Геополітичне середовище та зовнішня політика Республіки Узбекистан 3 page

Багато білорусів бояться російської агресії або вторгнення, озираючись на те, як швидко Кремль став ворожий Україні.

Протягом свого 21-річного президентського терміну Олександр Лукашенко традиційно підтримував тісні політичні, економічні та військові зв'язки з Росією. Разом з тим він стверджував, що незважаючи на «братні зв'язки» між двома країнами, Білорусь - це окрема автономна держава.

Лукашенко, явно стривожений війною між проросійськими сепаратистами і Збройними силами України, активізував кампанію щодо зміцнення зв'язків з Європою: він розіслав консулів в європейські столиці і запрошує послів з ЄС і США.

Також Лукашенко з обережністю зачіпає тему впливу Росії: у квітні президент висловив занепокоєння з приводу зростання проросійських громадських організацій в Білорусі. Він припустив, що в країні діють російські екстремістські групи, і заявив, що «прийняв проти них заходів».

На сайті проурядового Центру стратегічних і геополітичних досліджень з'явився блог, спрямований на спостереження за тим, що, за їхніми словами, є спробами деякої частини російських еліт дестабілізувати Білорусь.

Лінії розломів

Побоювання також поглиблюються низкою статей в російських ЗМІ.

Інтернет-газета «Спутник и Погром» опублікувала думку про те, що три з шести регіонів Білорусі насправді «були отримані в подарунок від радянської Росії» - точно так само почали говорити про Крим перед його анексією. Згідно зламаного листування між високопоставленими російськими чиновниками, сайт може перебувати під протекцією Кремля.

Оглядач російського сайту «Взгляд» також підлив масла у вогонь своїми твердженнями про те, що цієї осені Лукашенко повинен провести референдум про вступ Білорусі до складу Російської Федерації, в іншому випадку «[країна] в її нинішньому вигляді буде знищена».

Анексія Росією Криму і її підтримка повстань у східній Україні виявила значні тріщини у відносинах між Білоруссю і її могутнім сусідом, незважаючи на стриману риторику двох країн.

Коли проросійські сепаратисти проливали кров у східній Україні, Лукашенко голосно висловлювався про те, що країна повинна залишитися єдиною, і пообіцяв допомогти підтримуваному Заходом президенту України Петру Порошенку, запропонувавши йому «дружбу білоруського народу».

Президент також дозволив собі завуальовану критику Путіна: хоча він не згадував російського президента прямо, на березневій прес-конференції Лукашенко сказав, що він більше не «останній диктатор Європи», натякаючи на свого російського колегу.

Він також попередив, що звідки б не виходила військова агресія, його країна буде захищати свою автономію: «З Росією слід бути обережним».

Олександр Мілінкевич, голова опозиційної партії «Рух за Свободу», стверджує, що суверенітет країни в небезпеці: «Путін весь цей час навмисно намагався відродити Радянський Союз», - сказав він.

§ «На даний момент у росіян немає абсолютно ніяких підстав вторгатися в Білорусь, але Росія як експерт з фальсифікацій легко може їх створити»

§ «У правлячих колах виникають думки про те, що ми втратили роки можливого серйозного співробітництва з Європейським Союзом. Але як тільки Білорусь висловить бажання подружитися з Європою, Росія почне поводитися агресивно. Це вірно як двічі два - чотири».

Він припускає, що саме віддалення Лукашенко від Москви може забезпечити привід для російської агресії.

«Імперська істерія»

Колишній організатор кампанії «Говори правду» Володимир Некляєв, який виступав проти Лукашенка на виборах 2010 року, вважає, що загроза для незалежності Білорусі - це не Путін, а націоналістичні сили, які прийшли в рух після його дій в Україні.

За його словами, все більш і більш великий сегмент російського суспільства не сприймає Білорусь або Україну як незалежні держави, і що їхні погляди швидко набувають популярності в колах російської політичної еліти.

За його словами, Білорусь може стати легкою мішенню для «імперської істерії» свого сусіда.

Юрій Царик, проросійський і проурядової білоруський політолог, вважає, що більш ймовірною стратегією Росії є тиск на економіку Мінська - тактика, яку Москва застосовувала раніше.

