Концепція утилітаризму

В етиці підприємництва склалися три основні підходи до

моральних проблем бізнесу, що спираються на три етичних

напрями:

● утилітаризм,

● деонтична етика (етика обов’язку),

● етика справедливостіОднією із найвпливовіших в етиці підприємництва є кон_

цепція утилітаризму. Морально виправданою вважається така

дія, яка приводить до максимально корисного ефекту. В уза_

гальненій формі принцип утилітаризму формулюється у такий

спосіб: яка_небудь дія правомірна з етичної точки зору в тому і

тільки в тому випадку, якщо сумарний корисний ефект від цієї

дії перевищує сумарний корисний ефект від будь_якої іншої дії,

яка могла б здійснитися замість першої.

Це зовсім не означає, що така дія, яка приносить максимум

користі підприємцю, який її здійснює, правомірна. Мова йде

про те, що максимум користі одержують всі підприємці, які

задіяні в цій акції (у тому числі підприємці, що створюють да_

ну акцію). Принцип утилітаризму не можна тлумачити й у то_

му розумінні, що він припускає необхідність переваги пози_

тивного ефекту над негативним (прибутку над витратами).

Відповідно до цього принципу, в остаточному підсумку пра_

вомірною є така акція, яка дає найбільший чистий прибуток у

порівнянні з іншими варіантами. Помилково думати, що

принцип утилітаризму припускає необхідність врахування

тільки безпосередніх і миттєвих результатів дій підприємця.

Навпаки, при аналізі всіх можливих варіантів дій варто врахо_

вувати як поточні позитивні і негативні ефекти у вигляді при_

бутку і витрат, так і прогнозувати наслідки, у тому числі будь_

які непрямі результати.

Теорія утилітаризму приваблива в багатьох відношеннях.

Її положення узгоджуються з критеріями, використовуваними

для інтуїтивної оцінки моральності поведінки. Так, коли

підприємець намагається пояснити, чому він "морально зо_

бов'язаний" зробити ту чи іншу акцію, він часто керується

міркуваннями про користь чи шкоду, які можуть принести

іншим людям його дії. Розуміння моралі вимагають врахуван_

ня інтересів усіх нарівні з власними.

Використовуючи принципи утилітаризму, можна поясни_

ти, чому деякі види дій вважаються аморальними (неправда, подружня зрада, убивство), а інші, навпаки, – морально ви_

правданими (правдиві висловлювання, вірність, дотримання

зобов'язань). Прихильник теорії утилітаризму може довести,

що брехати недобре тому, що неправда приведе до зниження

суспільного добробуту. Коли люди брешуть один одному, во_

ни в меншій мірі здатні довіряти і співробітничати. А чим мен_

ша довіра і можливість співробітництва, тим нижчим є загаль_

ний добробут. Правдивість у спілкуванні – позитивний фак_

тор, тому що зміцнює довіру і сприяє співробітництву, тим са_

мим покращуючи добробут. Загалом можна затверджувати,

що краще говорити правду й утримуватися від неправди.

Прихильники традиційного утилітаризму заперечують той

факт, що дія може виявитися безумовно некоректною. Так, вони

не погодилися б з тим, що нечесність чи злодійство безумовно

погані. Якщо у певній ситуації нечесні дії призведуть до більш

сприятливих наслідків, ніж будь_яка інша акція, здійснена тим

же підприємцем у тій же ситуації, то в цьому окремому випадку,

відповідно до теорії традиційного утилітаризму, нечесний вчи_

нок буде морально виправданий.

Практичне застосування положень теорії утилітаризму

пов'язане з низкою проблем, основна з яких полягає в не_

обхідності кількісно визначити "суспільну корисність". Як

виміряти корисний ефект різних дій щодо різних людей і

співставити отримані результати, спираючись на поняття

утилітаризму? Припустимо, що дві людини одержали омріяну

посаду. Як довідатися, яку користь матиме цей факт для однієї

й іншої? Кожна з впевнена, що зуміє отримати максимум ко_

ристі, виконуючи свою роботу. Але оскільки вони не можуть

помінятися місцями, така впевненість об'єктивно є не обґрун_

тованою. Оскільки провести порівняльний кількісний аналіз

цінності окремих речей для окремих людей неможливо, то

неможливо визначити, чи можна домогтися максимальної ко_

ристі шляхом надання роботи комусь із претендентів на поса_

ду. А якщо не можна з'ясувати, яка акція в даному випадкудасть максимально корисний ефект, то не можна застосувати і

принцип утилітаризму.

