Http://radnuk.info/pidrychnuku/konst/513-kravchenko/11508-5----.html

12 питання… Комітети Верховної Ради. Комітети - постійно діючі орга­ни, які створюються на строк повноважень Верховної Ради Украї­ни на основі пропорційного представництва депутатських груп та фракцій. Згідно зі ст. 89 Конституції України Верховна Рада України затверджує перелік комітетів, обирає голів цих комітетів. Функції парламентських комітетів визначено в Законі України «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. (ст. 5). їхні функції:

1) законопроектна

2) збір, вивчення, дослідження інформації з питань, що нале­жать до компетенції комітетів, організація слухань із цих питань, зокрема на засіданнях Верховної Ради України;

3) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конс­титуції та законів України, інших нормативних актів Верховної Ради країни, за відповідністю підзаконних актів Конституції, зако­нам України, а також вивчення ефективності їх застосування;

4) вивчення доцільності та ефективності дій Уряду України, інших органів державної виконавчої влади

5) участь у складанні, прийнятті, контролі за виконанням дер­жавного бюджету

6) попередній розгляд і підготування висновків і пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів

7) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які від­повідно до Конституції та законів України обираються, признача­ються або затверджуються Верховною Радою України

Тимчасові спеціальні комісії створюються Верховною Радою для підготування і попереднього розгляду відповідних питань, на­приклад, для доопрацювання проектів законів та інших актів Вер­ховної Ради, для вивчення чи дослідження питань, віднесених до її компетенції.

Тимчасова спеціальна комісія згідно з Регламентом Верховної Ради обирається із загалу народних депутатів України, які дали на це згоду. Мінімальний кількісний склад комісії повинен забезпе­чувати представництво не менш як по одному депутату від кожної зареєстрованої депутатської групи або фракції. Голова комітету Верховної Ради не може бути обраний головою тимчасової спеці­альної комісії.

3. Тимчасові слідчі комісії створюються Верховною Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, за умови, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради. Ви­сновки і пропозиції таких спеціальних слідчих комісій згідно з Конституцією України (ч. 5 ст. 89) не є вирішальними для слідства і суду.

Верховна Рада України четвертого скликання 15 травня 2002 р. утворила 24 комітети:

з питань аграрної політики та земельних відносин;

з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією;

з питань будівництва, транспорту і зв'язку;

з питань бюджету;

з питань державного будівництва та місцевого самовряду­вання;

з питань екологічної політики, природокористування та лікві­дації наслідків Чорнобильської катастрофи; та ін.

Крім того, утворено спеціальну контрольну комісію з питань приватизації.

mso-sp|...u.:.�?..�h..в письмовій формі

пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду.

Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання.

13 питання … Народні депутати можуть добровільно об'єднуватися на партійній основі у депутатські фракції та на позапартійній основі у депутатські групи (у Верховній Раді України не створюються у зв'язку з переходом на пропорційну виборчу систему). Депутатські групи, сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються депутатськими фракціями. До складу депутатської фракції можуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні документи відповідної партії. Депутатські групи, сформовані на позапартійній основі, об'єднують депутатів, які поділяють однакові або схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розвитку. Відповідно до Регламенту Верховної Ради зареєстровані депутатські групи (фракції) користуються правами:

· на пропорційне (виходячи з кількості їх членів) представництво в усіх органах Верховної Ради України та офіційних парламентських делегаціях;

· на виступ свого представника з усіх питань порядку денного на парламентських засіданнях;

· депутатська група (фракція), з ініціативи якої розглядається питання, має право на виступ свого представника після припинення обговорення на засіданнях Верховної Ради та її органів.

У формуванні депутатських груп (фракцій) мають бути дотримані певні загальні вимоги, а саме:

а) чисельність групи (фракції) не може бути меншою від 15 депутатів;

б) депутатські групи не можуть формуватися для захисту приватних, комерційних, місцевих, професійних чи релігійних інтересів;

в) депутат не може входити до складу більш як однієї зареєстрованої депутатської групи (фракції). Голова Верховної Ради України і його заступники не входять до складу жодної депутатської групи (фракції);

г) назва депутатської фракції має збігатися з назвою відповідної партії. У разі, коли депутатська фракція об'єднує депутатів з кількох партій, її назва повинна містити назви всіх цих партій.

Депутатські групи (фракції) реєструються в Апараті Верховної Ради.

Формування депутатських фракцій має свої особливості. Депутатські фракції формуються на першій сесії Верховної Ради нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради та створення парламентських органів. Якщо цього не відбулося, головуючий на пленарному засіданні оголошує перерву для їх формування.

Депутатські фракції формуються на партійній основі народними депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за результатами виборів отримали депутатські мандати. При цьому одна політична партія (виборчий блок політичних партій) має право сформувати у Верховній Раді лише одну депутатську фракцію.

Мінімальна кількість народних депутатів для формування депутатської фракції має становити не менше ніж 15 народних депутатів.

Народний депутат може входити до складу лише депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком якої його обрано. У разі невходження народного депутата, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата зі складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Народний депутат має право бути членом лише однієї зареєстрованої депутатської фракції (групи). Народний депутат має право вільно вийти зі складу депутатської фракції (групи). Народний депутат може не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції чи депутатської групи.

