Мистецтво США середини та другої половини ХІХ століття.

Стрімкий економічний розвиток обумовлює специфіку мистецтва.

У архітектурі поширюється еклектика, тривалий час зберігається стилізація. Проте справжні художні досягнення пов’язані з технічним прогресом, зокрема Бруклінський міст (1869-1883); широке застосування каркасної системи, металічних конструкцій, бетону, залізобетону викликає появу специфічної американської споруди – хмарочосу.

У живописі панує салонно-академічний напрям. Поширюється ідеалізований пейзаж так званої школи ріки Гудзон. Одночасно формується ліричний напрям пейзажу, який відтворює національну своєрідність американської природи.

У середині століття зароджується побутовий жанр (У.-С. Маунт (1807 - 1868)).

Справді реалістичним було мистецтво Уїнслоу Хомера (1836 - 1910), який залишив правдиві та точні замальовки часів громадянської війни та мирного часу. Тематика міського життя втілена у роботах Томаса Ікінса (1844 - 1916). Унікальною є творчість Джеймса Уїстлера (1834 - 1903), якій жив та працював здебільшого у Європі, а відтак, поєднав американську традицію та європейські новації.

У другій половині століття формується національна графіка (карикатури Томаса Наста; перші зображення демократів та республіканців у вигляді віслюка та слона).

Найбільшим майстром національної скульптури був Огастес Сент-Годенс (1848 - 1907), автор численних портретних статуй, серед яких – зображення генерала Шермана та Авраама Лінкольна.

Мистецтво Англії другої половини ХІХ століття.

Художня культура вікторіанської епохи. Вільям Морріс та «Arts & Crafts». Художники Братства Прерафаелітів. Обрі Бердслей.

Мистецтво на межі ХІХ – ХХ століть.

Архітектура.

Зв’язок архітектури з матеріальним виробництвом обумовив певні особливості її розвитку: на зміну еклектиці приходять пошуки нового стилю, який відповідає новим матеріалам та технологіям. Ейфелева вежа (1889). Розвиток каркасних та залізобетонних конструкцій.

Стиль модерн.

Антоніо Гауді. Чарлз Ренні Макінтош. Анрі ван де Вельде.

Живопис. Провідне місце у розвитку живопису продовжує займати Франція.

Близько 1880 р. завершився період розквіту імпресіонізму. Посилюються настрої символізму та містицизму, натуралістичність поступається декоративізму (П’єр Пюві да Шаванн, Гюстав Моро)

Традиції та досягнення імпресіонізму стали основою творчості митців наступного етапу – постімпресіонізму. Пошуки нових шляхів у образотворчості, намагання знайти синтез форми та кольору спостерігаються у творчості Поля Сезанна (1839 - 1906). Моделювання декоративного поетичного світу екзотичних островів бачимо у роботах Поля Гогена (1848 - 1903). Драматизм, навіть трагічність людського існування відчуваємо у мистецтві Вінсента ван Гога (1853 - 1890).

Намагання оновити мистецтво імпресіонізму, враховуючи новітні наукові досягнення, притаманне творчим пошукам неоімпресіоністів (Жоржу Сьора та Полю Синьяку).

Подальший розвиток живопису, пошуки нової художньої мови, експерименти з формою та кольором призвели до появи фовізму (Анрі Матісс, Альбер Марке), кубізму (Пабло Пікассо, Жорж Брак), футуризму (Умберто Боччоні, Джакомо Балла), експресіонізму (Едвард Мунк).

Графіка. На межі століть мистецтво графіки набуває вражаючого розквіту, проникає в усі сфери життя у вигляді ілюстрації, газетного та журнального малюнку, карикатури, реклами, афіші, плакату. Анрі де Тулуз-Лотрек (1864 - 1901). Теофіль Стейнлен (1859 - 1923).

Скульптура. Еміль Антуан Бурдель (1861 - 1929), Аристид Майоль (1861 - 1944).