Свого свій зрозуміє, буквою лиш натякни. 1 page

- А що таке «Алеф»?

- «Алеф» - це перша буква у його рідній мові, вона ж – цифра «один». Як він вважає, це символ Єдиного Сущого і символ єдності всесвіту, - і, поглянувши на Костика, Сенсей іронічно промовив: - Про що тут іще можна говорити?!

Костик остаточно сконфузився, не знаючи, що й дійсно відповісти. Я поспішила цим скористатися, випаливши на одному диханні:

- А як можна навчитися цій системі вправ, яка управляє прихованими психофізичними можливостями?

- Та дуже просто. Тут немає ніякого секрету. Головне, як то кажуть, мати велике бажання, а можливості докладуться.

- Так можна у вас цьому навчитися?

- Звичайно.

- А коли можна почати? – спитав Андрій, мабуть такий самий мій однодумець.

- Ну, якщо є такий інтерес, то будь ласка. Я приділяю півтори години на ці заняття два рази на тиждень.

- А скільки це коштує? – поцікавився Славко.

- А що, хіба духовні знання можна виміряти грошима? – здивувався Сенсей. – Ви, хлопці, прямо зациклилися на цих фантиках. Ми тренуємось просто для себе, заради власного духовного розвитку. Хочете займатися – займайтесь.

Наша компанія докладніше домовилась, де і коли зустрітися.

- Женя вас проведе, - додав Учитель.

Женею виявився високий, світловолосий хлопець спортивної статури, один із тих «швидкісних» парубків, котрі були в попутниках у Сенсея.

- Ми обов’язково прийдемо, - відповів за усіх Андрій.

На тому й попрощалися. Я ледве не стрибала від радості. Нарешті моя особа наблизилася до того, що так довго шукала. Здавалося, лишилося зробити всього один крок, і можливо, мені вдасться подолати цю безодню і видертися на тверду землю Буття. Я відчувала це інтуїтивно, якимось шостим чуттям. Хоча мій розум не вбачав у цьому жодного реального шансу на спасіння. Тим не менш, душа, як то кажуть, співала.

Усю дорогу хлопці із захватом обговорювали сьогоднішнє тренування і те, що чекає на нас післязавтра на духовних заняттях. Ентузіазм переповнював усіх, окрім Костика. Він був набундючений, як індик, похмуро насупивши брови.

- Костик, а ти поїдеш? – штовхнув його в бік Андрій.

- Я ось тут думаю, може нам усім не варто їхати, - невдоволено пробурмотів «Філософ». - Що ми, циркачі, якимось фокусам учитись. Даремно тільки час витратимо.

- Ти що, Костику, дурень, - «ввічливо» заявив Андрій. – Та де ти знайдеш навіть циркача, щоб ложки поглядом гнув?!

- Та ще й навчав цьому безкоштовно, - вставив своє вагоме слово Славко.

-От, от. Ну ти й лопух, взагалі!

- Я каюсь, йолоп. Одначе в міру своїх сил я велелюбність вашу оцінив, - процідив роздратований «Філософ».

- Годі, хлопці, не сваріться, - сказала Тетяна. – Краще підкажіть, як мені родичів умовити, щоб відпустили на ці заняття.

- Як-як, відповів за усіх Андрій, - як в анекдоті: «Дочка прийшла додому пізно. Батько питає: «Як це називається?» А дочка каже: «Я не знаю, як це називається, але тепер це буде моїм хобі».

Усі схвально засміялися. Домовившись про нову зустріч, наша компанія розійшлася по домівках.

Ми з нетерпінням чекали на цей день. Нарешті, в четвер наша компанія у чудовому настрої прибула в повному складі на місце призначення. Під’їжджаючи до зупинки, ми розгледіли два чоловічих силуети у темряві.

- Онде й Женя, - весело сказав Андрій.

Як виявилося, Женя був зі своїм другом Стасом. Привітавшись, ми рушили у невідомість, а вірніше, у цілковиту пітьму.

- Хоч би ліхтарі тут повісили, чи що, - зауважила Тетяна, черговий раз зашпортавшись.

