Портфель екскурсовода

ВСТУП

Актуальність теми полягає в цікавості до історії до минулого, а також

Пошуку відповідей на різні питання. Нажаль історія старається замовчувати деякі важливі для нас деталі, але як писав Андрій Кузьменко «За гроші не купити тільки час» з часом ми знаходимо все нові і нові дані що стосується нашого минулого.

Об’єкт дослідження курсової роботи: є трьохсот літня історія міста від Заболоття до Івано-Франківська, його заснування культуру, а також різні аспекти життя міста в давнину. Як місто розвивалося чим жили його мешканці, а також існування міста в різних епохах.

Предмет дослідження історичні факти і свідчення різних людей як відбувалась та чи інша подія. Туристичне ознайомлення з містом.

Мета роботи: вивчення історії міста та туристичних місць

Завдання для туристичної роботи:

· Розробка авторської екскурсії «Туристичні ворота Карпат…»

· Архітектурна спадщина міста

· Історичний екскурс «від Заболоття до Івано-Франківська»

Методи дослідження: історичний,описовий,статестичний.

Структурно курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ І.

ВІД ЗАБОЛОТТЯ – ДО ІВАНО−ФРАНКІВСЬКА
ІСТОРИЧНИЙ ЕКСКУРС

1.1 Історія заснування Станіславської фортеці

У 1662 році Польський магнат Андрій Потоцький (Andrzej Potocki) видав локаційний привілей в якому вказувалося: Замислив я Станіславів власним коштом фортифікувати,валами зміцнити, мурами оточити і правними брамами закрити! [1.с. 25]

Одночасно з наданням привілею почалися активні будівельні роботи, Батьком міста фортеці Станіславова є французький інженер італійського походження підполковник Франсуа Корасіні. Спочатку фортеця мала вигляд шестикутника, але протягом 1679-1682 рр. наступний архітектор Карл Беноє розширив фортецю у північно західному напрямку із прибудовою магнатської резиденції новозбудований палац прикривали два нових бастіони в результаті чого фортеця набула шестикутного вигляду і збільшила свою територію майже на третину. Під керівництвом все того ж Бенє фали укріпили кам’яними блоками 90-х роках XVII ст. фортечні стіни викладають цеглою тоді фортеця набула завершеного вигляду який зберігала до кінця свого існування. [2.c.15]

Як стверджує метафізик Олег Головенський Станіславів в тому вигляді в якому його запроектував Андрій Потоцький воно абсолютно підтверджує дерево кабілоті, очевидно що Андрій Потоцький який був учнем кабаліста Реба Ільєхо який жив біля Станіславова в Вовчинецьких горах який навчав його кабалії містичним практикам, медитаціям очевидно що Андрій Потоцький хотів надати якусь ауру місту завдяки якій в сучасному місті Іван-Франківську себе добре почувають різні метці,художники, поети, музиканти. Станіславів був приватним містом і потрібно згадати його засновників і власників. У 1660 р. Галицький староста Андрій Потоцький купив село Заболотя заклавши на його землях місто фортецю він назвав її на честь свого сина Станіслава.Який покрив себе великою славою підчас битви під Віднем 12 вересня 1683 р. очоливши атаку гусарської хорунжі Станіслав Потоцький героїчно загинув у битві з турками.По Андрію місто успадкував його другий син Йосип ця людина відіграла велику провідну роль у Європейській політиці першій половині XVII ст. він брав активну участь в північній війні був правою рукою Станіслав Ліщинського товаришував з Карлом Сьомим на при кінці життя Йосип обіймав посаду великого гетьман коронного тобто головнокомандуючого польської армії. Наступним власником міста був син померлого Йосипа Станіслав воєвода Позланський він був здібним військовим інженером працював над укріпленням Ченствоховии Кам’янця Подільського а також Станіславова. [3.c.51]

Від його нащадків місто відкупила Катерина Косаковська в руках якої місто перебувало аж до захоплення австрійцями.Протягом свого існування місто бачило в своїх стінах багато іменитих гостів тут не одноразово бував Польський король Ян Собеський якого вважають рятівником Європи проти Турецької навали. На початку XVIII ст. Станіславів відвідував національний герой Угорського народу Трансільванський князь Фронц Другий Ракоці

який очолив визвольне змагання проти австрійських загарбників, більше двадцяти років в Станіславові мешкала родина Українського гетьман Пилипа Орлика який був добрим приятелем Йосифа Потоцького.[4,c.62]

За мурами Станіславської фортеці знайшов прихисток комендант Хотинської Фортеці Колчак Паша предок ватажка Білої Армії Адмірала Колчака. З 1812 р. починається масове нищення стін і бастіонів, цегла з мурів використовувалась на новобудовах, а камін при брукуванні вулиць, місто нарешті з’єдналось з передмістям що позитивно позначилось на його розвитку.

1.2 Перемоги і поразки фортеці

Через стрімкий розвиток артилерії на початку ХVI ст. високі кам’яні стіни замків швидко втрачають свою обороно здатність вони стають легкою здобиччю для обсадної артилерії, яка легко пробивала діри у кладці, тому висота фортечних стін була суттєво зменшена, а товщина збільшена середньовічні вежі також виявилися не досконалими оскільки через свою округлу форму між ними і стінами утворювалися так звані «мертві зони», які не прострілювалися захисниками замку, чим активно користувався ворог.[5, c.21]

На момент спорудження Станіславської фортеці у XVII cт. у Європі панувала бастіонна система фортифікації. Бастіон − це відкрита п’ятикутна довготривала споруда, сторони бастіону що примикають до стін називається − фланками, а ті що обернені до ворога фасами. Ділянка стіни між двома бастіонами називається Куртиною два бастіонна разом з куртиною разом утворюють так званий бастіонний фронт. (Рис.1.1) По гребиню стіни проходив парафет – стінка яка захищала оборонців від куль та ядер, на фасах встановлювались гармати сектори обстрілу яких перекривалися між собою, на куртині розміщувались стрільці які не допускали противника до стіни. Якщо ворогу вдавалось в притул дойти до куртини в бій вступали захисники фланків, які обстрілювали атакуючих з боків.[6, c.72]

(Рис.1.1) Будова Бастіонного фронту

Через вдале геометричне планування бастіонний фронт не мав мертвих зон і тому ворогу не було де сховатися від влучних пострілів захисників фортеці одним словом бастіонна система орієнтувалась не на висоту стін, а на вогневу потужність фортечної артилерії, а також на героїзм захисників [7. c.92]

У 1766 році багато тисячна Турецька армія під проводом Ібрагіма Паші підійшла до стін Станіславова, почалась облога яка тривала декілька тижнів.