Народний депутат як член депутатської фракції (групи) має право:

¦ обирати та бути обраним до керівних органів депутатської фракції (групи);

¦ брати участь у затвердженні Положення про депутатську фракцію (групу);

¦ пропонувати питання для розгляду депутатською фракцією (групою);

· вносити пропозиції до питань, які розглядаються на засіданні депутатської фракції (групи), виступати з обгрунтуванням своїх пропозицій;

· брати участь в обговоренні будь-якого питання, яке розглядається на засіданні депутатської фракції (групи).

Народний депутат, якого виключено зі складу депутатської фракції, є позафракційним.

Кожна депутатська фракція реєструється в апараті Верховної Ради. Умовою реєстрації є надходження до апарату парламенту підписаного особисто кожним народним депутатом, який увійшов до складу депутатської фракції, письмового повідомлення про сформування депутатської фракції, у якому зазначаються назва депутатської фракції, її персональний склад та партійна належність членів депутатської фракції, а також прізвища голови депутатської фракції та його заступників з розрахунку не більше одного на 15 членів депутатської фракції. Повна та скорочена назва депутатської фракції має збігатися з назвою відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій).

Після відповідного оформлення матеріалів про утворення депутатської фракції головуючий на пленарному засіданні інформує народних депутатів про реєстрацію такої депутатської фракції, її кількісний склад, голову депутатської фракції та його заступників. Інформаційні матеріали про депутатську фракцію після її реєстрації надаються народним депутатам. У такому ж порядку повідомляється про зміни в складі депутатських фракцій.

Про вступ або вихід зі складу зареєстрованої депутатської фракції народний депутат повідомляє письмово головуючого на пленарному засіданні. Письмове повідомлення народного депутата про входження до тієї чи іншої депутатської фракції погоджується з головою цієї фракції. Повідомлення про виключення зі складу депутатської фракції робить головуючий на пленарному засіданні за поданням голови фракції.

Депутатська фракція, склад якої стає меншим від необхідної мінімальної кількості народних депутатів, встановленої законом, через 15 днів після дня настання такого факту оголошується Головою Верховної Ради України розпущеною.

Кілька депутатських фракцій можуть утворювати коаліцію. Термін "коаліція" походить від латинського слова со-аіеге, що означає "спільне годування". В науковій літературі цей термін іноді використовується для позначення права депутатів на створення депутатського об'єднання або ж їх співпраці у такому об'єднанні. Зокрема Федеральний Конституційний Суд Німеччини вважає утворення фракцій формою реалізації депутатом свого мандата задля досягнення постійної коаліції та співпраці з іншими членами парламенту. Проте такий зміст цього поняття не є поширеним.

У нашій країні терміну "парламентська коаліція" надається значення, що є поширеним і в науковій літературі, і в пресі. Під коаліцією розуміється стійке організоване і організаційно оформлене об'єднання двох або більше депутатських фракцій чи груп з метою вироблення і реалізації ними узгоджених рішень щодо спільної позиції з питань, які розглядаються парламентом або належать до його безпосередньої компетенції і здійснюються в процесі його поточної діяльності. Таким чином, коаліцію слід розглядати як надфракційне утворення, метою якого є здійснення фракціями (групами) депутатів спільної діяльності, а в ідеалі - вироблення спільної чи принаймні узгодженої політичної лінії та послідовне втілення її у життя.

Політична доцільність утворення коаліцій у разі знаходження їх учасниками спільної мови між собою очевидна. Адже існування коаліції надає кожному з її партнерів більшої політичної ваги, веде до зростання їх впливу на парламентські, та й взагалі на будь-які державні рішення і, більше того, на функціонування усіх державних інституцій. Тому немає сумніву в тому, що наявність міжфракційних об'єднань є однією з неодмінних і невід'ємних політичних реалій сьогодення.

Очевидно, що у разі утворення парламентської коаліції депутатські групи та фракції, які входять до її складу, будуть змушені не лише заявити про своє бажання приймати узгоджені рішення, а й створити реальні механізми такого узгодження (координації), якими передусім можуть стати різноманітні коаліційні органи. Так само очевидно, що для зменшення можливих суперечок і конфліктів під час майбутньої спільної діяльності партнери по коаліції можуть у процесі її створення укласти коаліційну угоду з визначенням у ній найзагаль- ніших політичних та організаційних засад, на яких будуватиметься діяльність коаліції. Проте усі ці аспекти створення та діяльності коаліції можуть бути лише результатом абсолютно вільної політичної домовленості партнерів, а тому навряд чи містять у собі елементи відносин, які потребують регулювання засобами права. Адже роль права в даному випадку може полягати тільки у встановленні якихось додаткових формальних вимог для створення коаліції, проте встановлення таких вимог лише ускладнює кооперацію між депутатськими об'єднаннями.

Так само не потребують особливої правової регламентації спільне використання партнерами по парламентській коаліції належних їм прав депутатських об'єднань, наприклад часу, відведеного регламентом для виступів їх представників на парламентських засіданнях, або, скажімо, маневрування за взаємною згодою квотами на представництво у парламентських комітетах чи комісіях тощо. Всі ці та інші подібні питання у парламентському праві слід вирішувати однаково як для випадків, коли відповідні дії вчиняють учасники коаліції, так і для тих випадків, коли ції дії здійснюються за простою домовленістю між кількома групами і фракціями, що коаліцію не утворюють.

