Стрімодор, провідця хору чоловіків.

Лісістрата

Коли на свято Пана їх покликати,—

Не розминутися тоді з тимпанами.

А нині жінки ще немає жодної,

Окрім сусідки, що надходить першою.

Входить Калоніка.

Вітаю Калоніку!

Калоніка

Й Лісістрату теж.

Що трапилось? Чого ти, дочко, хмуришся?

Тобі не личить брови гнути луками.

Лісістрата

Що ж, Калоніко, як палаю серцем я,

Жіночим нашим горем все печалюся,—

Вважають-бо занадто нас лукавими

Чоловіки.

Калоніка

Так, далебі, і є воно.

Лісістрата

Коли ж сюди зібратись їм наказано,

ІЦоб про важливі справи нам порадитись,

То сплять і не приходять.

Нікефорос

Прийдуть, подруго!

Адже нелегко з дому жінці вибратись.

Одна — ще чоловіком заклопотана,

Гукає та рабиню, та — з дитиною

Не впоралась, а та — з пранням чи сніданням.

Лісістрата

Але ж і інші, важливіші є у них

Турботи.

Калоніка

Що ж це, Лісістрато, любонько?

Для чого нині нас, жінок, скликаєш ти?

Яка там справа?

Лісістрата

Та велика.

Калоніка

Й груба теж?

Нікефорос

Зевс свідок, груба!

Калоніка

Як же не зібратись нам!

Лісістрата

Не в тому річ. А то б швиденько збіглися!

Та незвичайну справу я замислила,

Без сну всі ночі я над нею думала.

Калоніка

І річ тонку напевне ти надумала?

Лісістрата

Таку тонку, що для Еллади цілої

Єдиний порятунок у жінках лише.

Калоніка

В жінках? Не так багато вже й бракує нам!

Лісістрата

Від нас залежить доля міста нашого,

А ні — пропасти всім!

Калоніка

Оце найкраще, далебі! Пропасти всім!

Лісістрата

І беотійці мають всі загинути.

Калоніка

Не зразу всі,— облиш хоча б угрів для нас!

Лісістрата

Щодо афінян, то не говоритиму

Про них нічого — й так все зрозумієш ти.

Коли усе жіноцтво об’єднається,—

І ми,— Елладу разом всі врятуємо.

Калоніка

Що ж можем ми, жінки, зробить розумного

І славного, ми, чепурненько прибрані,

У жовтожарих платтях, нарум’янені,

В хітонах кіммерійських і сандаліях?

Нікефорос

Від них-то порятунку сподіваємось -

Від черевичків, хусточок шафранових,

Духів, рум’ян і платтячка яскравого.

Калоніка

Та як же це?

Лісістрата

А так, що із мужів ніхто

Не візьме списа вже один на одного.

Калоніка

Шафраном плаття, далебі, я викрашу.

Лісістрата

Мечів не візьмуть...

Калоніка

В кіммерійський стрій вдягнусь!

Нікефорос

Ані клинків.

Калоніка

Куплю собі сандалії!

Лісістрата

Хіба ж не слід було жінкам посходитись?

Калоніка

Та ні, клянуся Зевсом, прилетіть їм слід!

Лісістрата

Побачиш, чи поквапляться афінянки,—

Що б не робили, завжди опізняються.

Але й з жінок Примор’я не прийшов ніхто.

Калоніка

Ці на човнах своїх,

Мабуть, аж до світанку забарилися.

Нікефорос

І ті, кого найбільше сподівалась я

Тут першими побачити, - теж не прийшли.

Калоніка

Дружина Феогенова,

Мабуть, ворожить, чи годиться йти сюди.

Але поглянь-но, вже надходять деякі.

А он ще й інші сунуть. Гей, сюди! Сюди!

А звідки ж ці?

Лісістрата

З околиці Полинної.

Калоніка

Мені здається, сам полин іде сюди.

Звідусіль надходять жінки, серед них і Мірріна.

Мірріна

Прийшли ми, Лісістрато, не останніми?

Мовчиш ти? Не говориш?

Лісістрата

Не хвалю тебе!

Важлива справа, а приходиш пізно ти.

Мірріна

Я пояс ледве відшукала поночі.

Ну, говори, що треба, вже ж посходились.

Нікефорос

Ні, далебі, ще почекаймо трошечки,—

Хай інщі ще підійдуть.

Мірріна

Так, це справедливо мовиш ти.

Та он, поглянь, і Лампіто іде сюди.

Входить Лампіто та інші жінки.

Лісістрата

Спартанку милу, Лампіто, вітаю я!

А як ти гарно виглядаєш, любонько!

Лицем рум’яна й тілом пишна стала ти!

Та ти й бика задушиш!

Лампіто

Чом би й ні, бігме!

Я ж недарма стрибаю і змагаюся.

Лісістрата

А врода в тебе — красота, багатий скарб!

Лампіто

Ти що ж мене, як жертву жрець, обмацуєш?

Нікефорос

З якого краю та он, молодесенька?

Лампіто

Вона як представниця із Беотії

Прийшла до вас.

Лісістрата

В час добрий!

Калоніка

І гарнесенько,-

Клянуся Зевсом, весь бур’ян прополото.

(Обмацує її).

Лісістрата

А це дівчатко?

Лампіто

О, бігме, така гарненька!

Калоніка

Непогана, свідок Зевс,

Куди не глянь,— однаково гарнесенька.

(Повертає її).

Лампіто

Хто ж цю горбу жіночу поскликав сюди

З усіх країн?

Лісістрата

Це я.

Лампіто

З якого ж приводу?

Чого ти хочеш?

Мірріна

Поясни, у чому річ!

Калоніка

Скажи нам, що у тебе є важливого?

Лісістрата

Усе скажу я зараз, та раніш у вас

Спитаю дещо.

Мірріна

Все, що забажаєш ти.

Лісістрата

Чи за батьками діток ви не скучили?

За тими, що в поході? Добре знаю я —

Без чоловіка кожна залишилася.

Мірріна

Та от у Фракії уже п’ять місяців

Євкрата стереже мій бідолашний муж!

Калоніка

А мій — вже вісім місяців у Пілосі!

Лампіто

А мій — з свого загону тільки вирветься,

І знов — за щит свій, гей би й не було його!

Лісістрата

Чи схочете, якщо я спосіб винайду

Війну скінчити?

Мірріна

Поклянусь богинями,—

Як треба, то готова хоч би й зараз я

Свої вбрання продать і геть повикидати їх!

Калоніка

Авжеж, а як потрібно, то нехай моє

Життя заберуть зараз, наче й не було мене.

JIампіто

А я б і на Тайгетські кручі вилізла,

Щоб тільки мир хоч там могла я видіти!