Гарнізоном Станіславської фортеці керував досвідчений офіцер Ян Каменський на захист мурів зібралося багато місцевого населення з ближніх сіл
і містечок на стінах пліч опліч стояли польські солдати,українські селяни вірменські ремісники і єврейські купці загальна небезпека з’єднала всі нації Покуття в є дину міцну силу,яка змогла дати відсіч загарбнику.

Король Ян Собеський поспішив на виручку обложеній фортеці, Ібрагім Паша зняв облогу з фортеці та вирушив на зустріч Польському війську По дорозі Турки здобули і спалили Галич ворожі армії врешті-решт зустрілися під журавлем і Турки мусили відступити. За мужність при обороні міста Варшавський сейм 1677 року звільнив мешканців Станіславова від сплати всіх
податків за винятком королівських. Нажаль XVIII ст. було менш прихильне до Станіславова ніж попереднє місто не одноразово займали російські війська підчас Північної війни, Російсько−Турецьких та Польських громадянських війн.

Не стабільна політична ситуація в Речі Посполитій призвела до анексії її території провідними європейськими країнами.

У 1772 р. Галичина відійшла під владу Австрії німці не були зацікавлені у підтримці фортифікації і укріплення поступово занепадали перед своїм зникненням фортеця прийняла останній бій підчас франко-польської війни 1809 року відділ Польської кавалерії увірвався через Галицьку браму і за лічені хвилини очисти місто від цісарів, але хоча австрійці пізніше відбили місто війну загалом вони програли.

1.3 В між воєнний період

В роки двох світових воєн, Станіславів (сучасний Івано-Франківськ) переживав не дуже гані часи. В 1914-1918 рр. над міською ратушою тричі здіймався Російський прапор, рівно стільки його знімали Австрійські війська в загалом на протязі двох воєн, Станіславів завжди опинявся на лінії вогню що завдавало великої шкоди місту. Коли закінчилась Перша світова війна протягом січна-травень в 1919 Станіславів стає де-факто столицею Західної Української народної Республіки за цей період було прийнято багато важливих законів для молодої Республіки один серед яких це універсал про злуку з Українською Народною Республікою(УНР) а також закон про мови.

Нажаль доля склалась так що керівництво сусідніх держав не вбачали республіку як союзника після великої польської війни територія переходить до

складу Польщі і перебуває там аж до початку другої світової війни. Але під-час польської окупації Українське населення попри великий супротив влади зберіг пам’ять і свою культуру.

1939 р. після поділу території Польщі між Радянським союзом і Нацистської Німеччини Станіславів входить в склад СССР. Це супроводжується масовими репресіями проти Української інтелігенції а також страждає історична спадщина, так було пограбовано усипальницю засновників міста графів Потоцьких. На території міста було споруджено тюрму де НКВС і тримали більшість ув’язнених. В 1941 коли німецькі солдати окопували місто виявилось що радянські спец служби не встигали евакуювати всіх ув’язнених але на превеликий жаль людей вбивали в їхніх камерах. Нацистський режим також не приніс нічого доброго місту недовго після окупації 1941 року місто стає великим єврейським гетто (Рис.1.2)

Рис.1.2Полонені розбирають завали на центральній площі

Коли фронт II-світової підійшов до міста снаряди немов зачаровані лягали на околиці Станіславова зі слів людей які пережили говорили що майже вся центральна частина міста була знищена, єдиною будівлею яку не зачепила військова артилерія це була адміністрація Станіславської залізниці. Також за роки окупації німці хотіли знести міську ратушу,але їхні спроби увінчалися невдачею будівля встояла нависла загроза над ратушою під час німецької окупації. Гітлерівці вирішили зруйнувати її. Але підірвати не змогли, бо стіни складались із залізобетонного моноліту. Для одночасного підриву потрібна була велика кількість вибухівки, яка, вибухнувши, могла зачепити сусідні квартали. А в них розташовувались різні німецькі урядові служби. Тому вирішено було зривати крила ратуші. У стіни, які важко піддавались свердлінню, почали закладати вибухівку і підривати. Так підірвали її північно-західне крило — на решту часу не вистачало. Знов нависла загроза над ратушою під час німецької окупації. Гітлерівці вирішили зруйнувати її. Але підірвати не змогли, бо стіни складались із залізобетонного моноліту. Для одночасного підриву потрібна була велика кількість вибухівки, яка, вибухнувши, могла зачепити сусідні квартали. А в них розташовувались різні німецькі урядові служби. Тому вирішено було зривати крила ратуші. У стіни, які важко піддавались свердлінню, почали закладати вибухівку і підривати. Так підірвали її північно-західне крило — на решту часу не вистачало.[8, c.121]

1.4 Сучасне обличчя міста

На сьогоднішній день місто змінилось, змінились звичаї змінилась культура,в XI століті місто перестає бути військовою об’єктом розвивається туризм в центральних вулицях міста можна почути заворожуюче звучання музику вуличних музикантів, створюють магічне відчуття казки.(Рис.1.3)

.Широка мережа закладів культури дає мешканцям нашого міста нові можливості долучитись до невичерпних джерел духовності, творчого поступу. Заклади культури міста різноманітні: 17 філій бібліотек, 5 шкіл естетичного виховання, 2 кіноконцертні зали, 8 клубних установ, муніципальний центр дозвілля, центр сучасного мистецтва, обласна філармонія, театр ляльок iм.М.Пiдгiрянки, обласний театр фольклору, музичне училище iм.Д.Сiчинського, музично-драматичний театрiм.I.Франка, обласна наукова бібліотека iм.I.Франка, 20 державних та громадських музеїв. За останні роки значно розширена мережа закладів культури - відкрито Муніципальний центр дозвілля, бiблiотеки-фiлiї№3,5,10, Дитячу хореографічну школу-філію Київської Української Академії танцю. Реорганізовано ряд кінотеатрів в сучасні заклади культури, створено багато чудових мистецьких колективів. Започатковано проведення багатьох перспективних фестивалів та конкурсів: Міжнародного фестивалю духовної музики, молодіжного фестивалю "Едельвейс", Всеукраїнського конкурсу хорової музики iм. Д.Сiчинського, Фестин духовної музики, присвячених 2000-рiччю Різдва Христового, міжнародного фольклорного фестивалю етнографічних регіонів України "Родослав".

Рис.1.3 Вечірній краєвид Івано-Франківська

Але нажаль в чомусь прекрасному завжди знайдуться свої плюси і мінуси на які

РОЗДІЛ ІІ.

