Приклади бібліографічного опису 3 page

– ознайомитися зі змістом відгуку керівника і рецензії та підготувати (у разі необхідності) аргументовані відповіді на їх зауваження при захисті ДП (ДР) у ДЕК.

Вносити будь-які зміни або виправлення в ДП (ДР) після отримання відгуку керівника та рецензії забороняється.

– за рішенням факультету (інституту), випускової кафедри або з власної ініціативи та за згодою керівника проекту пройти попередній захист ДП (ДР) на кафедрі або в організації, де виконувався проект (робота);

– у строк, визначений секретарем ДЕК, надати ДП (ДР) до ДЕК;

– своєчасно прибути на захист ДП (ДР) або попередити завідувача випускової кафедри та голову ДЕК (через секретаря ДЕК) про неможливість присутності на захисті із зазначенням причин цього та наступним наданням документів, які засвідчують поважність причин.

У разі відсутності таких документів ДЕК може бути прийнято рішення про неатестацію його як такого, що не з’явився на захист ДП (ДР) без поважних причин, з подальшим відрахуванням з університету. Якщо студент не мав змоги заздалегідь попередити про неможливість своєї присутності на захисті, але в період роботи ДЕК надав необхідні виправдні документи, ДЕК може перенести дату захисту.

Додаток А

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Кафедра комп’ютерної інженерії

РОЗРАХУНКОВО-ГРАФІЧНА РОБОТА

Полтава – 2012

Рис. А.1. Приклад оформлення титульного аркушу РГР

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Кафедра комп’ютерної інженерії

РЕФЕРАТ

Полтава – 2012

Рис. А.2. Приклад оформлення титульного аркушу реферату

Полтавський національний технічний університет

імені Юрія Кондратюка

Кафедра комп’ютерної інженерії

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ (РОБОТА)

Полтава – 2012

а)

б)

Рис. А.3. Приклад оформлення титульного аркушу курсової роботи (проекту) за формою Н-6.01: а) – 1 сторінка, б) – 2 сторінка

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ, УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

Рис. А.4. Приклад оформлення переліку скорочень, умовних позначень

… На рис. 1.1 наведений профіль показника переломлення оптичного волокна...

Рис. 1.1. Градієнтне багатомодове оптичне волокно

… Багатомодові оптичного волокна можуть бути східчастими або градієнтними (див. рис.1.1)…

Рис. А.5. Приклад оформлення рисунків та посилання в тексті на них

… На підставі проведеного аналізу початкових даних табл. 1.1 визначити тип ОВ, …

Таблиця 1.1

Вихідні дані

Таблиця 1.1

Вихідні дані (продовж.)

Таблиця 1.1

Вихідні дані (закінчен.)

… Слід звернути увагу, що значення показника переломлення (див. табл. 1.1) для деяких типів оптичних волокон…

Рис. А.6. Приклади оформлення таблиць та посилання в тексті на них

РОЗДІЛ 2. РОЗРАХУНОК ЕЛЕМЕНТІВ ЛІНІЙНОГО ТРАКТУ

2.1. Розміщення регенераційних пунктів на магістралі

2.1.1. Визначення максимальної довжини регенераційної ділянки.

Максимально допустиму довжину регенераційної ділянки можна визначити, використовуючи співвідношення [8]:

, (2.1)

де – максимально перекриваюче загасання РД на розрахунковій частоті [дБ], – коефіцієнт загасання кабелю на розрахунковій частоті при максимальній температурі ґрунту.

Величина визначається за виразом (1.12)…

Рис. А.7. Приклад оформлення математичних виразів (формул, співвідношень), та посилання в тексті на них

Додаток Б

Правила оформлення конкретного конструкторського документа (графічного матеріалу) визначаються його специфікою та положеннями відповідних стандартів. Розглянемо спочатку загальні правила оформлення креслень, що діють відповідно до документації всіх галузей промисловості.

а) Формати і основні написи

Креслення та інші конструкторські документи виконуються на форматах, визначених ГОСТ 2.301-68. Використання таких форматів дозволяє економити папір, легко комплектувати та брошурувати креслення таінші конструкторські документи в альбоми, створює зручність їх зберігання, а також користування ними. Формати аркушів визначаються розмірами зовнішньої рамки, виконаної тонкою лінією відповідно до рис. Б.1. Формат аркуша розміром 1189 х 841 мм, площа якого приблизно дорівнює 1 м², і інші формати, отримані шляхом послідовного ділення його на дві рівні частини, паралельно меншій стороні відповідного формату, беруться за основні (табл. Б.1).