Лісістрата

Ну, то скажу я, думки не ховатиму.

Отож, дівчата, як примусить хочемо

До миру ми чоловіків, то треба нам

Утриматись…

Калоніка

Від чого?

Лісістрата

А чи зробите?

Мірріна

Все зробим, хоч би й вмерти довелося нам.

Лісістрата

Не годувати їх, не турбуватися про них,

Дітей на них залишити.

А ще нам слід від поцілунків та обійм утриматись.

Нікефорос

Чого ж це ви сахнулись?

Ще й похнюпились?

Аж мінитесь в обличчі? Ще й заплачете?

Лісістрата

То згодні чи не згодні? Не вагайтеся!

Мірріна

Ні, я не згодна! Хай і далі йде війна!

Калоніка

І я, клянусь, не згодна! Хай іде війна!

Лісістрата

То он як?

Калоніка

Порадь щось інше. І в огонь я з радістю,

Як треба, вскочу. Все, що схочеш ти, крім цього!

Та це ж найгірше, Лісістрато, любонько!

Лісістрата

(до Мірріни)

А ти що скажеш?

Мірріна

Теж волію вогнище.

Лісістрата

О, бідолашний дівочий роде наш!

Про нас недарма сказано в трагедії:

Не більше ми, як Посейдон з човном його.

(До Лампіто).

А ти, спартанко мила, як би ти одна

Була зі мною,— ми б урятували все.

Погодься ж ти хоч!

Лампіто

Далебі, нелегко нам,

Жінкам, самим та без уваги залишатися.

Та хай вже так! І мир також потрібний нам.

Лісістрата

О люба! Лиш одна з усіх людина ти!

Калоніка

Якщо ж утримаємось ми, як кажеш ти

(О, хай не буде так!),— невже настане мир

Від цього?

Нікефорос

Так, клянуся вам богинями! Якщо це зробимо,

То знаю добре — швидко дійдуть згоди всі чоловіки заради нас.

Калоніка

А що, Нікеферос, як чоловіки покинуть нас?

Лісістрата

Якщо кохають, то не кинуть!

Калоніка

Якщо всі ухвалили це, то згодні й ми.

Лампіто

Своїх ми чоловіків, може, й змусимо

До миру щиросердого і чесного,

Але ж про це дізнавшися, афіняни

На нас підступно не учинять нападу?

Лісістрата

Тоді самі про себе ми подбаємо.

Лампіто

Допоки є трієри в нас і золото

В Акрополі,— не буть Елладі мирною.

Лісістрата

І це також давно вже передбачено.

Сьогодні ж і Акрополь ми захопимо.

Я доручила наймудрішим дівчинам

В той час, як ми тут з вами домовляємось,

В храм увійти немов з курінням жертовним.

Лампіто

Як так? То, річ видима, буде все гаразд.

Лісістрата

Чому ж того на чому ми погодились,

Нам не скріпити клятвою нерушною?

Лампіто

То говори присягу, й ми повторимо.

Лісістрата

Гаразд. (До скіф’янки).

Чого ти задивилась, скіф’янко?

Цей щит зворотним боком догори постав.

Калоніка

Якою клятвою

Ти клястись хочеш, Лісістрато?

Лісістрата

Клястись як?

Щитом своїм, як клявся ще Есхіл колись,

Ягнят коловши.

Калоніка

Ні, не бойовим щитом

Нам треба, Лісістрато, присягать за мир!

Лісістрата

То чим же нам поклястись?

Калоніка

То що ж би нам надумати?

Лісістрата

Клянемось Зевсом й Афродітою на келиху дружби!

Лампіто

Оце так клятва! Що й казати, схвалюю!

Лісістрата

Ну, то несіть же з дому найгарніший келих!

(Приносить великий ківш).

Лісістрата

Сюди його поставте!

Владичице Ціфо, хай буде жертва ця,

Ця чаша дружби для жінок сприятлива!

Лісістрата

То хай же перша присягну я, дівчини!

Усім щіта торкнутися! Лампіто, стань тут!

Хто-небудь з вас за мною хай повторює,

А ви усі цю клятву теж підтверджуйте.

«Клянусь...»

Калоніка

«Клянусь — ні чоловіку, ані другові...»

Лісістрата

«Не готувати їсти та не цілуватися...»

Говори ж бо, ну!

Калоніка

«Не готувати їсти та не цілуватися...»

Леле-лелечко!

Коліна, Лісістрато, угинаються!

Лісістрата

«Як дівчина ледаща, в домі житиму...»

Калоніка

«Як дівчина ледаща, в домі житиму...»

Лісістрата

«В шафрановому платті, нарум’янена...»

Калоніка

«В шафрановому платті, нарум’янена...»

Лісістрата

«Нічого я для чоліка не робитиму…»

Калоніка

«Нічого я для чоліка не робитиму…»

Лісістрата

«Дотримуючи клятви, п’ю до краплі виноградний сік увесь...»

Калоніка

«Дотримуючи клятви, п’ю до краплі виноградний сік увесь...»

Лісістрата

«А зраджу — хай водою келих сповниться!»

Калоніка

«А зраджу — хай водою келих сповниться!»

Лісістрата

Всі поклялись зі мною?

Мірріна

Бачить бог — усі!

Лісістрата

Ось я приношу жертву.

(П'є).

Калоніка

Уділи й мені,

Щоб ми були й надалі щирі подруги.

П’ють з ковша всі по черзі. За стіною галас.

Лампіто

Що там за галас?

Лісістрата

Чи не говорила ж я!

Жінки заволоділи вже Акрополем.

Богині. Швидше, Лампіто, до себе йди

І з вашими жінками все, як слід, владнай.

Ми ж увійдемо разом до Акрополя

І браму засувами загородимо.

Калоніка

Гадаєш, проти нас не позбігаються

Чоловіки?

Лісістрата

А мені до того байдуже!

Ні сила, ні погрози їх, ні полум’я —

Ніщо в Акрополь брами не відчинить їм,

Аж поки так не зроблять, як ми скажемо.

Калоніка

Ніщо, Кіпріда — свідок! А як ні, хай звуть

Гидкими нас і до борні нездатними!

Всі жінки прямують за Лісістратою до Акрополя, крім Лампіто,

яка йде в інший бік.

Парод

Двома групами входять афіняни з оберемками дров за плечима, в руках у них жаровні з палаючим вугіллям.

Стрімодор, провідця хору чоловіків.

Веди, Кінесію, кроком всіх!

Хай умлівають плечі,

Важкі гілляки несучи зеленої маслини.

Кінесій

Багато дивних є речей

В цім житті великім!

Хто сподівався, Стрімодор,

Отаке почути?