На початку 2000-х років Росія приструнила Лукашенко, призупинивши транспортування газу до Білорусі. У 2010 і 2011 роках Кремль скоротив постачання дешевої нафти, підживлюють виробництво бензину в Білорусі, і погрожував зробити це знову в 2013 році. Торік він заблокував більшу частину $ 4,5-мільярдного білоруського експорту харчових продуктів до Росії.

Білоруси побоюються, що вони потрапили в безвихідну ситуацію: якщо Лукашенко прогнеться під Москву, Білорусь може знову опинитися в становищі російської околиці, як це було за радянської влади. Але якщо Лукашенко спробує диверсифікувати свою зовнішню політику і знайти в Європі нових союзників, то Кремль, можливо, відповість агресією - обидва варіанти становлять загрозу для незалежності Білорусі.

10. Досягнення та труднощі українсько-білоруських двосторонніх відносин.

Для України Білорусь є дуже важливим політичним, економічним і соціальним партнером. Це обумовлено цілим рядом причин. По-перше, наявність спільного українсько-білоруського кордону. По-друге, ще від часів Радянського Союзу Україна та Білорусь мають взаємопов'язану систему транспортних комунікацій. По-третє, в обох країнах проживають чисельні діаспори, українців і білорусів об'єднують родинні зв'язки. По-четверте, Україна й Білорусь мають дуже багато спільного у своїй історії, в обох державах сильні позиції християнської церкви православного обряду. По-п'яте, визначальним моментом у двосторонніх відносинах є те, що і Україна, і Білорусь сильно постраждали внаслідок катастрофи на Чорнобильській атомній станції. По-шосте, для України Білорусь є важливою транзитною країною, через яку нам зручно підтримувати відносини з Балтійськими і Скандинавськими державами. Отже, Україні не байдуже, як розвиватиметься політична й економічна ситуація в Білорусі та яка динаміка (позитивна або негативна) буде притаманна нашим відносинам.

Як відомо, Україна підтримує позицію європейських країн - членів ЄС щодо необхідності налагодження діалогу між опозицією та правлячими силами в Білорусі. Україна висловлюється за те, щоб цей процес розвивався у форматі "круглого столу". Київ готовий надавати всіляку підтримку встановленню такого діалогу. Україна із тривогою сприймає події, які свідчать про посилення авторитарних, антидемократичних тенденцій у Білорусі, і вважає, що влада, поза сумнівом, повинна припинити переслідування опозиції. Водночас, ми з розумінням ставимося до вибору білоруського народу, що обрав президентом країни Александра Лукашенка, і не можемо не зважати на цей факт. Відзначимо, що українські непарламентські політичні партії підтримували білоруську опозицію під час виборів Президента Білорусі й потім засудили прихід до влади А. Лукашенка. Однак партії, які пройшли в Український парламент під час березневих виборів 2006 року, уникають відкритих протистоянь із правлячими колами Білорусі.

У відносинах України з Білоруссю невирішеним залишається питання про остаточне юридичне закріплення державного українсько-білоруського кордону. На відміну від України білоруський парламент дотепер не ратифікував договір про українсько-білоруський кордон, що ускладнює цивілізований розвиток взаємостосунків між двома державами. При цьому керівництво Білорусі виходить з того, що досі з Україною в неї не врегульована проблема боргу, яка існує ще від часів розпаду СРСР. Білорусь у ході переговорів 2001-2003 роках пред'являла вимоги Україні на $100 млн., а Україна висловлювала готовність визнати тільки $50 млн. При цьому українська сторона відмовилася надавати заборгованості статус державного боргу. Білорусь пов'язує ратифікацію договору з Україною про державний кордон, підписаного ще в травні 1998 р., з урегулюванням української заборгованості 1992 р. Наразі сторони не розголошують розмір "українського боргу" і ступінь його узгодженості. Україна в листопаді 2003 р. пропонувала Білорусі на 80% погасити заборгованість шляхом облаштування кордону і будівництва прикордонних переходів, проте білоруський уряд відхилив цю пропозицію. У квітні 2005 р. Президент Білорусі знову наголосив, що розраховує врегулювати з Президентом України В. Ющенком питання про повернення українською стороною фінансової заборгованості, яка утворилася між країнами в 1992 р. після відмови від використання радянського рубля у взаєморозрахунках. "Білорусь не знімає питання про повернення Україною державного боргу, а який механізм вирішення цієї проблеми ми знайдемо, це вже справа наших урядів", - сказав А. Лукашенко [1].