Таким чином, діяльність парламентської коаліції як простого об'єднання кількох депутатських фракцій і груп може успішно провадитися без будь-яких додаткових правових приписів з цього приводу. Тут цілком достатньо належним чином деталізованих законодавчих положень щодо діяльності окремих груп і фракцій. Проте характер проблеми одразу змінюється, якщо утворена коаліція включає до свого складу більшість від загального складу парламенту, що, за загальним правилом, дає коаліції право і можливість здійснювати контроль за його роботою. Така коаліція, як правило, називається парламентською більшістю. У сучасній політиці, в тому числі і в українській, парламентські коаліції якраз і утворюються як "більшість" для здобуття і спільного здійснення політичної влади. У державах парламентського типу це дає коаліції владу над усім державним механізмом, надаючи їй право формувати уряд і контролювати його діяльність.

Зарубіжній парламентській практиці відомі випадки, коли більшість депутатських мандатів у парламенті мають представники однієї партії. У цих випадках формування коаліції позбавлене будь-якого сенсу, бо така партія і виконує роль парламентської більшості. В Україні з її широким партійним плюралізмом подібна ситуація поки що є маловірогідною, проте теоретично її не можна виключати і чинна Конституція допускає таку можливість у своїх нормах. Тож парламентська більшість як депутатське об'єднання може бути як одно- фракційною (однопартійною), так і коаліційною. Це вже залежить від розстановки політичних сил в країні в той чи інший період.

14 питання… Голова Верховної Ради України та його заступники обираються з числа народних депутатів на строк повноважень Верховної Ради. Кандидатурина посаду Голови Верховної Ради та йото заступників пропонуються на пленарному засіданні депутатськими фракціями або народними депутатами. Депутат може запропонувати для обрання свою кандидатуру. Після висунення кандидатур здійснюється їх попереднє обговорення в депутатських фракціях, а потім на засіданні Верховної Ради України. До початку обговорення висунутих кандидатур у фракціях Апарат Верховної Ради поширює серед депутатів відомості про кожного кандидата, які містять дані про освіту, фах, належність до політичної партії, витяг із трудової книжки про трудову діяльність;автобіографію з висвітленням найбільш істотних результатів трудової діяльності;декларацію про доходи, зобов'язання фінансового характеру, про свій майновий стан та членів своєї сім'ї за попередній рік за (формою, встановленою для державних службовців першої категорії; відомості про входження до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. Відомості мають бути власноручно підписані кандидатом на посаду.

Питання про обрання Голови Верховної Ради України та його заступників не потребує підготовки в комітетах. Кандидати виступають на пленарному засіданні з доповідями щодо програми майбутньої діяльності і відповідають на запитання. Депутати мають право ставити їм запитання, висловлювати думку щодо їх програм, політичних, ділових та особистих якостей, агітувати за або проти кожного з них.

Прийняття рішення щодо кандидатур на посаду Голови Верховної Ради здійснюється таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. При цьому процедура (аd hос), тобто прийняття рішення про одноразове відхилення від процедур, передбачених Регламентом, не застосовується.

Організація та проведення голосування покладається на лічильну комісію. Обраним Головою Верховної Ради України вважається кандидат на посаду, який отримав більшість голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, якщо бюлетені для таємного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів від їх фактичної чисельності. Про обрання Голови Верховної Ради України оформляється відповідна постанова Верховної Ради, яку підписує обраний Голова. Повноваження Голови Верховної Ради України починаються відразу після його обрання.

Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України можуть бути обрані одночасно за єдиним списком. Рішення про обрання Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України приймаються відкритим поіменним голосуванням більшістю народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради і оформляються відповідними постановами.

Голова Верховної Ради України може бути в будь-який час відкликаний з посади Верховною Радою. Підставами відкликання Голови Верховної Ради є: його власне бажання, незадовільна робота на цій посаді, у тому числі відсторонення від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії; інші обставини, що унеможливлюють виконання ним своїх обов'язків; випадки дострокового припинення депутатських повноважень. Ініціаторами процедури відкликання Голови Верховної Ради можуть виступати не менш однієї третини народних депутатів від конституційного складу парламенту (та їх підписами) або народні депутати на підставі висновку регламентного комітету (у разі відсторонення Голови від ведення пленарних засідань три і більше разів протягом однієї чергової сесії).

Рішення Верховної Ради про відкликання Голови Верховної Ради України з посади приймається таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів і оформляється постановою. Голосування вважається таким, що відбулося, якщо бюлетені для таємного голосування одержали не менше двох третин народних депутатів від їх фактичної чисельності.

Перший заступник та заступник Голови Верховної Ради можуть бути в будь-який час відкликані за рішенням парламенту з підстав і в порядку, аналогічному тому, що передбачений для відкликання Голови Верховної Ради України.

Конституція України (ст. 88) передбачає, що Голова Верховної Ради України веде парламентські засідання; організовує роботу Верховної Ради та координує роботу її органів; підписує акти, прийняті Верховною Радою України; представляє парламент у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; організовує роботу парламентського апарату.

