Гостpа і хронічна гіпоксія

На зниження кисню в зовнішньому середовищі риби реагують збільшенням швидкості вентиляції зябер і хвилинного об'єму серця. Інтенсивність руху зябрових кришок зростає, хоча частота серцевих скорочень може сповільнитися. Тиск крові підвищується дуже незначно. Потреба в кисні за підвищених витратах енергії на зростаючу інтенсивність вентиляції і перфузію зябер задовольняються доти, поки насичення води киснем (при 15°С) не знижується приблизно на 25 %. Якщо в цей час повернути рибу у воду, насичену киснем, у неї підвищиться тиск крові, збільшиться частота скорочень серця, а інтенсивність вентиляції зябер залишається підвищеною протягом деякого періоду, поки не буде компенсована киснева заборгованість. Якщо вміст кисню у воді продовжує знижуватися, то наступає дефіцит кисню. При цьому риба часто перевертається угору черевцем, у той час як частота скорочень серця й інтенсивність дихання помітно знижуються. Якщо ситуація не змінюється, то риба гине. Такі ж явища спостерігаються за тривалої анестезії. Приведемо декілька прикладів хронічної гіпоксії, що зустрічається в природних умовах. Для тепловодних риб доступна невелика кількість кисню через його знижену розчинність за підвищених температур і в зв'язку із тим, що ці риби мають високу інтенсивність основного обміну. В евтрофних водоймах із сильно розвиненою рослинністю вміст розчинного кисню в денні години підвищується, а вночі, коли водорості дихають, але не виділяють кисню, знижується. Цю ситуацію можна розглядати як приклад хронічної гіпоксії в тому відношенні, що низький вміст розчинного кисню спостерігається щодоби. Риби, що живуть у високих широтах, відчувають зниження парціального тиску кисню. Риби, що пливуть щільними зграями, відчувають знижений вміст розчинного кисню, оскільки частка кисню уже використана рибами, що пливуть попереду. Деякі забруднюючі речовини, особливо такі важкі метали, як свинець і цинк, осаджують слиз на зябрах і обмежують кількість кисню, що може надійти в кров риб.