула лише мить, і нібито й не було ніколи цієї чудно̀ї матерії, наче і не існувала вона зовсім.

Камінь, що впав у пісок, - шелест піщинок.

Хвилі прибій – шелест піщинок.

Твій стрімкий біг,