Розвиток змінюється лише за напрямком, інтенсивністю, характером і якістю. Розвиток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе.

Рушійними силами розвитку є:

зовнішні протиріччя – це протиріччя, що виникають під впливом об’єктивних факторів, між потребами людини та можливостями їх задоволення;

внутрішні протиріччя – виникають на грунті незгоди з собою та відображаються у індивідуальних стосунках людини (боротьба двох «я»);

загальні або універсальні протиріччя – це протиріччя, що виникають під впливом об’єктивних факторів, між потребами людини та можливостями їх задоволення;

індивідуальні протиріччя. (спів, розвиток співу)

За вибором наведіть приклад будь-якого протиріччя.

закономірності розвитку:

- нерівномірність;

- суперечливість;

- пластичність;

30. Система роботи класного керівника. Зміст, форми і методи роботи. Планування і облік роботи.

Мета: формування всебічно розвиненої особистості.

Завдання: спрямування виховного процесу в класі, здійснення освіти батьків, об’єднання зусиль вчителів, батьків, громадськості у вихованні дітей.

Класний керівник - це вчитель, якому доручено організацію навчально-виховної роботи у певному класі. У "Положенні про середню загальноосвітню школу України" зазначається:

Форми метод роботи: 1. індив: самоосвіта, проходж курсів підвищення кваліфікації. 2. колективні: педрада, конференції, збори, читання, олімпіади, конкурси, метод об’єднання (сприяють самоосв та самових-ню).

Методи: спостереження, бесіди, створ виховних ситуацій.

Професіограмма: особисті якості, професійні якості, знання, уміння.

Функції: організаторська, виховна, інформаційно-методична, дослідницька, соціальна, координаційна.

Напрями роботи: з класом, з вчителями-предметниками, з батьками та громадськістю.

Класний керівник організовує і проводить різноманітну позакласну і позашкільну роботу з учнями, спрямовує роботу батьківського комітету.

Форми: словесні (бесіда, диспут), практичні (походи, екскурсії), наочні (діяльність музеїв, виставок.

Планування – усвідомлене цілеспрямоване прогнозування цілей виховання і шляхів їх досягнення.

План роботи класного керівника – шкільний документ, в якому представлено науково-обгрунтоване проектування становлення і розвитку класного колективу і кожного вихованця.

Структура плану: вступ, виховні завдання, зміст.

Види планів: перспективний, календарний, тижневий, щоденний, оперативний, окремого заходу.

Принципи планування: діяльнісного підходу, цілеспрямованість, комплексного підходу, системність, систематичність, взаємозв’язок виховної д-ть сім’ї та школи, врахув індив та вікових особл, опора на ініціативу та інтереси дітей, реальність, на перенасичувати.

План роботи скл на навч чверть, півріччя або рік і затвердж директором школи.

Основний розділ плану виховної роботи. + методика КТС.

31. Взаємообумовленість процесів виховання, навчання і розвитку. Роль активності особистості в її вихованні. Вікова періодизація

Виховання – цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вихователя та вихованців з метою формування позитивних якостей та властивостей особистості.

Навчання – цілеспрямований спеціально організований процес взаємодії вчителя та учнів з метою формування знань та засвоєння умінь, навичок

Розвиток – це процес та результат якісних та кількісних змін, які відбуваються з людиною від народження до смерті під дією зовнішніх та внутрішніх факторів (середовище, спадковість, активність, виховання)

Процес, який реалізує цілі навчання і виховання називається педагогічним процесом. Існує 3 функції навчально-виховного процесу: освітня, виховна, розвиваюча.

Освітня функція як основна, що передбачає застосування тих методів та прийомів керування навчальною діяльністю учнів, які сприяли б успішному опануванню знань, формуванню навичок, умінь, наукового світогляду. Виховна функція є невіддільною від освітньої і призначена для єдності навчально-виховного процесу. Розвиваюча функція має психолого-педагогічний смисл. Особливо важливою вона є для розумового розвитку учня. В процесі викладання української, російської, зарубіжної літератури розвивати в учнів загальну культуру та моральність. При вивченні математики у них формується логічна мислительна культура, старанність, двоїстість мислення при розв'язуванні складних задач.

Активність – творча перетворююча д-ть людини.

