Поняття про анатомію

Вступ

Анатомія (з грецької — ἀνα-τέμνω порівно ріжу; з латині dis-secare ars — мистецтво розтину; anatomica — анатомія) — наука про організацію живих організмів рослинного і тваринного світу. Вона вивчає закономірності їх будови й процесів формоутворення в індивідуальному та історичному розвитку. Анатомія поділяється на анатомію рослин (фітотомію) та анатомію тварин (зоотомію). В кожному із цих підрозділів анатомія може вивчати:
1. Здорові і нормальні організми (нормальна анатомія);
2. Вроджені відхилення від нормальної будови організму (тератологія);
3. Хворі організми (патологічна анатомія).
Наша дисципліна обмежується вивченням нормальної анатомії риб.
Основним способом вивчення будови тварин є розтин та препарування дрібних частин розчленованого тіла для детальнішого їх вивчення. Для цього використовувалися прості інструменти — скальпель та пінцет, за допомогою яких отримують дані про форму органів, їх взаємне розміщення. Пошаровим роз'єднанням тканин можна виділити м'язи, судини, нерви тощо.
Завдяки сучасним методам дослідження вдалося збагатити наші знання про будову організму тварин. Так, за допомогою методу морфометрії можна виміряти ріст тварини (риби), визначити взаємне розміщення частин і масу тіла та індивідуальні особливості будови окремого виду тварин.
Застосування методу ін'єкції дало змогу вивчати порожнини тіла, судини, бронхіальне дерево ссавців, кишки. Для ін'єкції використовують забарвлені маси або маси, що тверднуть.
За допомогою методу корозії можна спостерігати справжню форму порожнин та судин органів. Для цього органи заповнюють масами, що тверднуть, і витримують їх у теплій воді. Прилеглі тканини згнивають і залишається зліпок затверділої маси.
Метод просвітлення застосовується для вивчення ін'єктованих судин, забарвлених нервів та осередків окостеніння.
Форму і функціональні особливості органів живих тварин вивчають за допомогою методів рентгеноскопії та рентгенографії.
Ендоскопічні дослідження проводять за допомогою спеціальних приладів введених крізь отвори у середину того чи іншого органу, це дозволяє вивчати рельєф органів, їх колір та характер слизових оболонок порожнистих органів.
Об'ємне зображення біологічних об'єктів дістають за допомогою методу голографії.
Сукупність знань, отриманих за допомогою цих методів, складає макроскопічну анатомію, котра вивчає органи, їх системи і апарати.
Винайдення мікроскопа та його вдосконалення і використання для дослідження організму створило нову еру в анатомії — мікроскопічну анатомію, яка використовує мікроскоп для більш точного вивчення будови органів.
Сьогодні морфологічна наука досягла значного свого розвитку. Відповідно до практичних завдань, які стоять перед нею, її поділяють на:
1. Загальну анатомію, до якої входять: ембріологія — вивчає розвиток ембріону (ембріогенез і органогенез), функціональна анатомія — вивчає взаємозв'язки між формою та структурою органів, філософська анатомія — шукає загальні зв'язки організації шляхом вивчення подібностей, аналогій і трансформацій органів і їх апаратів цілої серії тварин. Вона базується також на палеонтології, котра вивчає історію і анатомію видів тварин, що зникли;
2. Мікроскопічну анатомію поділяють на цитологію — науку про клітину (cytos — клітина), гістологію — науку про тканини (histos — тканина) і спеціальну гістологію — науку про мікроструктуру окремих органів та їх тканин;
3. Макроскопічну анатомію поділяють на спеціальну — присвячену одному виду тварин (коня, великої рогатої худоби, свині, собаки, кішки, кроля, акули, осетра, коропа тощо) і порівняльну анатомію, яка вивчає різні види тварин, описує подібності і відмінності в будові органів та їх систем у різних видів. Порівняльна анатомія ссавців, порівняльна анатомія птахів, порівняльна анатомія риб, порівняльна анатомія свійських тварин чи, взагалі, порівняльна анатомія хребетних.
До макроскопічної анатомії належить системна анатомія, що вивчає будову тіла тварин, поділ його складових частин на групи за їх функціональним зв'язком. Вона розглядає органи за їх системами та апаратами.
Топографічна анатомія вивчає взаємне розміщення частин тіла (синтопію), не беручи до уваги при цьому розподіл їх за функціями. Особливу увагу в ній приділяють проекції окремих органів на скелет (скелетотопія). Знання топографічної анатомії потрібні для визначення кращого доступу до органів.
Пластична анатомія вивчає зовнішні форми, їх співвідношення і пропорції. Саме за зовнішніми формами можна оцінювати стан здоров'я людини і тварини.
Прикладний характер анатомія має тоді, коли служить практичним цілям: хірургічна анатомія, що особливу увагу приділяє оперативно-топографічній частині, порідна, чи екстер'єрна анатомія, пов'язана із зооінженерією та рибництвом.
Під онтогенезом (ontos — істота, genesis — розвиток), або індивідуальним розвитком, розуміють весь процес розвитку індивідуума — від його зародження до смерті. Розвиток індивідуума у внутрішньо-утробний період чи в період розвитку в ікрі або в яйці вивчає ембріологія (embryon — зародок).
Філогенез (phylon — рід) — це історичний розвиток класів тварин чи окремих їх видів від простих форм до сучасних у зв'язку з чинниками зовнішнього середовища, спадковістю та онтогенезом. Вивчення філогенезу ґрунтується на даних порівняльної анатомії і гістології, порівняльної ембріології і палеонтології та порівняльної фізіології у зв'язку з екологією. Такий напрям в анатомії відомий під назвою еволюційної морфології.