Обмеження в діяльності практичного психолога

Кваліфікований психолог постійно рефлексує на утримання своєї професійної діяльності, реально оцінює свої можливості і Рівень кваліфікації, розуміє і приймає обмеження своїх можливостей, проводить спільну роботу з колегами і представниками суміжних спеціальностей-психіатрами, лікарями-терапевтами, психоневрологами, нейропсихології та ін Кваліфікований психолог своє ставлення до професійної діяльності не ототожнює з власної Я-концепцією. Кваліфікований психолог адекватно ставиться до проблеми професійного зростання як до необхідності постійного професійного взаємодії з колегами.

Некваліфікований психолог працює без обмежень, береться за будь-яку проблему, будь-який метод без необхідної професійної рефлексії на ситуацію його застосування. Він не бажає працювати з іншими професіоналами, орієнтуючись тільки на свої переживання, свою Я-концепцію як джерело психологічної інформації і критерій її достовірності.Ставлення до своєї професії для некваліфікованої психолога включено в його Я-концепцію і не є спеціальним предметом рефлексії. Його позицію в цьому плані можна позначити так: «Те, що я роблю як психолог, завжди правильно, тому що я так вважаю». = 2 пит. 1шої лекції

23. Основні види діяльності практичного психолога.

Психологічне оцінювання Йдеться про здійснення психологічної діагностики. Це особлива психологічна діяльність, яка спрямована на кількісну та якісну оцінку психічних функцій і психологічних особливостей людини. При цьому психолог-діагност орієнтується на норму (вікову, статеву, патопсихологічну, індивідуально-психологічну) у прояві психічних функцій людини. Відхилення від норми визначає діагноз.

Психодіагностика здійснюється на основі: об’єктивних показників діяльності (тесту); суб’єктивних показниках. Для оцінювання використовуються професійні спостереження, бесіди, тести, опитувальники. Оцінка – по суті констатація наявності чи відсутності певних психологічних якостей, емоційних реакцій, поведінкових проявів і їх відповідність встановленим нормам. У психологічному тестуванні можуть використовуватися тести-опитувальники, проективні тести і тести, що вимагають виконання певного виду завдання. Щоправда, слід пам’ятати, що на тести справляє потужний вплив фактор соціальної бажаності, що може спотворити результати. Психологічне консультування Цей вид діяльності застосовується у різних видах життя та діяльності людей: в освіті, у вирішенні проблем здоров’я й особистого життя, промисловості, у бізнесі тощо. Основний засіб – бесіда, побудована певним чином. Психолог допомагає клієнту з різних сторін подивитися на проблему і на способи дії у проблемній ситуації. Він допомагає розібратися з власними почуттями і думками, допомагає подолати суб’єктивні психологічні бар’єри, спонукає до розвитку в собі певних якостей, розвитку внутрішніх ресурсів поведінки. Мета консультування – допомогти людям у досягненні відчуття благополуччя, полегшити переживання стресу, вирішити життєві кризи, підвищити їхню спроможність знаходити вихід зі складних ситуацій і самим приймати рішення та реалізовувати їх. За психологічною консультацією звертаються у міжособистісних конфліктах, сексуальних стосунках, стосунках із дітьми, а також консультація відбувається з питань виробничих проблем, проблем психології управління, взаємовідносин людей у сфері суспільного життя. Психологи-консультанти працюють індивідуально, з парами, сім’ями та групами. Щоправда, в останньому випадку така консультація виконує здебільшого просвітницькі функції. Однією з форм психологічного консультування є телефон довіри як форма анонімної психологічної допомоги. Телефон довіри забезпечує оперативність спілкування, анонімність і пов’язану із цим довірливість. Іноді воно є більш ефективним, ніж класичне консультування.

Психологічна просвіта Головне завдання психологічної просвіти: розширення психологічних знань і підвищення психологічної культури населення. Такі знання потрібні керівникам, педагогам, лікарям, працівникам культури, торгівлі, бізнесу, аби з урахуванням психологічних особливостей людини провадити свою професійну діяльність. В процесі психологічної просвіти психолог у науково-популярній формі знайомить загал з основами психології, результатами досліджень, формує потребу у психологічних знаннях і стимулює бажання використовувати їх у повсякденному житті. Вимоги до психологічної просвіти: ясність, доступність викладу інформації, її практична орієнтованість. Бажано уникати професійної термінології. Для психологічної просвіти можуть бути використані лекції, бесіди, семінари, виставки психологічної літератури, інформаційні стенди.