Особистість у своєму розвитку проходить певні вікові етапи. Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову періодизацію дитини: + від моменту народження до 10 днів -новонароджений, + від 10 днів до 1 року - немовля; + від 1 року до 3 років - переддошкільник; + від 3 років до 6(7) років -дошкільник; + від 6(7) років до 11 років - молодший школяр; + від 11 років до 15 років - підліток; + від 15 років до 17 років -ранній юнацький вік.

Молодший шкільний вік - це вік допитливих, їхнє прагнення -більше знати про явища природи, тварин. Саме цим мотивуються тисячі різноманітних запитань вчителям, батькам. Ця особливість молодшого школяра може стати основою для формування його інтересів, кругозору, прагнень і бажань повсякчас пізнавати нове. Першочергове значення в цьому віці має слово педагога. Головне не відвернутися, зрозуміти, ввійти в довіру. Це є шлях І вчителя до дитини Учитель повинен бути не тільки наставником, але й порадником, старшим товаришем

Підлітковий вік — учні характеризуються більшою самостійністю, активністю, прагненням бути дорослими. Інтереси різноманітні, але більш стійкі. Виникає тяга до певної сфери знань, професії. Перехід від дитинства до дорослості - специфічна риса підліткового віку. Бажання бути дорослим зовні виявляється в прагненні дітей проявити власні судження, погляди, Інтереси, манерах поведінки. Підліток не сприймає постійних зауважень, вказівок, нотацій. Він дуже прискіпливий до аргументування висунутих до нього вимог. Виникає критичність, вибірковість у ставленні до вчителя. Основний шлях педагога до цього віку - глибока повага до нього.

Юнацький вік - фаза переходу від залежного дитинства до самостійної дорослості, що передбачає з одного боку завершення фізичного, зокрема статевого дозрівання, а з другого - досягнення соціальної зрілості. В цьому віці діти: чітко визначають свої життєві і професійні плани; відрізняються підвищенням незалежності в своїх вчинках; критичні по відношенню до інших; краще управління своїми емоціями; вимагають підвищення уваги до своїх думок, суджень. На цьому етапі необхідно включати старшокласників в розв'язання реальних життєвих проблем. В виховній роботі слід приділяти особливу увагу формуванню життєвих ідеалів, переконань, морально цінних якостей.

32) Метод - це спосіб діяльності, направлений на досягнення певної мети.

Метод навчання – спосіб впорядкованої взаємодіяльності вчителя та учнів спрямована на досягнення мети навчання. (метод навчання = метод викладання + метод учіння).

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності (спрямовані на передачу і засвоєння ЗУН):

За джерелом інформації: словесні (лекція, бесіда, семінар), наочні і практичні методи (аспект передачі і сприйняття навчальної інформації);

За логкою отримання знань: індуктивний, дедуктивний;

За хар-ом пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемно-науковий (аспект мислення), частково-пошукові, дослідницькі;

За аспектом керування навчанням: методи самостійної роботи і роботи під керівництвом вчителя (аспект управління навчанням).

Методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності

Провідну роль в організації і здійсненні навчально-пізнавальної діяльності відіграютьсловесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, діалог, лекція та ін.). Учитель з допомогою слова викладає, пояснює навчальний матеріал, а учні слухають, запам'ятовують і засвоюють.

Розповідь. Формування свідомості починається з роз'яснення учням найпростіших уявлень і понять у галузі суспільного життя, праці, науки і техніки, етики й естетики. Розповідь дозволяє раціонально викласти й обґрунтувати факти, поняття, погляди, норми і цінності суспільного життя.

Розповідь учителя – це опис подій і предметів, жива й образна форма монологічного викладу інформації; використовується в усіх класах; містить у собі переважно фактичні відомості (опис явищ природи і суспільного життя, подій, фактів, відомостей з історії, біографічні відомості, відомості про норми і правила поведінки та ін.). Для того, щоб розповідь, як метод навчання, мала вплив на свідомість учня, вона повинна бути яскравою, емоційною, виразною, викликати в дитини почуття і враження. Розповідь дозволяє подавати інформа­цію послідовно і систематично. Для її змісту характерна повнота інформації наукова достовірність, відповідна спрямованість. Ефективність розповіді залежить від того, як вона пробуджує думку учня, викликає у нього емоційне ставлення до почутих фактів, подій. Найбільш повне сприйняття розповіді відбувається тоді, коли в ній ясна тема, виділені основні факти, забезпечена логічна послідовність, що відображає рух думки від явищ до сутності.

