Не повторюйте те, що написано на слайдах PowerPoint. 3 page

Трансформаційний метод

Трансформаційний метод, що покладено в основу трансформаційної моделі перекладу, має на меті визначення адекватності та еквівалентності тексту перекладу на основі перетворень або трансформацій, використаних перекладачем на різних мовних рівнях для реалізації мети перекладу, тобто створення адекватного перекладу певного тексту чи повідомлення оригіналу.

Перекладацькі трансформації — це конкретні прийоми, застосовані перекладачем для відтворення певного елемента оригіналу засобами цільової мови.

Стосовно класифікації перекладацьких трансформацій науковці до цього часу не дійшли одностайного рішення. Загалом, враховуючи те, що трансформаційний аналіз проводиться на граматичному, лексичному та семантико-прагматичному мовних рівнях, найчастіше дослідники групують перекладацькі прийоми аналогічним чином, залежно від акцентів обраної класифікації. Так, Я. І. Рецкер, а також А. Б. Шевнін і Н. П. Сєров поділяють трансформації на граматичні та лексичні, а Р. К. Миньяр-Белоручев—граматичні, лексичні та семантичні. В. Н. Комісаров виділяє три види перекладацьких трансформацій: граматичні, лексичні та лексико-граматичні [26,c. 172]. Л. К. Латишев виділяє морфологічні, синтаксичні, стилістичні, семантичні та змішані перекладацькі трансформації (). А. М. Фітерман і Т. Р. Левицька — граматичні, стилістичні, лексичні, А. Д. Швейцер вирізняє трансформації на компонентному рівні семантичної валентності, трансформації на прагматичному рівні, трансформації, що застосовуються на референціальному рівні, а також трансформації на стилістичному рівні. Л.С. Бархударов стверджував, що всі перекладацькі трансформації можна розділити на наступні чотири типи (перестановки, заміни, додавання, вилучення). + Карабан, Корунець!!!!1

Для реалізації мети перекладознавчого аналізу, що проводиться у курсовій роботі на 4 курсі, дипломній роботі спеціаліста або магістерській дисертації та для уникнення плутанини під час проведення аналізу бажано зосереджуватися на класифікації, запропонованій конкретним науковцем (доречність використання якої у роботі слід в такому разі надійно обґрунтувати), або використати узагальнену класифікацію перекладацьких прийомів, створену на основі концепцій вищезгаданих вчених і представлену нижче.

На граматичному рівні представлені такі трансформації

Об'єднання речень – (спосіб перекладу, при якому) синтаксична структура речення в оригіналі змінюється шляхом об'єднання двох простих речень в одне складне; + комісаров

Членування речень – (спосіб перекладу, сутність якого полягає в тому, що) синтаксична структура речення в оригіналі перетворюється на два або більше предикативні структури мови перекладу; + комісаров

Додавання граматикалізованих одиниць, наприклад, сполучників, займенників і т.п. (Швейцер) Це граматична трансформація, внаслідок якої в перекладі збільшується кількість слів, словоформ або членів речення [Карабан,с. 15]. Додавання слова – це «експліцитне вираження частини імпліцитного смислу оригіналу в тексті перекладу», введення лексичних елементів, які відсутні в оригіналі, з метою правильної передачі смисл оригіналу та збереження мовних та мовленнєвих норм[20, с. 47].

Вилучення граматикалізованих елементів (Швейцер). Вилучення – це граматична трансформація, внаслідок якої в перекладі вилучається певний мовний елемент (нерідко це плеонастичне слово, словоформа, член або частина речення) [19, с. 15]. Вилучення слова – це усунення в мові перекладу плеонастичних або тавтологічних лексичних одиниць, відповідно до норм мови перекладу [20, с. 50].