- Ага, - погодився Костик, - не місцевість, а прямо якась смуга перешкод.

- Навіщо ж розтринькувати зайву державнуелектрику? – усміхнувся Женька. – Ми й так навпомацки тут все знаємо, як свої п’ять пальців… А чужі у ці краї навряд чи захочуть потрапити, та ще й з власної волі.

- Це чому ж? – обережно спитав Славко.

- Місце тут незвичайне, глухе. Тут не всякий звір пробіжить, не те що людина пройде. Та й собаки, чуєте, як виють.

І дійсно, десь недалеко у приватному секторі, протяжно вила пара собак. Тетяна трохи зіщулилась, вчепившись у мою руку.

- А собака, вона твар така, - вів далі хлопець, - чує неладне.

- Та що ти народ казками лякаєш! – намагався пожартувати Андрій.

- А це зовсім і не казки. Поживеш отут, пізнаєш, яка чортівня тут робиться.., якщо виживеш, звичайно.

Після такої заяви наш хороший настрій як рукою зняло. Деякий час ми йшли мовчки, озираючись по боках. Але у непроглядному мороці, як ми не старалися, як не вдивлялись, нічого не було видно. Лиш обриси силуетів старих будинків. Дивувало й те, що ніде не було світла. Одні тільки собаки своїм жалісливим виттям подавали якісь ознаки життя у цьому убогому місці.

- А куди ми йдемо? – запанікував Костя.

- Куди-куди, - передражнив його Женька. – куди замовляли… на чорну галявину.

- Куди?! – з жахом скрикнули ми майже всі разом.

- Тьху ти, та не кричіть ви так, - промовив Женька, потираючи оглухле від нашого галасу вухо. – Кажу ж вам, на галявину… чорну.

І спіткнувшись об чергову ковбаню, злегка вилаявся:

- А щоб тебе! Нечиста сила прямо таки усюди підніжки підставляє. Дивись-но, когось із відстаючих утягне.

Тетяна, що тримала мене під руку, для надійності схопилася другою рукою за Костика. Її тремтіння передавалося й мені. Славко, що трохи відставав, зачувши це, швидко перемістився поперед нас. Андрій же йшов мовчки, озираючись по боках.

- Та яка тут нечиста сила, яка чорна галявина, - промовив з острахом Костя. – Звідки їм тут взятися? Маячня якась…

- Звідки-звідки? Звідти, - впевнено махнув рукою Женька кудись убік.

- Чого ми взагалі сюди прийшли, - перелякано заскиглила Тетяна. – Сиділи б зараз дома, горя б не знали.

- Самі ж забажали з чорною магією познайомитися, а тепер: «Чого прийшли?», - знизавши плечима, відповів Женька.

- З чим?! - … знову хором спитали ми.

- Ну дають! – зробив здивоване лице Женька. – Ви що, не знали, що Сенсей – найсильніший чаклун, так би мовити, права рука Люцифера?!

Тепер настала й наша черга витріщити очі.

- Чого? Кого? А хто це Люцифер? – посипалися питання.

- Так, - поважно спинив наш словесний потік новоспечений гід. – Пояснюю конкретно. По-перше, Люцифер у перекладі – це ангел Світла, права рука Бога. Більшості людей він відомий під різними іменами. Наприклад, Сатана або Диявол, як вам більше до вподоби. Це володар Землі. По-друге, ще раз підкреслюю, що Сенсей його права рука. І його могутність не має меж. Для нього гнути ложки – це так, тьху, дрібниці. Він здатен на таке, що вам і не снилося у найжахливішому сні! І по-третє, вам дуже пощастило. Надприродні можливості, котрі ви так хочете здобути, ви можете отримати тут майже задарма… Всього лише за якусь душу, про яку ви нічого не знаєте і котру навіть не відчуваєте... Та що я вам розповідаю, ось, зараз самі все побачите.

- От тобі й на! Оце так халепа, - по-справжньому запанікувала Тетяна.

- Ось! – мало не захлинаючись тихо вигукнув Костя. – Що я вам казав! Не треба було йти, не послухали мене. А я вам одразу сказав, щось тут нечисто. І я теж молодець, дуринда, подався з вами. От що тепер робити?

