Тип 2: зовні важко і внутрішньо простий життєвий світ

Наступний тип переживання представлений ситуацією зовні важкого і внутрішньо простого світу.

В умовах простого внутрішнього світу актуальна для суб'єкта діяльність видається йому єдиною, являє собою всю повноту його внутрішнього світу. Як і попередньому випадку, така ситуація може виникати, коли теперішня діяльність людини займає весь його внутрішній світ, інше для нього ніби перестає існувати. Зовнішня ж життя (важка) в даному випадку перешкоджає, ускладнює задоволення актуальної потреби суб'єкта, вимагає зусиль з подолання зовнішніх труднощів. Життєві блага не дано тут безпосередньо, зовнішній простір насичене перешкодами, перешкодами, опором речей, які перешкоджають задоволенню потреби. Для того щоб життя могло здійснюватися, необхідно долати ці труднощі.

Труднощі зовнішнього світу в термінах хронотопу означає наявність "протяжності", тобто просторової віддаленості (життєвих благ) і тимчасової тривалості (необхідною для усунення віддаленості). У ситуації важкого світу суб'єкту доводиться визнати, що задоволення потреби, яка є для нього необхідністю, неможливо «тут і зараз». Воно можливе лише «там» і «потім», і у свідомості виникає уявлення про просторову і тимчасової протяжності зовнішнього світу.

Що стосується внутрішньої будови даного життєвого світу, то він як і раніше залишається простим. Це відсутність внутрішньої розчленованості і структурованості життя в просторово-часової розгортці означає відсутність "спряженості", тобто відсутність просторової пов'язаності, "соположении" життєвих одиниць (= відносин = окремих діяльностей) і зв'язків часовій послідовності між ними. Діяльності притаманна в цьому світі неухильна спрямованість до предмета потреби, ця діяльність не схильна ніяким отвлечениям, що відводить убік спокусам і спокусам, суб'єкт не знає сумнівів, вагань, почуття провини і мук совісті - одним словом, простота внутрішнього світу звільняє діяльність від різноманітних внутрішніх перешкод і обмежень. Їй відомі тільки одні перешкоди - зовнішні. Внаслідок простоти внутрішнього світу гранично спрощено і смислове будова образу зовнішнього світу. Він виконаний у двох фарбах: кожен предмет осмислюється лише з точки зору його корисності або шкідливості для задоволення завжди напруженою єдиною потреби суб'єкта.

Світ спантеличує його тільки з цією зовнішньою, технічної сторони: "Як зробити, як досягти?" - Ось основне питання, яке стоїть перед суб'єктом.

Що стосується зовнішнього аспекту хронотопу, то він суттєво змінений у порівнянні з першим типом. Предмет потреби може бути як у безпосередньому зіткненні з суб'єктом, точніше, з органом споживання, так і на деякому віддаленні. Те ж стосується і тимчасового аспекту. Але головне для характеристики важкого життєвого світу, на відміну від легкого, не саме по собі таке об'єктивне обставинах, а те, що воно "схоплюється" суб'єктом за допомогою особливих психічних форм (феноменологічні зазначених "там" і "тоді"). За їх рахунок психологічний світ суб'єкта розширений і диференційований в порівнянні з інфантильним.

Аналіз психології фанатизму виявляє виділені нами при описі типу характеристики: несамовитість поведінки, готовність для досягнення мети жертвувати всім і використовувати будь-які засоби у поєднанні з вузькістю і обмеженістю сприйняття світу.

Прототипом описаного типу є не тільки особистості певного складу, а й певні стани особистості, більш-менш тривалі, нормальні або патологічні. До них відносяться, скажімо, добре відомі в психопатології "імпульсивні потяги", які "представляють собою гостро виникають спонукання і прагнення, підкоряють собі всі свідомість і поведінку хворого. З їх виникненням придушуються всі інші бажання і подання"

Отже, законом переживання другого типу є принцип реальності. Це переживання виходить з того, що реальність "не чує переконань", що вона нездоланна, боротьба з нею марна і, значить, потрібно прийняти її такою, яка вона є, скоритися, змиритися і всередині заданих нею кордонів і меж спробувати домогтися можливості задоволення потреб. Тому відповідний цієї нагоди тип переживання називається реалістичним. Реалістичне переживання грунтується на механізмі терпіння. Воно виходить з того, що реальність невблаганна, її необхідно прийняти такий як вона є, і постаратися домогтися задоволення своїх потреб в рамках заданих реальністю кордонів.

Основне питання, що стоїть перед суб'єктом у разі простого внутрішнього ісложного зовнішнього світу, - «Як досягти?».

Отже, у разі реалістичного переживання для суб'єкта в кожний момент часу існує тільки одна потреба, одна діяльність, яка охоплює всі його істота, решта якщо й існують, то суб'єкт легко може абстрагуватися від них, і основна проблема полягає у психологічному подоланні труднощів зовнішнього світу.

Можна сказати, що емпіричним прототипом реалістичного переживання є збігається поведінку. При протиставленні впорається поведінки захисту, крім прямого підкреслення його реалістичності, зазвичай вказують на раціональність цих процесів, на їх здатність враховувати цілісний характер ситуації, тобто на ті якості, які зводяться до реалістичності. Крім того, зразком, за яким мислиться збігається поведінку, є пристосування, а пристосування по поняттю є процес, метою якого є прикладання, підгонка внутрішнього, суб'єктивного до зовнішнього, об'єктивного, до реальності.