АРХІТЕКТУРНА СПАДЩИНА МІСТА

2.1 Вулицями і майданами міста

На сьоднішний час Івано-Франківськ входить до густо заселених міст України,вулиці центральної частини будувалися за Європейськими стандартами тому деколи і появляється відчуття немов ти десь у Парижі. Але ці вулиці бережуть в собі історичні події як і трагічні так і позитивні. Наприклад

1941 року прямо біля стін синагоги Німецьким гестапо було розстріляно людей

Одні кажуть що під кулі попали зовсім невинні люди,а інші твердять що розстріляними були учасники Організації Українських Націоналістів, пізніше вулицю перейменують на вулицю страчених а під стіну синагоги поставлять пам’ятник.(Рис.2.1)

Рис.2.1 Монумент під стіною синагоги

Площа Ринок — центральна площа в Івано-Франківську, історичне серце міста, характерне явище для середньовічної архітектури європейських міст (Рис.2.2) За європейською традицією будування міста із магдебурзьким правом передбачала, що квадратова площа довкола ратуші — іменувалася площею Ринок, а по периметру щільно забудовувалась будинками; висота їх не повинна була перевищувати два (пізніше три) поверхи, а ширина мала бути в межах трьох–чотирьох вікон. На жаль, сьогодні традиція містобудування, а разом з нею і гармонія архітектурного ансамблю площі Ринок порушені деякими високими будинками (від чотирьох до шести поверхів), що зведені на місці старих. Нумерація будинків велась від одного з кутів площі по периметру. Так було і в Станіславові (нині Івано-Франківську) протягом століть. В часи радянського панування кожна сторона площі одержала свою назву. Лише північна була названа вулицею Ринок. Перейменування вулиці 17 вересня, що є південною стороною ринкової площі, на площу Ринок є намаганням повернутись до історичної назви і структури площі. У 1675 році в історично-географічному центрі міста-фортеці замість дерев’яного спостережного пункту було збудовано тимчасове приміщення першої ратуші, яка використовувалася як військово-пожежний спостережний пункт міста. В той час під площею, — від ратуші до всіх військових споруд, — розходилася по місту система підземних переходів і запасних виходів. В зруйнованому вигляді вони збереглися і до наших часів.[9, c.26]

На площі Ринок тричі на рік проводилися великі ярмарки: починалися 7 травня, 8 вересня та 28 листопада і тривали, зазвичай, чотири тижні. Сповіщав про початок і закінчення ярмарку ратушний дзвін. На Станіславську ярмарку приїжджали не тільки з навколишніх сіл та міст, — тут можна було почути німецьку, італійську, французьку, чеську, словацьку, угорську, татарську, турецьку, російську, білоруську, шведську та інші мови. Один-два рази на тиждень спеціально призначені люди перевіряли ваги та інші вимірювальні прилади в шинках та у перекупок і в ратуші ставили відповідні клейма. Без такого клейма торгівля заборонялася. Навколо ратуші знаходилось багато крамниць, лотків, складів. Так, у переписі Станіслава в 1720 році містяться відомості про 27 крамниць. Після турецької облоги дерев'яну ратушу розібрали і в 1695 році завершили будівництво нової споруди ратуші. Архітектор Кароль Беное поєднав стрілчасті вежі із кроквяним склепінням поверхів у формі хреста. Його рамена чотирма кінцями виходили до кутів ринку і чотирьох сторін світу. Від цього часу в ній засідав магістрат, відбувалися суди та приймалися найважливіші рішення. В ратуші лавники під керівництвом війта розглядали судові справи, а засуджених до смертної кари страчували на ринковій площі.

З усіх судових вироків смертної кари у XVII столітті один було винесено жінці за чарівництво. Насправді її було покарано за розбещення юнаків, але через відсутність відповідної статті її було обвинувачено у чарівництві й засуджено до спалення. У Станіславі це був єдиний випадок автодафе.

Саме суд лавників карав на смерть карпатських опришків, що перебували у підземеллях ратуші, а перед тим — у будинку на вулиці Старозамковій. Остання прилюдна розправа відбулася 25 квітня 1754 року: на площі Ринок був страчений сподвижник і наступник Олекси Довбуша — Василь Баюрак. Передсмертним проханням приреченого було пограти на гуцульській сопілці. Це запам’ятав і зафіксував очевидець тих подій польський поет Францішек Карпінський, якому на той час було тринадцять років. 1992 року в День незалежності України з ініціативи професора Володимира Грабовецького на ратуші було встановлено меморіальну дошку Василеві Баюраку.[10, c.21]

Довгий час площа Ринок була адміністративно-економічно-культурним центром Станіслава. Щоправда, сьогодні вона залишилася тільки культурним центром міста, — однак, тут відбуваються більшість розважальних заходів в Івано-Франківську: виставки, конкурси, святкові концерти, фестивалі.

Зараз на площі Ринок, ближче до кафедрального собору, знаходиться кіоск центру туристичної інформації, де можна придбати свіжу пресу, мапи, календарі, журнали, різні матеріали на краєзнавчу і туристичну тематику. Тут також встановлено велике світлове табло з детальною схематичною картою міста.

Рис.2.2 Сучасний вид Площі Ринок

Вулиця Незалежності — місто утворююча вулиця Івано-Франківська. Простягається у східному напрямі від центру — вулиці Галицької та закінчується на виїзді з міста, переходить в дорогу на Тисменицю. Саме таким і була перша назва — Тисменицька дорога. улиця Незалежності починалася за Тисменицькою брамою Станіславської фортеці. На початку XIX століття фортечні мури були зруйновані, а спорудження залізниці через Станіславів та сполучення з вокзалом південної частини міста надала вулиці великого значення. Власне відтоді і сформувався новий центр міста — на початку вулиці Незалежності. Нову назву Тисменицька дорога отримала у 1869 році (на 300-річчя Люблінської унії), ставши вулицею Сапіжинською.. Її було так названо на честь Леона Сапєги,— польського політичного і громадського діяча. З тих пір вулиця стала головною в центрі та активною торгівлею. По обидва боки споруджувались вишукані магазини, заманливі кав’ярні та цукерні. Це була презентабельна вулиця з широким тротуаром із тесаного каменю. У 1919—1922 роках вулиця носила ім’я Шевченка, у міжвоєнний період — повернуто назву Сапіжинська. За радянської влади вулиця весь час називалася Радянською. З лютого 1993 року вулиця носить теперішню назву — Незалежності (Рис.2.3).

Рис.2.3 Вулиця незалежності

«Стометрівка»

«Стометрівка» — початок вулиці Незалежності. Ця назва умовна, оскільки справжня довжина «сотки» — 450 м. Крім того, початок стометрівки — фактично другий центр міста (першим та історичним центром є площа Ринок).[11, c.12]

На «стометрівці» знаходяться книгарні, крамниці, кафетерії, піцерії та ресторанчики. Тому, тут,— улюблене місце зустрічей мешканців міста та відпочинку, здійснення вечірніх прогулянок (Рис.2.4).

