Парламентська республіка як зміцнення вертикалі влади

Членство Вірменії в Митному союзі збіглося з періодом геополітичних зрушень, спровокованих анексією Криму і збройним конфліктом на сході України.

В умовах, коли Москва опинилася під жорсткими санкціями західних держав, участь в ініційованому Росією інтеграційному проекті несе очевидні мінуси для його держав-учасниць.

Звідси і спроби (причому не безуспішні) президента Білорусі Олександра Лукашенка налагодити відносини з Брюсселем і Вашингтоном.

У цьому ж напрямі діє і незмінний лідер Казахстану Нурсултан Назарбаєв, який завжди відрізнявся зваженим підходом в питаннях зовнішньої політики. До того ж наявність вуглеводнів сприяє політичній самостійності країни.

Вибір керівництва Вірменії на користь Митного союзу і відмова від співпраці в рамках Східного партнерства – це той випадок, коли країна сама загнала себе в глухий кут.

Залежність від російських інвестицій, які складають більше 40% від загального обсягу, не додає позитивної динаміки. Представлені на вірменському ринку такі російські гіганти, як "Газпром", "Роснефть", РЖД, ВТБ, "Ростелеком" та інші компанії вже відкладають інвестиційні проекти через відсутність вільних коштів.

Ще до вступу в Митний союз Росія вважалася для вірмен найбільшим ринком праці. Близько 85% трансфертів у Вірменію надходить від трудових мігрантів з Росії, що становить біля 15% ВВП Вірменії.

Саме полегшенням виходу на російський ринок правці вірменські чиновники аргументували вступ до МС з подальшою інтеграцією в Євразійський економічний союз.

Однак економічна ситуація в Росії, що дедалі погіршується, безпосередньо відбивається на економіці Вірменії. Відповідно спостерігається падіння обсягу приватних трансфертів. Минулого року Світовий банк знизив прогноз зростання економіки Вірменії через прив'язку до російської економіки.

На всі ці проблеми накладається корумпованість правлячої еліти. Тому не дивно, що в червні 2015 року рішення про третє за два роки підвищення цін на електроенергію на 40% стало причиною мобілізації протестного руху не лише у столиці, а й по всій Вірменії.

Навчена досвідом київського Євромайдану, вірменська влада не поспішала з силовим придушенням акцій протесту. Відсутність політичного досвіду і недолік спільної координації дозволили владі розколоти протестний рух.

Після рішення керівництва країни відкласти підвищення тарифів значна частина протестувальників, вважаючи, що їхні вимоги виконано, вирішила припинити безстрокову акцію.

Зростання протестних настроїв змусило президента Вірменії Сержа Саргсяна вжити заходів зі зміцнення своїх позицій, не чекаючи президентських виборів в 2018 році.

Влада країни ініціювали внесення конституційних змін шляхом всенародного референдуму.

Проект змін передбачає перехід Вірменії від змішаної форми правління до парламентської, систему непрямого обрання, значне звуження повноважень президента і більшу роль парламенту, уряду і прем'єр-міністра, скасування мажоритарної системи виборів депутатів і повний перехід до пропорційної системи формування парламенту.

За цією ініціативою видно неприховане бажання правлячої еліти залишатися при владі після завершення другого терміну повноважень чинного глави держави.

За підсумками референдуму, що відбувся 6 грудня, за офіційної явки у понад 50%, за конституційні зміни проголосували 63,3% громадян, проти – 32,3%.

При цьому незалежні спостерігачі з Європейської платформи за демократичні вибори відзначали серйозні порушення. Серед них – тиск представників правлячої Республіканської партії на опозицію і ЗМІ, а також підкуп громадян. Спостерігачі ПАРЄ відзначили брак громадських дебатів навколо пропонованих змін.

На думку ряду вірменських експертів, активна частина суспільства, яка незадоволена ситуацією в країні, на сьогодні в меншості.

З тих, хто не взяв участі у референдумі, більшість складають розчаровані в системі громадяни. У них більше немає впевненості в тому, що їхній голос щось вирішує. Ще одна група складається з тих, хто вважає, що нові конституційні формулювання і зміна системи управління є нерелевантними для їхнього майбутнього і не впливають на їхнє соціальне становище.

Найактивнішими учасниками референдуму були представники люмпенізованої частини суспільства, яких і змогли використовувати для різних фальсифікацій.