Важливе значення має використання яскравих і доступних образів, а також проблемність, динамізм у поданні інформації, коли вчитель розкриває виникнення тих чи інших суперечностей у розвитку природи, суспільства, в науці, техніці, їх боротьбу, перемогу одних сил і поразку інших. При цьому вчитель висловлює своє ставлення до процесу і результату боротьби.

Щоб зміст розповіді був зрозумілий учням, необхідно спиратися на раніше засвоєні ними знання, їх життєвий чуттєвий досвід, чуттєве сприйняття, викликане в процесі розповіді.

Розповідь може містити різноманітні прийоми викладу — оповідання, опис, розмірковування, діалог.

Найважливішими вимогами до мови вчителя, що розповідає, є ясність, правильність, емоційна виразність, точність і простота висловлення думки, доступна для розуміння технологія.

Пояснення — розкриття вчителем найсуттєвіших властивостей того, що вивчається, його внутрішньої структури, зв'язку з іншими об'єктами. Здійснюється в формі розповіді, бесіди, лекції та ін. Пояснення створює в учнів зв'язне, логічно послідовне уявлення про закономірності розвитку природи і суспільства, про наукові факти, поняття, про мораль, етику, естетику, право, загальнолюдські цінності та ін. Словесне пояснення відкриває вчителю широкі можливості виховного впливу на учнів.

Пояснення може забезпечити лише першу стадію засвоєння – сприйняття і усвідомлення нового знання. В учнів створюється початкове уявлення про новий зміст, складається певне ставлення до нього. Від цього в значній мірі залежить ефективність наступної роботи з метою формування моральної свідомості вихованців.

Логічний план пояснення визначається характером нової інформації, віковими особливостями сприйняття і мислення учнів, а також завданнями, що висуваються учителем перед учнями.

Пояснення ефективне лише тоді, коли обсяг і зміст його доступний для сприймання, розуміння і початкового запам'ятання в даному класі. Пояснення, як правило, триває 10—15 хв. в початкових класах; 15 - 25 хв. - в середніх; 25 - 40 хв. - у старших.

Дуже важливо викликати в учнів жвавий інтерес до пояснюваного. Мова вчителя повинна бути зрозумілою, виразною, але не уподібненою до патетичної декламації.

Бесіда – один з методів навчання і виховання, що використовується для організації розумової діяльності учнів; в процесі бесіди учні, відповідаючи на запитання учителя і своїх товаришів, набувають нових знань про природу, суспільство, людину; у них формуються морально-естетичні поняття, уявлення, переконання, здійснюється розумовий, етичний, естетичний розвиток.

Сутність бесіди полягає у спілкуванні учителя з учнем. В залежності від змісту вона може бутинауковою, політичною, етичною або естетичною; використовується як на уроці, так і в позаурочний час. Вона може бути навчальною або здійснюватися у формі вільного обміну думок, з усім класом, групою учнів чи з окремим учнем.

В ході бесіди формуються теоретичні знання, морально-етичні уявлення, учні навчаються використовувати свої знання в нових взаємозв'язках, розширюють їх в активній пошуковій розумовій діяль­ності, отримуючи для цього додаткові стимули у вигляді запитань, нової інформації, що йде від педагога. При цьому учні діляться своїм досвідом, висловлюють думки, беруть активну участь у розв'язанні різноманітних навчальних завдань, формулюють власні висновки.

Щоб досягти необхідного ефекту навчання, учителю необхідно вибирати тему бесіди з урахуванням навчальних завдань, її актуальності, беручи до уваги рівень знань учнів, їх інтереси, досвід, а також вихованість. В основі бесіди повинні бути покладені факти, що розкривають науковий, соціальний, моральний або естетичний зміст тих або інших аспектів суспільного життя. Форма подачі може бути різною, але вона повинна бути спрямована на активну розумову діяльність учнів.

Ефективність бесіди обумовлена:

1) наявністю продуманого плану;

2) умінням учителя добиватися правильних відповідей учнів;

3) умінням учителя уточнювати певні знання, уміння, факти;

4) наявністю контакту і довір'я між співбесідниками.