Корекцій-відновлювальна та розвивальна робота Психокорекція проводиться тоді, коли в результаті психодіагностики або консультування було виявлено відхилення від норми в психічному розвитку людини. Корекційна робота – це вплив психолога на певні психічні функції, якості і форми поведінки особистості, спрямовані на подолання цього відхилення. Цей вплив здійснюється на основі уявлення про вікову норму психічного розвитку. Виходячи з цього психолог будує психокорекційну програму. Корекційні заняття проводяться індивідуально або в групі впродовж тривалого часу. Безпосереднім приводом для організації психокорекційної роботи є труднощі у навчанні, порушення поведінки, дезадаптація школяра, проблеми професійної та повсякденної діяльності, емоційно-вольові переживання. Фактично йдеться про виправлення психічного функціонування суб’єкта. Що передбачає більш цілеспрямований вплив, ніж при вихованні. Тут застосовуються специфічні засоби впливу на психіку людини (вправи, техніки). Групова психокорекція може бути спрямована на розвиток комунікативних здібностей, на вміння аналізувати поведінку і стан інших людей, вміння адекватно сприймати себе. При цьому коректуються норми міжособистісної взаємодії, розвивається здатність гнучко реагувати на ситуацію, швидко перебудовуватись в різних умовах і різних групах. Методи психокорекції: інтелектуальні тренінги, методи навчання саморегуляції, рольові ігри, групові дискусії. Розвивальна робота спрямована на подальший розвиток певних якостей, здібностей, умінь людини. Від психокорекції вона відрізняється тим, що така робота не виправляє неадаптивні і нефункціональні психічні особливості, а розвиває ті якості, які є недостатньо розвиненими, хоча форми роботи можуть співпадати з психокорекційними. Головне завдання розвивальної роботи - відшуковування внутрішніх ресурсів для розвитку суб’єкта і правильні дії для їх підсилення, актуалізації у життєвих обставинах.

24. Схема надання психологічної допомоги.

у зошиті.

25. Схема отримання психологічної допомоги.

у зошиті.

26. Психологічна проблема.

психологічну пробле­му особистості можна визначити як такий психічний стан лю­дини, який породжується невідповідністю її психічних можли­востей вимогам навколишнього природного та соціального сере­довища. Для цього стану характерні значні суперечності і як наслідок цього — негативні суб'єктивні переживання, певний розлад психіки, відхилення від індивідуальної норми психіч­них якостей, функцій особистості, що відбивається у нега­тивних проявах поведінки та діяльності. Ці розлади й відхи­лення мають, як правило, гострий, але не патологічний ха­рактер. Якщо ж вони наближаються до патологічних станів психіки, тоді їх кваліфікують як передпатологічні стани.

Причиною вказаних суперечностей стає складне перепле­тення об'єктивних та суб'єктивних факторів. Людина, приміром, потрапляє у нові екологічні, соціальні, культурні тощо обставини життя, і це змінює характер її співвідношен­ня з ними, особливо якщо це екстремальні обставини. Людя­на висуває перед собою нові цілі, і це теж породжує певні су­перечності між нею та її традиційним становищем І суспільстві. Людина може захворіти, і це знову не може не відбитися на її суб'єктивних переживаннях, на появі нової диспозиції протиріч.

Саме становлення людини систематично породжує нові невідповідності, які розв'язуються в процесі розвитку завдяки навчанню та вихованню, самонавчанню та самовихованню.

І коли людина відстає від нормального розвитку, це теж може породжувати певні психологічні проблеми. За своїм походженням психологічні проблеми особистості можна розділити на екогенні, соціогенні, техногенні, психогенні а на такі, що породжуються її віковим розвитком (психолого-педагогічні проблеми).

Назагал раптове виникнення в житті людини нових, незвичних, екстремальних умов та її повернення до звичайно­го існування супроводжуються такими етапами адаптації: 1 — підготовчий; 2 — стартова психічна напруга; 3 — гострі психічні реакції входу; 4 — переадаптація; 5 — заключна психіч­на напруга; 6 — гострі психічні реакції виходу; 7 — реадаптація (за В. Лебедєвим).