Ці повноваження більш детально регламентовані у ст. 78 Регламенту ВРУ, згідно з яким Голова Верховної Ради України на виконання визначених Конституцією його повноважень: веде засідання Верховної Ради з дотриманням вимог Регламенту; організовує роботу Верховної Ради, координує діяльність її органів; підписує акти, прийняті Верховною Радого, забезпечує їх оприлюднення; здійснює представницьку функцію; вживає заходів для забезпечення безпеки і охорони парламенту, щодо охорони та захисту народних депутатів; веде засідання Погоджувальної ради; забезпечує дотримання календарного плану роботи сесії та порядку денного пленарних засідань; вживає заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях; організовує розробку планів законопроектної роботи, підготовку питань до розгляду на пленарних засіданнях; здійснює контроль за своєчасним направленням і розглядом депутатських запитів; видає розпорядження з питань організації роботи Верховної Ради і підписує відповідні документи; розподіляє посадові обов'язки між Першим заступником і заступником Голови Верховної Ради України, координує діяльність комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій; визначає головний комітет з підготовки проектів актів внесених на розгляд парламенту; має право скликати і проводити засідання комітетів, тимчасових спеціальних комісій для розгляду визначених ним або Верховною Радою питань, якщо ці органи несвоєчасно чи неналежно виконують свої функції; порушує перед відповідними органами, посадовими особами питання про відповідальність осіб за невиконання ними вимог, встановлених Законами «Про Регламент Верховної Ради України». «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», про тимчасові комісії парламенту; організовує робочу Апарату Верховної Ради й здійснює контроль за його діяльністю; у разі необхідності скасовує розпорядження свого Першого заступника чи заступника та керівника Апарату; пропонує Верховній Раді кандидатуру для призначення на посаду керівника Апарату; забезпечує розробку проекту кошторису витрат парламенту на наступний рік, подає звіт про надходження коштів до кошторису за минулий рік та їх використання; звертається до суду з позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата в разі невиконання ним вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності: виконує доручення Верховної Ради та здійснює інші повноваження.

У межах нормотворчої форми роботи Голова Верховної Ради України видає розпорядження, які можуть бути змінені, скасовані рішенням парламенту, прийнятим більшістю від його конституційного складу.

Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України: 1) виконують окремі повноваження Голови за розподілом обов'язків, які визначає Голова Верховної Ради України; 2) визначають за дорученням Голови Верховної Ради головний комітет з опрацювання внесених до парламенту проектів актів відповідно до предметів відання комітетів; 3) вживають заходів для організації скоординованої спільної роботи комітетів, тимчасових комісій; 4) виконують інші повноваження, передбачені Регламентом, а також виконують доручення Верховної Ради, Голови Верховної Ради України.

Перший заступник виконує обов'язки Голови Верховної Ради України в разі його відсутності або неможливості виконання своїх обов'язків. Він за розподілом обов'язків веде організаційну та іншу роботу з питань:

Ÿ взаємодії парламенту з органами виконавчої влади, місцевого самоврядування;

Ÿ підготовки і розгляду законопроекту про Державний бюджет, звіту про його виконання;

Ÿ здійснення Верховною Радою та її органами законопроектної діяльності, законодавчої процедури та контрольних функцій;

Ÿ організовуєрозробку проекту кошторису парламенту.

Заступник Голови Верховної Ради України виконує обов'язки Голови в разі його відсутності або неможливості виконання своїх обов'язків, за відсутності або неможливості їх виконання Першим заступником. Заступник за розподілом обов'язків веде організаційну та іншу роботу з питань взаємодії парламенту з органами судової влади та інформаційного забезпечення діяльності Верховної Ради.

Або

http://ukrlawyer.narod.ru/literatura/konst/dbms/book02_4.htm

15 питання… Апарат Верховної Ради України включає в себе 900 штатних одиниць. Постановою Верховної Ради України від 20 квітня 2000 р. реорганізована структура апарату Верховної Ради України і діє у складі таких підрозділів:

- Керівництво апарату;

- Секретаріат;

- Головні управління, управління, відділи і сектори.

Секретаріат включає в себе секретаріати:

а) Голови Верховної Ради України;

б) першого заступника Голови Верховної Ради України;

в) заступника Голови Верховної Ради України;

г) комітетів, депутатських фракцій, груп.

Головні управління:

а) науково-експертне;

6) юридичне;

в) документального забезпечення;

г) організаційне.

До управлінь відносяться:

а) інформаційне;

б) комп'ютерних систем;

в) по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування;

г) забезпечення міжпарламентських зв'язків;

д) кадрів;

е) справами.

До відділів і секторів віднесено:

а) зв'язків з органами правосуддя;

б) контролю;

в) з питань звернень громадян;

г) перший;

д) мобілізаційної роботи.

Згідно з вищеназваною постановою Верховній Раді України передається Національна Парламентська бібліотека. Видавництво Верховної Ради України перетворюється в самостійний госпрозрахунковий підрозділ, що забезпечує діяльність Верховної ради України. Вивчається питання про можливість функціонування Інституту законодавства Верховної Ради України як самостійного підрозділу при Верховній Раді України.

