Розвиток літописання і літератури у Київській Русі

Літописи Київської Русі є одним з найпримітніших історико-культурних явищ середньовіччя. На відміну від хронік більшості країн Європи, написаних латиною, вони викладені рідною мовою, якщо й не цілком ідентичною розмовній народній, то дуже близькою до неї. Саме цим і зумовлена надзвичайна популярність літописного жанру на Русі.

Літописи були надбанням не лише давньоруської книжної еліти, а й широкого загалу грамотного населення. Вони читалися й переписувалися впродовж кількох століть, завдяки чому дійшли до нашого часу. Видатним явищем культурного життя не лише Київської Русі, але й середньовічної Європи, було літописання. Літописи – історичні твори в Київській Русі і пізніше в Україні, Росії, Білорусії, в яких розповідь велася за роками. В літописах розповідь про події кожного року починалися словами: «в літо»; звідси назва «літопис».

В ХІ ст. створено Найдавніше зведення 1037 року, Києво-Печерське 1073 року і Новгородське зведення 1079 року. На їхній основі виникло так зване Початкове, або Києво-Печерське зведення 1097 року, що було основою «Повісті минулих літ» («Повісті временних літ»). Від неї беруть початок Лаврентіївський літопис (1116 р.) та Іпатіївський літопис (близько 1118 р.).

Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Київської Русі, а також історії руських земель у період феодальної роздробленості. У період феодальної роздробленості літописи складали в багатьох центрах тогочасних князівств.

Відзначаються цінністю фактичного матеріалу літописи Новгородські, Галицько-Волинський і Владимиро-Суздальський. Новгородські літописи висвітлюють економічне життя, політичні події й класову боротьбу в Новгороді ХІІІ – ХV ст.. Галицько-Волинський літопис, що зберігся в Іпатіївському літописному списку ХІV ст., поділяється на дві частини. На початку ХІІ ст. у Печерському монастирі з’явилася «Повість временних літ». естор розповідає легенду про апостола Андрія Первозванного, його подорож по Дніпру, пророкування на Київських горах, де мав бути збудований Київ. Цією легендою Нестор виправдовував прийняття на Русі християнства, яке заповів, мовляв, один з апостолів Христа.

"Повчання Мономаха". Володимир Мономах не лише здійснював редакторський нагляд над київським літописанням другого десятиріччя XII ст., а й сам пробував сили у цьому жанрі. Йому належить унікальний літописний твір, виконаний у формі літопису-автобіографії, який увійшов в літературу під назвою "Повчання Мономаха своїм дітям" і хронологічно охоплює період від 1066 до 1117 рр. За змістом твір Мономаха поділяється на дві частини: власне повчання і книгу шляхів Мономаха — короткий літопис його князівських походів і перемог.