Рис. Б.1. Оформлення форматів

Таблиця Б.1

Значення розмірів сторін основних форматів

Допускається використання додаткових форматів, які утворюються збільшенням коротких сторін основних форматів на величину, кратну їх розмірам. Позначення похідного формату складається з позначення основного формату та його кратності, наприклад: А0 х 2, А4 х 8 і т. ін. На кожному форматі виконується внутрішня рамка, що обмежує робоче поле креслення. Лінії цієї рамки проводять суцільною товстою основною лінією від верхньої, правої і нижньої боків формату (у всередину від зовнішньої рамки) на 5 і 20 мм від лівої, утворюючи поле для підшивання аркуша.

Кожен конструкторський документ повинен мати основний напис, що містить загальні відомості про змальовувані об’єкти. Форми, розміри, зміст, порядок заповнення основних написів і додаткових граф до них в конструкторських документах встановлює ГОСТ 2.104–68. Основні написи на кресленнях і схемах повинні відповідати формі 1 (рис. Б.2), а в текстових документах формі 2 (рис. Б.3) і формі 2а (рис. Б.4).

Рис. Б.2. Основний напис на кресленнях і схемах

Рис. Б.3. Форма 2 Основний напис для текстових документів

Рис. Б.4. Форма 2а Основний напис для текстових документів (наступні аркуші)

Основні написи, додаткові графи до них і рамки виконують суцільними основними та суцільними тонкими лініями по ГОСТ 2.303-68. Основні написи розташовують в правому нижньому кутку конструкторських документів, впритул до рамки (див. рис. Б.1). На аркушах формату А4 по ГОСТ 2.301–68 основні написи розташовують лише уздовж короткої сторони аркуша. У графах основного напису вказують:

– у графі 1 – назву виробу, починаючи з іменника, і назву документа, якщо йому присвоєно шифр. Наприклад, для робочого креслення деталі – «Колесо зубчасте»; для схеми електричної принципової – «Модуль А4. Схема електрична принципова»;

– у графі 2 – позначення документа відповідно до ГОСТ 2.202-80;

– у графі 3 – позначення матеріалу деталі (графу заповнюють лише на кресленнях деталей);

– у графі 4 – літеру, яка присвоєна цьому документу відповідно до ГОСТ 2.103-68;

– у графі 5 – масу виробу відповідно до ГОСТ 2.109-73; на навчальних кресленнях графу не заповнюють;

– у графі 6 – масштаб (проставляють згідно з ГОСТ 2.302-68);

– у графі 7 – порядковий номер аркуша (на документах, що складаються з одного аркуша, графу не заповнюють);

– у графі 8 – загальну кількість аркушів документа (графу заповнюють лише на першому аркуші).

б) Масштаби

Креслення рекомендується виконувати по можливості у натуральну величину, що дає правильне уявлення про дійсні розміри виробу. Але це не завжди дозволяють розміри виробу та розміри форматів аркушів. У таких випадках креслення виконують у зменшеному або збільшеному вигляді, тобто в деякому масштабі.

Масштаб – це відношення лінійного розміру відрізку на кресленні до відповідного лінійного розміру того ж відрізку в натурі. ГОСТ 2.302–68 встановлює масштаби зображень і їх позначення на кресленнях всіх галузей промисловості. Масштаби зображень на кресленнях повинні вибиратися з наступного ряду (табл. Б.2).

Слід пам’ятати, що в якому б масштабі не виконувалося зображення, розмірні числа на розмірах креслення наносять дійсні, тобто ті, які повинна мати деталь в натурі.

Таблиця Б.2

Масштаби зображень на кресленнях

в) Основні лінії

При виконанні будь-якого креслення основними його елементами є лінії. Згідно ГОСТ 2.303–68 для зображення виробів на кресленнях застосовують лінії різних типів залежно від їх призначення, що сприяє чіткішому виявленню форми змальовуваного виробу. Найменування, зображення та товщина ліній по відношенню до товщини суцільної основної лінії повинні відповідати вказаним в табл. Б.3.

Таблиця Б.3

Типи ліній на кресленні

Найменування	Зображення	Товщина лінії по відношенню до товщини основній лінії
1. Суцільна товста основна		S
2. Суцільна тонка		Від S/2 до S/3
3. Суцільна хвиляста		Від S/2 до S/3
4. Штрихова		Від S/2 до S/3
5. Штрих-пунктирна тонка		Від S/2 до S/3
6. Штрих-пунктирна потовщена		Від S/2 до 2S/3
7. Розімкнена		Від S до 3S/2
8. Суцільна тонка із зламами		Від S/2 до S/3
9. Штрих-пунктирна з двома крапками тонка		Від S/2 до S/3

Основне призначення ліній:

1. Суцільна товста основна лінія застосовується для зображення видимого контуру предмету, контуру винесеного перетину і розрізу.