Бесіда, як правило, розпочинається з обґрунтування її теми. Це дозволяє підготувати учнів до майбутнього обговорення як життєво важливої, а не надуманої справи. На основному етапі бесіди учитель подає матеріал для обговорення, потім так формулює запитання, щоб учні вільно висловлювали свої судження, самостійно формулювали висновки і узагальнення. Чим менше говоритиме вчитель, а більше учні, тим успішніше відбуватиметься бесіда. Завдання вчителя — спрямовувати і виправляти відповіді учнів. На завершення вчитель підсумовує висловлене під час бесіди, формулює найраціональніше розв'язання проблеми, накреслює конкретну програму дій для закріплення прийнятої в результаті бесіди норми.

Організація і проведення бесід має віковий аспект. У початкових класах бесіди варто будувати індуктивним шляхом. З віком, коли учні навчаться аналізу фактів поведінки і діяльності, умінню оперувати поняттями більш високого рівня узагальнення, добір змісту бесід і методика їх проведення можуть і повинні все більше спиратися на ініціативу вихованців, враховувати їх зростаючі запити і оціночні судження.

Лекція – це розгорнутий, організований в доступній формі систематичний і послідовний виклад сутності теоретичної проблеми або проблеми соціально-політичного, морального, етичного, естетичного змісту. Логічним центром лекції є певне теоретичне узагальнення, що належить до сфер наукового пізнання. Конкретні факти, що є основою бесіди чи розповіді, тут слугують лише ілюстрацією або початковим моментом.

Використовується переважно в старших класах. Основні вимоги до лекції: цілеспрямованість, емоційність викладу, цілісне розкриття теми чи якогось крупного і важливого розділу курсу; аналіз конкретних фактів, явищ і їх узагальнення; композиційна чіткість; ясність аргументації і наукова обґрунтованість висновків; використання різ­номанітних методичних прийомів; живе й задушевне слово вчителя.

Лекція передується чітким формулюванням теми, її найважливіших завдань і плану. Помітний ефект дає визначення на початку лекції проблеми, яка потребує свого розв'язання, розкриття її значення для науки, техніки, пояснення явищ суспільного життя, для процесу навчання і виховання.

В процесі лекції детально аналізуються найважливіші факти, явища, події, коротко викладається другорядний матеріал; роз'яснюються складні явища, поняття, формули та ін. Доцільний прийом так званої конкретизації, тобто розкриття складного явища чи поняття на одному або кількох переконливих конкретних прикладах. Висновки й узагальнення можуть формулюватися за фактами, будучи результатом аналізу фактичного матеріалу (індукція) або ж навпаки, обґрунтовуватись конкретними фактами, які доводять висновки, формули, закономірності, сформовані вчителем (дедукція).

Тема лекції, як правило, поділяється на основні питання. Завершуючи розгляд одного з питань, вчитель робить короткий висновок (або пропонує зробити це учням) і називає наступне питання. Чіткість поділу лекції на питання полегшує її сприйняття, запис і засвоєння.

Побічним завданням лекції є навчання учнів самостійно робити доповіді.

У своїй книзі І.П.Підласий відзначає, що від інших методів словесного викладу лекція відрізняється: а) більш чіткою структурою; б) логікою викладу навчального матеріалу; в) насиченістю інформації; г) системним характером висвітлення знань.

Предметом шкільної лекції є переважно опис складних систем, явищ, об'єктів, процесів, наявних між ними зв'язків і залежностей переважно причинно-наслідкового характеру. З цього випливає, що лекція може мати місце лише в старших класах, коли учні вже набули необхідного для сприймання і осмислення матеріалу лекції рівня підготовки. Лекційний метод варто вводити поступово, ґрунтуючи його на поясненні, роз'ясненні, бесіді тощо [29. — Кн. 1, 490].

Найважливішими умовами ефективності шкільної лекції є: а) складання учителем детального плану лекції; б) повідомлення учням плану, ознайомлення їх з темою, метою і завданнями лекції, в) логічно стрункий і послідовний виклад усіх пунктів плану; г) короткі узагальнюючі висновки після висвітлення кожного пункту плану; д) логічні зв'язки при переході від однієї частини лекції до другої; е) проблемність і емоційність викладу; є) жива, образна мова, своєчасне залучення прикладів, порівнянь, яскравих фактів; ж) контакт з аудиторією, гнучкість управління розумовою діяльністю учнів; з) всебічне розкриття найважливіших положень лекції; и) оптимальний темп викладу, який дає можливість учням записати основні положення лекції; і) виділення (диктування) того, що необхідно записати; ї) використання наочності (демонстрації, ілюстрації, відео та ін.), що полегшує сприйняття і розуміння тих чи інших положень лекції; й) поєднання лекцій з семінарськими, практичними заняттями, на яких самостійно ґрунтовно аналізуються окремі положення.