Цей панічний страх Костика перекинувся на Славка, і він змовницьки прошепотів:

- Як на мене, треба вшиватися звідси.

- Куди? – зашипів Костик. – Ти пам’ятаєш, скільки разів ми повертали? Петляли по якихось закутках…

- А мені по барабану! – заявив Андрій. – Ну й нехай Сенсей чаклун, це його особиста проблема. Головне, він знає у десять разів більше, ніж я. І я не втрачу можливості цьому навчитися.

- І я теж, - додала моя особа.

А про себе подумала: «А мені тим більше по барабану, якщо це мій шанс вижити. А якщо ні, то все одно втрачати вже нічого. А раптом допоможе…»

Ми вийшли на звивисту стежинку вздовж довгого глухого паркану. У цей момент із-за хмар стало пробиватися місячне сяйво. І раптом, перед нами на паркан стрибнув великий чорний кіт, з палаючими, як два ліхтаря жовто-зеленими очима. Від несподіванки ми з Тетяною скрикнули і сховалися за спинами хлопців. Однак, наші «захисники» теж якось загальмували, зупинившись, наче вкопані. Одні лише проводирі спокійно прямували далі. А Женька, побачивши наше остовпіння, таємничо мовив: «Ще й не таке буде». Кіт же, зовсім не звертаючи на нас уваги, велично пішов по паркану і, на лихо, у тому ж напрямі, в якому вели й нас.

-Тьху, тьху,тьху, - поплював Славко через ліве плече.

- Ти б іще перехрестився, - шпирнув Андрій.

- Не завадило б, - облизнула пересохлі губи Тетяна. – Кажуть, якщо чорний кіт дорогу перебігає, треба за ґудзика триматися. Тоді нечиста сила не помітить.

Я, так, про всяк випадок, намацала тремтячими руками ґудзика. Наша компанія поквапилася наздогнати своїх супутників, постійно скоса поглядаючи на чорну тінь кота.

Стежка вивела нас на невеличку галявину. Із-за хмар зловісно виповзав величезний повний місяць. Те, що ми там побачили, вразило нашу уяву до глибини душі. Посеред галявини, спиною до нас, стояла людина у чорному вбранні з накинутим капюшоном. Її фігура відблискувала блідо-холодним місячним сяйвом. А над нею підіймався легкий дим. Навколо стояла гнітюча, моторошна тиша. Від такого видовища ми взагалі оніміли. У цю мить великий чорний кіт стрибнув прямо нам до ніг, зупинивши від несподіванки усі можливі рухи наших кінцівок. Останнє, що встигла зробити наша перелякана купка – це інстинктивно схопитися за свої рятівні ґудзики. Зістрибнувши таким зухвалим чином, ця тварюка помчала до темної фігури і до нашого невимовного жаху стала тертися об її ноги.

Від такої моторошної картини у мене в роті все пересохло, морозець пробіг по всьому тілу. Всупереч бажанню бігти світ за очі, моя особа стояла, не в силах навіть поворухнутися. Я скоса глянула на друзів. Тетяна ледве не видерлася на Костика і міцно вчепилася в нього. Сам же Костя виглядав як гіпсовий постамент. Славко стояв з відкритим ротом і округлими очима. Навіть Андрій, незважаючи на свій недавній оптимізм, вибивав зубами нервові дрижаки. Обличчя його вкрилося потом.

Женя, озирнувшись на нас, з покірною головою підійшов до темної фігури. Піднявши руки догори, він урочисто голосно промовив:

- О великий магу і чародію, чаклуне і повелителю всіх народів, чия міць і сила над землею, водою, повітрям і вогнем сягає на весь Всесвіт. Твої вірні учні виконали свій священний обов’язок. Прийми ж до лона твого цих чад заблудлих, аби відновити на Землі єдину твою владу і могутність!!!

І Женя вклонився до пояса. Ще під час його промови Сенсей з подивом обернувся.

- Що-що? – сказав він. – Яка могутність, яка влада? Що ти верзеш?