Дана схема перебігу адаптації та відповідного до нього процесу виникнення психологічної проблеми може наповню­ватись конкретним психологічним змістом, набувати інди­відуальних, особистісних, вікових ознак.

Особистісний зміст психологічних проблем дуже різно­манітний: суперечності, невідповідності, зриви, відхилення спостерігаються майже в усіх психічних якостях особистості. Тому психологічні проблеми особистості доцільно розглядати у певній системі. Як таку доцільно використовувати психо­логічну структуру особистості, що наведена у попередньому підрозділі. Відтак за особистісним змістом психологічні про­блеми можуть належати до різних вимірів структури особис­тості — соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та генетичного — та до їхніх підструктур, компонентів і рівнів розвитку.

Розглянемо за даною класифікацією деякі психологічні проблеми особистості, співвідносячи їх з указаними засадами структури особистості.

1. Соціально-психолого-індивідуальиий вимір:

а) підструктура спілкування — соціально-психологічні про­блеми, що виявляються у неадекватному або суб'єктивно не­задовільному становищі особистості в групі, у складнощах інтегрування в колектив, у труднощах спілкування (відсут­ність спільної мови з оточенням, нездатність до розуміння та взаємодії, неадекватні емоційні стереотипи спілкування), проблема індивідуальної та групової самотності, міжосо-бистісні конфлікти тощо;

б) підструктура спрямованості — ідеаційні, світоглядні про­блеми, труднощі становлення спрямованості, втрата сенсу життя, слабкість мотиваційної сфери, низький рівень інтересів, безплідна боротьба мотивів, відсутність адекватного професійного само­визначення, розпливчастість життєвої перспективи;

в) підструктура характеру — проблеми становлення й функціонування адекватних рис характеру, важкий характер, прояви агресивності, безвідповідальності, жорстокості, невитриманості, негативні прояви акцентуйованих рис характеру;

г) підструктура самосвідомості — труднощі само­усвідомлення власних позитивних або негативних якостей особистості, неадекватна (завищена або занижена) само­оцінка, нездатність до самоконтролю, до саморегуляції векстремальних ситуаціях, низький рівень самонавчання, самовиховання, відсутність потягу до самореалізації та са­моствердження як причина незадовільного становища у групі та суспільстві;

д) підструктура досвіду — проблеми формування про­фесійної компетентності та життєвого досвіду, що виявляють­ся у недостатньому рівні засвоєння знань, умінь, навичок, вїхній відірваності від життя, у нездатності до їх практичного використання;

е) підструктура інтелекту — функціонально-психологічні проблеми, які визначаються недостатнім рівнем розвитку сенсорної культури, уваги, спостережливості, пам'яті, мис­лення, уяви, в цілому — інтелектуальної сфери особистості, що не дає змоги успішно виконувати діяльність на рівні про­фесійної майстерності, сенсорна депривація або переванта­ження інформацією;

є) підструктура психофізіологічних якостей — психофізіо­логічні проблеми, що виникають при нескомпенсованому віндивідуальному стилі діяльності прояві негативних рис тем­пераменту, низька працездатність та перевтома при невраху-ванні індивідуальних вимог до режиму праці й відпочинку, монотонія, психобіологічні проблеми, що випливають із ста­тевих особливостей індивіда.

2. Діяльнісний вимір:

а) потребнісно-мотиваційний компонент — розлад мотива­ційної сфери, невідповідність потреб, мотивів і цілей одне одному, низький рівень мотивації діяльності, неадекватний рівень домагань, дисгармонія мотиваційної сфери;

б) інформаційно-пізнавальний компонент — неадекватність (обмеженість, помилковість, перенасиченість, несвоєчасність тощо) формування інформаційної основи прийняття рішень, неадекватна картина світу, безсистемність знань;

в) цілеутворюючий компонент — нездатність до прийняття адекватних рішень, неадекватність цілей засобам їх реалізації, недостатній рівень розвитку інтелектуальних умінь при по­становці завдань;

г) результативний компонент — нездатність до досягнення кінцевого результату, що адекватний меті, низька продук­тивність, брак, помилки та аварійність у роботі, низька во­льова регуляція діяльності, нездатність до швидкого форму­вання необхідних навичок;

д) емоційно-почуттєвий компонент — дисгармонія емоцій­но-почуттєвої сфери, неадекватна емоційна регуляція по­ведінки та діяльності, низький рівень емоційної психоре-гуляції, домінування негативних емоцій, індивідуальна схиль­ність до стресів.