Необхідно визнати, що відносини нашої країни з Білоруссю на міждержавному рівні особливо динамічно розвивалися в той період, коли в нашій країні при владі перебував Леонід Кучма. Тоді відбувалися постійні зустрічі між Президентом України та А. Лукашенком. Зокрема, у 1995-2003 рр. вони мали такі контакти: 28 березня 1995 року робочий візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (м. Чорнобиль); 17-18 липня 1995 р. - офіційний візит Президента України Л. Кучми в Білорусь (Мінськ), підписання базового Договору про дружбу, добросусідство та співробітництво (діє з 6 серпня 1997 р.); 23 вересня 1995 р. - робочий візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (Київ); 17 січня 1997 р. - робочий візит Президента України Л. Кучми в Білорусь (м. Гомель); 12-13 травня 1997 р. - офіційний візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (Київ), підписання Договору про державний кордон між Україною й Республікою Білорусь; 26-28 серпня 1998 р. - робочий візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (Крим); 11-12 грудня 1998 р. - робочий візит Президента України Л. Кучми в Білорусь (Мінськ), підписання Договору про довгострокове економічне співробітництво між Україною та Республікою Білорусь на 1999-2008 рр.; 12-13 березня 1999 р. - робочий візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (Київ); 26-27 травня 2000 р. - робочий візит Президента України Л. Кучми в Білорусь (м. Брест); 1 грудня 2000 року - двостороння робоча зустріч Президента України Л. Кучми і Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Мінську в рамках саміту глав держав - учасників СНД; 31 травня 2001 р. - двостороння робоча зустріч Президента України Л. Кучми та Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Мінську в рамках саміту глав держав - учасників СНД; 25 липня 2001 р. - робоча поїздка Президента України Л. Кучми в Білорусь (м. Вітебськ) для участі у фестивалі мистецтв "Слов'янський базар у Вітебську" і у тристоронній зустрічі президентів України, Республіки Білорусь і Російської Федерації; 28 лютого - 2 березня 2002 р. - двостороння зустріч Президента України Л. Кучми та Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в рамках неформальної зустрічі глав держав - учасників СНД (Алмати, Республіка Казахстан); 29 травня 2002 р. - робоча зустріч Президента України Л. Кучми і Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка (м. Чернігів); 29 січня 2003 р. - тристороння зустріч Президента України Л. Кучми, Президента Росії В. Путіна та Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в рамках неформальної зустрічі глав держав - учасників СНД (Київ); 23 лютого 2003 р. - зустріч президентів Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, Російської Федерації та України (Москва); 30 травня 2003 р. - двостороння зустріч Президента України Л. Кучми і Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка (Санкт-Петербург); 19 вересня 2003 р. - двостороння зустріч Президента України Л. Кучми та Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в рамках засідання глав держав - учасників СНД (м. Ялта); 9 жовтня 2003 р. - одноденний робочий візит Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Україну (Київ).

Після обрання Президентом України на початку 2005 р. Віктора Ющенка ми спостерігаємо значне охолодження у двосторонніх відносинах на рівні глав держав. Можна говорити про те, що сьогодні не склалося позитивних партнерських стосунків між Президентом України В. Ющенком і Президентом Республіки Білорусь А. Лукашенком. Звичайно, це негативно впливає на українсько-білоруські відносини загалом. Упродовж 2005 р. глави наших держав зустрічалися двічі, однак не під час офіційних візитів. 8 травня 2005 р. відбулася двостороння зустріч Президента України В. Ющенка і Президента Республіки Білорусь А. Лукашенка в Москві, а 27 серпня 2005 р. - двостороння зустріч у Казані в рамках саміту глав держав - учасниць СНД.

24 серпня 2006 р. Президент Республіки Білорусь Александр Лукашенко поздоровив Президента України Віктора Ющенка з національним святом - Днем Незалежності, висловивши впевненість, що взаємовигідне співробітництво між Білоруссю та Україною й надалі послідовно розвиватиметься і змінюватиметься. У вересні 2006 р. з ініціативи української сторони відбулися дві телефонні розмови президентів, під час яких вони обговорили ряд питань, що стосуються двосторонніх відносин, взаємодії в галузях, які становлять взаємний інтерес.