Женька зі Стасом мало не покотилися з реготу.

- У чому справа? Чого це ви так радієте? – спитав Сенсей, покурюючи сигарету. – А де, хлопці, ви їх зустріли?

Захлинаючись від сміху, Женька махнув рукою у наш бік:

- Та он вони стоять… не оговтаються ніяк.

- Від чого не оговтаються? – не зрозумів Сенсей, вдивляючись у темряву. - …Що ти там вже встиг утнути?!

Та Женька не міг зупинитися від сміху, безнадійно махаючи рукою.

- Ну ти й клоун!

- Сенсей, ти що, Женьку не знаєш, - від душі сміючись, відповів Стас.

Дивлячись на всю цю оказію, Андрій перший второпав, що тут до чого. Засоромлено відсмикнувши руку від ґудзика, він з помітним полегшенням зітхнув.

- Ну, хлопці, - сказав Андрій і вийшов із темряви. – Ну ви даєте. Чудовий жарт, та тільки хто ж тепер штани пратиме!

Від цього ті ще більше затряслися у новому нападі сміху. А Сенсей з посмішкою промовив:

- Ну і що цей блазень тепер вигадав?

Андрій у подробицях став розповідати, як цей Сусанін вів нас по селищу, яке завдяки його оповідкам перетворилося на Лису гору. Ми також приєдналися до нього, доповнюючи своїми враженнями. Врешті решт, уся наша велика компанія разом з Сенсеєм зайшлася безупинним сміхом, згадуючи свої нещодавні відчуття.

- Та я сьогодні просто підійшов раніше, - пояснював Сенсей, сміючись крізь сльози: - Світло у нашому районі відключили, напевно, десь проводи обірвало.

- Оце так пригода, - мовила своїм дзвінким голосом Тетяна. – Мало того, що Женя нас настрахав, так ще цей кіт!

У цей час ця невелика грудка нашого страху тихо сиділа осторонь, налякана людським сміхом.

- Та це Самурай, - махнув рукою Стас. – Кіт Сенсея. Він завжди за ним ходить.

- Стасе, ну хоч би ти мімікою підказав, у чім тут річ, - посміхаючись сказав Андрій.

- Як? – знизав плечима той. – Ви й так від кожного стовпа сахалися, якби я ще кривлятися почав, нам би потім довго довелося вас по всьому селищу шукати.

Хлопці засміялися, дружно уявивши собі цю картину.

- А що, виправдовувався Женька, - жарт як жарт. Як казав Остап Бендер: «Найголовніше – це внести сум’яття у табір супротивника. Адже люди найбільше лякаються незрозумілого».

- Так, - промовив Сенсей, - страх, породжений уявою, бачить небезпеку навіть там, де її зовсім немає… Є одна така давня притча про страх. «Один мудрець зустрів на своєму шляху Чуму і спитав: «Куди ти йдеш?» Вона відповідає: «У велике місто. Мені треба заморити там п’ять тисяч чоловік». Через кілька днів той самий мудрець знову зустрів Чуму. «Ти сказала, що замориш п’ять тисяч людей, а заморила усі п’ятдесят», - дорікнув він їй. «Ні, - заперечила вона, - я згубила тільки п’ять тисяч, інші померли зі страху»…

Так, з’ясувавши для себе усі пікантні подробиці цих пригод і спростувавши міф наших невиправданих страхів у гуморі та сміху, ми перейшли на більш серйозні теми. До групи приєдналися ще троє хлопців – Руслан, Юра і Віктор (старший семпай). А трохи пізніше й Микола Андрійович, як потім виявилося, психотерапевт. Ми якраз говорили про цигун.

- А що означає саме слово «цигун»? – спитав Славко у Сенсея.

- Ну, якщо дослівно перекласти це слово з китайської, то цигун означає роботу з енергією повітря, бо «Ци» - це «вітер», «газ», «дихання», а склад «гун» - «робота», «дія», «подвиг».

- І знову ж цю систему придумали китайці, - із зітханням промовив Андрій.

- Не зовсім, - відповів Учитель. – Це індійська система саморегуляції, котра перекочувала до Китаю на початку нової ери.