3. Генетичний вимір:

проблеми, пов'язані з недостатнім або надмірним розвит­ком здібностей і неадекватним ставленням до них самої лю­дини та оточуючих, вікові проблеми, що виникають з неадек­ватним переходом від одного етапу розвитку до іншого, при незадовільному доланні перехідних кризових станів.

Можна виділити й інші засади класифікації психологічних проблем особистості та характеризувати їх за походженням, інтенсивністю, часовими ознаками, представленістю у свідо­мості людини, наслідками для поведінки, діяльності, здо­ров'я.

Так, згадані екогенні, техногенні, соціогенні, психогенні та психолого-педагогічні проблеми, пов'язані з розвитком осо­бистості, можуть виникати як у відносно нормальних, так і в екстремальних умовах. Це залежить від співвідношення об'єктивних та суб'єктивних факторів. Приміром, наявність у людини акцентуйованих рис характеру та деяких інших інди-відуально-психологічних особливостей може виступати внут­рішнім психогенним чинником виникнення психологічних проблем у даної людини за відносно нормальних соціальних умов.

За своєю інтенсивністю і часовими характеристиками пси­хологічні проблеми можуть бути слабкими, помітними, інтен­сивними, гострими, а також короткочасними (епізодичними) та тривалими (хронічними), застарілими.

За ступенем представленості у свідомості людини психо­логічні проблеми доцільно розрізняти на усвідомлювані та не-усвідомлювані (приховані).

За своїми наслідками психологічні проблеми можна поділити на конструктивні, розвиваючі, індиферентні, деструк­тивні, гальмуючі, критичні, психотравмуючі, патогенні, суїцидні, летальні.

27. Життєва ситуація особистості.

ситуація — це система зовнішніх відносно суб'єкта умов, які спонукають та опосередковують його ак­тивність.

Зупинімося детальніше на тому, про які саме зовнішні умови тут ідеться. Це насамперед усі реальні предмети, люди, дії, які просторово відокремлені від суб'єкта. Крім того, це можуть бути події, що передували поведінці людини, тобто відокремлені від неї у часі.

Будь-яка ситуація висуває перед людиною певні вимоги, що зумовлюють характер її поведінки в реальних обставинах. Ці вимоги можуть бути зовнішніми, закріпленими у вигляді норм, правил, приписів, особливо коли мова йде про типові життєві ситуації, поведінка в яких іноді набуває навіть харак­теру ритуалів. Правила поведінки в типових життєвих ситуа­ціях можуть бути закріплені і у певній ролі, котра регламентує поведінку людини.

Особливо це стосується найтиповіших життєвих ситуацій, з якими стикається більшість людей. Це ті ситуації, котрі охоплюють основні сфери діяльності людини: навчання, пра-Шо, соціальну взаємодію тощо. Ці ситуації називаються со­ціальними. Головна їх специфіка полягає в тому, що вони обов'язково трапляються в житті кожної особи, причому ви­моги до поведінки у таких ситуаціях досить жорсткі, а наслідки певних дій іноді просто санкціоновані.

У таких ситуаціях існують сталі норми, з якими узгод­жується наша поведінка, у відповідності до яких вона або за охочується, або ж карається. Поки ми не вступимо у нову для нас сферу діяльності, ми добре знаємо ці норми, а самі си­туації є для нас сталою системою, що вказує на наслідки на­ших вчинків. Дії, які ми здійснюємо за знайомих, сталих об­ставин, можна легко передбачити. Більше того, сталий харак­тер наслідків дій, пов'язаних із ситуацією, надає самій по­ведінці регламентованості та стабільності.

Отже, у типових соціальних ситуаціях формуються сталі сценарії поведінки, що "підказують" людині, як діяти в тих чи інших обставинах. Соціальні ситуації, таким чином, по­требують передусім рольової або ритуальної поведінки.