2. Суцільна тонка лінія застосовується для зображення розмірних і виносних ліній, штрихування перетинів, лінії контуру накладеного перетину, полички ліній-виносок, ліній-виносок, ліній обмеження виносних елементів на видах, розрізах, перетинах.

3. Суцільна хвиляста лінія застосовується для зображення ліній обриву, ліній розмежування виду і розрізу.

4. Штрихова лінія застосовується для зображення ліній невидимого контуру.

5. Штрих-пунктирна тонка лінія застосовується для зображення осьових і центрових ліній, ліній перетину, що є осями симетрії для накладених або винесених перетинів.

6. Штрих-пунктирна потовщена лінія застосовується для зображення ліній, що позначають поверхні, що підлягають термообробці або покриттю.

7. Розімкнена лінія застосовується для позначення ліній перетину.

8. Суцільна тонка із зламами лінія застосовується для зображення довгих ліній обриву.

9. Штрих-пунктирна з двома крапками тонка лінія застосовується для зображення частин виробів в крайніх або проміжних положеннях, ліній згину на розгортках.

г) Шрифти

Креслення, схеми і інші конструкторські документи містять необхідні написи: назви виробів, розміри, дані про матеріал, обробку поверхонь деталі, технічні вимоги, характеристики і інші написи. Типи та розміри шрифту, український, латинський і грецький алфавіт, арабські і римські цифри, знаки, правила написання дробів, показників ступеня, індексів і граничних відхилень встановлені ГОСТ 2.304–81.

Одним з важливих понять, на яких базується застосування ЕОМ для розв’язування різноманітних задач, є поняття алгоритму. Термін «алгоритм» звичайно використовується для позначення деякої послідовності дій, що приводять до досягнення потрібного результату.

Розробка алгоритму більш чи менш складної задачі вимагає високої кваліфікації виконавця і розуміння змісту задачі. З реалізацією алгоритму безпосередньо пов’язане вміння застосувати цей алгоритм до конкретних вхідних даних розв’язуваної задачі. Таке застосування називається алгоритмічним процесом. Цей процес полягає у перетворенні вхідних даних за правилами, визначеними заданим алгоритмом.

Алгоритмічний процес загалом складається із самостійних етапів, кожен з яких призначений для переведення даних з одного стану в інший. Одним із завдань кожного етапу обчислень є також визначення свого наступника. У процесі розроблення алгоритму можуть використовуватись різні способи його опису, які відрізняються за простотою, наочністю, компактністю, мірою формалізації, орієнтації на машинну реалізацію тощо.

Форми запису алгоритму:

– словесна або вербальна (мовна, формульно-словесна);

– псевдокод (формальні алгоритмічні мови);

– схемна: а) – структурограми; б) – графічна (виконується за вимогами стандарту).

Основні структури алгоритмів – це обмежений набір блоків і стандартних способів їх з’єднання для виконання типових послідовностей дій. Використання кількох основних структур дає можливість будувати різноманітні алгоритми. До основних структур алгоритмів належать:

– лінійна або послідовна без будь-яких розгалужень конфігурація алгоритму, що нагадує форму ланцюжка (рис. Б.5.а);

– розгалужена конфігурація алгоритму, що містить в собі як послідовності, так і розпаралелення послідовностей. Використовується, коли залежно від умови потрібно виконати ту чи іншу дію (рис. Б.5.б), здійснити обхід, якщо одна гілка не містить жодних дій (рис. Б.5.в), здійснити множинний вибір, коли умова має більш як три можливі варіанти (рис. Б.5.г);

– циклічна, що використовується при необхідності виконувати деякі дії кілька разів. Можливе виконання циклу До, циклу Поки, циклу за параметром (рис. Б.5.д).

а)	б)	в)
г)	д)

Рис. Б.5. Основні структури алгоритмів

Особливістю всіх наведених структур є те, що вони мають один вхід і один вихід, тому їх можна поєднувати один з одним у будь-якій послідовності. Зокрема, кожна структура може містити будь-яку іншу структуру в якості одного із блоків.

Досвід практичної алгоритмізації привів до формування особливої методики структурної організації алгоритмів, використання якої зменшує ймовірність помилок у процесі розробки і запису алгоритмів, спрощує їх розуміння і модифікацію.

Цю методику алгоритмізації називають структурним підходом. При структурному підході до конструювання алгоритмів їх ніби «збирають» із трьох основних (базових) структур. Стандарт ГОСТ 19.701–90 поширюється на умовні позначення (символи) в схемах алгоритмів, програм, даних і систем і встановлює правила виконання схем, що використовуються для відображення різних видів завдань обробки даних і засобів їх рішення. Стандарт не поширюється на форму записів і позначень, символів, що поміщаються усередині, або поряд з ними і слугують для уточнення виконуваних ними функцій. Вимоги стандарту є обов’язковими.