Жінки, що на свою біду

В домівках випестили ми,

Священну захопили статую,

Й, заволодівши всім Акрополем,

Позамикали брами

На засуви й запори.

То швидше на Акрополь, в бій!

Філургу, поспішаймо!

Гілля палаючим кінцем оточимо навколо

Всіх, що злочинну справу цю задумали й вчинили.

Стрімодор

Клянусь Деметрою, не дам я

Глузувати з мене.

Бо й Клеомен, що перший став

Місто зневажати,

Пішов з ганьбою відціля.

Філург

Отак я подолав цього бентежливого мужа.

При брамі по сімнадцять в ряд щити його стояли.

А цей ненавидний богам, проклятий Евріпідом,

Занадто вже зухвалий рід — невже не подолаю?

(Зупиняється перед пагорком, що веде до Акрополя.)

Стрімодор

От і скінчив свою я путь —

Залишається зійти

На пагорок стрімчастий, до Акрополя.

Нумо, треба поспішать

Та вогонь свій роздувать,

Щоб перед кінцем дороги він і зовсім не погас.

Роздувають вогонь.

Кінесій

Геракле владний, ну і дим!

Так із горщика і б’є!

Так очі й виїдає, мов скажений пес,

Ні, ніщо очей моїх ще не роз’їдало так!

Поспішим до міста ми,

Щоб богині помогти.

Стрімодор (підбігає до брами)

От і прокинувся вогонь, по волі Зевса дише.

Отож насамперед складім під брамою ці дрова,

Завихрим полум’я й гуртом всі

киньмося на приступ.

А диму скільки, леле!

Прийди ж, Звитяго-владарко! Хай на жіночу справу,

На їх зухвалий заколот ми свій трофей поставим.

(Запалює смолоскип).

Вбігає хор жінок з глеками на плечах.

Стратілліда

Гляньте, жінки!

Бачите — дим, кіпоть й чад

Хмарами б’є.

Он і вогонь вже спалахнув.

Швидше сюди! Поміч подать

Всі поспішім!

Ісменія

Зглянься на нас,

Славо богинь,—

Дівчин не дай палити!

Філомена

Хай од війни світ захистять —

Місто й людей

Дай врятувать з безумства.

Аделфа

Тим вони в храм твій увійшли,

Тим я й зову в поміч тебе,

З рік і озер славну Тріто,—

Щойно палить стануть мужі,

Воду носи із нами.

Стратілліда

(підбігає до брами)

Облиште, гей! Якого тут вам лиха, лиходії?

Ні, це не діло для мужів поважних і побояших!

Філург

Ну, халепи такої ми ніяк не сподівались!

На поміч до обложених біжить жіноча зграя.

Ісменія

Злякались, боягузи? Що, занадто нас багато?

Та ополчень жіночих це лиш тисячна частина.

Кінесій

О Федрію! Невже ми їм тут лаятись дозволим?

Діанта

Поставмо, подруги, і ми всі глечики на землю,

Щоб нам не заважали в рух свої пустити руки.

Ставлять глеки на землю.

Зчиняється бійка. Чоловіків б’ють.

Філург

Ні, бачу, справді, Евріпід — з поетів наймудріший:

Чи є щось безсоромніше за тих жінок на світі?

Селена

Ану, линімо їм водички з глеків наших!

Філург

Чи не боїшся ти богів, чого біжиш з водою?

Селена

А ти ж чого розвів вогонь? Себе палити маєш?

Стрімодор

А ось на цьому вогнищі твої загинуть подруги.

Ісменія

А я вогонь цей загашу водичкою своєю.

Стрімодор

Мені вогонь загасиш ти?

Філомена

Та це покаже справа.

Чекай-но мила! Зараз я тобі влаштую ванну!

Стрімодор

Ах ти, підступна! Ванну, ти?

Філомена

Авжеж, весільну ванну.

Кінесій

Яке зухвальство, чуєте?

Аделфа

Була я завжди вільна.

Філург

Я вас від крику відучу.

Діанта

Ні, нас тобі не вчити.

Стрімодор

А годі вже балачок!

Чоловіки кидаються па них з факелами.

Ісменія

Нам Ахелой поможе!

Жінки обливають стариків водою.

Кінесій

Ой, лишенько!

Філомена

Що, тепло вам?

Стрімодор. Та де там! Годі! Перестань!Змок до рубця я, весь тремчу.

Аделфа

Але ж у тебе є вогонь,— Ну, й грійся біля нього!

Танець жінок і чоловіків під бубни й тимпани.

Епісодій перший

Афінський радник, хор чоловіків.

Радник

Чи прийде край розбещенню жіночому,

Хіба не чув недавно сам у раді я:

Тут Демострат говорить, чи не час пливти.

В Сіцілію, а там жінки, танцюючи,

Кричать: «Ай-ай, Адоніс!» Пропонує він

З Закінфа збройних набирати воїнів,

Жінки ж зухвало галасують з поверхів:

«Ой-ой, Адоніс!» Так перемогли вони

Жовч Холозіга, всім богам немилого.

Оце ж вам невгамовна їх розбещеність!

Стрімодор

А що сказав би ти, якби їх вдачу знав?

І лаяли вони нас, і водою з глечиків

Нас обливали,— ось одежу мокру ми,

Немовби пелюшки дитячі, трусимо

Радник

Клянуся Посейдоном — так і треба нам!

Самі ж бо ми жінкам допомагаємо

Сваволити, розпусти їх самі вчимо,

А потім ще з їх витівок дивуємось.

От один до чоботаря звертається:

«В моєї жінки, чоботарю, тисне щось

В підйомі і мізинчика їй ніжного

Намуляло. Отож зайди опівдні ти

І розтягни їй трохи, щоб вільніш було».

Оце й доводить до таких-от наслідків:

Ось я, ваш радник, я сьогодні йду сюди

Подбати про платню для корабельників,

А тут жінки позачиняли брами всі.

Та справи це не спинить. Дайте лом сюди!

Ох і навчу ж їх я зарозумілості!

(До Кінесія).

Ти що ж роззявив рота, бевзню, й дивишся?

Оце ти й знаєш тільки, що глядіти?

А підкладіть-но ломик там під брамою

Й підважте звідти разом, я ж ізвідси вам

Допоможу.

Ламають браму.

Лісістрата

Даремно ви стараєтесь!

Ось я й сама виходжу. То навіщо ж лом?

Не лома треба тут, а думки й розуму.

Радник

Ну й справді ж ти погана жінка! Гей, лучник де?

Схопити і зв’язати руки їй!

Лісістрата

Клянуся Артемідою: рукою-но

Торкни — й заплачеш, хоч і урядовець ти!

