Причини та шляхи створення центральних банків, особливості діяльності центральних банків у сучасних умовах.

Попередниками центральних банків можна вважати емісійні банки, які виникли у XIX ст. В історичному плані саме об’єктивна потреба в централізації банкнотної емісії спричинила виникнення емісійних банків. Класичний приклад виникнення емісійного банку є становлення і розвиток Банку Англії (заснованого в 1694 р. як перший англійський акціонерний банк), а наприкінці XIX ст. в ньому повністю зосереджена емісія банкнот. Банк Франції, заснований у 1800 р. як акціонерна компанія, у 1848 – дістав монопольне право емісії банкнот в усій Франції. На початок XX ст. централізація банкнотної емісії була завершена у Європейських країнах. У більшості інших країн цей процес завершився у XX ст. і був пов’язаний із заснуванням центральних банків.

Створення центральних банків відбувалося двома шляхами. Перший – еволюційний – це поступове перетворення банку, який мав статус емісійного, у центральний банк (Велика Британія, Франція). Другий шлях – це створення центрального банку на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування. Цей шлях є характерним:

- для розвинутих країн, в яких не існувало єдиного емісійного банку (США – у 1913 р. – створено 12 федеральних банків, які виконують роль центрального банку на чолі з Федеральною резервною радою);

- для колишніх колоній, які після завоювання незалежності створювали власну національну банківську систему, враховуючи світовий досвід. Вони використали принцип дворівневої побудови, за яким одному з банків надається статус центрального;

- для постсоціалістичних країн, які в умовах трансформації економіки на ринкових засадах проводили реформування банківської системи за принципом дворівневої побудови.

Головною ланкою банківської системи є центральний банк, який у різних країнах має різну назву: Австрійський національний банк, Резервний банк Австралії, Народний банк Китаю, Шведський державний банк, Центральний банк Російської Федерації, Банк Японії, Банк Італії.

У другій половині XX ст. діяльність ЦБ розвивається у трьох напрямках:

- співробітництво центральних банків на міждержавному рівні;

- співпраця центральних банків з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями;

- створення наднаціональних центральних банків.

У 1930 р. створено Банк міждержавних розрахунків – БМР в м. Базель, Швейцарія. У середині 70-х років під егідою БМР було створено Комітет з банківського регулювання та нагляду. У 1990 р. створена регіональна група банківського нагляду країн Центральної та Східної Європи. ЦБ тісно співпрацюють з МВФ, який є головним органом міждержавного валютного регулювання. У 1994 р. засновано Європейський валютний інститут для розроблення правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і введення в обіг єдиної європейської валюти євро. ЄСЦБ - дворівнева банківська система, що складається із Європейського центрального банку (ЄЦБ) і національних центральних банків ЄС. Відповідно до Статуту основне завдання ЄСЦБ – підтримка цінової стабільності в ЄВС. Базові функції ЄСЦБ:

- визначення та реалізація єдиної монетарної політики в зоні євро (ЄВС);

- проведення міжнародних валютних операцій;

- зберігання офіційних золотовалютних резервів, що передані ЄЦБ країнами – учасницями системи, а також управління цими резервами;

- сприяння чіткому функціонуванню платіжних систем країн – учасниць ЄВС. Виконання завдань і функцій, що покладені на ЄСЦБ, забезпечує Європейський центральний банк (ЄЦБ) (існує з 1 липня 1998 р. – Франкфурт–на-Майні (Німеччина)). Статутний капітал - 5 млрд євро.