Очолює апарат його керівник. Він призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою України. Вона також затверджує кошторис апарату та його структуру. Голова Верховної Ради організовує роботу апарату.

Секретаріат Верховної Ради та інші її структури надають народним депутатам України, посадовим особам, комітетам і тимчасовим комісіям Верховної Ради та зареєстрованим депутатським групам (фракціям) документи та інші інформаційні матеріали з питань інформаційного і наукового забезпечення їх законотворчої та іншої діяльності.

Забезпечення документами та інформаційними матеріалами народних депутатів України, посадових осіб та органів Верховної Ради здійснюється відповідно до правил, встановлених нормативними актами про органи і організації з інформаційного і наукового забезпечення законотворчої діяльності Верховної Ради та законодавчими актами про статус народного депутата України, про комітети і тимчасові комісії Верховної Ради України, Регламентом та іншими законодавчими актами.

Положення про Секретаріат Верховної Ради затверджує Верховна Рада у межах кошторису витрат, пов'язаних з діяльністю Верховної Ради, затвердженого Верховною Радою.

Матеріально-технічне та інше обслуговування діяльності Верховної Ради України та її органів і посадових осіб, народних депутатів України та зареєстрованих депутатських груп (фракцій) забезпечує Управління справами Верховної Ради.

Кошторис витрат, пов'язаних з діяльністю Управління справами та положення про нього, також затверджує Верховна Рада.

Парламентське видавництво організує видання газети "Голос України", журналу "Відомості Верховної Ради України" та окремих додатків до нього.

Організацію і проведення наукових досліджень з питань підготовки проектів законів та інших проектів нормативних та індивідуально-правових актів здійснює інститут законодавства Верховної Ради України.

Викладене дає підстави для висновку про те, що порядок організації та діяльності парламенту України регулюється Конституцією і законами України та Регламентом Верховної Ради України. На сьогодні значна частина нормативних документів, які регулюють побудову та функціонування Верховної Ради України, порядок утворення і функціонування її органів і посадових осіб, потребують оновлення. З деяких питань, зокрема утворення і функціонування депутатських груп (фракцій), необхідно прийняти нові нормативні документи.

http://studentu5.com/index.php?work=92

16питання… Рахункова палата як постійно діючий вищий орган державного фінансово-економічного контролю. Вона утворюється парламентом України, йому підпорядкована і підзвітна, є юридичною особою, здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких державних органів, реалізує державний, фінансово-економічний контроль на засадах законності, плановості, об'єктивності, незалежності та гласності. До її складу входять голова Рахункової палати та її члени: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Очолює Рахункову палату її голова, який призначається на посаду Верховною Радою України терміном на 7 років з правом призначення на другий термін.

