Види психологічної допомоги

· Психологічне консультування (психологічна допомога людям, що знаходяться в межах психологічної норми в адаптації, розвитку і розширенні особистісного потенціалу).

· Психотерапія (спрямована на вирішення глибинних особистісних проблем і глибинну трансформацію особистості), буває клінічна і неклінічна.

· Психіатрія (медичний вид допомоги, використання медикаментів, або гуманістична психіатрія, яка розглядає людину не як хворого, а як людину з іншим світоглядом, використовує медикаменти обмежено, отже, йде по психотерапевтичному шляху).

· Психокорекція (відновлення норми, як з точки зору емоційного стану, так і з точки зору особистісних рис).

Також види психологічної допомоги можна розділити на: психологічне консультування; психологічна корекція; кризове втручання; психологічна реабілітація; психологічний тренінг; психотерапія. (+ матеріал із зош.)

5. Становлення психологічної допомоги як соц.. інституту та професії у зошиті

6. Принципи практичної психології (роздруківка 5 ст.)

7. Принцип гуманізму в практичній психології

Центральним принципом (метапринципом) практичної психології В.Г. Панок пропонує вважати принцип гуманізму, який є «вихідною точкою, з якої можливе розгортання практичної роботи, та основною умовою її здійснення». За принципом гуманізму, «або гуманістичного підходу до людини», усі види діяльності у практичній роботі мають відповідати її об´єктові, виходити з інтересів і прав людини, захисту її особистісного суверенітету, всебічного розвитку її самобутності».

На основі ПРИНЦИПУ ГУМАНІЗМУ будуються етичні правила роботи практичного психолога, які стосуються його відповідальності, компетентності, захисту інтересів клієнта («не зашкодь»), конфіденційності роботи з ним тощо.

-принцип доброзичливого й безоцінного ставлення до клієнта, що передбачає вияв емоційної теплоти й поваги, вміння прийняти клієнта таким, яким він є, не оцінюючи й не засуджуючи його норми і цінності, стиль життя і поведінку;

- забезпечення конфіденційності зустрічі. Цей принцип означає, що психолог зберігає у таємниці все, що стосується клієнта, його особистих проблем і життєвих обставин (крім випадків, передбачених законом, про що клієнт попереджається психологом);

- принцип добровільності, що означає, що клієнт сам звертається до психолога, оскільки суб'єктивно відчуває труднощі у своєму житті та мотивований до сприйняття психологічної допомоги;

- принцип професійної мотивованості консультанта означає, що він захищає інтереси клієнта, а не інших осіб чи організацій, не бере бік жодного з учасників конфлікту, уникає упередженого ставлення;

- принцип відмови психолога від порад чи рецептів. Завданням є посилення відповідальності клієнта за те, що з ним відбувається, спонукання його до активності в аналізі проблем, у пошуку виходу з кризи;

-розмежування особистих і професійних відносин. Психолог не може вступати з клієнтом у будь-які особисті стосунки. Психолог не може встановлювати дружні стосунки з клієнтом, а також надавати допомогу друзям чи родичам.

8. Принцип детермінізму в практичній психології

Найпоширенішою у вітчизняній психології є теорія діяль­ності, яка своїм центральним моментом має акт взаємодії індивіда з навколишньою дійсністю (Б. Ананьєв, С. Рубін-пггейн, О. Леонтьєв, Б. Ломов, К. Шорохова, М. Ярошев-ський та ін.). Тому в працях цих учених центральним методо­логічним принципом визнається принцип детермінізму. Під­креслимо той важливий факт, що вихідною одиницею аналізу тут обрано взаємодію суб'єкта з оточуючим його природним та соціальним середовищем.