Зчиняється бійка. Чоловіки відступають.

Радник (до Кінесія)

А ти й злякавсь? За поперек хапай її!

А з ним і ти! Удвох її здолаєте!

Виступає Калоніка.

Калоніка

Клянуся Афродітою — лиш пальцем ти її

Торкнеш — і весь облитий утікатимеш!

Знову бійка. Чоловіки відступають.

Радник

От, ще й облитий! Де ж це другий лучник дівсь?

В’яжи раніш оту, що розбалакалась!

Лісістрата

Фосфорою клянуся: лиш мізинчиком її зачепиш — і попросиш вмитися!

Радник

А ще чого? Де ж лучник той? Тягни її!

Я вас вгамую, не втекти від мене вам!

Штовханина.

Радник. От знов нещастя! Лучник вже й останній зник! Та ми перед жінками не поступимось. Шикуймось в лави, скіфи, й сміло киньмося. На приступ.

Нікефорос

Знайте ж ви, клянусь богинями,

Жінок у нас в засаді аж чотири є

В загоні, з ніг до голови озброєних.

Радник

Скрутіть же, скіфи, руки їм за спинами!

Лісістрата

Сюди, відважні бойові союзниці!

Бублейниці, городниці, перекупки!

Пирожниці, корчмарки і лоточниці!

Тягніть, товчіть їх, всі гуртом їх смикайте.

Без сорому їх лайте, рвіть і дряпайте!

З Акрополя вибігають жінки. Бійка. Чоловіки відступають.

Лісістрата

Спиніться, годі, з трупів не знущайтеся!

Радник

Яке нещастя! Програна баталія!

Нікефорос

А що ж гадав ти? Сподівався стрінути

Рабинь покірних? Чи не знав, що лютою

Буває й жінка?

Радник

Аполлоном свідчуся —буває.

Стрімодор

Багато зайвих тратиш слів, наш раднику поважний!

Навіщо з цими жінками вступати у розмови?

Хіба забув, як нам вони купелю влаштували,

Як раптом викупали нас в одежі і без мила?

Стратілліда

Отож не слід, мій голубе, вам руки простягати

На ближніх! А зачепиш — сам красуйся синяками.

Волію я скромнесенько, як дівчина, сидіти,—

Нікого не покривджу я, не ворухну й билини,

Хай не чіпають лиш мене і, як осу, не дражнять.

Агон

Філург

Батьку Зевс! Як здолать

Зграю цих злих створінь?

Як нам цей стерпіти глум?

Дай в біді ти поміч нам!

Кінесій

Для якої мети

Захопили вони цей Кранаїв уділ

В кам’янім лоні скель

Недоступну, нерушну твердінь

І святий діви храм?

Стрімодор

Тож допитуй про все, та не слухайся їх

і дізнайся про всі їх безчинства.

Адже соромно буде таку нам тепер

залишити без розсліду справу.

Радник

Хочу й сам я, от Зевсом клянусь, про одно

щонайперше у них допитатись —

Нащо місто вони захопили святе

І на засуви там зачинились?

Лісістрата

А для того, щоб золото ваше здобуть

і щоб ви воювать перестали.

Радник

То гадаєш, воюєм за золото ми?

Лісістрата

Так, все лихо заховане в ньому.

Лиш для того, щоб міг наживатись Пісандр

і всі інші, що владу тримають,

Колотнечу весь час учиняють вони...

Нікефорос

Задля цього нехай метушаться,

Скільки схочеться їм, тільки золота вже

їм ніколи того не вернути.

Радник

Що ж робити ви будете?

Лісістрата

От запитав!

Ми скарбами почнем керувати.

Радник

Керувати скарбами державними — ви?

Лісістрата

Що ж ти дивного в цьому вбачаєш?

А хіба дотепер не уміли жінки

вашим хатнім добром керувати?

Радник

Ні, це зовсім не те.

Лісістрата

А чому ж це не те?

Радник

Для війни нам потрібні ці кошти.

Лісістрата

В тім-то й річ, що нам зовсім не треба війни.

Радник

А інакше нам як захищатись?

Лісістрата

Ми самі захищати вас будемо.

Радник

Ви?

Лісістрата

Ми, звичайно.

Радник

Оце так нещастя!

Лісістрата

Хоч-не-хоч, а врятуєшся й ти!

Радник

Ой, страшне ти говориш!

Лісістрата

Не гнівайся марно.

Все одно те, що треба, ми зробим!

Радник

Клянусь вам Деметрою — вийде лиш кривда!

Лісістрата

Ні, рятунок лише.

Радник

Ми не просим його.

Лісістрата

От чому він ще більш вам потрібний.

Радник

І чого це усі про війну і про мир

почали ви тепер турбуватись?

Лісістрата

Ми розкажемо.

Радник

Швидше кажи, щоб до сліз не дійшло.

Лісістрата

Ну, то слухай уважно.

На початку війни нам сутужні часи

перетерпіти всім довелося.

Заважала нам скромність жіноча тоді

у діла чоловічі встрявати.

Калоніка

Навіть ремствувать нам не дозволили ви,

хоч не все нам було до вподоби.

Тільки згодом достоту збагнули ми вас,

адже часто, клопочучись дома,

Нам чувати доводилось, як негаразд

вирішали ви справи великі.

Лісістрата

І, глибоко у серці ховаючи сум,

мовби з усміхом, вас ми питали:

«До якої ж угоди про мир ви дійшли,

що в ухвалах своїх записали

Ви на зборах сьогодні?» — «Навіщо вам це?»

огризнуться до тебе мужчини:

«Знай своєї, мовчи». Ми й мовчали весь час.

Калоніка

Ну, а я не мовчала б ніколи.

Радник

Не мовчала б, то охала й вила б.

Нікефорос

А я — в себе дома, я мовчки сиділа.

Та щодалі про гірші доводилось нам

дізнаватися ваші учинки.

І хотіли ми вас розпитати, чому

нерозсудливо так ви вчинили.

Та, лиш звисока глянувши, кожен гукав:

«Чи пильнуєш ти пряжі своєї?

Бо гляди, не боліла б тобі голова!

А війна — чоловіча турбота!»

Радник

Справедливо це сказано, Зевсом клянусь!

Лісістрата

Справедливо це? Ах ти, нещасний!

То пораду й тоді ми не годні вам дать,

коли радитесь ви по-дурному?

Та коли на усіх уже людних шляхах

ми почули одверті розмови:

«Вже немає ніде у країні мужчин,

свідок Зевс, не лишилось нікого!»

Лиш тоді ми, всієї країни жінки,

поклялись рятувати Елладу —

І жіночий на те ми з’єднали союз.