Перестановка (пермутація) – це граматична трансформація, внаслідок якої змінюється порядок слів у словосполученні або реченні [19, с. 14]. Перестановка слова – трансформація, коли лексичні елементи міняють свою позицію на протилежну[20, с.53]

Заміна (субституція) – граматична трансформація, внаслідок якої змінюються граматичні ознаки словоформ (наприклад, замість форми однини у перекладі вживається форма множини), частин мови (наприклад, інфінітив у перекладі трансформується в іменник), членів речення (наприклад, додаток перетворюється при перекладі в підмет) та речень (наприклад, просте речення перетворюється на складне чи навпаки) [19,с.14].

Комплексна трансформація – це граматична трансформація, яка включає дві або більше простих граматичних трансформацій. (В.І.Карабан)

Синтаксичне уподібнення (дослівний переклад) – це спосіб перекладу, при якому синтаксична структура мови оригіналу перетворюється на аналогічну структуру мови перекладу До цього типу «нульової», як її називає В.Н.Комісаров, трансформації вдаються тоді, коли в мові оригіналу і в мові перекладу існують паралельні синтаксичні конструкції. При синтаксичному уподібненні може спостерігатися повна відповідність кількості мовних одиниць і порядку їх розміщення в оригіналі та перекладі. Однак, як правило, при застосуванні цього методу перекладу спостерігаються певні зміни структурних компонентів.

Трансформації на лексичному рівні застосовуються тоді, коли словникові відповідники того чи іншого слова мови оригіналу не можуть бути використані у перекладі з причин невідповідності з точки зору значення і контексту [20, с.39]. Лексичні трансформації застосовуються в тому випадку, коли у вихідному тексті зустрічається нестандартна мовна одиниця на рівні слова, наприклад, власна назва, присутня у мовній культурі оригіналу і відсутня у мові перекладу, термін в певній професійній сфері, слова, що позначають речі, явища та поняття, які є характерними для мови оригіналу чи для третьої мовної культури, але є відсутніми у мові перекладу або мають іншу структурно-функціональну впорядкованість.

На лексичному рівні представлені такі трансформації: вибір варіантного відповідника, транскодування, калькування (дослівний переклад), контекстуальна заміна (В.І. Карабан), диференціація значень, конкретизація значень, генералізація значень, смисловий розвиток, антонімічний переклад, цілісне перетворення, компенсація (за Я. І. Рецкером), нейтралізація або посилення емфази, функціональна заміна; опис; перекладацький коментар (Т. А. Казакова),

Вибір варіантного відповідника. Відповідники неоднозначного слова називаються варіантними відповідниками. Під варіантним відповідником ми розуміємо один із можливих варіантів перекладу слова. Варіантний відповідник передає, як правило, якесь одне значення слова вихідної мови, тобто кожний варіантний відповідник є перекладним еквівалентом якогось одного лексико-семантичного варіанта багатозначного слова [31, с.120].

Транскодування – це такий спосіб перекладу, при якому звукова та/або графічна форма слова вихідної мови передається засобами абетки мови перекладу. Розрізняють чотири види транскодування [20,с.21]: транскрибування – спосіб перекладу, коли літерами мови переклад передається звукова форма слова вихідної мови; транслітерування – спосіб перекладу, коли слово вихідної мови передається по літерах; змішане транскодування – переважне застосування транскрибування з елементами транслітерування; адаптивне транскодування – спосіб перекладу, коли форма слова у вихідній мові дещо адаптується до фонетичної та/або граматичної структури мови перекладу.

Калькування (дослівний переклад) – це прийом перекладу нових слів, коли відповідником простого чи складного слова вихідної мови в цільовій мові вибирається, як правило, перший за порядком відповідник у словнику [20, с.25].

Контекстуальна заміна – це трансформація, внаслідок якої перекладним відповідником стає слово або словосполучення, що не є словниковим відповідником і що підібрано з урахуванням контекстуального значення слова, його контексту та норм і традицій мови перекладу [20, с.26]. Розрізняють наступні види контекстуальної заміни:

- конкретизація значення слова – це лексична трансформація, внаслідок якої слово ширшої семантики в оригіналі замінюється словом вужчої семантики [20, с.39].

- генералізація значення слова – це лексична трансформація, внаслідок якої слово вужчої семантики в оригіналі замінюється словом ширшої семантики [20, с.45]. Це перетворення є зворотним конкретизації.