- А я читав, що цигун буває різний, - як завжди вставив своє слівце Костя. – Здається, там йшлося про дві різні школи.

- Їх значно більше, - сказав Ігор Михайлович. – У сучасному світі існує безліч різноманітних шкіл цигуна. Наприклад, конфуціанський, буддійський, медичний, військовий…

- Медичний? – здригнулася я. – А що він лікує?

- Дуже багато захворювань.

- Так що, треба тільки правильно дихати? – перебив моє чергове запитання Андрій.

- Не тільки. Треба ще й правильно мислити. Є такий вираз «думка веде Ци, а Ци веде кров». А кров, як відомо, - це швидка допомога організму з усім необхідним набором медикаментів. У прадавньому медичному трактаті «Хуанді Неіцзин» мовиться, що коли думка перебуває у стані спокою і вона вільна – це означає, що ви можете скорити собі Ци. Людина, котра володіє здоровою думкою, володіє здоров’ям.

- Коротше кажучи, у здоровому тілі – здоровий дух, - підсумував для себе Костя.

- Не зовсім. Я б сказав, при здорових думках – здоровий дух, а при здоровому дусі – здорове тіло.

- Скажіть, а от ви весь час підкреслюєте важливість того, що треба правильно мислити, і на фізичних тренуваннях, і зараз, - зауважив Андрій. – Але я чомусь раніше думав, що треба завжди лише правильно діяти. А думки вже можуть бути різними при виборі вчинку: і хороші, і погані.

- От саме тут ти й витрачаєш дорогоцінний час на боротьбу з самим собою. У тебе не має бути вибору між поганою і хорошою думкою. Тому що у твоїй голові взагалі не повинно бути негативної думки. Сенс найвищого Мистецтва, Мистецтва Лотоса і полягає в тому, щоб навчитися правильно мислити, тобто «убити в собі Дракона», «перемогти Дракона». Чув такий вираз?

- Так.

- От у цьому і криється весь зміст. Найвеличніша перемога - це перемога над самим собою. Що це означає? Це означає перемогти свої негативні думки, навчитися їх контролювати, навчитися контролювати свої емоції. Я ще раз повторюю, у твоїй голові не має бути нічого не-га-тив-но-го. Тільки позитивний фактор! Тоді тобі не доведеться витрачати час на боротьбу з самим собою і вчинки твої завжди будуть добрими. Мир, у першу чергу має бути всередині тебе. Мир і злагода.

- Так, виходить, у будь-якому вчинку людини відображена її думка? – міркуючи про щось своє, спитав Андрій.

- Вона не тільки відображена, вона керує його дією. Адже думка матеріальна.

- Матеріальна? – здивувався у свою чергу Микола Андрійович.

- Звичайно. Це більш тонка матерія, поки що не достатньо вивчена. Але ж вона існує, вона реальна, її рух фіксують. Навіть на сьогоднішній день є безліч результативних експериментів з феномену думки. Взяти хоча б досліди вітчизняних феноменів, наприклад Нінель Кулагіної, Юлії Воробйової та інших. Я вже не кажу про величезну світову практику. Ці дослідження проводяться по всьому світу, хоча й називаються по-різному. Наприклад, в Англії – це психічні дослідження, у Франції – метапсихіка, у країнах Східної Європи – психотроніка, у США – парапсихологія, у Китаї – дослідження незвичайних функцій тіла людини і так далі.

А якщо ви копнете вглиб історію людства, то знайдете там безліч доказів того, що про це знали спрадавна. У всіх міфологічних, магічних і релігійних поглядах і вченнях людей присутня непохитна віра у можливість здійснити мислений впливна когось чи на щось, незалежно від відстані, часу і простору. Тобто, за великим рахунком ці знання існували завжди.

Микола Андрійович знову вступив у полеміку:

- Добре, от ви навели зараз приклади вітчизняних феноменів, що стали відомі усім буквально за останній час. Чому ж тоді раніше в Радянському Союзі не було таких людей? Я займаюся психотерапією не один рік. Проте, вивчаючи психіку різних людей, я і мої колеги жодного разу не стикалися з феноменами. Так, до нас потрапляли за останній час люди, що верзли усяку маячню і вважали себе екстрасенсами. І навіть намагалися нам щось продемонструвати. Але насправді це була гра їхньої хворої уяви. А справжніх феноменів у Союзі й не було.