Принципи:законності, об’єктивності, гласності,незалежності,плановості

http://ukrlawyer.narod.ru/literatura/konst/dbms/book03_1.htm

17 питання… До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: перший заступник і заступник Голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат. Структуру і штатний розпис апарату Рахункової палати затверджує колегія Рахункової палати за поданням Голови палати в межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.
Для розгляду питань планування і організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків із матеріалів перевірок, ревізій, обслідувань та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створюється Колегія Рахункової палати, до складу якої входять її Голова, перший заступник і заступник Голови, а також головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати, секретар Рахункової палати.
Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України терміном на 7 років із правом призначення на другий термін. Призначення Голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів. Кандидат на посаду Голови Рахункової палати вважається призначеним, якщо за результатами таємного голосування він отримав більшість голосів від конституційного складу Верховної Ради України.
Головою Рахункової палати може бути громадянин України, який має вищу економічну або юридичну освіту, досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права, а також підтвердив свої професійні знання під час обговорення його кандидатури за спеціальною процедурою, встановленою відповідним комітетом Верховної Ради України згідно з чинним законодавством України.
Голова Рахункової палати здійснює керівництво її діяльністю та організує її роботу відповідно до Регламенту Рахункової палати; подає Верховній Раді України звіти про роботу Рахункової палати; представляє Рахункову палату у Верховній Раді України та органах виконавчої влади і за кордоном. У своїй діяльності він керується Конституцією України, Законом України “Про Рахункову палату”, іншими законодавчими актами України і в межах своєї компетенції самостійно вирішує всі питання, пов'язані із здійсненням контролю, проведенням перевірок, ревізій та обслідувань, призначенням посадових осіб апарату Рахункової палати, забезпечує комплектування штату Рахункової палати компетентними спеціалістами відповідного профілю. Відповідно до покладених на нього обов'язків Голова Рахункової палати видає накази й розпорядження, має право брати участь у засіданнях Верховної Ради України, її комітетів і тимчасових спеціальних та інших комісій під час розгляду питань, що стосуються діяльності Рахункової палати.
Чинне законодавство передбачає деякі обмеження щодо Голови Рахункової палати. Він не може бути народним депутатом України, членом Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у поза робочий час).
Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком терміном на 7 років у порядку, встановленому для призначення Голови Рахункової палати. На зазначені посади призначаються громадяни України, які мають вищу освіту та досвід професійної діяльності в галузі державного управління, державного контролю, економіки, фінансів, права. Він виконує посадові обов'язки відповідно до Регламенту Рахункової палати, у разі відсутності Голови Рахункової палати виконує його функції, за дорученням Голови Рахункової палати представляє Рахункову палату у Верховній Раді України, її комітетах, в центральних органах виконавчої влади і за кордоном.
Заступник Голови Рахункової палати, головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати виконують посадові обов'язки відповідно до затвердженого Колегією Рахункової палати напряму діяльності департаментів та Регламенту Рахункової палати.
Секретар Рахункової палати виконує посадові обов'язки відповідно до Регламенту Рахункової палати, забезпечує функціонування апарату Рахункової палати, координує його діяльність з апаратом інших контрольних органів, створених згідно з чинним законодавством України.
Перший заступник і заступник Голови Рахункової палати, головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати й Секретар Рахункової палати не можуть бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у поза робочий час).
Головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати є посадовими особами, які здійснюють керівництво певними напрямами діяльності Рахункової палати відповідно до визначених ст. 6 Закону функцій Рахункової палати. Конкретні напрями діяльності департаментів Рахункової палати встановлюються Колегією Рахункової палати.
Головні контролери - керівники департаментів Рахункової палати в межах своєї компетенції, визначеної Регламентом Рахункової палати, самостійно вирішують всі питання організації діяльності за закріпленими за департаментами напрямами і несуть повну відповідальність за результати своєї роботи. Вони можуть бути достроково звільнені з посади, крім відставки або звільнення за власним бажанням, у разі незадовільного виконання своїх посадових обов'язків, порушення законодавства або зловживання своїм службовим становищем за поданням Колегії Рахункової палати, якщо таке рішення прийнято більшістю голосів від конституційного складу Верховної Ради України. Вони мають право бути присутніми на засіданнях комітетів Верховної Ради України, колегій центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, а також органів місцевого самоврядування; не можуть займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом (крім викладацької, наукової та іншої творчої діяльності, здійснюваної у поза робочий час).
Організаційну, інформаційно-довідкову та іншу роботу по обслуговуванню Рахункової палати здійснює апарат Рахункової палати під керівництвом Секретаря Рахункової палати.
Посадові особи, які працюють в апараті Рахункової палати, безпосередньо займаються контрольною діяльністю в межах компетенції Рахункової палати. Посадові особи апарату Рахункової палати при виконанні службових обов'язків мають право:
1) знайомитися з усією документацією, що стосується фінансово-господарської діяльності об'єкта, щодо якого здійснюється перевірка, ревізія або обслідування;
2) вимагати й отримувати від керівників об'єктів, на яких проводиться контроль, необхідні довідки, інформації, статистичні дані, бухгалтерсько-фінансові звіти, усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з проведенням перевірок і ревізій;
3) безперешкодно входити до приміщень державних органів, підприємств, організацій, архівів, сховищ, виробничих і допоміжних приміщень банків, фінансово-кредитних установ та інших об'єктів, якщо інше не передбачено законами України;
4) опечатувати касові і службові приміщення, сховища й архіви.
Вимоги керівників Рахункової палати та посадових осіб її апарату, пов'язані з виконанням ними своїх службових обов'язків, є обов'язковими для всіх державних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування. Керівники та інші посадові особи об'єктів, що перевіряються, зобов'язані створювати нормальні умови для роботи посадових осіб Рахункової палати, які проводять перевірку або ревізію, забезпечувати їх технічне обслуговування й виконання вимог щодо надання необхідної документації.
Посадові особи апарату Рахункової палати та особи, які залучаються нею до роботи в процесі здійснення своїх функцій і повноважень, за порушення законодавства про державну та іншу таємницю, розголошення державної та іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за недостовірність результатів проведених ними перевірок і ревізій, що подаються до державних органів або оприлюднюються, несуть відповідальність згідно із законодавством України.

18 питання … http://www.pravo.vuzlib.su/book_z339_page_19.html

Рахункова палата має такі повноваження:

здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кре­дитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержав­них програм;

проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в
організаціях незалежно від форм власності в межах, визначених статтею 16 цього Закону;

перевіряти в органах і на об’єктах, зазначених у пункті 2 цієї статті, грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-госпо­дарської діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку, зберігання і витрачання;

отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;

отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції та стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств і організацій — довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій;

організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;

проводити комплексні ревізії та тематичні перевірки по окремих розділах і статтях Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;

проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;

здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства загалом;

готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодержавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний
рік;

надсилати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань Кабінету Міністрів України відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам і організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;

порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, унаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;

залучати до проведення перевірок, ревізій та обслідувань на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-експер­тів з інших установ і організацій, а також працівників інших державних контрольних, податкових і правоохоронних органів з оплатою їхньої праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;

у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обслідувань фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань до правоохоронних органів, інформуванням про це Верховної Ради України.

Повноваження Рахункової палати поширюються на Верховну Раду України, органи виконавчої влади, у тому числі їхні апарати, Національний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи й установи, створені згідно із законодавством України.

Рахункова палата має право контролювати також місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи та їхні спілки, асоціації, інші об’єднання незалежно від форм власності, об’єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації в тій частині їхньої діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України.