Лекції сприяють економії навчального часу і за показником сприймання змісту інформації, який в залежності від певних умов може коливатися в межах 20 - 50 відсотків, є одним з найефективніших методів виховання й навчання.

Наочні методи – виділяються дві групи: методи ілюстрацій і методи демонстрацій. Метод ілюстрації передбачає показ учням ілюстрованих посібників: плакатів, карт, малюнків на дошці, картин, портретів учених. Метод демонстрацій передбачає демонстрацію приладів, дослідів, технічних установок, різноманітних препаратів, показ фільмів і діафільмів.

Практичні методи – письмові вправи (мова, математика, іноземні мови), коментування вправ, лабораторні досліди, навчальні практикуми з фізики, хімії, біології та інших предметів, виконання трудових завдань в майстернях, навчально-виробничих цехах, учнівських бригадах.

При індуктивному методі:

1 варіант: учитель спочатку повідомляє факти, демонструє досліди, наочні посібники, організує виконання вправ, поступово підводить учнів до узагальнень, визначення понять, формулювання законів.

Учні: засвоюють спочатку одиничні факти, потім роблять висновки і узагальнення навчального характеру.

2 варіант: учитель ставить перед учнями проблемні завдання, які вимагають самостійних суджень від частинних положень до більш загальних, до висновків і узагальнень. Учні: самостійно розмірковують над фактами, роблять висновки й узагальнення.

При дедуктивному методі: учитель спочатку повідомляє зага­льне положення, формулу, закон, а потім поступово виводить частинні випадки, більш конкретні завдання. Учні сприймають загальні поло­ження, формули, закони, а потім засвоюють конкретні результати.

Репродуктивні методи передбачають використання словесних, наочних і практичних методів. При репродуктивній розповіді учитель в готовому вигляді формулює факти, доведення, означення, акцентуючи увагу на головному, що необхідно засвоїти. Аналогічно будується лекція і бесіда.

Репродуктивні методи ефективні тоді, коли зміст навчального матеріалу має переважно інформаційний характер, є досить складним або принципово новим для того, щоб учні засвоїли самостійно.

В цілому репродуктивні методи навчання не дозволяють належним чином розвивати мислення школярів, а особливо самостійність і гнучкість мислення, формувати в учнів навички наукової діяльності.

Проблемно-пошукові методи навчання використовуються в проблемному навчанні. Учитель використовує такі прийоми: створює проблемні ситуації, організує колективне обговорення можливих підходів до розв'язання проблемних ситуацій, підтверджує правильність висновків тощо. Учні, ґрунтуючись на попередньому досвіді і знаннях, висловлюють припущення про шляхи розв'язання проблемної ситуації, узагальнюють раніше набуті знання.

Методи самостійної роботи передбачають самостійну роботу учнів при виконанні найрізноманітніших видів навчальної діяльності. Найпопулярнішим видом є робота з книгою, довідковою літературою.

33. К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, Сухомлинський про вчителя. Соціальне призначення педагогічної професії.

Вчитель – людина яка має спеціальну освіту і професійно займається вихованням і навчанням дітей

Функції вчителя: соціальна (передача досвіду, вивчення різних чинників, що впливають на розвиток особистості), інформаційна (зберігач і передавач інформації); навчаюча; стимулююча (створює певне середовище для кращого розвитку); дослідницька (пошук нового в процесі навчання і виховання, вивчення інтересів і здібностей), функція наставника (взірець для наслідування), виховна, психолого-педагогічна.

К. Ушинський писав "...головне завжди буде залежати від особистості вихователя, який стоїть лицем до лиця з вихованцем, вплив особистості вихователя на молоду думку складає ту виховну силу, котру не можна замінити ні підручником, ні моральними сентенціями, ні системою покарань і заохочення".