Рис.2.4 Вечірній краєвид

Площа Міцкевича — площа в Івано-Франківську. Від початку свого виникнення — у 1870-х роках ні разу не міняла своєї назви. На території площі знаходиться сквер та архітектурні пам’ятки міста. У 1898 році шанувальники польської літератури святкували 100-річчя від дня народження поета (1798—1855). Було прийнято рішення прикрасити пам’ятником Міцкевича площу його імені, хоча поет у Станіславові ні разу і не був. У конкурсі проектів пам’ятника переміг скульптор Тадеуш Блотницький. На спорудження пам’ятника було зібрано пожертви у розмірі 3000 ринських. Фігуру поета виготовили з італійського мармуру, його зобразили з книгою в руках у момент натхнення.

Під час українсько-польської війни 1918—1919 років пам’ятник зазнав пошкоджень, і 1930 року його відновили в бронзі, крім того, трохи пересунули — таким він зберігся до сьогодні(Рис.2.5).

Рис.2.5 Площа і пам’ятник Міцкевичу

Майдан Андрея Шептицького

На майдані знаходяться дві важливі архітектурні пам'ятки міста — греко-католицький кафедральний собор Святого Воскресіння Христового та Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії, де зараз розміщується Івано-Франківський обласний художній музей. Нинішній греко-католицький катедральний собор Святого Воскресіння Христового був збудований у 1713–1722 роках як єзуїтський костел. При ньому були також монастир і школа. Імовірно, раніше на місці костелу єзуїтів височіла дерев'яна церква (про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який перебував у Станіславові 1672 року). У середині XVIII століття костел перебудували у зв'язку з вадами конструкції та недостатньою міцністю фундаменту. Після захоплення Прикарпаття Священною Римською імперією (Австрійською монархією Габсбурґів) у 1773 році орден єзуїтів було скасовано, костел закрили. Поступово споруда занепала середині XIX століття в місті організували греко-католицьке єпископство, після реставрації колишній костел єзуїтів став Свято-Воскресенським кафедральним собором. Реставрація та художнє оформлення церкви значно прискорились завдяки фінансовому сприянню Станіславського єпископа Андрея Шептицького.

Будівництво мурованого приміщення Єзуїтської колегії (колеґіуму) при костелі завершили у 1744 році; за парти сіли 400 учнів. Через 40 років австрійська влада закрила колегію, перетворила її на німецьку гімназію. Після захоплення краю поляками до 1939 року це була польська гімназія, два роки по тому — середня школа. Від 1945 року тут розміщується морфологічний корпус Івано-Франківського медичного університету[13, c.213].

2.2 Храми Станіславова

Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії, Станіславська Колеґіата — найдавніший храм Івано-Франківська. Спочатку на його місці був зведений дерев'яний римо-католицький парафіяльний костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і святих Андрія і Станіслава (існував у 1662 р. на час надання місту маґдебурзького права) 14 червня 1669 р. засновник міста Анджей Потоцький добився піднесення дерев'яного костелу до рангу колеґіати.

Із 1672 по 1703 рік тривало будівництво мурованого костелу під керівництвом французьких архітекторів Франсуа Корасіні та Кароля Беное. Храм виконаний у формі тринефної базиліки з трансептом у стилі бароко з елементами ренесансу. Фасад був прикрашений дорійськими і коринфськими колонами, вивершений бордовим фронтоном, увінчаний трьома вежами. Головний вівтар і два бічні св. Йосипа і св. Вінцента були різьблені з мармуру. В останньому зберігались реліквії цього святого, які Станіслав Потоцький у 1680 р. отримав у Римі від Папи Інокентія XI. На бічних внутрішніх стінах знаходився герб Потоцьких. Можливо, спільно із Конрадом Кутчерайтером автором більшості скульптур із Станіславської колеґіати був Томас Гуттер. В 1751 році в костелі поховали великого коронного гетьмана Юзефа Потоцького (молодшого сина засновника Станіславова Андрея Потоцького), власника міста після смерті батька. Колеґіата стала сімейною усипальницею Потоцьких. На прохання тодішнього пастора Красовського у 1877 р. виконав новий розпис костелу Еразм-Рудольф Фабіянський. Проте вже у 1882 році через пожежу згорів дах костелу, головна вежа і свіжо розписане склепіння. У 1892 році відбувся капітальний ремонт храму і усе було відреставровано.З тих часів при костелі працювала музична школа, де вчили церковному співу. Колись на хорах над головним входом колись був орган, який вперше зазвучав у 1900 році. Але орган був втрачений у післявоєнний час. У 1965 році тут розмістили геологічний музей. Сьогодні у костелі Пресвятої Діви Марії знаходиться Івано-Франківський обласний художній музей.(Рис.2.6)

Рис.2.6Художній музей

Костел Христа Царя

Повернутий вірним костел Христа Царя (відомий як костел “на гірці”) збудували у 1932 році (Рис.2.7). Його використовували за радянських часів в якості складу. Храм освятили 24.06.1989р., а потім відремонтували. У цьому костелі на кошти громадян Польщі споруджено каплицю Пам’яті, присвячену жертвам гітлерівців - страченій у 1941р. польській інтелігенції. Тут також є привезена з Польщі копія образу Матері Божої Ченстоховської. 10.12.2000р. архієпископ Мар’ян Яворський освятив відремонтований костельний орган, який 7 років тому привезли з Голландії.

Рис.2.7 Храм Христа Царя

Єзуїтський костел

Наприкінці другого десятиліття XVIII століття у Станіславові осіли отці-єзуїти. У 1720 році на площі (на місці згорілої під час нападу турків церкви) ректор єзуїтської колегії, яка замінила колишню колегіатську школу, о. Томаш Зеленський розпочав будівництво єзуїтського костелу, а 1729 року святиня вже працювала. Проте споруда мала поганий фундамент, у мурах з'явились тріщини, і 1752 року храм розібрали. Через рік приступили до будівництва нового костелу у стилі, характерному для австро-баварської архітектурної школи (шатровидні завершення веж запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури за проектом архітекторів С. Потоцького і Г. Дальке. Спорудження тривало до 1763 року. У 40-х роках перебудували також будівлю колегії, яка прилягала до костелу. Під час облоги міста російською армією у 1764 році була знищена вежа храму. Австрійська влада у 1773 році скасувала монастир отців-єзуїтів, а костел закрила (будинок колегії передали для потреб військової та цивільної влад, зокрема тут відкрили гімназію, у якій навчались польський поет Ф. Карпінський, українські письменники і громадські діячі І. Вагилевич, А. Могильницький, В. Навроцький та вірменський історик С. Баронч). У 40-х роках XIX ст. храм віддали під греко-католицьку парафіяльну церкву. Із встановленням греко-католицького єпископства церква стала Свято-Воскресінським кафедральним собором [13, 14, 15, 16, 17]. Ікони та настінний розпис виконали відомі українські художники А. Манастирський і М. Сосенко. У XIX ст. єзуїти повернулись до Станіславова і спорудили монастир і костел св. Станіслава Костки.