- диференціація значення При диференціації слово чи словосполучення оригінального тексту замінюється словом чи словосполученням у тексті перекладу на основі загальної архисеми, при цьому диференціальні семи можуть виявитися різними. диференціацію не можна ототожнювати з трансформацією конкретизації, адже диференціація грунтується на синонімічній заміні, а не на гіперо-гіпонімічному відношенні між семантичними структурами номінативних одиниць. Основою диференціації є відношення перетинання обсягів семантичних структур зіставлюваних мов. Проблеми семантики слова, речення та тексту. – Вип. 30. – 2013.

- смисловий розвиток (модуляція) – це прийом контекстуальної заміни, коли в перекладі використовується слово, значення якого є логічним розвитком значення слова, що перекладається, тобто значення якої логічно виводиться із значення вихідної одиниці.

- антонімічний переклад – лексична трансформація, коли форма слова або словосполучення замінюється на протилежну, а зміст одиниці, що перекладається залишається в основному подібним. В.І. Карабан виділяє три види антонімічного перекладу: негативізація, позитивізація, анулювання двох негативних семантичних компонентів [20, с.30]; заміні стверджувальної форми оригіналу на заперечувальну форму у мові перекладу чи, навпаки, заперечної форми на стверджувальну, яка супроводжується заміною лексичної одиниці мови оригіналу на одиницю мови перекладу з протилежним значенням

- описовий переклад (експлікація) – це такий прийом перекладу лексичних компонентів, коли слово або словосполучення, термін чи фразеологізм замінюються в мові перекладу більшим за кількістю компонентів словосполученням, що адекватно передає зміст цього слова або словосполучення [20, с.36]. Експлікація полягає у заміні лексичної одиниці мови оригіналу словосполученням, яке надає більш-менш повне пояснення чи визначення цієї лексичної одиниці в мові перекладу. За допомогою цього способу перекладу можна передати значення будь-якого безеквівалентного терміна у мові оригіналу.

Цілісне перетворення також є певним різновидом смислового розвитку, але на відміну від антонімічного перекладу, має більшу автономність і менший логічний зв’язок між планами вираження мови-джерела й мови перекладу. Прийом цілісного перетворення можна скорочено визначити як синтез значення без безпосереднього зв’язку з аналізом. Перетворюється внутрішня форма будь-якого відрізка мовленнєвого ланцюжка – від окремого слова, здебільшого складного, до синтаґми, а часом і цілого речення.

Компенсація – це спосіб перекладу, при якому елементи змісту, які було втрачено в процесі перекладу одиниці мови оригіналу, передаються у тексті перекладу за допомогою інших засобів, і необов’язково в тому самому місці тексту, що і в оригіналі. Таким чином, втрачений зміст «компенсується», і, в цілому, зміст оригіналу передається з більшою повнотою. При цьому нерідко граматичні засоби оригіналу замінюються лексичними і навпаки. Компенсацією в перекладі слід вважати заміну елемента оригіналу, який не можна передати елементом іншого порядку згідно із загальним ідейно-художнім характером ориґіналу і там, де це є зручним за умов мови перекладу. Компенсація може мати семантичний або стилістичний характер.

Емфатизація (посилення емфази) або експресивізація [1:43]-- це прийом загальновживане слово перекладається одиницею із емоційно-експресивним забарвленням. Наприклад, англійське eat – їсти – відтворюється як жерти, а англійське put on – надягти – як нап’яти, face – обличчя – як фізіономія, son – як синочок. семантики слова, речення та тексту. – Вип. 30. – 2013

Експресивно-семантична конкретизація Сутність експресивно-емоційної конкретизації було розкрито на основі зіставлення перекладів у сполученні з явищем так званого “експресивно-стилістичного узгодження”. Це явище полягає в тому, що вибір виразного слова пояснюється виразністю сусіднього слова чи ширшого контексту. У більшості випадків застосування прийому експресивної конкретизації у перекладі сполучується з експресивним узгодженням, тобто з урахуванням найближчого, а часто і широкого контексту.