Не спостерігається динамічного розвитку двосторонніх українсько-білоруських відносин і на рівні прем'єр-міністрів обох країн. Нинішній керівник Кабінету Міністрів України, лідер Партії регіонів В. Янукович не докладає видимих зусиль для активізації міжурядових контактів і формування механізму стратегічного партнерства України та Білорусі. Попри те, що українсько-білоруські відносини доволі швидко набирають обертів у різних галузях і сферах, вони досі не мають цілісного формату, розвиваються не системно й не підпорядковані єдиній стратегічній меті - розвитку України й Білорусі як європейських держав, органічних складових європейської спільноти.

В економічній сфері українсько-білоруські відносини набули позитивної динаміки. У 2005 р. товарообіг між Україною і Білоруссю становив $1801,7 млн. і порівняно з 2004 р. збільшився на 66,1%; експорт Білорусі в Україну торік сягнув $907,8 млн. (збільшився на 68,2%), імпорт - $893,9 млн. (зріс на 64,0%). Очікується, що у 2006 р. товарообіг між Україною і Білоруссю перевищить $2 млрд.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі Республіки Білорусь у 2005 р. склав $32,7 млрд., при цьому майже 6% у його структурі припадає на Україну [3].

Україна і Білорусь співпрацюють у:
-паливно-енергетичній сфері. Серед останніх контактів слід відзначити засідання Робочої групи із співробітництва між Україною та Республікою Білорусь у сфері енергетики за напрямами: електроенергетика, газопостачання, нафта і нафтопостачання (Київ, 22 серпня 2006 р.). У 2006 р. Україна поставить Білорусі 2,5 млрд. квт/ч електроенергії, що становить понад 7% річної потреби РБ в електроенергії (за даними "Беленерго" річна потреба Білорусі становить 34 млрд. квт/ч) [4];
-транспортній сфері. Перше засідання українсько-білоруської Робочої групи з питань транспорту, на якій обговорювався розвиток комбінованих вантажоперевезень за напрямком Балтійське море - Чорне море, а також автомобільних перевезень, відбулося в Києві 22-24 березня 2006 р.;
-сфері виробничої кооперації. За даними Посольства Республіки Білорусь в Україні, білоруські машинобудівні підприємства у 2005 р. збільшили імпорт комплектуючих з України й відповідно значно наростили обсяг поставок високотехнологічної продукції в сусідню країну. У рамках виробничої кооперації наразі співробітничають понад 120 білоруських та українських підприємств, у 2006 р. їх число планується збільшити.

За станом на 1 жовтня 2004 р. Державним комітетом статистики України на території нашої країни зареєстровано 83 підприємства з білоруським капіталом. Загальний обсяг білоруських інвестицій становить близько $12,8 млн. Вони переважно зосереджені у видобувній промисловості ($5,2 млн.), на транспорті ($2,1 млн.), у галузі надання послуг з охорони здоров'я і соціальної допомоги ($1,9 млн.), у машинобудуванні ($1,5 млн.). За даними Міністерства статистики й аналізу РБ, у Білорусі зареєстровано 54 спільних та іноземних підприємств за участю українського капіталу ($2,8 млн.).

Отже, наша країна є вагомим економічним партнером Білорусі. Відносини на рівні підприємств і підприємницьких структур розвиваються стабільно, швидкими темпами, із наростаючою динамікою. А економічні взаємозв'язки, як відомо, - найважливіша складова міждержавних відносин. До того ж співробітництво між нашими країнами активно розвивається в науково-технічній, військово-технічній та культурно-гуманітарній галузях.

У таких умовах Україна просто не може дозволити собі якимось чином дестабілізувати українсько-білоруські взаємини.

Необхідно визнати, що в Білорусі спостерігається зростання економічних показників розвитку майже в усіх галузях. Відповідно до білоруської офіційної статистики, в останні роки ВВП країни збільшувався в середньому на 9-10% у рік [5]. Природно, що економічна стабільність і ріст сприяють стабілізації правлячої державної влади.

