Запровадження у великокнязівських володіннях феодальних господарств — фільварків та їх зв'язок з ринком

(1557 р.)

Фільварки хочемо мати, щоб вони скрізь були заведені, причому якнайбільшого розміру, при кожних замках і дворах наших, крім тих, де б ґрунти погані або неродючі були, — такі [ґрунти] наказати людям [селянам] осаджувати, зоставивши на уряд у кожному полі по одній волоці, а урядову волоку огородник із своїм бидлом [худобою] обробити має, а за це [йому] морг землі на огород, з чого лічби чинити і платити [він] не повинен. Уряд наш гумно під пильним наглядом повинен мати, щоб у ньому ні в чому шкоди не сталося, а збіжжя, ужаття всякого повинен мати, на себе третій сніп, віддавши спочатку десятину і засіявши пашню нашу; а умолоти всякого збіжжя наші ревізори в усіх гумнах при дворах наших мають бути, і того доглядати і навчити, щоб скрізь з повним вимолотом і без пилу збіжжя обмолочувалося. А продавання збіжжя гуменного має бути по лічбі прийняте, по чому управитель положить, як продавав; для того і для всіх підданих мають бути бочки торгові в дворах і гумнах наших, в селах і на всіх шляхах однакової міри, по чотири корці краковських...

Хрестоматія з історії Української РСР. —

Т. 1. — С. 124.

Фільварк — маєток, господарство феодала.

Уряд — управитель фільварком, управління, призначене феодалом.

Огородник (городник) — залежний селянин, який мав лише присадибну ділянку землі й за це виконував роботу на панщині.

Морг становив 0,52 га.

Ужаття — скошене збіжжя на полі.

Десятина — данина панові, десята частина врожаю.

Корець — міра ваги, що становила 6 пудів (один пуд — 16 кг).

Додаток 3

Закріпачення селян і розшук втікачів феодалами (1588 р.)

Якби якийсь вотчиний підданий або селянин пішов від котрогось боярина і за п'ять чи шість миль жив, не переходячи до іншого [боярина], і той, від якого піде, не шукав би того підданого або селянина десять років, — і надалі йому до нього нема діла. А коли б такий вотчиний підданий або селянин, відійшовши від свого боярина, за десять чи кільканадцять миль жив, — і тому боярину, чий він був, до двадцяти років його шукати вільно; а понад двадцяти років якби не шукав — і надалі до нього нема діла. А якби ж той боярин, від якого піде підданий або селянин, знову прийшов жити поблизу маєтку того свого колишнього боярина, хоча, проживши чи не проживши двадцять років, — і тому боярину, чий він буде, вільно йому через суд його повернути, аби тільки не замешкав часу давності, як він прийде ближче жити. А двірська челядь і полонянки та їх діти з років не виходять.

Литовский статут (в московском переводе-редакции). — Юрьев, 1916. — С. 12. — Гл. 12. — С. 354.

Додато 4