Щодо інтерпретації принципу детермінізму, то у теорії цього питання можна розрізнити дві лінії — лінію С. Рубінштейна і лінію О. Леонтьєва. Перший обстоював думку про те, що "зовнішнє переломлюється через внут­рішнє", тобто все розмаїття поведінки людини зумовлюється впливом середовища, в якому діє суб'єкт. Це було даниною матеріалістичній традиції у психології — від Арістотеля до марксизму. Концепція О. Леонтьєва полягала у зворотному трактуванні цього принципу: "внутрішнє (суб'єкт) діє через зовнішнє і цим самим саме себе змінює". По суті таке тлума­чення принципу можна визнати ідеалістичним, таким, що наголошує на власній активності суб'єкта у взаємодії з довкіллям. Воно цінне хоча б уже тим, що відкриває мож­ливість для пояснення природи вчинку, соціальної активності особистості, феноменів людської культури. Навряд чи доцільно розглядати наведену цитату як "полемічний вислів" (О. Ткаченко): протистояння цих двох підходів набагато глибше. Тут разюча відмінність у підходах до природи актив­ності особистості: активність як реагування, як відповідь на зовнішні подразники (С. Рубінштейн) й активність як акт творчості, як цілеспрямоване, свідоме зміненая природи та самого себе. Остання теза збігається з гуманістичними кон­цепціями у психології (А. Маслоу, К. Роджерс та ін.).

Проблема детермінації поведінки людини та вибору вихід­ної одиниці аналізу постає й у численних працях відомого українського дослідника історії психології В. Роменця. У да­ному випадку центральне місце серед психічних явищ посідає вчинок. "Реальним сполучником між психологією та різними аспектами людської культури, — пише автор, — виступає вчинок, його структура, здійснення та характер його суб'єк­тивних і об'єктивних детермінацій" (Роменець В. А. Історія психології. Київ, 1990. С. 19). Тут вже безпосередньо постає проблема співвідношення особи та ситуації, в якій діє ця осо­ба. Тому й учинок розглядається автором як вихід за межі на­лежного, як протиставлення себе своїм життєвим обставинам. Історично-психологічні студії В. Роменця є по суті дослідженнями структури, змісту та особливостей вчинку в різних культурно-історичних умовах.

9. Принци відображення в практичній психології

За принципом відображення всі психічні функції (а не лише пізнавальні) за своєю природою є відображальними. Психічне відображення має сигнальний характер. Воно випереджає фізичний контакт суб'єкта з об'єктом, попереджаючи суб'єкта, сигналізуючи про значущі для нього об'єкти за допомогою нейтральних відносно об'єкта подразників (сигналів). Сигнальність - фундаментальна властивість психічного. Вона характеризується високою вибірковістю та випереджуваністю. Психічне відображення в людини є знаково-опосередкованим. Воно активне на будь-якому рівні. Це або відбір чуттєвих, біологічно значущих сигналів на рівні організму, або розумове пізнання в процесі засвоєння на рівні індивіда, або творення суспільно-історичного досвіду на рівні особистості.

Для організму психічне відображення забезпечує життєдіяльність, для індивіда - дії з метою привласнення і репродукції загальноприйнятих зразків суспільного досвіду, а на особистісному рівні - дії, спрямовані на творення нових, суспільно значущих продуктів і способів діяльності. Спосіб буття і розвитку особистості є, таким чином, діяльність особливого ґатунку - перетворювальна, творча.

10. Принцип розвитку в практичній психології

У принципі розвитку психіки об'єктивно виявляються й реалізуються детермінація поведінки, зв'язок психіки та діяльності. За цим принципом кожному рівневі детермінації притаманний свій тип розвитку. На рівні організму суб'єкт розвивається в процесі визрівання і формування психофізіологічних подструктур, на рівні індивіда - у процесі діяльності присвоєння, а на рівні особистості - у процесі перетворювальної діяльності.

У реальному процесі становлення людської особистості типи розвитку представлені не однозначно послідовно, а інтегрально, з послідовним домінуванням одного з них. Процес розвитку особистості пов'язаний з її творчою діяльністю. Особистісні якості закладаються під час ігрової та навчальної діяльності, а досягають повного розквіту у трудовій, творчій діяльності. При цьому творчість виступає і як процес створення суспільно цінного продукту, і як процес самотворення, саморозвитку, самореалізації, самооб'єктивації особистості - на основі засвоєння суспільно-історичного досвіду.

Усі типи розвитку (шляхом визрівання, научіння, присвоєння, творення) в реальному процесі становлення людини як особистості відбуваються не ізольовано: вони діалектично переплітаються. Принцип розвитку психіки дає змогу адекватно розуміти психіку, розглядати її не як щось стале, а як результат розвитку й діяльності на різних етапах становлення особистості.

11. Етичний кодекс практичного психолога. (методичка)

12-18 питання 7 пунктів методички

19. Зміст підготовки практичного психолога.