Як суб'єкт педагогічної діяльності, вчитель виступає за визначення Ушинського в якості "практичного психолога". Готовність вчителя до виконання своїх професіональних функцій передбачає психологічну гостроту зору, спостережливість, ініціативність, відкритість у спілкуванні, емоційно вольову стійкість.

Слід відмітити спеціальні професійні якості: педагогічний такт, витримка, самоконтроль, професійно-педагогічне мислення, вміння аналізувати свою діяльність. Вчителя часто називають сівачем, інженером душ людських, митцем. Проте майстерність педагога повинна стояти вище, бо через його руки проходять усі майбутні творці. Педагог покликаний бути духовним наставником.

А.С. Макаренко про педагогічну майстерність, педагогічний такт стверджував, що учні пробачають своїм вчителям і строгість, і сухість, і, навіть, прискіпування (придирание), але ніколи не пробачають поганого знання своєї справи.

Вище за все учні цінують в педагога впевнені і чіткі знання, вміння, майстерність, золоті руки, малослівність, постійну готовність до роботи, ясність думки. Виховувати в собі педагогічний талант, майстерність, що базується на умінні і кваліфікації. "... чому повинна страждати дитина, яка потрапила до не талановитого педагога!"

Велика роль у вихованні належить педагогічному колективу "ні один вихователь не має права працювати в одиночку", високо поціновувати колективний досвід, вчитися у колег, поважати колективний досвід та його прогрес, традиції і педагогічний колектив відповідає за колектив.

Вч. повинен вміти організовувати, ходити, жартувати, бути веселим, сердитим, вихователь повинен поводитись так, щоб кожен рух його виховував, і завжди повинен знати, чого він хоче в даний момент, і чого він не хоче. Вч. не має права ухилятись ні від роботи, ні від відповідільності. Наша справа – це одна з найтонших людських справ.

Сухомлинський: Учитель – це не тільки той, хто передає учням знання і вміння, це передусім той, у кого дитина, як у батька й матері вчиться жити. У. – це не тільки людина, що дає учням знання, а громадсько-політичний діяч, інтереси і діяльність якого виходять далеко за стіни школи. Бути народним вчителем … по крихітках збирати, зберігати, розвивати, множити все, що створив, утвердив, завоював народ. Моральна чистота, моральна цілісність виховання – це передусім його любов до людей, органічна непримиренність до зла. Стати … учителем може, насамперед, справжній вихователь, людина, яка перед вихованцями яскравий світогляд знання, допомагає їм долати труднощі; висока моральність вчителя стає нині найважливішою умовою його педмайстерності. Якщо учитель хоч на один день спиниться у своєму інтелектуальному зростанні, він перестане бути світочем знання і для своїх вихованців, і для дорослих працівників. Учитель в слові виявляє себе, свою моральність, своє ставлення до вихованця.

34. Мета, завдання, зміст, форми і методи естетичного виховання. Використання народних традицій у вихованні.

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприймання і правильного розуміння прекрасного в мистецтві та дійсності Основою, на якій здійснюється естетичне виховання є певний рівень художньо-естетичного освоєння дійсності.

Мета: оволодіння ест. знаннями, пробудження ест. почуттів, стимул-ня ест. д-ті.

Завданням естетичного виховання є не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Принципи, принцип всезагальності естетичного виховання і художньої освіти, принцип комплексного підходу (різні види мистецтв поетапно взаємодіють), міжпредметні зв'язки, принцип творчої самодіяльності учнів, принцип естетизації всього дитячого життя

Шляхи та засоби естетичного виховання: 1. Естетичне виховання в процесі вивчення наук (кожен навчальний предмет дає можливість формувати в учнів естетичні почуття, погляди, переконання). 2. Естетичне виховання в праці (справжня краса людини виявляється в її праці). 3. Естетичне виховання через природу (природа - джерело прекрасного). 4. Естетичне виховання засобами мистецтва (художнє, музичне виховання, виховання засобами літератури, театру).

Основна мета народної педагогіки в галузі естетичного виховання - навчити людину жити за законами краси і благородства, формування у підростаючого покоління естетичне ставлення до життя: природи, праці, громадської діяльності, особистої поведінки, мистецтва (виховання у сім'ї); родинне життя (мамина колискова пісня); природа, праця в ній; краса побуту, народний театр, танці, обряди

35.