Мірріна

Та й чого ще було нам чекати?

І тепер, якщо наших корисних порад

ви натомість послухати згодні

І так само мовчати, як ми перед цим,

то ми вам подамо допомогу.

Радник

Допомогу? Ви — нам? О, жахливі й нестерпні розмови!

Лісістрата

Мовчи!

Радник

Пред тобою б я змовк,

перед жінкою з цим покривалом

На дурній голові? О, ніколи в житті!

Лісістрата

Якщо це лиш тобі на заваді,

То візьми вже собі покривало моє

Та навколо чола чепурненько обвинь

І нарешті мовчи!

Калоніка

А до того ще й плетений кошик візьми,

Підтягни поясок і куделю чеши

Та насіння лузай.

А війна — то жіноча турбота!

Обвиває радника покривалом.

Стратілліда

Покиньмо, любі сестроньки, свої дзбанки і глеки,

Щоб участь з подругами взять у захватному танці.

Антода

Ісменія

В пісні я не спинюсь

І в танку не втомлюсь,

Для колін це не труд,

Лиш палає вся грудь.

Я готова на все

Задля любих моїх. Задля тих, в кому є

І чеснота, й краса,

І відвага, й снага, й до вітчизни любов,

І розумні думки.

Починають танцювати.

Стратілліда

О мужніша з усіх прехоробрих жінок,

з язиком, що аж жалить кропивою,

Всю відвагу й завзяття нещадне збери

і за вітром пускайся попутним!

Антепіррема

Лісістрата

Сподіваюсь, в Елладі назвуть

Лісімахами нас по заслузі.

Радник

За які ж бо діла?

Лісістрата

А за те, що ми вас щонайперше відучим казитись,

І на ринки вдиратись при зброї усій.

Калоніка

Афродіта нам свідок!

Лісістрата

От і зараз поглянь: по гончарних рядах,

між лотками старих зеленярок

Вже буянять озброєні чоловіки, наче ті корибанти шумливі.

Радник

Так і личить мужам — от вам Зевсом клянусь!

Лісістрата

Та це сміх, коли воїн при зброї

І з обличчям Горгони на круглім щиті —

скумбрію почина торгувати.

Калоніка

Свідок Зевс, кучерявого бачила я

на коні старшину військового,

Як він яйця в старої торговки купив

і у мідний шолом свій поклав їх.

Мірріна

А то списом недавно й щитом, мов Терей,

потрясаючи, дужий фракієць

Бідолашну інжирницю перелякав

і всі фіги поїв переспілі.

Радник

Ну, а як сподіваєтесь ви припинить

колотнечу у нашій країні,

І заплутаних справ розв’язати вузли?

Лісістрата

Дуже просто.

Радник

А як, розкажи-но!

Лісістрата

Якщо пряжа вузлами зіб’ється у нас,

то, узявши її обережно,

Порозплутуєм всі ми потроху вузли,

то відціль, то відтіль потягнувши!

І війну так же само розплутаєм ми,

як не будете нам заважати,—

Договір вкладемо, повноважних послів

і відціль, і відтіль ми пошлемо.

Радник

То як вовну чи пряжу гадаєте ви

і державні розв’язувать справи

За прядінням своїм? Нерозумні жінки!

Лісістрата

О, якби ж то були ви розумні,

То й державні діла ви провадили б так,

як ми пряжі пильнуємо й вовни.

Радник

Як же так?

Нікефорос

А насамперед так, як від шерсті овечої в чанах

Віджимаємо спершу весь бруд ми і піт,

слід і вам із державного міста

Повискрібувать нечисть брудну й реп’яхи

всі до одного повиривати.

Ісменія

Повитрушувать всіх із тепленьких посад

та гуртом їх під ніготь узяти,

А тоді вже усіх до одного коша

громадян позбирать добромисльних,

Поселенців захожих до них приєднать

і чужинців, до нас неворожих.

Мірріна

Хто в державну скарбницю не платить боргів,

їх до спілки також долучити.

Калоніка

Отоді, поєднавши докупи усіх,

згуртувавши усіх воєдино,

З них великий клубок намотаємо ми —

і хітон для народу зітчемо.

Радник

Це обурливо, справді — державні діла

ви хотіли б тіпати й мотати!

Ну, чого б то мішатися вам до війни?

Лісістрата

А ти сам, нетямлющий, не знаєш?

Та вона вже в печінках давненько сидить!

Жінки в муках синів породили,

А ще тяжче у військо нам їх виряджать!

Радник

О, мовчи! Та не згадуй про лихо!

Лісістрата

А до того ж тоді, коли юність цвіте,

коли радощів хочеш зазнати.

Я журюся недолею наших дівчат,

що й посивіють в спальнях дівочих.

Радник

А хіба ж і мужчини не сивіють теж?

Лісістрата

Бачить Зевс, це ніяк не те саме.

Хоч і сивий додому повернеться муж,

а дівча за дружину він візьме.

А жіночого віку — недовга пора,

І якщо не взяли її вчасно,

То ніхто не одружиться з нею пізніш,

і сидить вона й марно ворожить.

Радник

Та, звичайно, у кого ще сили міцні...

Лісістрата

Ще й оцей буде вчить! І коли ти помреш?

Вже могила готова — купуй лиш труну!

А медяника я приготую сама!

Ось пов’язку візьми похоронну.

Калоніка

І від мене оце ось на саван візьми.

Лісістрата

І візьми ще від мене віночок оцей.

Що ж стоїш ти і ждеш? До човна поспішай!

Мірріна

Тебе кличе Харон,—

Не затримуй йому переправи.

Обвивають Радника стрічками.

Радник

І як мені таку образу стерпіти?

От бачить Зевс,— до ради попрямую я,—

Хай всі побачать, що зі мною зроблено.

Лісістрата

Не любо, що тебе ми не оплакали?

Та постривай, на третій день ранесенько

Ми поминки тобі потрібні справимо!

Всі виходять.

Філург

Нам не слід без діла спати — громадяни вільні ми.

Приготуймося, мужчини, до нелегкої борні.

Гіппієву тиранію відчуваю ясно я.

3а намовою прийшли злоумисливі мужі

І жінок, встигли хитрістю підбить

Вкрасти нашу казну!

Чим же я без платні

Відтепер проживу?

Стрімодор

Жах який! Жінки безтямні мають вчити громадян,

Про щити і мідну зброю щось базікають вони,

Ще й беруться, нас мирити із лаконськими людьми!

Громадяни! Тиранії проти нас плететься сіть.

Та не дам тирану мною керувати — вбережусь.

Гострий меч під віттям мирта я носитиму весь час,

З зброєю на ринок вийду, наче Арістогітон.