Фахівець з вищою освітою повинен бути підготовленим до вирішення конкретних задач відповідно посаді. Він повинен легко адаптуватися до мінливих умов діяльності підприємств різних форм власності: володіти необхідним обсягом знань у культурній, правовій, соціально-психологічній, економічній та інших галузях, вміти засвоювати нові знання, прогресивні технології та інновації. Кожен випускник повинен мати відповідну сукупність знань для виконання обов'язків на високому професійному рівні. ВНЗ створює організаційні та методичні умови підготовки фахівців відповідної кваліфікації. Підготовка фахівців здійснюється на основі освітньо-професійної програми, яка включає навчальний план, навчальні програми всіх дисциплін, передбачені навчальним планом, перелік умінь психолога з позначенням тих дисциплін навчального плану, у процесі засвоєння яких у студента виробляються зазначені вміння..

У навчальному плані подано перелік дисциплін за трьома блоками:

o цикл гуманітарних та соціально-економічних дисциплін;

o дисципліни циклу науково-природничої підготовки;

o цикл дисциплін теоретичної, практичної та професійної підготовки (включає дисципліни самостійного вибору навчального закладу та дисципліни самостійного вибору студента).

Професійну психологічну освіту поділяють на теоретичні та практичні компоненти.

Склалася трирівнева психологічна освіта.

I. Загальнопсихологічна теоретична підготовка передбачає оволодіння знаннями з історії психології, загальної психології, психофізіології, психології особистості, окремих галузей психологічної науки (інженерної психології, соціальної, вікової психології тощо).

II. Спеціальна психологічна підготовка передбачає оволодіння знаннями про прийоми роботи у певному напрямку практичної психології: шкільній, військовій, економіки й бізнесу, сім'ї та соціальної допомоги населенню тощо, тобто знання з основ практичної психології.

III. Знання із спеціалізації включає оволодіння прийомами та досвідом роботи у конкретній техніці: сімейного консультування у школі, діагностики та корекції взаємин у військовому підрозділі; конфліктології тощо.

Різняться ці рівні не лише за змістом, але й за способом організації та подання знань.

На рівні загальнопсихологічної теоретичної підготовки основу складають відомості, які накопичувала психологія в процесі свого існування та розвитку, тому використовується аналітико-синтетичний спосіб організації навчального матеріалу: аналіз психологічних явищ, опис законів, структури наукових психологічних знань та психологічних наук.

Переважаюча форма навчання - лекційно-лабораторна.

Результатом є система знань із теоретичної психології.

На рівні практичної підготовки найчастіше використовується синтетичний підхід до змісту та організації навчання.

Основним результатом навчання є сформований "психологічний світогляд" майбутнього спеціаліста (тобто здатність студента бачити світ очима психолога та будувати свою професійну діяльність на його основі з використанням відповідних засобів та способів) [34]. Має місце заглиблення у практичну проблематику, орієнтація на реконструкцію та розв'язання психологічних проблем інших людей, уміння аналізувати поведінку інших людей і робити значущі висновки.

Форма навчання - тренінги, практика, лабораторно-практичні заняття.

Основою навчання на третьому - індивідуально-типологічному - рівні є життєва ситуація. Результатом навчання - навички і вміння практичної роботи, володіння набором технік, технологій, професійних дій.

Співвідношення теоретичних та практичних знань на кожному рівні різне.

Загальногуманітарна підготовка передбачає здобуття майбутнім психологом системи знань про дійсність: природу, суспільство, людину. Без широких знань психолог не може ефективно реалізовувати професійні функції.

У навчальному плані передбачаються терміни початку і закінчення семестрів, перелік конкретних дисциплін та часу їх вивчення, виробничі практики, певні форми державної атестації випускників.

Зокрема, державна атестація бакалавра передбачає підготовку та захист кваліфікаційної роботи і комплексний державний іспит із загальної, експериментальної, клінічної, соціальної психології.

Державна атестація спеціаліста проводиться шляхом написання і захисту дипломної роботи та складання державного іспиту зі спеціальності

20. Поняття супервізії та її необхідність у роботі практичного психолога.

Супервізія - буквально "нагляд", а у нас це називалося б "наставництво". Супервізійних робота є невід'ємною частиною підготовки психотерапевтів. Вона може вестися як з починаючим психотерапевтом, так і з досвідченим фахівцем.