Експресивно-прагматична конкретизація сполучує в собі емоційне забарвлення з логічною основою. Рідна мова не приймає “вакууму”, неповноти, незакінченості думки, особливо тоді, коли раптовий обрив фрази або образу може призвести до непорозуміння або навіть абсурду. Це ні в якій мірі не означає, що у перекладі слід уникати еліпсису або алюзій. Закінченості думки вимагає тільки прагматична основа.

Нейтралізація при застосуванні перекладацького прийому нейтралiзацiї вiдбувається заміна емоційно-експресивної одиниці мови оригіналу одиницею цільової мови, що передає лише логіко-понятійний зміст. Нейтралізація трапляється при перекладі текстів художньої літератури, в яких, крім логіко-понятійної основи – актуальної інформації, є ще й емоційно-експресивний складник – художньоестетична інформація. Сюди включаються випадки, в яких просторічні вислови передаються загальновживаними, коли фразеологізми витлумачуються описовим способом. Нейтралізація усуває чи послаблює естетичну функцію першотвору Проблеми семантики слова, речення та тексту. – Вип. 30. – 2013

Перекладацький коментар, як правило, виноситься за межі тексту і потрапляє або в виноску на тій же сторінці, або наводиться в кінці тексту в якості примітки. Коментар як перекладацький прийом полягає в більш детальному, ніж опис, поясненні того, що означає дане вихідне слово в широкому контексті вихідної культури.

МЕТОДИКИ АНАЛІЗУ

Фреймовий аналіз

Методика фреймового аналізу С.А. Жаботинської полягає в побудові фрейму вербалізованого лексичною одиницею концепту шляхом комбінування різних типів базових фреймів. Це уможливлює побудову фреймової моделі як декларативного способу представлення знань про типізований об’єкт в термінах дескрипцій. Під час побудови фреймової моделі значення аналізованого слова розкладається на семи, для яких на концептуальному рівні встановлюються відповідники – концепти високого ступеня абстракції, що підлягають подальшому аранжуванню, утворюючи базові фрейми та міжфреймові мережі. Приписування втягнутим у моделювання концептам семантичних ролей, які корелюють з глибинними відмінками Ч. Філлмора, та комбінування різних типів фреймів дозволяє зробити цей опис максимально економічним за рахунок схематизації, котра забезпечується кінечністю структури фреймової рамки.

Контент-аналіз

Контент-аналіз – це систематична процедура, метою якої є об’єктивний аналіз змісту будь-якого тексту. Це кількісно-якісний метод вивчення комунікації, який полягає у систематичному числовому обробленні, оцінці та інтерпретації форми і змісту джерела інформації.

У 1940-х, контент-аналіз почали використовувати для визначення автентичності історичних документів. Дослідники рахували певні слова у тих документах певного автора, чия автентичність була доведена, та порівнювали їх кількість із сумнівними документами. Контент-аналіз також застосовувався для вивчення пропаганди. У 1960-х контент-аналіз став методологією, найбільш поширеною у магістерських роботах, які захищали в університетах США.

Суть контент-аналізу ґрунтується на тому, що цей метод дозволяє виміряти людську поведінку (якщо вважати, що вербальна поведінка є її формою). На відміну від опитувань контент-аналіз вимірює не те, що люди говорять, що зробили чи зроблять, а те що вони справді зробили.

Прикладами застосування контент-аналізу є опис змісту комунікативного повідомлення, перевірка гіпотези, порівняння медіа-контенту та „реального світу”, вивчення образу певних груп у суспільстві, стартовий пункт у вивченні медіа-ефектів. Цікавою та перспективною є методика комп’ютерного контент-аналізу.

Методологія контент-аналізу є такою:

· Сформулювати дослідницьке питання або гіпотезу

· Запропонувати оперативний термін

· Визначити генеральну сукупність

· Обрати вибірку

· Обрати одиницю вимірювання

· Створити категорії (систему класифікації)

· Встановити систему вимірювання

· Провести тренування кодувальників та пілотне дослідження

· Здійснити кодування контенту відповідно до встановлених термінів

· Проаналізувати зібрані дані

· Інтерпретувати результати (висновки)

Під час проведення контент-аналізу науковці рекомендують: застосовувати порівняльно-історичний метод, обережно використовувати оперативні терміни, обирати адекватні одиниці вимірювання, вимірювати тільки явний, а не прихований контент.