- Як це не було? – здивувався Ігор Михайлович. – Було, ще й скільки! З давніх-давен у Росії існувало безліч таких людей. Тільки як до них ставились? У прадавні, темні часи їх, у поодиноких випадках, підносили до рангу святих, а в більшості своїй тих, хто відмовлявся підкорятися церкві спалювали на вогнищах або саджали на палю, залежно від забаганок тодішнього царя.

Лише з другої половини XVIII століття, після відкриття Академії наук, явища психічного життя людини почали досліджувати в Росії більш серйозно, з медичної точки зору. І вже через якихось сто років розробки у цьому напрямку велися багатьма видатними вченими. Взяти хоча б одного із засновників вашої ж науки Володимира Михайловича Бехтерєва. Будучи начальником Петербурзької імператорської військово-медичної академії, він на свої особисті кошти збудував цілий дослідницький інститут з вивчення мозку і психічної діяльності.

А в роки Радянської влади? Та ж практично з початку її існування вивченню психічних феноменів мозку і однієї з його найголовніших загадок – думки надавали першорядне значення. Про це свідчить хоча б такий історичний факт, що ці дослідження, за наказом Володимира Ілліча Леніна і під особистим контролем Фелікса Едмундовича Дзержинського, здійснював перший спецвідділ ОГПУ, котрий займався режимом секретності й охорони державної таємниці. При цьому відділі існувала навіть спеціальна нейроенергетична лабораторія. Цей елітний спецвідділ використовував у своїй роботі всіляких знахарів, медіумів, шаманів, гіпнотизерів.

- Господи, а ці «народні цілителі» навіщо їм знадобилися? – щиро здивувався Микола Андрійович.

- Та все з тієї ж причини – неординарних здібностей їхніх особистостей. Вони уміли маніпулювати такими прихованими силами людини, що значно перевищують можливості будь-якої техніки. Усі ці явища вивчали і серйозно вивчали! Проводилися цілі наукові експедиції у пошуках цих знань: від вивчення загадок прадавніх цивілізацій до пошуку легендарної Шамбали.

- Шамбала … якась знайома назва…

- А що це? – нетерпляче спитав Андрій.

- Шамбала? Ну, це своєрідна обитель, розташована високо в горах. Але знаменита вона колективом вчених, що проживають там, котрі за своїм духовним та науково-технічним рівнем давно випереджають сучасне людство.

- Пригадав, - мовив Микола Андрійович. – Я читав, що за легендою Шамбала – це обитель Мудреців. Але причому тут наука? Що, ці Мудреці вивчають щось конкретне: астрономію чи математику, чи просто філософію?

- У Шамбалі вивчається одна найдавніша первинна наука «Беляо Дзи», тобто наука «Білого Лотоса», котра охоплює усе, в тому числі й точні науки. Більш того, саме вона є єдиним джерелом усіх наук, що коли-небудь вивчало людство.

Микола Андрійович недовірливо поглянув на Сенсея.

- Що значить найдавніша і єдина? Адже більшість точних наук з’явилося зовсім недавно, ну двісті, триста років тому!

- Ви помиляєтесь. Усі ці знання неодноразово давалися людям для розвитку їхньої цивілізації і в глибокій давнині. До відомої вам історії були й інші людські цивілізації, що досягли значно вищого рівня, ніж зараз. Деякі з них були знищені, деякі дійшли до Абсолюту. Однак сліди їхнього перебування знаходять і донині. Почитайте про загадкові археологічні знахідки, дослідження і ви переконаєтеся самі. А в майбутньому люди знаходитимуть ще більше цікавого з того, що відбувалося у сивій давнині на Земній кулі. Про існування цих знань багато пишуть у стародавній літературі. Наприклад, про аналогії ядерних вибухів, наслідки яких вчені зараз знаходять у найдавніших шарах, про точні карти зіркового неба, на яких означені досі ще не всі відкриті планети, про «вімани» - літальні апарати і тому подібне. Тобто всі ці знання давалися людям і раніше і всі вони виходили з одного джерела – науки Шамбали.