Обов'язковою і необхідною умовою успішної роботи психотерапевта (психолога, консультанта) є надання йому супервізії і проведення з ним особистої (індивідуальної) чи групової психотерапії. Супервізія - це співпраця двох професіоналів (більш досвідченого і менш досвідченого або рівних з досвіду), в ході якого консультант може описати і проаналізувати свою роботу в умовах конфіденційності. Основна мета супервізії - допомогти консультанту найкращим чином відповісти на потреби клієнта (Соловейчик, 2002).

Супервізія дозволяє консультанту поділитися своїми почуттями, виявити і позначити труднощі, що виникли в роботі з клієнтом, отримати зворотній зв'язок, проаналізувати причини своїх труднощів, розширити свої теоретичні уявлення, намітити шляхи подальшої роботи з клієнтом. Таким чином, в процесі супервізії консультант розвиває і удосконалює свою професійну майстерність, але основною мішенню тут є конкретний випадок роботи з клієнтом. У цьому головна відмінність Супервіт-зії від особистої терапії. Супервізія допомагає позначити особисті проблеми консультанта, які є причиною його утруднень в терапевтичних відносинах з клієнтом, але робота з цими проблемами не є тут безпосереднім завданням.

Структура супервізорского сесії відповідає структурі терапевтичної (консультативної) сесії. Навіть у тому випадку, коли домовляються про супервізії рівні за статусом та досвіду колеги (тобто статус супервізора формально не визначено), на момент сесії повинні бути чітко обумовлені ролі: хто в даний момент є супервізором, а хто су-первізіруемим, - і визначені часові межі. Як і в консультативній сесії, при супервізії необхідно дотримуватися структуру (від встановлення контакту до «заземлення»), використовувати навички консультування та дотримуватися принципів зворотного зв'язку.

1. Супервізору необхідно концентруватися на поведінці, а не на особистості: що людина робить, а не яким, на нашу думку, він є. Використовуйте в своїй промові дієслова, які характеризують дії, а не прикметники, які відносяться до якостей.

2. Спостерігати, а не інтерпретувати: що він сказав чи зробив, а не чому (наші фантазії).

3. Описувати, а не судити і оцінювати.

4. Бути конкретним, а не узагальнювати.

5. Приділяти увагу інформації і концепціям, уникаючи рад.

6. Орієнтуватися на консультанта - давати ту кількість інформації, яке він здатний прийняти, а не те, яке вам хотілося б дати.

7. Говорити про поведінку, яке можливо змінити.

Таким чином, супервізорского сесія має певний формат, і саме в цьому її специфіка, саме цим визначається її відмінність від, наприклад, дружньої бесіди колег на професійні теми.

У процесі проходження супервізії терапевт має можливість вчитися:

- Краще розуміти своїх клієнтів;

- Усвідомлювати власні почуття по відношенню до клієнтів і свої реакції на них;

- Шляхом аналізу того, що відбувається між терапевтом і клієнтом у процесі терапії та того, що відбувається між супервізором і супервізіруемого в процесі супервізії розбиратися в тонких відтінках терапевтичних відносин;

- Краще побачити ступінь ефективності використання власних терапевтичних інтервенцій, наскільки вони застосовуються своєчасно, у відповідному місці і відповідним чином, який вплив чинять на терапевтичні відносини і просування клієнта до намічених цілей;

- Структурувати терапевтичні взаємодії як протягом окремої сесії, так і в процесі терапевтичної роботи в цілому;

- Знаходити і краще використовувати свої потенційні можливості в терапії.

Узагальнюючи, можна говорити про 3-х основних функціях супервізії:

- Освітня (формує), що передбачає розвиток умінь, навичок, розуміння і здібностей терапевта;

- Підтримуюча (тонізуюча), що передбачає протистояння впливам з боку проблем клієнтів;

- Напрямна (нормативна), що передбачає контроль терапевта над власною особистістю (недоліки, сліпі плями, вразливі сторони, забобони).