Список використаних джерел (за Селівановою)

1. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. − М.: Эдиториал УРСС, 2003. − 360 с.

2. Барт Р. Семиотика. Поэтика: Избранные работы. − М.: Прогресс − Универсус, 1994. − 616 с.

3. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. − М.: Художественная литература, 1975. − 502 с.

4. Бухбиндер В.А., Розанов Е.Д. О целостности и структуре текста // Вопросы языкознания. − 1975. − № 6. − С. 74-83.

5. Гальперин И.Р. О принципах семантического анализа стилистически маркированных отрезков текста // Принципы и методы семантических исследований. – М.: Наука, 1976. − С. 284-289.

6. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. − М.: Наука, 1981. − 139 с.

7. Греймас А.Ж., Курте Ж. Семиотика. Объяснительный словарь теории языка // Семиотика. – М.: Радуга, 1983. − С. 485-550.

8. Дейк ван Т.А. Язык. Познание. Коммуникация. − М.: Прогресс, 1989. − 312 с.

9. Кравченко Н.К. Интерактивное, жанровое и концептуальное моделирование международно-правового дискурса. − К.: Реферат, 2006. − 320 с.

10. Красных В.В. Виртуальная реальность или реальная виртуальность? (Человек. Сознание. Коммуникация). – М.: Діалог-МГУ, 1998. − 352 с.

11. Лещак О.В. Очерки по функциональному прагматизму: Методология − онтология − эпистемология. − Тернополь-Кельце: Підручники & посібники, 2002. − 255 c.

12. Лотман Ю.М. Лекции по структурной поэтике // Ю.М. Лотман и тартуско-московская семиотическая школа. – М., 1994. − С. 10-34.

13. Лотман Ю.М. Структура и семантика художественного текста // Труды по знаковым системам. − Тарту: Изд-во Тартуского ун-та, 1981. − С. 3-18.

14. Лотман Ю.М. Текст у тексті // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. – Львів: Літопис, 1996. − С. 428-441.

15. Мороховський О.М. Із неопублікованого // Вісник Київського лінгвістичного ун-ту. Сер. Філологія. − 2001. − Т. 4. − № 1. − С. 3-19.

16. Новиков А.И. Семантика текста и ее формализация. − М.: Наука, 1983. − 215 с.

17. Почепцов Г.Г. (мол.) Теорія комунікації. − К.: Вид-во «Київський університет», 1999. − 308 с.

18. Пропп В.Я. Структурное и историческое изучение волшебной сказки // Семиотика. − М.: Радуга, 1983. − С. 566-584.

19. Ревзин И.И. К семиотическому анализу детективов // Программа и тезисы докладов в Летней школе по вторичным моделирующим системам. – Тарту: Изд-во Тартуского ун-та, 1964. − С. 14-16.

20. Ревуцкий О.И. Анализ художественного текста как коммуникативно обусловленного связного целого. − Минск: НИО, 1998. − 68 с.

21. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации. − К.: Фитосоциоцентр, 2002. − 336 с.

22. Селіванова О.О. Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми. − Полтава: Довкілля-К, 2008 (у друці).

23. Axelrod R. (ed.) Structure of decision. The cognitive map of political elites. − Princeton, N.J., 1976. − 280 р.

24. Campbell J. The Inner Reaches of Outer Space. Metaphor as Myth and as Religion. – N.Y., Philadelphia et al.: Harper and Row Publishers, 1988. − 236 p.

25. Oakley T. Conceptual blending, narrative discourse, and rhetoric // Cognitive Linguistics. − Berlin, 1998. − V. 9. − № 4.