1.4 Таємниці, заховані в каміні

На території сучасно Івано-Франківська стояла могутня оборона місто фортеця Станіславів, на сьогоднішній день мало хто знає де колись стояли мури,

Про ті часи нагадують лише на пів зруйновані фасади будинків яким пощастило зберегтися, але нажаль кожного року без цінних пам’яток стає все менше і менше

Взяти до прикладу палац Потоцьких що розташований в центральній частині міста(Рис2.8),ще за Радянського союзу на території палацу працював військовий

госпіталь ніхто навіть не здогадувався що під ними ціла історія міста 2015 студентами Прикарпатського Університету а також волонтерами і істориками було зроблено висновок що неподалік від палацу можуть бути залишки старого муру, і їхні домисли були вірними провівши розкопи археологи знайшли старовині монети датовані VII-VIII століттям.

Рис.2.8 Палац Потоцьких

Також історики твердять що під центральною частиною міста існує система підземних ходів які проходили через ратушу, палац Потоцьких,художній музей і іншими будівлями за часів Станіславова на сьогоднішній день ці підземні ходи є частково втраченими перші хто дізнався про підземелля це були німецькі солдати за часів другої світової війни,підчас невдалого підриву ратуші на площі виникло провалля після чого німецьке командування дізналось про тунелі. Також ці тунелі були популярними за часів опришків з ними і пов’язують де коли ратушу оскільки вони були спорудили цілу систему підземних ходів і однин з низ пролягав через ратушу. Мало хто знає але це факт[14,c.213]

На території сучасного драматичного театру знаходилась церква коли місто перейшло до влади Радянського Союзу її було перетворено в спорт зал,а пізніше коли будівля була зовсім зношеною храм знесли і побудували на тому місті драм-театр (Рис 2.9).

Рис.2.9 Драматичний театр ім.І.Франка світлина з газети 1939р.

Ще за законами Станіславова кладовища будувалися поряд з церквами не подалік від драм театру знаходиться меморіальний сквер він заслуговує звання

най старішого цвинтаря України,на ньому поховані різні особистості як і українські так і зарубіжні.На жаль при перебудиви з нікрополя на сквер влада меньше цікавилась збереженням могил або їх перепохованню в результаті на території цвинтаря зараз гуляють люди з своїми дітьми.

РОЗДІЛ ІІІ

РОЗРОБКА АВТОРСЬКОЇ ЕКСКУРСІЇ

«ТУРИСТИЧНІ ВОРОТА КАРАТ»

Контрольний текст

Доброго дня мене звати Андрій і сьогодні розповім про най популярні будівлі вулиці міста а також про його історію, ну що ж розпочнемо.

В 1662 році на території двох сіл постає місто Станіславів. Його заснування пов’язане з родиною Потоцьких оскільки близько 300 років було названим на честь сина польського магната Станіслава Потоцького. Місто утворилося на місці двох сіл — Заболоття (1437) та Княгинина (1449). 1654 року краківський воєвода і великий коронний гетьман Андрійй Ревера Потоцький викупив землі нинішнього міста в родини Жечковських для спорудження тут фортеці проти набігів кримських татар та свого опорного пункту на Галицькій землі. Його іменем і назвали місто.. Він запросив в місто вірменських купців з Молдови і Угорщини, щоб сприяти розвитку торгівлі. Місто-фортецю спорудили в 1661–1662 за короткий термін (5 місяців) за проектом Франсуа (Франческо) Корассіні з Авіньйона у формі шестикутника з додатковими басте ями, редутами і фортом, що оточував власне замок Потоцьких. На вістрях шестикутника розташовувались бастіони — зовнішні додаткові п'ятикутні укріплення, що дозволяли здійснювати фланговий мушкетний обстріл вздовж стін. Поперечний розріз стін складав земляний вал (насип) завширшки 20-30 метрів, зміцнений ззовні дубовими колодами.

Місто відразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев'яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом. Мав Станіславів дві потужні в'їзні брами: кам'яні Галицьку та Тисменицьку. Називались брами за своїм розташуванням, що зрозуміло: з однієї вів шлях на Галич, з другої — на Тисменицю.

Ми знаходимося на одній з історичних а також головних вулиць міста вона зветься вулиця Незалежності. За всю історію міста з зміною влади змінювалась назва ось наприклад за часів Радянського Союзу вулиця називалась Роднянською що і підтверджує її роль. По заду мене знаходиться Пам’ятник Івану Яковичу Франку сам Франко приїздив до тодішнього Станіславова бувши закоханим чарівну пані по імені Юзефа Дзвунковська.Між ними розв’язався великий,Франко навіть думав купити землю в Станіславі але нажаль його кохання було не взаємним. Юзефа Дзвунковська була смертельно хворою і через палке кохання до поета вона відмовляє йому в симпатії. Також ця вулиця знає ще одну романтичну історію вона пов’язана з нашою Надією оскільки в 2000 році тодішній перейменовує ще Радянську назву Україна на честь своєї дружини Надії.

Перед вами най любиміша вулиця Франків чан Стометрівка. назва умовна, оскільки справжня довжина «сотки» — 450 м. Крім того, початок стометрівки — фактично другий центр міста,в неділю в вечері тут лунає музика вуличних музикантів які створюють чарівну атмосферу. Люди говорять мов «Пройшовся по стометрівці відчув себе зіркою», також до створення чарівної атмосфери причетні і старовинні будівлі побудовані в стилі Сецесії. Віденська сецесія — австрійський різновид глобального мистецького руху так званої доби «кінця століття». Австрійський різновид стилю ар нуво мав поширення також в Угорщині, Польщі, на західних землях України, в Чехії. Настояний на протиріччях самої реальності, стиль був дещо усеїдним, усе поглинаючим. Декларуючи відмову від історизму, стиль не відмовлявся від попередньої історії, давньогрецьких міфів, біблійних сюжетів, алегорій, активно додав до них запозичення гнучких природних форм і образів мистецтва Далекого Сходу — Китаю, Японії.

«Банківський квартал» — стара назва комплексу споруд у Станіславові, складеної із чотирьох Г-подібних кам’яниць, які, прилягаючи одна до одної, утворюють квадрат. Квартал знаходиться між вулицями Незалежності, Шашкевича та Грушевського. Сьогодні тут містяться філія Райффайзен банку Аваль, книгарня «Букініст», центр обслуговування абонентів оператора Life:), головне управління архітектури і містобудування, ресторан «Слован» та інші установи.