Як бачимо, поведінка великою мірою залежить від си­туації, її характеру, вимог тощо. У зв'язку з цим важливого значення набуває процес адаптації до ситуації, пристосування до неї. Е. Фромм розрізняє два види адаптації — статичну та динамічну. Він пише:

"Статичною ми називаємо таку адаптацію, за якої характер людини залишається незмінним і лише з'являються якісь нові звички, наприклад пе­рехід від китайського способу їжі паличками до євро­пейського — за допомогою виделки і ножа. Китаєць, що приїхав до Америки, пристосовується до цього нового для нього звичаю, але така адаптація сама по собі не веде до змін його особистості — ні нових рис характеру, ані нових прагнень він не набуває.

Прикладом динамічної адаптації може бути така ситуація, коли дитина підкоряється суворому бать­кові; вона надто боїться батька, щоб діяти по-іншому, і стає "слухняною". В той час, коли вона пристосовується до неминучої ситуації, у ній щось відбувається. Може розвиватися інтенсивна во­рожість відносно батька, яку вона буде придушува­ти, бо не тільки виявити, а й навіть усвідомити її було б надто небезпечно. Ця придушена ворожість — хоча вона ніяк не виявляється — стає ди­намічним фактором її характеру. Вона може поси­лити страх дитини перед батьком і тим самим при­звести до ще більшого підкорення; може виклика­ти.безпредметний бунт — не проти когось кон­кретного, а проти життя взагалі. Тут, як і в пер­шому випадку, індивід пристосовується до зов­нішніх обставин, але таке пристосування змінює його; у нього виникають нові тривоги" {Фромм З-Бегство от свободи. Москва, 1990. С. 23).

Слід сказати, що значення ситуації для психічного розвит­ку дитини давно усвідомила і вітчизняна психологія, увівши до свого поняттєвого апарату поняття соціальної ситуації роз­витку.

Діти з органічними недоліками можуть, на думку Дослідника, втратити впевненість у своїх силах та замкнутися в собі Розбещені діти, замість розв'язувати завдання життя, будуть шукати обхідних шляхів тиранії — або демонструючи свою слабкість, або виявляючи жорстокість, або ж і те, й інше. Діти, якими нехтують, будуть недооцінювати свої сили та перебільшувати складність життєвих завдань. Іншими сло­вами, всі ці діти не підготовлені до завдань, що висуває жит­тя, та не вірять у свою здатність їх розв'язати. І, таким чи­ном, несприятливі ситуації дитинства можуть призвести до формування помилкового стилю життя.

Якщо соціальні ситуації можна класифікувати за основ­ними сферами діяльності людини (праця, навчання, дозвілля тощо), то життєвих ситуацій, в які ми потрапляємо, безліч. Одні надають нам сил, піднімають настрій, надихають на творчість, інші — пригнічують, дратують або ж збуджують. До типових життєвих ситуацій можна віднести смерть близької людини, хворобу або травму, втрату роботи, сімейні ситуації, початок або закінчення навчання тощо.

Однак чи помічали ви, що у схожих ситуаціях люди пово­дять себе приблизно однаково? Іноді навіть складається вра­ження, що певна ситуація мовби "запускає" програму по­ведінки незалежно від нашого бажання. Так, заходячи в пере­повнений автобус, дехто відразу ж відчуває роздратування, інший — пригнічення, третій залишається незворушним, сприймаючи ситуацію як "необхідне зло", яке треба пережи­ти. Тобто у людини формується сталий спосіб реагування на ті чи інші життєві ситуації. Від чого це залежить?

Звичайно, від індивідуальних особливостей людини. Але це надто загальна відповідь. Спробуємо конкретизувати її, звернувшись до поняття "концепція", введеного німецьким психотерапевтом Н. Пезешкіаном. Концепція, на думку дослідника, — це когнітивні та емоційні структури, що задають нам схему інтерпретації наших ставлень до себе ("Я"-концепція), до інших (концепція Іншого) та до оточення.

Концепції включають в себе очікування, які надають на­шому сприйманню характерний відтінок: ми ставимося до людини песимістично, критично та недовірливо або ж шу­каємо контакту з іншим, ставлячись до нього доброзичливо, з оптимізмом та увагою. Концепції включають також мотиви, що керують нашою поведінкою, спонукають до дії, а також засвоєні норми та звичаї, на які ми орієнтуємося. У концеп­ціях кристалізуються особистісні смисли людини, про які йтиметься далі.