19 питання… http://studopedia.com.ua/1_23829_rahunkova-palata.html

http://studies.in.ua/pravo_es-shporu/2478-rahunkova-palata-sklad-struktura-funkcyi-poryadok-roboti.html

20 питання… Конституція України вперше в історії розвитку нашого суспільства запровадила самостійний інститут парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Цей парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі — Уповноважений), який у своїй діяльності зобов'язаний керуватися Конституцією України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Сферою компетенції та діяльності Уповноваженого є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише:

— між громадянином України, незалежно від місця його перебування, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами;

— між іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.

Метою парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина, що здійснюється Уповноваженим, є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених онституцією України, законами України та міжнародними договорами України;

-87-

2) додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина всіма органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими особами;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина або сприяння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

5) поліпшення і подальший розвиток міжнародного співробітництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

6) запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист конфіденційної інформації про особу.

Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається статтями 55 і 101 Конституції України, законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. та «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., деякими іншими актами законодавства України. При цьому під державною службою в Україні розуміють професійну діяльність осіб, які обіймають посади у державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Посада — це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень, а посадові особи відповідно до останнього Закону, згаданого у цьому абзаці, — це керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів і посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не спричинює перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), запровадженння воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

Уповноважений має печатку із зображенням малого Державного Герба України та своїм найменуванням. Місцеперебуванням Уповноваженого є столиця України — місто Київ.

Частина 17 ст. 85 Конституції та Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» встановлюють такий порядок призначення на посаду, звільнення з посади та припинення повноважень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята у встановленому законом порядку.

Уповноважений призначається строком на п'ять років, який починається з дня прийняття ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Пропозиції щодо кандидатур(и) на посаду Уповноваженого вносять Голова Верховної Ради України або не менше однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Відповідний комітет Верховної Ради України подає Верховній Раді свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду Уповноваженого, відповідності її вимогам, передбаченим цим Законом, та про відсутність причин, які б перешкоджали їй обіймати цю посаду.

Висування кандидатур для призначення на посаду Уповноваженого здійснюється у 20-денний строк з наступного дня після:

1) набрання чинності Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»;

2) закінчення строку, на який було призначено Уповноваженого, або припинення його повноважень чи звільнення;

3) оголошення результатів голосування, якщо Уповноваженого не було призначено.

Голосування проводиться під час пленарних засідань Верховної Ради бюлетенями для таємного голосування, але не раніше як через десять днів і не пізніше як через двадцять днів після закінчення строку для висування кандидатів для участі у виборах.

Призначеним вважається той кандидат, за якого проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради, про що приймається постанова. Якщо на посаду Уповноваженого було висунуто більше ніж два кандидати

-89-

і жодного з них не було призначено, Верховна Рада проводить повторне голосування по двох кандидатах, які отримали найбільшу кількість голосів. Повторне голосування з призначення Уповноваженого проводиться в аналогічному порядку, що визначено чинним законодавством.

У разі якщо жоден із кандидатів на посаду Уповноваженого не набрав необхідної кількості голосів, знову проводиться висування кандидатур для призначення на посаду Уповноваженого.

При вступі на посаду Уповноважений на пленарному засіданні Верховної Ради України складає присягу. Юридична значимість присяги вбачається в тому, що повноваження Уповноваженого починаються саме з моменту складення присяги.

Національним законодавством щодо посади Уповноваженого запроваджений принцип несумісності. Він означає, що Уповноважений не може мати представницького мандата, обіймати будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати іншу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднань громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім викладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Вій не може бути також членом будь-якої політичної партії. За наявності згаданих обставин Уповноважений повинен їх усунути протягом десяти днів після його призначення, але до їх усунення він не може складати присяги. Якщо передбачені у цьому абзаці обставини виникли під час діяльності Уповноваженого, вони мають бути усунені протягом десяти днів з дня, коли про це стало відомо. Якщо їх неможливо усунути протягом десяти днів, Уповноважений зобов'язаний зробити у зазначений строк заяву про відмову виконувати будь-які інші доручення чи повноваження, крім тих, що належать Уповноваженому. Якщо протягом зазначеного строку Уповноважений не виконає встановлених вимог, його повноваження припиняються, і Верховна Рада України зобов'язана звільнити його з посади. Нове висування кандидатур і призначення Уповноваженого здійснюються за раніше описаною процедурою.

Крім того, повноваження Уповноваженого припиняються у разі:

1) відмови його від подальшого виконання обов'язків шляхом подання заяви про складення своїх повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

3) набрання законної сили рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвісно відсутньою або про оголошення її померлою;

-90-

4) складення присяги новообраним Уповноваженим;

5) смерті особи, яка обіймає посаду Уповноваженого. Верховна Рада України приймає рішення про звільнення з

посади Уповноваженого до закінчення строку, на який його було обрано, у разі:

а) порушення присяги;

б) порушення вимог щодо несумісності діяльності;

в) припинення громадянства України;

г) неспроможності протягом більше чотирьох місяців підряд виконувати обов'язки через незадовільний стан здоров'я чи втрату працездатності.