На розвиток Білорусі як суверенної держави справляє вплив російський чинник. Сьогодні відзначається наростання певних протиріч у відносинах між Мінськом та Москвою. Одна з найвідчутніших проблем полягає в тім, що Росія швидкими темпами запроваджує ринкову ціну на газ для всіх країн, у тому числі для Білорусі. Однак білоруська економіка не здатна витримати ціну на газ навіть у $80-90 за 1 тис. кубометрів, не кажучи вже про $200-250. Нагадаємо, що 25 травня ц.р. "Газпром" надав "Белтрансгазу" свій варіант нового договору, де ціна на російський газ для Білорусі сягатиме $200 за 1 тис. куб. м, що більш як учетверо перевищує нинішню вартість блакитного палива, що становить 46,88 за 1 тис. куб. м [6]. Відтак починає зароджуватися конфлікт. 29 вересня 2006 р. на прес-конференції для представників російських регіональних ЗМІ Александр Лукашенко заявив (мовою оригіналу): "Что касается газовых проблем. Премьер мне еще не докладывал об итогах этих переговоров. Я не думаю, что там что-то кардинально новое. Россияне нам предложили свой вариант, мы предложили им свой. "Белтрансгаз" ведет эти переговоры. Россияне считают, что если мы создадим единую газотранспортную систему, то есть передадим им "Белтрансгаз", значит, цены будут, как в Смоленске. Договорились, что оценку будет вести банк из Нидерландов. Сегодня идет этот процесс. Я думаю, что все равно контракт надо заключать. Мы, конечно, будем на своем настаивать. Потому что увеличение до таких размеров цены на газ - это однозначно разрыв всех отношений. В экономике - это точно. О чем тогда можно говорить, если МТЗ будет потреблять газ, допустим, по цене 250, а в Волгограде тракторный завод - по 30 долларов. Какая же тут конкуренция и равные условия? Вопрос не в том, чтобы дешевле купить газ. Мы не против и 500 долларов, но на всем экономическом пространстве. Вопрос не в стоимости, а в равных условиях" [7].

Як бачимо, А. Лукашенко почав демонструвати певний економічний націоналізм, захищати національні інтереси Білорусі. І цей момент є важливим для України, оскільки він може стати основою для формування єдиної консолідованої позиції щодо транзиту газу, а також прямої взаємодії між лідерами двох країн.

Існує кілька ймовірних сценаріїв подальшого розвитку взаємин України та Білорусі.

Перший сценарій - конфліктний. Він полягає в тому, що Україна починає здійснювати системну економічну та політичну ізоляцію А. Лукашенка і всіма доступними способами підтримувати білоруську опозицію. Ідеться, наприклад, про розгортання радіостанцій на кордоні з Білоруссю, фінансову підтримку видання газет, налаштованих проти Лукашенка і його влади, створення системи тренувальних таборів для підготовки опозиціонерів.

Відтак українсько-білоруський кордон може перетворитися на потужну зону конфлікту й активного відкритого протистояння. За такого сценарію не виключено введення Україною політичних та економічних санкцій відносно Білорусі. За домовленістю України з Польщею і Литвою та за підтримки Європейського Союзу Республіка Білорусь може бути ізольована. У такому разі А. Лукашенко, використовуючи потужні засоби пропаганди та інформаційні джерела як Білорусі, так і Росії, здатен підняти хвилю масового ажіотажу та психозу серед білоруських громадян. У нього не залишиться іншого виходу, як негайно об'єднатися з Росією та створити з нею єдину державу. І тоді Білорусь остаточно втратить незалежність, стане федеральним суб'єктом Росії.

Другий сценарій - пасивний. За такого варіанту Україна не вживатиме жодних системних дій на державному рівні, займаючи нейтральну позицію щодо розвитку ситуації в Білорусі. З одного боку, ми підтримуватимемо Європейський Союз, який засуджує правлячу білоруську владу, а з другого - пасивно спостерігатимемо за стихійним розвитком економічних, культурних, прикордонних стосунків із Білоруссю. Зустрічі на найвищому рівні не проводитимуться, несприйняття двома президентами один одного посилюватиметься. За такого сценарію стан українсько-білоруських відносин залежатиме від маси випадкових факторів.

Третій сценарій - креативний. Він передбачає створення механізму інтенсивного міждержавного діалогу. Україна, Польща, Литва, Латвія, Естонія за підтримки ЄС мають спільно виробити єдину позицію відносно Білорусі, започаткувати постійно діючий "круглий стіл" за участю Президента А. Лукашенка задля вироблення компромісних інструментів і досягнення лібералізації білоруської системи влади. Взявши курс на діалог та партнерство, розвиток політичних, економічних, культурних відносин із Білоруссю, водночас слід неухильно проводити лінію на демократизацію владного режиму в республіці. А. Лукашенко повинен звільнити ув'язнених представників опозиції, створити умови для їх легальної діяльності, усунути обмеження свободи слова, зборів та мітингів, припинити переслідування опозиційних сил, діяти привселюдно і толерантно. Цей процес має супроводжуватися налагодженням системних відносин із сусідами Білорусі - Польщею, Україною, Балтійськими країнами. Гарантом такої моделі діалогу та долучення Республіки Білорусь до європейської спільноти повинен виступити Європейський Союз.