Можна сказати, що базові (тобто найбільш сталі) кон­цепції немовби виконують "штурманські" функції: вони по­відомляють людині, де на неї очікують труднощі, що добре, а що погано, які варіанти поведінки є в її розпорядженні. у кожної людини є своя програма концепцій, яка суттєво впливає на її поведінку в тих чи інших обставинах, на її став­лення до ситуації. Велика роль у формуванні концепцій на­лежить сім'ї. У ній типові концепції передаються від по­коління до покоління, формуються нові концепції, які за­своюються дитиною у повсякденному спілкуванні.

Кожний індивід володіє типовими формами поведінки, типовими емоційними реакціями на певні ситуації. Ці форми # реакції набувають вигляду конкретної концептуальної про­грами. Наведемо приклад типової програми "пунктуальність": вчасно лягати спати; прокидатися у точно визначений час; їсти разом з сім'єю у певні години; повертатися додому вчас­но; виконувати у строк свої обіцянки; відчувати незручність, коли є небезпека запізнитися; хвилюватися, коли запізню­ються інші, тощо.

Базові концепції часто повторюються у різноманітних си­туаціях, в яких людина діє в індивідуальному, незмінному стилі. Вона мовби дотримується правил гри, за якими звикла жити, і не може легко відмовитися від них у певній ситуації, навіть коли для неї складно і ризиковано їх дотримуватися. Базові концепції, як правило, виявляються в актуальних (ситуативних) концепціях, які перебувають під впливом не особистісних, а ситуативних факторів. Наприклад, базова концепція "охайність — половина життя" може виявлятися у ремствуваннях жінки, чоловік якої не хоче приводити до ладу свої речі: "Неохайність чоловіка діє мені на нерви".

Підіб'ємо підсумки.

Ситуація як поєднання зовнішніх відносно людини умов та обставин справляє значний вплив на її поведінку та розви­ток. З іншого боку, характер реагування людини на зовнішні обставини, спосіб поведінки в них дають змогу з'ясувати особливості внутрішнього світу суб'єкта, визначити його най­суттєвіші психологічні характеристики.

Основоположні ситуації людського буття зафіксовані у Міфах, традиціях, ритуалах, колективних формах життя. По­ведінка в таких ситуаціях досить жорстко регламентована відповідними соціальними нормами, правилами, які часто Скріплені у соціальних ролях. Це так звані соціальні си­туації.

Кожна людина протягом свого життя потрапляє й у безліч миттєвих ситуацій, які не мають жорстко окреслених меж і Потребують гнучкого реагування залежно від конкретних життєвих обставин. Спосіб поведінки у таких ситуаціях великою мірою залежить від індивідуальних особливостей людини, пе­редусім від базових концепцій, які сформувалися протягом життя.

Однак складність полягає в тому, що більшість життєвих ситуацій є проблемними, тобто вони не мають однозначного розв'язку, зумовлюють різні способи реагування та поведінки залежно від успішності аналізу зовнішніх, часто суперечли­вих, обставин, від особливостей осмислення та розуміння си­туації в цілому.

Отже, успішність розв'язання тієї чи іншої складної жит­тєвої ситуації, знаходження оптимального способу поведінки в суперечливих обставинах великою мірою залежать від аналізу то осмислення людиною конкретних життєвих ситуацій.

28. Життєвий шлях.

Послідовність фаз життєвого шляху становить його часову структуру. Кожна фаза - якісно новий рівень розвитку особистості. Вона ускладнюється багато вимірністю життєвого шляху, переплетенням у ньому багатьох ліній розвитку, кожна з яких має свою історію.

Щоб зрозуміти значення певного періоду життя, треба порівняти його з цілісною структурою життєвого циклу, врахувати найближчі і найвіддаленіші, найглибші його наслідки для розвитку особистості. Долаючи життєвий шлях, людина розвивається як особистість і суб'єкт діяльності, а разом з тим - як індивідуальність. Сукупність таких "вимірів" становить просторову структуру життєвого шляху.

Серед безлічі концепцій життєвого шляху виділимо три, що найповніше відбивають процес розвитку людини:

1. Життєвий шлях - самоздійснення людини (Ш. Бюлер).

2. Мотиваційні регулятори життєвого шляху людини (С. Л. Рубінштейн).

3. Сенситивні періоди в житті людини і їх коди числа Фібоначчі (В. В. Клименко).