- Ну і на скільки ця наука випереджає сучасне людство? – пихато спитав Микола Андрійович, схрестивши руки на грудях.

- Набагато, - просто відповів Сенсей. – Значно більше, ніж ви можете собі уявити. Та щоб ви мали хоч якесь найменше поняття, наведу такий приклад. У той час, коли люди ще свято вірили, що Земля стоїть на трьох китах, а Сонце обертається навколо неї, вчені Шамбали вже проводили наукові експерименти і різноманітні досліди на самому Сонці. А сучасній цивілізації до цього ще дуже далеко, і чи дійде вона до такого рівня, ще невідомо…

Ви думаєте, чому Шамбалу так ретельно шукали люди, що знаходились на верхівці влади? Взяти хоча б проміжок часу відомої вам історії людства, від, скажімо, Александра Македонського, Наполеона, Гітлера, Муссоліні, Сталіна і так далі. Тому що, згідно з усіма найдавнішими легендами і міфологією різних народів, у Шамбалі приховані усі знання світобудови і скарби культур зниклих цивілізацій.

- Цікаво, а чому її шукали одні тирани?

- Не тирани, а люди, які прагли необмеженої влади над світом. Усі, хто стоїть вгорі та володіє справжньою інформацією, знали і знають про існування цієї обителі, про існування тих могутніх знань, що вона вміщує. Вони чудово розуміють, що у Шамбалі зосереджена реальна влада над світом, тому багато хто шукав і досі шукають її. Однак сама Шамбала нікому не давала можливості захопити весь світ. Вона ніби врівноважувала певні сили. І якщо людина, яка стояла на вершині своєї величезної влади, ревно намагалася реалізувати свою мрію панування над світом, вона просто припиняла своє існування… Багато, хто був при владі, у ході своєї діяльності самі стикалися з людьми Шамбали, виконуючи їхні «прохання». Усі старалися допомогти, тому що відмовитися від спокуси пізнати більше, ніж знає людство, просто неможливо… Також, окрім суспільних лідерів, багато простих людей були у пошуках знань Шамбали.

- І що, її так ніхто й не знайшов? – поцікавився Костя.

- Чому ж. Парадокс у тому, що Шамбала ніколи не приховувала свого існування. Вона не втручається активно у справи людей, якщо це не стосується чогось глобально важливого для людства в цілому і конкретно для Шамбали. Але якщо треба, її наукова спільнота сама вирішує, з ким має сенс встановлювати контакт.

- Ну, припустимо. Та якщо ця обитель Мудреців не приховує свого існування, то чому ж її не могли знайти люди, які стояли на верхівці влади? Адже до їх послуг було все: техніка, фінанси, людські ресурси? – не міг зрозуміти Микола Андрійович.

- Так, ви перерахували все, окрім їхнього черствого серця і ненаситних думок. А неодмінною умовою контакту Шамбали для шукаючих її людей є їхня висока моральність і чистота помислів. Тільки володіючи у першу чергу цими якостями, людина може отримати знання, що цікавлять її.

Ось бачите, і тут знову-таки ми повертаємось до нашої початкової точки. Чому людина не може розвинути в собі все ті ж феноменальні здібності свідомо, хоча це цілком в її силах? Тому що у ній занадто багато егоцентризму, гордині, жадібності, злості, заздрощів. Тобто забагато якостей, властивих звіриному, тваринному началу. І якщо вона стикається з цими незбагненними для неї явищами психіки, то тваринне начало включає свою логіку, боячись втратити імперію влади, створену в розумі на паразитуючих думках. Тобто для збереження своєї влади над людиною воно намагається знайти якийсь здоровий глузд або критично осмислити там, де потрібна проста дитяча віра.

