Об’єктивна сторона складу злочину

Злочин, як і усяке інше явище, можна розглядати з різних точок зору. Оскільки злочин – це людський поступок, то цілком закономірним та досить важливим є його психологічний аналіз – вивчення злочину як прояву властивостей даної особи, розкриття мотивів та цілей злочинця. При цьому усвідомиться внутрішня, суб’єктивна сторона злочинної поведінки та встановлюються його безпосередні причини. Даний аналіз знаходиться у тісному зв’язку з розробкою загального вчення про причини злочинності в суспільстві. Віддаючи належне вивченню даних питань, слід сказати, що не менш важливим є і інший аспект вивчення злочину, при якому звертається основна увага на його зовнішню, об’єктивну сторону.

Як і усякий акт зовнішньої людської поведінки, злочин представляє собою визначену психофізичну єдність. Він не тільки має суб’єктивний, психічний зміст, але разом з тим виражається у зовнішніх, об’єктивних формах поведінки, в дії (бездіяльності) суб’єкта, що викликає зміни оточуючої дійсності. В суспільстві злочин, будучи анти суспільною поведінкою, негативно впливає на суспільні відносини та їх учасників, заподіюючи шкоду тим чи іншим інтересам суспільства. Як вказується у ст. 1 КК України, злочин посягає на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля, конституційний устрій України. Яким чином здійснюється цей негативний вплив на суспільні відносини?

Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно розкрити механізм суспільно небезпечного посягання, прослідити зв’язок між вчиненими діяннями людини та наступними змінами в оточуючій дійсності, в більшій або меншій мірі відволіктись від інших властивостей або ознак діяння, зокрема, від його суб’єктивних ознак. При такому аналізі розглядаються головним чином зовнішні форми процесу посягання, на охоронюваний законом об’єкт, утворюючі об’єктивну сторону злочину, звертається увага на ту об’єктивну шкоду, яку заподіює злочин охоронюваним інтересам суспільства, викривається негативне соціальне значення для суспільства [8, c. 14-16].

Аналіз об’єктивних ознак злочину має важливе значення по проведенню заходів для їх попередження. Звичайно, обидва вказані аспекти знаходяться у тісному взаємозв’язку. Неможливо правильно зрозуміти механізм вчинення злочину, не враховуючи того, що він вчиняється людиною, що переслідує визначені цілі та діючі у суспільстві, серед інших людей. Але таким ж неправильним було б обмежуватись психологічним аспектом, забуваючи про те, що саме об’єктивна сторона злочину є реальним втіленням та вираженням на зовні цілей та намірів суб’єкта і що саме в ній в кінцевому рахунку проявляється основна соціальна властивість злочину – його суспільна небезпечність. Виділення об’єктивної сторони як елементу єдиного злочину носить умовний характер – в тому значенні, що в реальній дійсності не існує один цей елемент злочину (як і інші його елементи). Однак таке умовне розчленування має під собою підґрунтя, так як кожен із елементів злочину характеризує його із особливої сторони та окремий аналіз цих елементів дозволяє більш глибоко вияснити соціальну сутність та юридичну природу злочину в цілому.

Об’єктивна сторона злочину є процес суспільно небезпечного та протиправного посягання на охоронювані законом інтереси, розглянутий з його зовнішньої сторони, з точки зору послідовного розвитку тих подій і явищ, котрі починаються із злочинної дії (бездіяльності) суб’єкта та закінчуються настанням злочинного результату. Коли говорять про злочин як про факт, що відбувся, на перший план виступають тільки деякі ознаки об’єктивної сторони, та перш за все результат, що настав. Однак злочин – це не застигле, статичне явище, а процес, що розвивається у просторі та часі. Він включає більш або менш продовжувану та різноманітну поведінку особи, дію різних сил природи, що приведені людиною в рух, та настання змін в предметах зовнішнього світу, у соціальних явищах – суспільних відносинах. На протязі цього часу об’єктивна сторона безперервно розвивається. При цьому можна виділити три основних етапи (або елементи), з котрих у найбільш загальному випадку складається об’єктивна сторона. Першим етапом, початковим елементом злочину завжди є суспільно небезпечне діяння (бездіяльність) суб’єкта. Однак воно не відноситься до об’єктивної сторони повністю [9, c. 104].

Людське діяння є єдністю суб’єктивних і об’єктивних ознак. Воно одночасно і суб’єктивне і об’єктивне так як представляє собою прояв внутрішніх властивостей людської особистості та разом з тим служить формою взаємодії людини із зовнішньою дійсністю. Тому у об’єктивну сторону злочину діяння входить не повністю (як це має місце зі злочинним результатом), а тільки своєю зовнішньою (виконавчою, фізичною) стороною, своїм зовнішнім виразом. При розгляді фізичного діяння його слід брати не ізольовано, а в тих конкретних умовах місця, часу та оточуючої обстановки, у яких воно було вчинено. Тому істотними характеристиками злочинної дії (бездіяльності) є спосіб, місце, час і обстановка вчинення злочину. Однак вони не є самостійними елементами об’єктивної сторони, так як вони тільки характеризують діяння (дію або бездіяльність) злочинця. До об’єктивної сторони відносяться тому не самі спосіб, місце, час і обстановка вчинення злочину, узяті окремо або поряд з діянням (бездіяльністю), а зовнішня сторона суспільно небезпечної дії (бездіяльності), виконана визначеним способом у даних умовах місця, часу та обстановки. Дія (бездіяльність) особи відбувається на протязі більш або менш продовжуваного часу та утворює перший, але не єдиний етап процесу злочинного посягання. Вчиняючи суспільно небезпечні дії, суб’єкт впливає на оточуючу дійсність, чинить в ній різноманітні зміни, які у свою чергу викликають подальший розвиток подій [10, c. 108].

На цьому етапі, який носить назву причинного зв’язку між діянням та злочинним результатом, розвиток подій може набути різноманітного напрямку в залежності як від характеру поступка, так і від умов місця, часу та обстановки. Приєднання нових сил, втручання інших осіб, зміна оточуючих умов в цей період служить, однією з істотних причин великої різноманітності форм об’єктивної сторони [11, c. 204].

На кінець, злочин закінчується настанням суспільно небезпечних змін в об’єкті посягання. Ці зміни, що представляють собою шкоду суспільним відносинам, відносяться до третього елемента об’єктивної сторони – злочинних наслідків. Причинний зв’язок та злочинні наслідки на відміну від злочинної дії (бездіяльності), що має подвійну природу, носить сугубо об’єктивний характер та повністю входять у зміст об’єктивної сторони. Таким чином, в об’єктивну сторону злочину входять: 1) зовнішня сторона суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності) та 2) зміни, що відбуваються внаслідок такого діяння в оточуючому світі, включаючи 3) заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам. Інакше кажучи, об’єктивна сторона злочину є механізмом суспільно небезпечного та протиправного посягання, аналізованого з точки зору зовнішніх форм його розвитку та негативного впливу. Усі ознаки об’єктивної сторони злочину з погляду їх описування (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК України можна поділити на дві групи: обов’язкові (необхідні) і факультативні. До обов’язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту суспільно небезпечної поведінки людини, не може бути вчинений жоден злочин. Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК України або однозначно випливає з її змісту і, таким чином, виступає обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу злочину [12, c. 205].