Міністерство освіти і науки

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

ФАКУЛЬТЕТ ЛІНГВІСТИКИ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Декан факультету лінгвістики

__________ Саєнко Н.С

“____” ________2014 р.

рекомендації ЩОДО ЗМІСТУ ТА СТРУКТУРИ
МАГІСТЕРСЬКИХ ДИСЕРТАЦІЙ

для галузі знань 0203 «Гуманітарні науки»

освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр»

спеціальності 8.02030304 «Переклад»

Ухвалено методичною комісією

факультету лінгвістики НТУУ “КПІ”

Протокол №___від ______________ 2014 р.

Голова методичної комісії

_____________ Н.С. Саєнко

Київ – 2014

Зміст

1. Загальні положення

2. Вимоги до змісту магістерської дисертації

3. Вимоги до структури магістерської дисертації

4. Критерії оцінювання

5. Додатки

Додаток А Завдання на магістерську дисертацію

Додаток Б Відгук наукового керівника магістерської дисертації

Додаток В Направлення на рецензію

Додаток Г Рецензія на магістерську дисертацію

Додаток Д Індивідуальний план навчання

Додаток Е Титульний аркуш

1. Загальні положення

Рекомендації щодо змісту й структури магістерських дисертацій розроблено на підставі « Положення про магістратуру НТУУ «КПІ» (НТУУ «КПІ» ВПІ ВПК «Політехніка», Київ – 2007), «Рекомендацій щодо змісту та структури магістерських дисертацій (НТУУ «КПІ» ВПІ ВПК«Політехніка», Київ – 2010),Положення «Про організацію конкурсу на кращу дипломну роботу студентів факультету лінгвістики НТУУ «КПІ», Положення про організацію, виконання та захист магістерських робіт розроблено на підставі « Положення про магістратуру НТУУ «КПІ» (НТУУ «КПІ» ВПІ ВПК «Політехніка», Київ – 2007), навчально-методичного посібника Є. С. Сулими «Дипломне проектування за напрямами підготовки «Прикладна математика», «Комп’ютерна інженерія», «Програмна Інженерія» (НТУУ «КПІ», Киів – 2011), Положення про науково-дослідну роботу на кафедрі ТППАМ,.Рекомендації членам ДЕК щодо оцінки захисту дипломних робіт та магістерських дисертацій на ФЛ для напрямків підготовки (спеціальностей):7.02030304 та 8. 02030304 «Переклад», ухвалених Вченою Радою ФЛ НТУУ «КПІ» (протокол № 8 від 27 січня 2014 р), а також таких документів як «Основні вимоги до дисертацій та авторефератів дисертацій» (Бюлетень ВАК України. – 2007, № 6, С. 9 – 17) та Галузевий стандарт вищої освіти (ОКХ «Магістр»).

Підготовка перекладачів здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями «спеціаліст» та «магістр». Згідно з Освітньо-професійною програмою підготовки (ОПП), яка є галузевим нормативним документом, у якому визначається нормативіний термін та зміст навчання, фахівець освітньо-кваліфікаційного рівня магістра призначений для виконання науково-дослідних, педагогічних та (чи) управлінських функцій, що пов'язані з циклом існуванті, які вирішує магістр, припускає діяльність за складним алгоритмом, що містить процедуру конструювання рішень.

Вимоги, зумовлені спеціалізованою підготовкою магістрів:

· формулювати і вирішувати завдання, які виникають під час науково-дослідницької діяльності, що потребують поглиблених професійних знань;

· вибирати необхідні методи дослідження, модифікувати існуючі і розробляти нові методи, виходячи із завдань конкретного дослідження;

· опрацьовувати одержані результати, аналізувати і переосмислювати їх, враховуючи сучасні наукові дані;

· вести бібліографічну роботу з залученням сучасних інформаційних технологій;

· представляти підсумки проведеної роботи у вигляді звітів, рефератів, статей, оформлених у відповідності з існуючими вимогами, з залученням способів друкування.

У зв’язку з приєднанням системи вищої освіти України до загальноєвропейського освітнього простору відповідно до вимог рекомендацій Болонського процесу в університеті з 2009 року було впроваджено захист магістерських робіт державною або іноземною мовою.