1. Започаткувала цей квартал красива кам’яниця ресторатора Германа Басса, споруджена у 1897 році (зараз тут міститься відділення Райффайзен банку Аваль). Після смерті власника, у 1911 році кам’яницю викупив у вдови Басса Іпотечний банк. Відтоді споруда свого призначення не міняла. На початку 1898 року у будинку розмістилася кав’ярня «Уніон», яку високо цінували в місті. Через 15 років кав’ярня перемістилася в новозбудований готель «Уніон» на початку вулиці, а старе приміщення кав’ярні зайняла книгарня польського єврея М. Гасклера — одна з найстаріших книгарень міста. Недавно на вимогу теперішнього власника будинку книгарня виїхала звідси. У 1905 році почалося спорудження Австро-Угорського банку (теперішня адреса який приліг до кам’яниці Г. Басса. Цей будинок зараз теж займає відділення Райффайзен банку Аваль. Цього ж року була введена в експлуатацію нова триповерхова кам’яниця Леона Ґрауера, зведена за проектом інженера Яна Томаша Кудельського. Тут зараз знаходяться такі установи, як центр обслуговування абонентів оператора Life:), головне управління архітектури і містобудування, Прикарпатський центр Української академії архітектури. Будинок стоїть на куті вулиць Незалежності та Шашкевича. Поряд із кам’яницею Ґравера, на збігу вул. Шашкевича з вул. Грушевського, в цей же рік закінчилось будівництво кам’яниці лікаря А. Ляхавця (вул. Шашкевича, 4). Його будинок замкнув і означував кінець формування банківського кварталу, який вважається одним із найкращих надбань архітектури австрійського періоду.

Ну що а зараз ми підемо купляти діаманти.(жарт)

На справді ми знаходимося колишньої будівлі в якій до1941 діяв підпільний інформаційний цент ОУН,в якому працював брат відомого нам всім політичного

діяча Степана Бандери, Василь Бандера.

Народився у родині українського греко-католицького священика Андрія Бандери і його дружини Мирослави. Був четвертою дитиною в сім'ї: до нього народилися сестра Марта-Марія і брати Степан та Олександр. Разом з братом Олександром закінчив Стрийську українську гімназію, агрономічний факультет Львівської політехніки у Дублянах і філософію у Львівському університеті. Ще під час навчання долучився до політичної діяльності.

1938—1939 був ув'язнений у польському концтаборі у Березі Картузькій за промову на одному із студентських зібрань Львова, у якій він критикував шовіністичну політику польської влади. Після розпаду Польщі (1939) Василь повернувся до Львова, згодом переїхав до Кракова із братом Степаном. У цьому місті він поселився на вулиці Страшевського, наприкінці серпня 1940 року взяв шлюб з Мирославою Возняк, старшою сестрою дружини Миколи Лемика. У Кракові Бандера виконував доручення ОУН, був учасником другого Великого Збору ОУНР. Після Акту 30 червня 1941 працював у відділі пропаганди ОУН у Станіславі (тепер, вул. Незалежності, 15) (за деякими даними, 12 липня 1941 р. в м. Городенці як представник ОУН склав присягу на вірність Українській Державі від курсантів місцевої української старшинської школи), де у грудні 1941 з дружиною Ґлодзінською-Бандерою був заарештований. Після допитів, які проводив сам шеф Станіславського ґестапо Кріґер, був відправлений до нацистського табору Аушвіц (польське Освєнцім), де його закатували поляки-фольксдойчі — оберкапо Краль і капо Подкульскі.

Ось він вічевий майдан фактично другий цент міста. Тут завжди проводяться Масові зібрання, мітинги, концерти, свята. Бувають веселі події такі як поливаний понеділок, бувають і сумні, сюди в 2 лютого 2015 року в 20:00 розчаровані смертю кумира прийшли фанати щоб вшанувати його пам’ять наспівували його ж пісні. Наступний об’єкт це фонтан саме він є джерелом води.

Цікаво те що фонтан споруджений ще за Австро-Угорщини, і зайшовши в середину в літню пору ви не просто врятуєтесь від спеки але і попадете в маленьку казку в центрі міста.

І я обіцяв що ви побачите най популярніші заклади міста перед вам Пасаж Гантербергів Споруджено в 1904 на зразок подібних торговельних центрів західної Європи. Це була крита галерея з рядом крамниць по обидва боки проходу, а на другому поверсі - фешенебельна кав’ярня Едісон.

У 1960-тому після внутрішньої перебудови (знесення перегородок між окремими крамницями) - тут відкрився універмаг. Коли компанія БМВ і мерседес тільки мріяли про швидкі і комфортні автомобілі в цьому закладі вже було встановлено спеціальне тепло-зберігаюче скло. Через дорогу є будівля будь хто подумає собі ну будівля як будівля але не всі знають який там стався анекдот.

Колись будівля розташовувала в собі три маленькі приміщення магазинів

Власники яких були євреями. Бізнес в них не виходив і тут вони подумали потрібно зробити рекламу власник магазину що з права написав на вивісці в мене дешево і це спрацювало він отримав потік клієнтів, але дов’є інших банкротували наступним хто подумав про рекламу був власник магазину що по середині написав на своїй вивісці в мене хороша якість подивися на це третій власник і собі написав ВХІД.

Івано-Франківський національний медичний університет (тоді Станіславський державний медичний інститут) засновано 6 жовтня 1945 року. На той час в інституті нараховувалось 395 студентів і 47 викладачів, серед яких було лише декілька докторів і кандидатів наук, функціонувало 14 теоретичних і 2 клінічні кафедри. За часів 2 світової війни це була одна будівля яка встояла і уникла руйнування за що її і називають Вічною.

Колектив інституту швидко включився в педагогічну, науково-дослідну та лікувальну роботу і вже через 10 років у виші стало 12 професорів, докторів наук, а кількість студентів перевищила 1000 чоловік. Інститут запрацював як педагогічний, науковий, лікувальний, культурно-освітній осередок області.

Згодом університет виокремив медичний, стоматологічний, фармацевтичний факультети і факультет післядипломної освіти, а з 1994 року готує також сімейних лікарів, навчає іноземних студентів, проводить передатестаційна підготовка лікарів різних спеціальностей.

Починаючи із 1945 року підготовлено більш як 16000 лікарів, 5 тисяч з них працюють в області. До того тут розміщувалось управління Станіславською залізницею.

На початку XVIII століття у Станіславові з'явилися отці-єзуїти. У 1720 році на місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Заленський розпочав будівництво єзуїтського костелу. Звели храм у 1729 році.

Однак, внаслідок надто неглибокого фундаменту, у мурах споруди з'явились тріщини, тому у 1752 році його змушені були розібрати.