Бувають, звичайно, випадки, коли у людини спонтанно відкриваються феноменальні здібності, внаслідок, скажімо, якихось травм, сильного стресу і тому подібного. Але… якщо у свідомості людини переважають негативні якості, це буде рівнозначно тому, що неандерталець знайде розвідний ключ і, не знаючи його істинного призначення, застосує його, зі своєї негативної точки зору, до своїх одноплемінників.

Хлопці посміхнулись, а Женька лукаво спитав:

- Що, по голові битиме?

- Гірше, по великому пальцю ноги. Тоді одноплемінник взагалі забуде про голову.

- А якщо в людині на той момент переважає хороше, добре начало? – поцікавилась я.

- А якщо в людині переважає духовне начало, то вона буде правильно сприймати нову інформацію на підсвідомому рівні, застосовуючи свої феноменальні здібності з добрими намірами. Оскільки у цьому випадку віра породжує знання, а знання підсилюють віру. А без віри нема й чудес на світі.

- Цікава думка, - промовив Микола Андрійович, і трохи помовчавши, додав: Цікаво, а з приходом Сталіна у нашій країні дослідження феноменів припинилися?

- Навпаки, ці дослідження якраз активізувалися. Навіть після нього вони тривали. І цей інтерес не зменшується й донині. Цю тему розробляють багато наукових інститутів.

- Хм, але я вивчав праці досить відомих авторів різних інститутів і зі своєї спеціальності, та щось не натрапляв на подібну тематику.

- Це не дивно, оскільки ця тема стосується розділу вивчення прихованих способів управління масами. Я думаю, ви самі чудово розумієте, наскільки ці роботи засекречені. Я можу навести вам як приклад хоча б Ленінградський інститут імені Володимира Михайловича Бехтерєва. До речі, справу Бехтерєва продовжила його онучка Наталя Петрівна Бехтерєва. Так ось там впритул займаються вивченням мозку. І одним з пріоритетних напрямів цього інституту є якраз вивчення феноменів психіки людей.

- Але ж Ленінградський інститут – це ж один з провідних у…, - Микола Андрійович завмер на півслові, явно вражений якоюсь своєю здогадкою.

Подолавши хвилювання, він продовжив:

- Ну добре, та якщо це довго вивчалося, якщо до цього виявляють таку цікавість військові і на це витрачаються колосальні кошти, значить, ймовірно, у галузі вивчення феноменів психіки має бути грандіозний науковий прорив.

- Прорив?! – Сенсей усміхнувся. – Та який може бути прорив з таким підґрунтям. Їхній інститут досі не може пояснити феноменальні явища цієї біомаси, вагою всього лише трохи більше кілограма, під назвою головний мозок, зрештою, як і інші вчені світу. Це залишилося, не дивлячись на всі зусилля, таємничою загадкою. Космос людьми більше вивчений, ніж сам мозок людини.

- Згоден… Та ось ви стверджуєте, що сокровенні знання доступні високоморальним людям. Але ж не всі вчені цілковиті егоїсти з роздутою манією величі. Взяти хоча б ту ж Бехтерєву...

- Абсолютно вірно. І якщо ви уважно слідкуєте за роботою академіка Бехтерєвої як людини і вченого, то побачите, що, вивчаючи усе своє життя мозок людини, вона робить висновок, що знає практично малу дещицю про нього, про його можливості. І, тим не менш, чим більше вона заглиблюється у вивчення мозку, тим більше і більше, базуючись на виключній складності і надлишковості мозку, схиляється до ідеї про його позаземне походження, тобто до істинного першоджерела. І я більш ніж впевнений, що скоро вона публічно про це заявить. Так само, як заявили про це великі вчені усього світу і не лише у сфері вивчення психіки, але й інших природничих наук. Наприклад, Ейнштейн, Тесла, Вернадський, Ціолковський та решта вчених з великої букви. Цей список величезний і його можна довго перераховувати. Але всі ці люди дійшли до того, що людина унікальне і дуже загадкове створіння і ніяк не могла еволюційно зародитися на Землі від якоїсь там інфузорії-туфельки!

Ми стояли мовчки, трохи ошелешені почутим.

- Так що, виходить сила неординарних, феноменальних людей криється всього лише у їхній думці? – перепитав Костя.