Філомена

Отепер і мати дома не пізнає вже тебе.

Відкладім, бабуні милі, і своє прядіння ми.

Вам тепер мовлю я,

Рать мужів, громадян,—

В честь країни батьків,

Що у радості і щасті змалку виховала нас.

Стратілліда

Як порадою державі можу я допомогти,—

Хоч я й жінкою родилась, не гордуйте мною ви.

Кажуть, ви перевели вже прадідів мідійський скарб,

А самі й податків навіть у скарбницю не внесли.

Аделфа

Ще дождемо, доведете до загибелі ви нас!

Кінесій

Ну, хіба ж це не лихе насильство?

І щодалі їх зухвалість більшає, як видно.

Боронитися нам треба, поки ми в крижах міцні.

Стрімодор

Якщо ми їм піддамося, як дамо лиш палець їм,

То руками і ногами в нас учепляться вони.

Кораблі вони збудують і в морський похід на нас.

А як ні — на конях прийдуть,—

хто опише коней цих

Хто вправніший в гонах кінських,

як не вершниці-жінки,

ІЦо із сідел не зсковзають! Амазонок пригадай.

Діанта

Будеш злить — клянусь богами,

Вепра нашої відваги я спущу на тебе

І задам такого чосу, що гукатимеш сусід.

Хто торкнуть мене посміє,—

Скажеш слово хто лихеє, в того кігтями вчеплюсь.

Стратілліда

Зовсім вас я не боюся! Таж зі мною Лампіто

Й благородна Ісменія, юна подруга із Фів.

В тебе ж сил не видно збройних.

Хоч сім раз ти їх скликай —

Не діждеш нікого, всім-бо ти сусідам остогид!

А як вчора в честь Гекати мала свято справить я

Й від сусідів запросити в товариство для дітей

Милу й лагідну дитину,— беотійського угра:

«Ні, не можна,— ви сказали, — так ухвалено всіма».

Та відвикнете ви скоро від усіх таких ухвал,

Тільки візьмемо за барки, та скрутнемо в’язи вам.

Епісодій другий

Лісістрата виходить з брами.

Стратілліда

О провіднице наших постанов і дій,

Чому виходиш з дому ти засмучена?

Лісістрата

Від ваших дій і розуму жіночого

Я місця не находжу, все журюся я.

Стратілліда

Що ти сказала, що?

Лісістрата

Ах, правду, правду лиш!

Стратілліда

Що ж трапилось? Скажи одверто подругам!

Казати сором, а ще тяжче змовчати.

Стратілліда

Та говори, нещастя не ховай від нас.

Лісістрата

Сумують дівчата без хлопців.

Стратілліда

О Зевсе!

Лісістрата

Чого волаєш Зевса? Ах, що є, то є!

Я вже не знаю, як надалі стримувать.

Щоб їм додому повернутись, приводів

Вони знаходять безліч. Ось іде одна.

Гей, ти, куди побігла?

З брами виходять кілька жінок.

Ісменія

Я додому йду.

Удома шерсть мілетську залишила я,—

Чи не поточить міль її?

Лісістрата

Яка там міль!

Іди назад!

Ісменія

Вернуся миттю я, клянусь!

Лише на ліжку поваляюсь трошечки...

Лісістрата

Не поваляєш! І не підеш зовсім ти!

Ісменія

То шерсть моя пропала?

Лісістрата

Так і треба їй.

Діанта

Ой лишенько, ой лихо! Льон нечесаний

Я залишила дома!

Лісістрата

От іще одна

Спішить додому — треба їй чесати льон.

Назад! Вертайсь!

Діанта

Клянуся Світлоносною,-

Я тільки трохи почешу й назад вернусь!

Лісістрата

Ні, не почешеш!

Нікефорос

Лиш одній почати дай,—

Тоді і кожній теж захочеться.

Селена

Не згодна більше спати я в Акрополі

З часу, як змій на варті я побачила.

Аделфа

А я, нещасна, від сичів загину тут,

Весь час квилять і стогнуть,— не засну ніяк.

Лісістрата

От навіжені! Годі вам дурить мене!

Вам без мужів сутужно? А вони без вас

Не тужать? Потерпіть же, любоньки!

Часину коротеньку ще протримайтесь!

Оракул обіцяє перемогу нам,

Якщо не забунтуєм,— так віщує він.

Філомена

Скажи нам, що говорить він.

Лісістрата

Та заспокойтесь вже!

«В день, як усі ластівки позлітаються

в місце єдине

і сласних обіймів уникнуть,—

Спокій од злигоднів дасть

і зробить їх вищими з нижчих

Зевс-громовержець!..»

Аделфа

То зверху лежать нам тепер

доведеться!

Лісістрата

«...З дня ж, як на крилах своїх

від священного храму в незгоді

Геть ластівки розлетяться,

за найгіршу птицю

Поміж пірнатими скрізь

вважатимуть їх по заслузі».

Селена

Все ясно, Зевсом свідчуся!

Нікефорос

О, боги всі!

Тож не розходьмось малодушно, подруги.

Вернімося в Акрополь. Адже соромно

Нам, любоньки, пророцтва не дотримати.

Лісістрата й жінки входять в Акрополь.

Стрімодор

Хочу Казку вам розповісти,— цю казку чув я

Ще малим хлоп’ятком.

Жив на світі молодий Меланіон.

Щоб уникнуть шлюбу, він в пустелю втік.

Ставши ловцем зайців,

Жив десь у горах він;

Другом собаку мав

І додому не вертався.

Он як! Так ненавидів жінок він,—

От і ми ніяк не менше,

В нас-бо, як в Меланіона,

Розум є.

Стратілліда

Хочу казку й я сказати

В відповідь на казку

Про Меланіона.

Жив собі Тімон, незлагідний, лихий,

Неприступний і колючий, мов реп’ях.

Злобний оцей Тімон

Геть від людей пішов,

Жити у нетрях став

І прокляв страшним прокльоном

Вас, огидливих мужчин.

Он як! Так ненавидів він завжди

Чоловічий рід поганий,

А жіноцтву був найкращим

Другом він.

Входить Лісістрата.

Лісістрата

Сюди, сюди, до мене, всі жінки, біжіть

Швиденько!

Селена

Що за галас? Що там трапилось?

Лісістрата

Хлопець он, хлопець, мов скажений, мчить,

Охоплений шаленством Афродітиним.

Мірріна

О, Кіпру, Пафосу й Кіфери владарко,

На шлях оцей прямісінько скеруй його!

Селена

Да хто він? Де він?

Лісістрата

Біля храму Хлої вже!

Філомена

Та ось він, Зевсом присягаюсь! Хто ж це, хто?