Наступного ж року приступили до будівництва нового костелу за проектом архітекторів Станіслава Потоцького та Крістіана Дальке у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму. Шатро подібні завершення двох веж запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури. Декор багатого інтер'єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де знаходяться фігури ангелів, святих і апостолів.

Спорудження тривало до 1763 року. 1764 року під час облоги, обстрілів міста російською армією була знищена вежа храму. Австрійська влада у 1773 році скасувала орден єзуїтів і костел закрила. Поступово споруда занепала. 1849 року храм віддали під греко-католицьку парафіяльну церкву. Із встановленням греко-католицького єпископства церква стала Свято-Воскресінським кафедральним собором.

У XIX ст. єзуїти повернулись до Станіславова і спорудили монастир і костел св. Станіслава Костки. Наприкінці XIX ст. виконали настінний розпис та ікони відомі українські художники Антін Манастирський і Модест Сосенко.

На реставрацію та художнє оформлення виділяв кошти єпископ Андрей Шептицький, чим значно прискорив справу.28 січня 1990 — Свято Воскресенський кафедральний собор повернуто УГКЦ.

Нумерація будинків велась від одного з кутів площі по периметру. Так було і в Станіславові (нині Івано-Франківську) протягом століть. В часи радянського панування кожна сторона площі одержала свою назву. Лише північна була названа вулицею Ринок. Перейменування вулиці 17 вересня, що є південною стороною ринкової площі, на площу Ринок є намаганням повернутись до історичної назви і структури площі. Саме із Ринкової площі та ратуші почалося містобудування Станіславова.

У 1675 році в історично-географічному центрі міста-фортеці замість дерев’яного спостережного пункту було збудовано тимчасове приміщення першої ратуші, яка використовувалася як військово-пожежний спостережний пункт міста. В той час під площею, — від ратуші до всіх військових споруд, — розходилася по місту система підземних переходів і запасних виходів. В зруйнованому вигляді вони збереглися і до наших часів.

На площі Ринок тричі на рік проводилися великі ярмарки: починалися 7 травня, 8 вересня та 28 листопада і тривали, зазвичай, чотири тижні. Сповіщав про початок і закінчення ярмарку ратушний дзвін. На Станіславську ярмарку приїжджали не тільки з навколишніх сіл та міст, — тут можна було почути німецьку, італійську, французьку, чеську, словацьку, угорську, татарську, турецьку, російську, білоруську, шведську та інші мови. Один-два рази на тиждень спеціально призначені люди перевіряли ваги та інші вимірювальні прилади в шинках та у перекупок і в ратуші ставили відповідні клейма. Без такого клейма торгівля заборонялася. Навколо ратуші знаходилось багато крамниць, лотків, складів. Так, у переписі Станіслава в 1720 році містяться відомості про 27 крамниць. Після турецької облоги дерев'яну ратушу розібрали і в 1695 році завершили будівництво нової споруди ратуші. Архітектор Кароль Беное поєднав стрілчасті вежі із кроквяним склепінням поверхів у формі хреста. Його рамена чотирма кінцями виходили до кутів ринку і чотирьох сторін світу. Від цього часу в ній засідав магістрат, відбувалися суди та приймалися найважливіші рішення. В ратуші лавники під керівництвом війта розглядали судові справи, а засуджених до смертної кари страчували на ринковій площі.

З усіх судових вироків смертної кари у XVII столітті один було винесено жінці за чарівництво. Насправді її було покарано за розбещення юнаків, але через відсутність відповідної статті її було обвинувачено у чарівництві й засуджено до спалення. У Станіславі це був єдиний випадок автодафе.

Саме суд лавників карав на смерть карпатських опришків, що перебували у підземеллях ратуші, а перед тим — у будинку на вулиці Старозамковій. Остання прилюдна розправа відбулася 25 квітня 1754 року: на площі Ринок був страчений сподвижник і наступник Олекси Довбуша — Василь Баюрак. Передсмертним проханням приреченого було пограти на гуцульській сопілці. Це запам’ятав і зафіксував очевидець тих подій польський поет Францішек Карпінський, якому на той час було тринадцять років. 1992 року в День незалежності України з ініціативи професора Володимира Грабовецького на ратуші було встановлено меморіальну дошку Василеві Баюраку.

3.2 Технологічна карта екскурсії

Туристично-екскурсійне підприємство Just Up

ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА ЕКСКУРСІЇ

Назва екскурсії Туристичні ворота Карпат

Тривалість (год.) 1 година 10 хв.

Відстань (км) 1.1км

Автор-розробник Підлісецький Андрій Васильович

Зміст екскурсії Історичні а також факти від перших уст про життя міста від часу заснування до наших днів

Маршрут екскурсії Тематико хронологічний

Вт.ч.варіант маршруту Літній

Портфель екскурсовода

портрет Станіслава Потоцького

Схема Станіславської фортеці

Юзефа Дзвунковська

Банківський квартал .

Василь Бандера

Пасаж Гантербергів 1909.р

Дирекція Станіславської залізниці

Кафедральний собор святого воскресіння

Площа Ринок

Зруйнована 2ратуша після 1 світової

Висновок

Отже, виконавши цю роботу я розумію яке у нас велике минуле, потрібно рухатися дальше але завжди пам’ятати звідки ти родом. Також автор продемонстрував вміння складати екскурсії

Розробка маршруту - складна багатоступінчаста процедура, що вимагає досить високої кваліфікації і є одним з основних елементів технології створення нової екскурсії. При розробці автобусного маршруту слід керуватися "Правилами дорожнього руху", "Статутом автомобільного транспорту", "Правилами перевезення пасажирів" та іншими відомчими нормативами.

(обхід) маршруту є одним з важливих етапів розробки нової екскурсійної теми. При організації об'їзду (обходу) маршруту ставляться завдання:

1) ознайомитися з плануванням траси, вулицями, площами, за якими прокладений маршрут;

2) уточнити місце, де розташований об'єкт, а також місце передбачуваної зупинки екскурсійного автобуса або пішохідної групи;

3) освоїти під'їзд на автобусом до об'єктів або місць стоянок;

4) провести хронометраж часу, необхідного для показу об'єктів, їх словесної характеристики і пересування автобуса (пішохідної групи), а також уточнити тривалість екскурсії в цілому;

5) перевірити доцільність використання намічених об'єктів показу;

6) вибрати кращі точки для показу об'єктів і варіанти розташування екскурсійної групи;

7) вибрати методику ознайомлення з об'єктом;

8) в цілях безпеки пересування туристів по маршруту виявити потенційно небезпечні місця і вжити заходів. Підготовка контрольного тексту екскурсії

Текст являє собою матеріал, необхідний для повного розкриття всіх підтем, що входять в екскурсію. Текст покликаний забезпечити тематичну спрямованість розповіді екскурсовода, в ньому формуються певна точка зору на факти та події, яким присвячена екскурсія, дається об'єктивна оцінка відображуваних об'єктів.