21. Вимоги до особистості практичного психолога

Психолог повинен володіти такими вміннями:

а) дослідницькі (гностичні) вміння:

o визначати психологічну проблему в умовах конкретної ситуації, розробляти шляхи подолання проблеми через постановку низки завдань;

o поєднувати теоретичний аналіз проблем з їх оптимальним вирішенням;

o знаходити найбільш ефективні засоби вирішення психологічної задачі;

o з'ясовувати причинно-наслідкові зв'язки і заходи по оптимі-зації власної професійної діяльності;

г) інтерактивно-комунікативні вміння:

- оволодівати інноваційним стилем професійної діяльності та гуманним ставленням до людини;

- впливати на роботу персоналу з метою досягнення бажаного результату праці і задоволення його потреб;

- реагувати на всі складнощі життя колективу, виділяти і розвивати позитивні складові;

- встановлювати емпатичні зв'язки з клієнтом;

д) діагностичні вміння:

o методично правильно проводити анкетування, тестування, заходи психокорекції та інших впливів на людину;

o використовувати психологічний інструментарій, адекватний задачі і особливостям праці персоналу;

o інтерпретувати результати психодіагностики, виявляти властивості особистості і можливості її продуктивної діяльності;

е) дидактичні вміння:

- продуктивно навчати, забезпечувати розвиток і корекцію діяльності особистості та колективу;

- здійснювати вибір і реалізацію продуктивних моделей, алгоритму і технології діяльності;

- організувати соціально-психологічну роботу і особисто брати участь у проведенні адекватних заходів;

є) проектувальні вміння:

o формувати позитивну "Я-концепцію" у клієнта, самоаналіз і адаптацію до нових реальних умов;

o здійснювати первинну профілактику алкоголізму, наркоманії та інших шкідливих звичок людини;

o проводити психологічну експертизу і корекцію асоціальної поведінки, психологічну реабілітацію людини;

o консультувати керівників і працівників установ з питань використання психології з метою ефективної організації виробничої діяльності.

Д. Б. Богоявленська вважає, що особистість психолога-професіонала повинна відзначатися двома параметрами:

o досконалим володінням теоретичними знаннями і способами роботи;

o здатністю до швидкої адаптації.

Для становлення професіоналізму психолога, як зазначає О. Ф. Бондаренко, необхідно забезпечити системність, науковий універсалізм у професійній та особистісній підготовці [9].

Враховуючи модель особистості практичного психолога, сконструйовану В. Панком та Н. Чепелєвою, при прогнозуванні успішності практичної діяльності психолога слід звернути увагу на ряд складових його особистості [34].

Визначення професійної придатності особистості здійснюється за такими критеріями:

-фізичний стан. Необхідність його врахування обумовлена, по-перше, зв'язком між деякими соматичними захворюваннями (виразка, діабет, серцево-судинні захворювання тощо) і рисами характеру людини. Крім того, психолог повинен мати потужну енергетику і засоби її відновлення, інакше робота може негативно вплинути на здоров'я психолога. По-друге, існує ряд фізичних вад, які несумісні з посадою практикуючого психолога. До таких вад відносять інвалідність, глибокі косметичні дефекти, дефекти мовлення тощо;

-психічне здоров'я належить до надзвичайно важливих вимог, оскільки психологічними спеціальностями часто прагнуть оволодіти акцентуйовані особистості або люди з помітними особистісними проблемами, які переноситимуть на роботу свої власні проблеми. Це робитиме їх діяльність неефективною або й шкідливою та небезпечною;

-інтелект, особливо його вербальний компонент. Досвід засвідчує, що практикуючі спеціалісти з показниками інтелекту нижче середнього, як правило, мають багато ускладнень у роботі, особливо консультаційній. Саме інтелект забезпечує ефективний аналіз рис і якостей особистості, дає змогу долати стереотипи (як особистісні, так і професійні), є центральним механізмом у розумінні поведінки іншої людини. Особливу роль відіграє соціальний інтелект;

система механізмів особистісної регуляції та емоційної витривалості;

-особливості мотиваційної сфери. Професія практичного психолога мотивується інтересом до інших людей та бажанням надавати допомогу у розв'язанні проблем спілкування, діяльності, життя в цілому. Психологічним механізмом такого інтересу, як стверджують В.Г.Панок і Л.Уманець, є усвідомлення та подолання власних проблем аналогічного плану.

Основу мотиваційної сфери повинна складати гуманістична спрямованість особистості. В це поняття вкладається кілька особистісних якостей і рис, в основному мотиваційної і світоглядної природи: альтруїстичні позиції, ролі, установки у міжособистісному спілкуванні, високий рівень мотивації до професії, переважання пізнавальних, альтруїстичних, емпатичних мотивів у роботі з клієнтами, готовність до роботи з клієнтами та націленість на позитивний результат.