Схеми алгоритмів, програм, даних і систем складаються із символів, які мають встановлене значення (табл. Б.4), короткого пояснювального тексту та з’єднувальних ліній.

Вимоги до побудови схем. Символи на схемі повинні бути рівномірно розташовані, мати розміри, вибрані в однакових пропорційних співвідношеннях щодо ширини та висоти, достатні для внесення тексту. Якщо обсяг тексту перевищує розмір символу, слід використовувати символ «коментар». Потоки даних або потоки управління на схемах відображаються лініями. Напрям потоку зліва направо та зверху вниз вважається стандартним і стрілкою не позначається. В іншому випадку на лінії слід обов’язково вказувати стрілку.

Таблиця Б.4

Стандартні символи

Зображення символу	Назва символу	Призначення
	Термінатор	Початок алгоритму
	Термінатор	Закінчення алгоритму
	Введення / виведення	Введення або виведення даних
	Процес	Виконання обчислень або присвоєння значень
	Розв'язок	Перевірка умови. Якщо умова справедлива (набуває значення «ТАК») виконується перехід по лінії «Так», а якщо не справедлива (набуває значення «НІ»), то виконується перехід по лінії «Ні»
	Визначений процес	Виклик раніше створених алгоритмів (модулів)
	Модифікація	Найчастіше використовується при присвоєнні нових значень старим, тобто тим, що вже були описані раніше
	Коментар	Короткі пояснення до показаного блоку
	З’єднувач	Поєднання одного блоку з іншим

Якщо дві або більше ліній зливаються в одну, то місце з’єднання повинно бути зміщене (рис. Б.6.а). Лінії мають підходити до символу зліва, або зверху, а виходити справа, або знизу. Лінії повинні бути направлені до центра символу. При необхідності розриву лінії (для уникнення зайвих перетинів чи надто довгих ліній) використовують символ «з’єднувач», який у випадку продовження схеми на кількох аркушах подають разом із символом «коментар». Зовнішній (на аркуші 1) та внутрішній (на аркуші 2) з’єднувачі наведені на рис. Б.6.

У схемах можна використовувати детальне представлення, яке позначається символом процесу або даних з горизонтальною смужкою у верхній частині.

Між цією лінією та верхньою лінією символу вказується ідентифікатор, який повторюється потім у символі початку та кінця детального представлення у тому ж комплекті документації в іншому місці (рис. Б.6.г).

На схемах для зображення використання або формування кількох носіїв даних або файлів, множини копій друкованих документів тощо замість одного символу з відповідним текстом можуть бути використані кілька символів з перекриттям зображення, які містять відповідний текст, наприклад: рис. Б.6.д.

а)	б)	в)
г)	д)

Рис. Б.6. Оформлення окремих елементів блок-схем алгоритмів

Якщо кілька символів є впорядкованою множиною, то це впорядкування розташовується від першого до останнього.

Пріоритет або послідовний порядок кількох символів не змінюється через точку, в якій лінія входить чи з якої виходить.

Перелік, найменування, позначення і розміри обов’язкових символів і функції, що відображуються ними, в алгоритмі і програмі обробки даних повинні відповідати вказаним у ГОСТ 19.003-80.

Розмір а повинен вибиратися з ряду 10, 15, 20 мм. Допускається збільшувати розмір а на число, кратне 5. Розмір b рівний 1,5 a. (При ручному виконанні схем алгоритмів і програм для обов’язкових символів і символів, що рекомендуються, допускається встановлювати b рівним 2 a.

д) Загальні правила виконання схем за ЄСКД

Схема – це графічний конструкторський документ, на якому показані у вигляді умовних зображень або позначень складові частини виробу та зв’язки між ними. Схеми застосовують при вивченні принципу дії механізмів, машин, приладів, апаратів, при їх наладці і ремонті, монтажі трубопроводів і електричних мереж, для з’ясування зв’язку між окремими складовими частинами виробу без уточнення особливостей їх конструкції. ГОСТ 2.701-84 встановлює класифікацію, позначення схем і загальні вимоги до їх виконання для виробів всіх галузей промисловості, а також схем енергетичних споруд (електричних станцій, електрообладнання промислових підприємств і т. ін.). Стандартом встановлені також терміни, що використовуються в конструкторській документації, і їх визначення. Код схеми складається з букви, що визначає вид схеми, і цифри, що позначає типа схеми, наприклад, Э3 – схема електрична принципова, Э4 – схема електрична з’єднань.