Лісістрата

Дивіться, не знайомий?

Мірріна

Свідчусь Зевсом я,

Впізнала: це ж мій чоловік, Кінесій то!

Лісістрата

Ти пам’ятай, про що клялась над келихом.

Мірріна

Все знаю, не турбуйся.

Лісістрата

Ну, то я раніш

Його подратувати постараюся.

Ох, я ж йому зроблю! Відійдіть-но всі.

Жінки ховаються. Входить Кінесій.

Кінесій

Ой, лишенько, нещастя! Ой, судомить як!

Аж корчить — мов на колесі катуюся!

Лісістрата

Стій! Хто іде? Застава тут.

Кінесій

Хто ж, я іду.

Лісістрата

Чоловік?

Кінесій

Так, чоловік.

Лісістрата

Забирайся геть!

Кінесій

Ти хто ж сама, що гониш?

Лісістрата

Тут на варті я.

Кінесій

Поклич Мірріну, задля всіх богів прошу.

Лісістрата

Покликати Мірріну? А ти хто ж такий?

Кінесій

Кінесій, з Леоніди, чоловік її.

Лісістрата

Добридень, друже! Чули в нас ім’я твоє!

Не невідомий і не безіменний ти!

В своєї ти дружини на устах весь час!

Кінесій

О, хвала богам!

Лісістрата

Клянуся Афродітою! А зайде річ

Про вас, чоловіків, то зразу ж і вона додасть:

«Вони всі проти мого Кінесія!»

Кінесій

Кликни ж її.

Лісістрата

Отож-бо! Що ж даси мені?

Кінесій

Клянуся Зевсом, все, чого б воліла ти.

Одно ось маю,— те, що маю, й дам тобі.

Лісістрата

То я піду й покличу!

(Виходить).

Кінесій

(сам)

Швидше клич її!

3 дня, як із дому жінка утекла моя,

В житті не мав я радості ніякої.

Нелюбо й в дім заходить. Весь він пусткою

Для мене став. Я навіть в їжі радості

Не відчуваю,— наче пень стою весь час.

Мірріна

Люблю його, кохаю! Та не прагне він

Мого кохання. Краще і не клич мене!

Кінесій

Що робиш там, Міррінко, солодесенька?

Виходь сюди!

Мірріна

Ні, ні, клянуся Зевсом, ні!

Кінесій

Не вийдеш ти, Мірріно, і на заклик мій?

Мірріна

Тобі я непотрібна, нащо ж кликати?

Кінесій

Як — непотрібна? Я ж без тебе сам не свій!

Мірріна

Піду я.

Кінесій

Невже тобі мене не шкода?

Вже шостий день ходжу я не годований.

Мірріна

(виходить з брами)

Кінесій

Тепер вона здається і молодшою,

Як гляну я, і набагато кращою.

Як сумував-то я за нею.

Кінесій

Дурненька, що ти робиш? Нащо слухаєш

Отих жінок? Таж і мене катуєш ти

Й себе мордуєш.

(Хоче її обійняти).

Мірріна

Волі не давай рукам!

Кінесій

А дома рукоділля хай лишається

Напризволяще?

Мірріна

А мені це байдуже.

Кінесій

Як, байдуже, що кури порозтаскують

Все прядиво у тебе?

Мірріна

Далебі, що так!

Кінесій

Та й Афродіти вже ти не вшановуєш

Давненько. Не пора б тобі вернутися?

Мірріна

Зевс бачить, не вернуся, як не змінитесь

І воювать не скінчите.

Кінесій

То, може, ми це й зробимо.

Мірріна

То, може, й ми тоді

Повернемось. А зараз неможливо це.

Кінесій

Ну, то побудь зі мною хоч хвилиночку!

Та поцілуй!

Мірріна

Ні, ні! Хоч не сказати, як люблю тебе.

Пам’ятай тепер,

Щодо замирення не обмани мене!

Кінесій

Хай краще згину, бачить бог!

(Намагається її обійняти, вона пручається).

Мірріна

Ти ж за мир камінчиком

Проголосуєш, любий?

Кінесій

Обіцяю, так!

(Хоче обійняти Мірріну, вона виривається й тікає).

Пропав я! Жінка геть мене замучила!

Наймиліша з усіх обманула мене.

Філург

Ой, і важко тобі в цій жахливій біді!

Як з обману твоя гірко мліє душа!

Леле, як я тобі співчуваю!

І чиї печінки цей би стерпіли біль,

Чиє серце тверде і незламна душа?

Епісодій четвертий

Виходить спартанський вісник, весь запилений.

Спартанський посол

А де тут рада старшини афінської?

І де притани? Новина важлива є.

Філург (виходить)

А ти хто? Чоловік чи хмара?

Спартанський посол

Клянусь тобі, молодче, Зевсом,— вісник я!

Із Спарти я прийшов — про мир домовитись.

Філург

Ну, а тепер розповідай по правді все,

Як вам ведеться нині в Лакедемоні?

Спартанський посол

Повстав весь Лакедемон, і союзники

Всі піднялися!

Філург

Хто ж винен, що таке вам лихо випало?

Не Пан?

Спартанський посол

Ні, Лампіто розпочала усе.

За нею, гей би на однім налигачі,

Усі по цілій Спарті поклялись жінки

Зробити мир та примирити всіх чоловіків.

Філург

Ну, й що ж ви?

Спартанський посол

Важко, що й казать. Блукаємо,

Мов з ліхтарем по місту, спотикаючись.

Жінки пішли від нас, поки договору в нас

Не буде про замирення з Елладою.

Філург

Так он що! То по всій країні змовились

Про це жінки. Тепер я розумію все!

Скажи у Спарті, хай уповноважених

Сюди негайно для переговорів шлють,

Я ж в раді чоловічу поясню біду

Й послів од нас обрати вимагатиму.

Спартанський посол

Лечу на крилах. Це розумно мовив ти.

Обидва виходять.

Стрімодор

Ой, чи є в цілому світі звір, страшніший за жінок?

Не такий вогонь нещадний, не така зухвала рись!

Стрітілліда

Отому ж бо ти зі мною заповзявся воювать.

А могли б ми, бідолахо, в нерушимій дружбі жить!

Стрімодор

Ні, повік не перестану я ненавидіть жінок!

Стрітілліда

А якби ти не дражнив нас, то із ока я твого

Звіра витягла б лихого, що і зараз там сидить.

Стрімодор

На, візьми вже перстень цей,

Витягни із ока звіра й покажи мені, чого

Досі так, клянуся Зевсом, в оці різало мені.

Стрітілліда

Та зроблю вже, хоч мужчина нелюб’язний з тебе був.

Це так звір, о Зевс великий! Глянь, який там був комар!

