Зовнішні ризики для Вірменії

Розвиток подій після Вільнюського саміту Східного партнерства показав, як за два роки може змінитися геополітичний ландшафт на пострадянському просторі.

Події в Україні змусили лідерів колишніх радянських республік замислитися про стійкість власних режимів, і Вірменія не стала винятком.

Референдум щодо змін до Конституції країни – це спроба правлячої еліти зберегти і закріпити своє місце в майбутній внутрішньополітичної конфігурації після 2018 року. Однак перехід до парламентської моделі правління в умовах несталої демократії не створить належну систему стримувань і противаг, а навпаки – посилить ризики подальшої конфронтації.

Погіршення внутрішньополітичної ситуації на тлі падіння економіки, зростання безробіття і, як наслідок, міграції населення посилюється зовнішніми ризиками.

За останні два роки щодо карабаського конфлікту все складніше застосовувати термін "заморожений".

Якщо раніше повідомлялося про снайперські обстріли по периметру лінії розмежування, то з серпня цього року щотижня надходять повідомлення про порушення режиму припинення вогню вже з використанням мінометів і гранатометів.

На початку вересня з боку Азербайджану були обстріляні прикордонні села в Тавуському районі Вірменії, що призвело до загибелі мирних жителів. Через загострення ситуації на кордоні вірменська влада була змушена перекрити рух в цьому районі по автомагістралі, що веде з Вірменії до Грузії.

Олії у вогонь підливає конфлікт між Туреччиною і Росією після знищення турецькими ВВС російського штурмовика Су-24.

Москва і Анкара традиційно претендують на особливу роль на Південному Кавказі. Росія з її військової бази в Гюмрі виступає гарантом національної безпеки Вірменії. При цьому союзницькі зобов'язання перед Вірменією не заважають Росії поставляти зброю Азербайджану. Ціна контрактів в рамках цих поставок становить $5 млрд.

Між Туреччиною та Азербайджаном існує Договір про стратегічне партнерство і взаємодопомогу, що передбачає сприяння в разі збройного нападу чи агресії. Саме про це нагадав прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу під час нещодавнього візиту в Баку, закликаючи Вірменію звільнити окуповані території.

Наскільки неминучою є нова війна на Кавказі?

З одного боку, війна не вигідна ні одній зі сторін конфлікту.

Відновлення бойових дій може поставити хрест на проектах транспортування каспійських енергоресурсів до Європи.

Нафтопровід Баку–Тбілісі–Джейхан і газопровід Баку–Тбілісі–Ерзерум проходять в безпосередній близькості від зони конфлікту. Тому збройні зіткнення між Вірменією та Азербайджаном і надалі матимуть спорадичний характер.

Водночас загострення конфлікту вигідно владі по обидва боки кордону.

На тлі падіння цін на енергоносії та негативних тенденцій в економіці президент Азербайджану Ільхам Алієв активно експлуатує образ ворога в особі вірмен для мобілізації населення перед зовнішньою загрозою.

Сержу Саргсяну в цій ситуації не треба нічого вигадувати, а лише нагадувати громадянам про те, що країна перебуває в стані обложеної фортеці, на яку можуть напасти з боку Азербайджану або Туреччини.

У такій ситуації будь-яке нове порушення режиму припинення вогню завжди може призвести до асиметричної відповіді однієї зі сторін. А в умовах, коли між Вірменією і Азербайджаном донині відсутні механізми стримування конфлікту, такі дії рано чи пізно здатні спровокувати нову війну.