Вимоги до тексту: стислість, чіткість формулювань, необхідна кількість фактичного матеріалу, наявність інформації по темі, повне розкриття теми, літературна мова.

Текст екскурсії складається творчою групою при розробці нової теми і виконує контрольні функції. Це означає, що кожний екскурсовод повинен будувати свою розповідь з урахуванням вимог даного тексту (контрольного тексту).

Контрольний текст в більшості випадків містить хронологічний виклад матеріалу. Цей текст не відображає структури екскурсії і не будується в маршрутній послідовності, з розподілом викладеного матеріалу по зупинках, де відбувається аналіз екскурсійних об'єктів. Контрольний текст є ретельно підібраним і вивіреним за джерелами матеріалом, що є основою для всіх екскурсій, що проводяться на дану тему. Використовуючи положення і висновки, які містяться в контрольному тексті, екскурсовод будує свій індивідуальний текст.

На основі контрольного тексту можуть бути створені варіанти екскурсій на ту ж тему, в тому числі для дітей та дорослих, для різних груп трудящих.

В цілях полегшення роботи по створенню таких варіантів в контрольний текст можуть бути включені матеріали, пов'язані з об'єктами, підтемами і основними питаннями, не ввійшли в маршрут цієї екскурсії.

Крім матеріалів для розповіді екскурсовода в контрольний текст включають матеріали, які мають скласти зміст вступного слова і укладення екскурсії, а також логічних переходів. Він повинен бути зручний для користування. Цитати, цифри і приклади супроводжуються посиланнями на джерела.

Комплектування "портфеля екскурсовода"

"Портфель екскурсовода" - умовне найменування комплекту наочних посібників, використовуються в ході проведення екскурсії. Ці посібники зазвичай містяться в папці або невеликому портфелі.

Одне із завдань "портфеля екскурсовода" полягає в тому, щоб відновити відсутні ланки при показі. В екскурсіях нерідко виходить так, що не всі об'єкти, необхідні для розкриття теми, збереглися. Наприклад, екскурсанти не можуть побачити історичну будівлю, зруйноване від часу; село, знищену у роки Великої Вітчизняної війни, та ін Іноді виникає необхідність дати уявлення про первісному вигляді того місця, на якому було побудовану будівлю (житловий мікрорайон). З цією метою використовуються, наприклад, фотографії села або пустиря, панорами будівництва підприємства, житлового масиву. Може виникнути також завдання показати, що оглядається на місці буде в найближчому майбутньому. У цьому випадку екскурсантам демонструються проекти будівель, споруд, пам'ятників. В екскурсіях буває необхідність показати фотографії людей, які мають ставлення до цього об'єкта або подіям, пов'язаним з ним (наприклад, портрети членів сім'ї Вульф - друзів А. С. Пушкіна - при проведенні екскурсії по "Пушкінського кільця Верхневолжья").

Більш переконливою екскурсію робить демонстрація копій справжніх документів, рукописів, літературних творів, про які розповідає екскурсовод.

І ще одна важлива задача наочних посібників на екскурсії - дати зорове уявлення про об'єкт (рослинах, мінералах, механізмах шляхом показу справжніх зразків або їх фотографій, макетів, муляжів).

У "портфель екскурсовода" включаються фотографії, географічні карти, схеми, креслення, малюнки, зразки продукції і т. д. Такі "портфелі" створюються, як правило, по кожній темі. Вони є постійним супутником екскурсовода допомагають зробити будь-яку подорож в минуле і сьогодення більш захоплюючим і корисним. Зміст "портфеля" диктується темою екскурсії.

Наочні матеріали "портфеля екскурсовода" повинні бути зручні для використання. Кількість їх не повинно бути велике, так як в цьому випадку будуть допомоги відволікати екскурсантів від огляду справжніх об'єктів, розсіювати їх увагу. Учасники творчої групи, готуючи нову екскурсію, відбирають з наявних в їх розпорядженні наочних матеріалів найбільш виразні, здатні надати допомогу екскурсоводу у висвітленні теми. Методику демонстрації наочних посібників перевіряють на маршруті. Потім рекомендації по використанню матеріалів "портфеля" включають в методичну розробку. До кожного експонату, який входить у "портфель", прикладається листок з поясненнями або довідковим матеріалом. Іноді пояснення приклеюються до зворотного сторони експоната. Така анотація служить вихідним матеріалом для екскурсовода під час показу експоната екскурсантам. Перелік наочних матеріалів певної теми, включених в "портфель екскурсовода", повинен уточнюватися протягом всієї розробки нової екскурсійної теми. Велику допомогу в підборі наочних матеріалів для "портфеля" екскурсійним організаціям надають музеї, виставки, архіви.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. В. В. Головко. Івано-Франківськ // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К.: Наук. думка, 2005. —

2. І. М. Бондарев, М. І. Головатий, І. З. Панчишин, З. Б. Федунків. Івано-Франківськ // Енциклопедія сучасної України: в 30 т. — К.: Національна академія наук України, Наукове товариство імені Шевченка, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України, 2001—2016. ISBN 944-02-3354-x

3. Жванко Л. М.; Харківський. національн.. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2010. – 163 с.

3.

4. Бойко О. Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002.

5. Британ В. Т., Висоцький О. Ю. Історія України з давнини до початку XXI століття. — Дніпро: НМетАУ, 2007. — 170 с.

6. Король В.Ю. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Видавничий центр «Академія», 2008.

7. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI: Sochaczew Szlubowska Wola. — S. 191—207

8. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI: Sochaczew — Szlubowska Wola. — S. 193—194.

9. S. Barącz. Pamiątki miasta Stanisławowa. — Lwów, 1858. — 192 s.

10. Мойсей української літератури: Матеріали присв. 150-річчю від дня народж. видат. укр. письменника І. Я. Франка / Уклад. та вступ. ст. В. Ф. Циганюка; Ред.: О. І. Кізян, М. Г. Спиця; Упр. культури і туризму Вінниц. облдержадміністрації, Вінниц. ОУНБ ім. К. А. Тімірязєва. — Вінниця, 2006. — 56 с.

11. Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.

12. S. Barącz. Pamiątki miasta Stanisławowa.— Lwów, 1858.— 192 s.

13. Арсенич П. І., Федорів Т. В. Бандера Василь Андрійович // Енциклопедія Сучасної України. — Т. 2. — К., 2003. — С. 190,

14. Бабарицька В., Короткова А., Малиновська О. Екскурсознавство і музеєзнавство: Навчальний посібник. — К.: Альтерпрес, 2007. — 464с.