Висновок щодо наявності підстави для звільнення з посади Уповноваженого має дати тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України. Верховна Рада за наявності зазначених підстав, а також висновку тимчасової спеціальної комісії розглядає питання і приймає відповідну постанову про звільнення з посади Уповноваженого за поданням Голови Верховної Ради або не менш як однієї четвертої народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.

Уповноважений вважається звільненим з посади, якщо за це проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради. Слід наголосити, що припинення повноважень та звільнення з посади Уповноваженого оформляються відповідною постановою Верховної Ради.

Аналогічна посада існує в багатьох країнах світу. Щоправда називається дещо інакше — омбудсмен, народний захисник, народний уповноважений та ін. В одних країнах ця посада представлена однією особою (Польща, Португалія, Велика Британія, Іспанія, Франція, Австрія, Росія), в інших — колегіальним органом (Угорщина). Так, відповідно до ст. 19 Конституції Республіки Угорщина, здійснюючи свою владу, Національна асамблея, як верховний орган державної влади та представницький орган народу Республіки Угорщина, «обирає Президента Республіки, Прем'єр-міністра, членів Конституційного Суду, Уповноваженого Національної асамблеї з прав людини та Уповноваженого Національної асамблеї з прав національних та етнічних меншин, Голову та заступника Голови Державного аудиторського управління, Голову Верховного Суду та Генерального прокурора». Частина і ст. 103 Конституції Російської Федерації передбачає, що до відання Державної Думи, однієї з палат Федеральних зборів — парламенту Російської Федерації, належить: «призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого з прав людини, що діє відповідно до федерального конституційного закону».

-91 -

Зауважимо, що незважаючи на те, що на цю посаду особа чи особи, як правило, призначаються та звільняються органом законодавчої влади, цей орган розглядається, як самостійний та незалежний щодо інших інститутів публічної влади.

21 питання… Для правового, інформаційного, організаційного, аналітичного та іншого забезпечення діяльності Уповноваженого утворюється секретаріат, який визнається юридичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановленого зразка. Структура секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. На працівників секретаріату поширюється дія Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. Положення про секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов'язаних із діяльністю Уповноваженого. Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріату здійснює Уповноважений.

При Уповноваженому з метою надання консультаційної підтримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини і громадянина може створюватися консультативна рада (може діяти і на громадських засадах) із осіб, які мають досвід роботи у галузі захисту прав і свобод людини і громадянина.

До того ж Уповноважений має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верховною Радою України. Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджує Уповноважений.

Фінансування діяльності Уповноваженого проводиться за рахунок Державного бюджету України і щорічно передбачається в ньому окремим рядком. Для цього Уповноважений розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат. Фінансова звітність подається Уповноваженим в порядку, встановленому законодавством України.

Верховна Рада України і відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані створювати необхідні умови для діяльності Уповноваженого, його секретаріату та представників.

Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" передбачає, що Уповноважений має право:

1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;

3) звертатися до Конституційного Суду України з поданням:

- про відповідність Конституції України: законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина;

- про офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

5) знайомитися з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримувати їх копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться У судах. Доступ до інформації, пов'язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється у порядку, визначеному законодавчими актами України;

6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності сприяння проведенню перевірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для Участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються у справі;

8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та заклади примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадянина для вжиття цими органами відповідних заходів;

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами, у тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

У процесі фактичної реалізації прав Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших правових актів, прав та інтересів людини і громадянина, що охороняються законом, забезпечувати виконання покладених на нього функцій та повною мірою використовувати надані йому права. Уповноважений зобов'язаний зберігати конфіденційну інформацію. До речі цей обов'язок діє і після припинення його повноважень. У разі розголошення таких відомостей Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку. Уповноважений не має права розголошувати отримані відомості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.

Акти реагування Уповноваженого

Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини і громадянина є:

1) конституційне подання Уповноваженого:

2) подання до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Конституційне подання Уповноваженого - акт реагування до Конституційного Суду України щодо:

• вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим;

• офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Подання Уповноваженого - акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності їх посадовим і службовим особам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунення виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує:

1) за зверненнями громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;

2) за зверненнями народних депутатів України;

3) за власною ініціативою.

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 р. А це фактично означає, що кожен може без обмежень і перешкод звернутися до Уповноваженого в порядку, передбаченому цим Законом. Адже його ст. 1 встановлює, що "громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, установ, організацій незалежно від форм власності, підприємств, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і Державної безпеки мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами".

При цьому під зверненнями громадян слід розуміти викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

- порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

- створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

- незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

При зверненні до Уповноваженого не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, релігійних чи інших переконань, статті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками.

Так, наприклад, особа, позбавлена волі, може у письмовій формі звернутися до Уповноваженого або його представників. У цьому разі до неї не застосовуються обмеження щодо листування. Звернення такої особи протягом 24 годин направляються Уповноваженому.

До того ж, кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під арештом, вартою, у місцях позбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства незалежно від місця їх перебування не підлягає ніяким видам цензури та перевірки. Особи, які вчинили дії, що порушують ці положення або суперечать їм, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.

При розгляді звернення Уповноважений:

1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;

2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала звернення Уповноваженому:

3) направляє звернення в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;

4) відмовляє в розгляді звернення.

Уповноважений не розглядає тих звернень, які розгляда