Україна, Білорусь, Польща та Словаччина мають створити газотранспортний консорціум для побудови незалежної моделі енергозабезпечення власних країн і членів ЄС. Це може запустити новий механізм розвитку відносин між Білоруссю та сусідніми державами.

Доцільно також, на наш погляд, долучити Білорусь до проектів зі створення Балто-Чорноморсько-Каспійського партнерства, яке має великі перспективи.

Важливим є і більш широке співробітництво Білорусі, України, Польщі та країн Балтії на рівні міст, областей.

Такий курс мусить бути підтриманий політичними партіями і громадськими організаціями Білорусі. Необхідно створити низку комунікативних та інформаційних механізмів: проведення "круглих столів", інтерактивних семінарів, дискусій із різних питань і напрямів (економіка, політика, енергетична безпека тощо), спільних форумів науковців, молоді, мас-медіа країн "круглого столу".

Однак важливою умовою реалізації окресленого нами креативного сценарію є подолання внутрішнього конфлікту в білоруському суспільстві. Система влади, що склалася нині в цій країні, має трансформуватися в бік демократичності та прозорості. Відкритий формат відносин у рамках міждержавного "круглого столу", який пропонується започаткувати, сприятиме зміцненню суверенітету Білорусі, поступовому посиленню її як незалежної держави, вирівнюванню відносин із Росією, появі позитивної альтернативи розвитку. Водночас це дасть змогу білоруській державній владі уникнути масованої ізоляції з боку міжнародної спільноти, а Білорусі - загрози бути поглиненою Росією.

11. Республіка Білорусь та провідні міжнародні організації (коротко про стосунки з ЄС, НАТО, ОБСЄ, Радою Європи та рухом непрєднання).

З ЄС

Сучасна геополітична орієнтація Білорусі цікава тим, що після тривалого періоду її політичної ізоляції, апатії білоруського електорату та економічної стагнації, виникла потреба, нарешті, артикулювати державний інтерес і самостійно зробити вибір методу реалізації цього інтересу. На мій погляд, вибір методу, зроблений Білоруссю у відносинах із Європейським Союзом, має яскраво виражену раціональну складову – прагматизм. Поставлена перед рядом важливих геополітичних виборів, таких як визнання Південної Осетії та Абхазії, співробітництво з Балто-Черноморським регіоном в галузі енергетики й транспорту, Білорусь демонструє закономірний інтерес до повернення в поле партнерства з ЄС

Актуалізація європейської складової та участь Білорусі в «Східному партнерстві» разом з непростими російсько-білоруськими відносинами, тестує багатовекторність білоруської зовнішньої політики, одночасно примушуючи Білорусь вибирати спосіб придбання політичного та економічного прибутку, за можливістю, шляхом найменшого опору.

Зрозуміло, що конфлікти інтересів відбуватимуться між Білоруссю і ЄС у тих сферах, де стратегічні нормативні інтереси Європи протистоятимуть стратегічним раціональним інтересам Білорусі. З одного боку, ідеологічна ламка у відносинах із ЄС неминуча, якщо Білорусь не зуміє чи не захоче адаптуватися до нормативних вимог ЄС. З іншого боку, спроможність Білорусі мімікрирувати якщо не змістом, то формою, можливо, створить видимість ідейних реформ, але в це погано віриться – раціональні гравці так не чинять…

З НАТО

Білорусь приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру» в 1995 році^[3][1].

Білорусь брала участь в програмі індивідуального партнерства НАТО з 1997 року без вступу до НАТО^[4].

З 1998 р. Білорусь має власне дипломатичне представництво у НАТО^[2].