Ці Рекомендації містять відомості щодо структури, змісту, виконання і захисту магістерських робіт на кафедрі теорії, практики та перекладу англійської мови факультету лінгвістики. Магістерська дисертація є завершеною науковою роботою теоретичного або теоретико-експериментального чи теоретико-прикладного характеру, спрямованою на самостійні рішення складних дослідницьких завдань, пов’язаних з певною науковою або науково-практичною проблематикою. Виконання випускної кваліфікаційної роботи є завершальним етапом перевірки знань та умінь магістра спеціальності «Переклад». Магістерська дисертація є кваліфікаційною роботою на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», яка містить сукупність результатів наукових досліджень, має внутрішню єдність, і свідчить про те, що автор володіє сучасними методами, і здатний самостійно проводити наукові дослідження на підставі отриманих знань, умінь і досвіду.

Магістерська дисертація на відміну від дипломної роботи спеціаліста містить більш вагомий науковий компонент, виконується згідно критерію евристичності на концептуально-збагачувальному та творчо-пошуковому рівнях і є дослідженням певних властивостей об’єкта творчо-пошукового або інноваційного рівнів

Метою магістерської роботи є:

· розвиток креативного інноваційного мислення;

· розширення парадигми теоретичних знань студентів з фахової підготовки;

· коректна систематизація й самостійний аналіз сучасних рішень питань, пов’язаних із новітньою інтерпретацією наукових проблем;

· поглиблення знань студентів із суміжних наук; подальше удосконалення навичок студентів самостійної роботи студентів із наукової літератури;

· подальший розвиток умінь самостійного наукового пошуку; формування умінь самостійно визначати об’єкт й етапи магістерського дослідження;

· удосконалення умінь та навичок щодо розробки теоретико-прикладного дослідження;

· розвиток умінь самостійно формулювати узагальнення основних результатів магістерського дослідження.

Невід’ємною частиною роботи є практичний доробок, а саме, створення і відображення в додатках певних баз даних, які відповідають темі, теоретичним положенням роботи та ілюструють її практичне значення.

Магістерська дисертація повинна продемонструвати:

· фундаментальні знання виконавця в галузі перекладознавства;

· вміння самостійно проводити науково-дослідну роботу з питань перекладознавства;

· володіння концепціями гуманітарних та суспільних наук,
вміння користуватися методами цих наук у науково-дослідницької діяльності;

· досконале володіння українською мовою та двома іноземними мовами;

· фундаментальні знання з теорії перекладу та володіння методикою аналізу текстів різних стилів і жанрів;

· вміння користуватися науковою літературою, аналізувати стан справ з питань своєї спеціальності;

· володіння сучасними науковими методами філологічних досліджень;

· вміння працювати з комп’ютерною технікою та ефективно
використовувати її для обробки матеріалу і результатів досліджень у галузі філології та перекладознавства.

· вибирати необхідні методи дослідження, модифікувати існуючі і розробляти нові методи, виходячи із завдань конкретного дослідження;

· опрацьовувати одержані результати, аналізувати і переосмислювати їх, враховуючи сучасні наукові дані;

· вести бібліографічну роботу з залученням сучасних інформаційних технологій.

Невід’ємною частиною роботи є практичний доробок, а саме, створення і відображення в додатках певних баз даних, які відповідають темі, теоретичним положенням роботи та ілюструють її практичне значення.

Назва магістерської дисертації має бути стислою, конкретною, відповідати спеціальності тасутності дослідженої проблеми, задачі, указувати на предмет і мету наукового дослідження.

Тема й зміст дисертаційної роботи повинні відповідати спеціальності магістранта. Одна з можливих помилок – коли обраний об’єкт дослідження не відповідає спеціальності, тобто не належить до певного класу узагальненого об’єкта діяльності фахівця даної спеціальності. Тому необхідно максимально відповідально підійти до вибору об’єкта дослідження й теми дисертації.

РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ

2. Вимоги до змісту магістерської дисертації