Бачиш? Ціле комарище з Трикоріфських драговин.

Стрімодор

Зевс нам свідок, от спасибі! Ну й копав криницю він!

От і зараз ще струмками сльози ллються із очей.

Стрітілліда

Дай тобі я витру сльози, хоч і був сердитий ти.

Стрімодор

Не чіпай мене невчасно! Ну й лукаві зроду ви!

Дуже мудро і правдиво каже приказка про вас:

«Ох, із ними нам пропасти, і без них ми пропадем!»

Стрітілліда

Та вже час нам помиритись, і ніколи відтепер

Ми ні вам не зробим лиха, ні зазнаємо від вас.

Отже, станьмо всі до гурту і новий почнімо спів!

Хори поєднуються.

Філомена

Годі нам ворогувати!

Хай ніхто не скаже злого

Ні про кого з громадян.

Діанта

Будьмо ж ми щирі усі

В слові і ділах своїх.

Селена

Досить вже лиха нам

І без того випало.

Стратілліда

Глянь, од Спарти посли по дорозі бредуть,

Ноги важко і тяжко волочать.

Епісодій п’ятий

Входять спартанці.

Стрімодор

Привіт вам, громадяни Лакедемона!

Розказуйте, з чим нині ви прийшли до нас?

Спартанський посол

Та що вже тут багато вам розказувать!

Чого прийшли ми — і самі ви бачите.

Жахливо, що й казати! Хоч би швидше нам

Знайти того, хто може повернути мир!

Стрімодор

Ідуть сюди й тутешні, бачу, жителі,

Немов борці — в накидках.

Входять афіняни.

Філург

Де Лісістрата, чи хто-небудь скаже нам?

Ось ми, чоловіки,— отакі, як бачите.

Стрімодор

І тут ознаки всі тієї ж хворості.

Не корчить вас під ранок, не судомить вас?

Філург

Клянуся Зевсом, знемоглись до краю ми!

Якщо про мир ми швидко не домовимось,

То з голоду загинем скоро ми.

Розказуйте ж, лаконці, нам по щирості,

Чого сюди прийшли ви.

Спартанський посол

Домовлятися про мир.

Філург

Гаразд. Для цього й ми прийшли сюди.

Чому ж нам Лісістрату не покликати?

Вона одна зуміє помирити нас.

Спартанський посол

То кличте ж Лісістрату, задля всіх богів!

Філург

Здається, й кликати її нема чого.

Вона вже нас почула і сама іде.

З брами виходить під музику Лісістрата.

Стрімодор

Будь щаслива, з усіх наймужніша жінок!

Покажи нам, що ти незвичайна,

Благородна і лагідна, скромна й тверда,

і досвідчена, й мудра, й ласкава.

Ми захоплені колесом чарів твоїх,

полководці всієї Еллади

Позбирались до тебе і скруту свою

розв’язати тобі доручають.

Лісістрата

Ну, що ж, це справа не важка, якщо вони

Це терплять тільки від голоду.

Побачим зараз.

Дай спершу руку ти лакедемонянам,

Ось так! Тепер афінян приведи сюди!

Підходьте ближче, всі лакедемоняни!

І ви усі! І слів моїх послухайте.

За руки взявши, хочу вас полаяти

І справедливо. Ви людей Еллади губите.

Оце одне, що мала вам сказати я.

Філург

(про себе)

Мене ж загублять коліки у шлунку!

Лісістрата

Чому ж, колишню згоду забуваючи,

Гризетесь ви і чвар не припиняєте?

Чому не миритесь? Що заважає вам?

Спартанський посол

І ми бажаєм миру, лиш околицю

Верніть.

Лісістрата

Яку околицю?

Спартанський посол

У Піли вхід.

Давно вже там ми побувати прагнемо.

Радник

Клянуся Посейдоном, не дамо ми Піл!

Лісістрата

Віддайте-бо!

Радник

А нам куди ж податися?

Лісістрата

Просіть натомість іншої місцевості.

Радник

Ну, що ж, тоді віддайте нам... те, як його?

Раніш Ехінську бухту і Мелійський мис,

А потім і Мегарські доли й пагорби.

Спартанський посол

Не все зараз! Клянусь богами, любий мій!

Лісістрата

Та не сваріться за якісь там пагорби!

Як так, то починаймо вже нараду ми

І запросім на неї і союзників.

Радник

Куди їх? І без них ми твердо встоїмо.

А чи того ж не прагнуть і союзники

Весь час?

Спартанський посол

Ще й як!

Радник

Так само карістійці, от вам свідок Зевс!

Лісістрата

Ну, от і добре! Йдіть же і очистіться.

Тоді до міста ми, жінки, запросим вас

І тим, що є в коморах, почастуємо.

Взаємну там дасте ви клятву вірності,

А потім кожен візьме знов жінку свою

Й додому піде.

Філург

Ну, то швидше вже йдемо.

Спартанський посол

Веди сама нас.

Радник

Свідок Зевс, мерщій веди!

Виходять.

Ісменія

Килими в нас кольорові,

Золоті вбрання чудові,

І серпанки є у нас —

Та не жаль нам їх для вас!

Заберіть їх для дітей.

Філомена

Хай вдягне їх дочка,

В свято кошик несучи.

Все для вас, все дамо!

Аделфа

Вибирайте з тих скарбів,

Що лежать у скринях наших.

З воску ярого печаті

Позривайте

Й, наче сміття, киньте геть!

Селена

Що знайдете — ваше все!

Та нічого той не вгледить,

В кого око

Не зіркіше за моє!

Танці хору.

Ексод

Спартанський посол

(співає і танцює)

Розбуди в нас,

Мнемосіно,

Пам’ять днів молодих,

Днів, коли й афінян в битвах

Бачив я поруч.

О Артемідо сільська, о мисливице,—

Злинь до нас, діво лісів!

Згоди жаданої, миру всечасного,

Дружби між нами повік нерушимої

Радість подай нам щедру!

Хай назавжди лисяче лукавство

Відтепер усі забудем ми!

Прилинь же, прилинь-бо,

Діво-мисливице!

Входять Лісістраїа і жінки.

Лісістрата

Тепер, коли щасливо все скінчилося,

Беріть, лаконяни, своїх жінок, а ви —

Своїх! Підійде кожен хай до жінки муж,

Жінка — до мужа.

Нікефорос

А тепер на радощах

Богів танком прославмо й стережімося,

Щоб на майбутнє більше не грішити нам.

Хор афінян співає і танцює.

Ісменія

З співом танцюйте,

Харіт закликаючи,

Кличте прекрасну до нас Артеміду!

Філомена

Ласку вславляйте ясну хо