Білорусь сприяла місії НАТО в Афганістані (ISAF) у повітряному просторі^[5]. Білорусь вперше почала співпрацювати з НАТО при підписанні документів участі у Партнерстві заради миру в 1995 році^[6]. Однак, Білорусь не вступила в НАТО, тому що є членом Організації Договору про колективну безпеку під патронатом Росії^[7][8], а Договори безпеки з НАТО регулюють обмін секретною інформацією, що зачіпає інтереси суверенних держав^[3]. Напруженість у відносинах між НАТО і Білоруссю^[7] досягла піку після президентських виборів у Білорусі у березні 2006 р.^[3]. Білорусь стала рухатись у російському^[7][8] напрямку політики з метою побудови єдиного союзу двох держав. Відносини Білорусі з країнами—членами ЄС та НАТО ускладнилися. Євросоюз і США заборонили в'їзд у свої країни членам білоруського уряду після енергетичного конфлікту з Російською Федерацією наприкінці 2006 р. офіційний Мінськ зробив спробу змін зовнішньої політики^[9] Але НАТО сприяло виконанню Білоруссю ліквідації озброєнь, що було успішно завершено у грудні 2006 р.: знищено 700 000 одиниць озброєння. Що було важливим кроком Білорусі до виконання зобов'язань щодо Оттавської конвенції^[3].

Білорусь офіційно заявила про приєднання до натівського процесу 19 січня 2004 р., і в січні 2006 р. Білорусь і НАТО затвердили перший пакет документів про партнерство, що містить 21 мету (9 загальних цілей, 7 сухопутних, 5 військово-повітряних), а також оціночний документ. Це дозволило завершити процедуру приєднання Білорусі до програми НАТО^[10][2].

У 2008–2009 рр. стосунки НАТО та Білорусі були обережнішими з-за міжнародно визнаних політичних в'язнів, обмеження робочих візитів на Празький саміт у травні 2009 р. по «Східному партнерству»^[3]. Високопосадовець НАТО мав перший візит високого рівня до Мінська за багато років у грудні 2008 р.^[3]. У 2009 р. на форумі безпеки НАТО брав участь білоруський начальника штабу Міністерства оборони Білорусі. Домовилися продовжувати роботу між відповідними експертами.

Згодом у 2010 р. Білорусь стала партнером НАТО серед 22^[3]. Це стосується і модернізації, реструктуризації Збройних Сил Білорусі за програмою індивідуального партнерства з НАТО, програми НАТО з Білоруссю. Виявлення потреб в реформуванні та додаткової підготовки сил і засобів, виділених партнерами для участі в програмі. Білорусь також є членом планування та аналізу (ППА), в якому підкреслюється шлях поліпшення сумісності та розробки відповідних можливостей підвищення національної оборони Білорусі. НАТО забезпечувало експертизу та консультації як досягти цього. Білорусь внесла важливий внесок у справу зміцнення міжнародної, регіональної та національної безпеки й стабільності в Європі. Наприклад, білоруські офіцери та чиновники продовжували брати участь на курсах країн НАТО та їх партнерів з таких теоретичних предметів, як:

· контроль над озброєннями,

· організація повітряного руху,

· цивільне планування,

· медична служба,

· міжнародне право у збройних конфліктах^[3].

Зазначено щодо військового співробітництва, що стосунки є добрими, навіть вони були добрими в періоди політичної та дипломатичної напруженості. Передумовою посилення взаємодії Білорусі з НАТО є досягнення відповідного рівня довіри^[7], який дозволив би обмін секретною інформацією через Угоди про безпеку^[3].

Програма Індивідуального партнерства 2010 р. НАТО та Білорусі вже містила близько 100 практичних заходів для спільного проведення в таких областях, як

· контроль над озброєннями,

· медична підготовка,

· вивчення мов,

· цивільне планування (у тому числі під час ядерних катастроф)^[3].

У липні 2012 р. (у 2014 р. продовжений^[2]) був затверджений новий пакет цілей НАТО й Білорусі (6 загальних, 8 сухопутних, 4 військово-повітряні). У межах виконання узгоджених цілей партнерства Білорусі з НАТО регулярно проводиться підготовка заявленого особового складу на території Білорусі. Що включає навчально-польові збори з постійним і змінним складом миротворчої роти 103-ї гвардійської окремої мобільної бригади, а також навчання військовослужбовців Білорусі англійської мови та основ миротворчої діяльності у Військовій академії Республіки Білорусь. Щоби домогтися оперативної сумісності дій між партнерами і НАТО для проведення бойової підготовки, навчань та операцій у взаємодії з силами альянсу. Представники Збройних Сил Білорусі проходять теоретичне навчання й практичну підготовку на спеціалізованих курсах за кордоном (в тому числі під час багатонаціональних миротворчих навчань НАТО)^[10].