Крім того, у деяких випадках прибуток і витрати виміру не

піддаються. Як, наприклад, виміряти цінність здоров'я і само_

го життя? Припустимо, що в результаті установки дорогої си_

стеми вентиляції в цеху вдається повністю ліквідувати канце_

рогенний пил, який викликає легеневі захворювання. Припус_

тимо також, що в результаті такого заходу тривалість життя

робітників збільшиться на п'ять років. Як підрахувати

вартість цих років життя, як зіставити їх з вартістю венти_

ляційного устаткування і витратами на його установку?

У багатьох випадках відсутня можливість прогнозування

розмірів прибутку і витрат; іноді їх також не можна оцінити

кількісно. Так, добре відомо, що неможливо визначити при_

бутковість чи збитковість фундаментальних наукових

досліджень. Припустимо, мова йде про необхідність визначи_

ти розмір інвестиції в певну наукову програму, реалізація якої,

можливо, дасть надзвичайно цінні теоретичні результати, які

проте не можна буде відразу ж використати на практиці. Яка

дійсна цінність подібної інформації, як виміряти і співставити

з цінністю таких справ, як побудова додаткового корпуса в

місцевій лікарні чи будинку для бідних?

На думку критиків утилітаризму, саме "проблеми виміру"

зводять нанівець будь_які спроби прихильників цієї теорії до_

дати їй всеосяжний характер. Однак самі прихильники

утилітаризму вважають, що в реальному житті багато рішень

можуть бути прийняті на чисто кількісній базі.

Найбільш "гнучкий" спосіб кількісного виміру прибутку і

витрат, що супроводжують ухвалення рішення, базується на

використанні грошового еквівалента. Так, цінність, певного

об'єкта для даного підприємця можна визначити за ціною,

якувін готовий сплатити за нього. Якщо за яку_небудь річ пла_

тять удвічі більше, ніж за іншу, то це означає, що перша удвічі

цінніша для покупця, ніж друга. Щоб визначити, яку цінністьмають ті чи інші об'єкти для групи підприємців, варто визначи_

ти середнє значення ціни цих об'єктів за умови, що ці речі до_

ступні на ринку для будь_якого покупця. Коротше кажучи, рин_

кова ціна може служити загальним кількісним показником об_

сягу прибутку і витрат, пов'язаних з ухваленням рішення. Вихо_

дить, що цінність даного об'єкта можна визначити за тією

ціною, яка встановлюється для нього при продажі на ринку. Як_

що об'єкт не продається на свобідному ринку, можна довідати_

ся про ціну аналогічних об'єктів, що підлягають продажу.

Використання грошового еквівалента дозволяє врахувати

вплив таких факторів, як час і невизначеність. Якщо про гро_

шове вираження цінності (прибутку і витрат) можна довідати_

ся тільки в майбутньому, то поточне значення цінності визна_

чають шляхом введення поправки, що враховує рівень попиту

в даний момент. Якщо обсяги прибутку і витрат не є визначе_

ними величинами і можуть бути встановлені тільки з певним

ступенем імовірності, то цінність можна визначити шляхом

обчислення добутку об'єму грошового еквівалента прибутку

(витрат) і коефіцієнта імовірності.

Стандартні заперечення проти можливості використовувати

грошовий еквівалент для виміру прибутку і витрат засновані на

розумінні того, що деякі блага, зокрема життя і здоров'я, не мож_

на оцінити за допомогою грошей. Утилітарист, однак, запере_

чить: життя і здоров'я мають свою ціну в грошовому вираженні,

причому ми самі визначаємо цю ціну ледве чи не щодня. Адже в

будь_якій ситуації, коли ми встановлюємо граничну ціну на де_

які об'єкти, що володіють властивістю скорочувати ризик, якому

піддається наше життя, ми тим самим встановлюємо ціну нашо_

го життя. Припустимо, що хтось хоче сплатити 5 дол. за деякий

предмет, що є засобом забезпечення безпеки і дозволяє знизити

імовірність загибелі від автодорожної травми з 0,00005 до

0,00004, і вважає цю ціну граничної. Тоді виходить, що даний по_

купець фактично оцінює 0,00001 імовірності свого існування в 5

дол., а життя в цілому – у 500 тис. дол. Такий акт ціноутворен_ня неминучий і необхідний, з позиції утилітаризму, і буде таким

доти, доки існує ряд факторів ризику і доки безпека не підви_

щиться через появу на ринку інших подібних речей, які ми по_

бажаємо придбати і на які може бути встановлена певна ціна.

І нарешті, згідно з позицією утилітаристів, коли прибуток і

витрати не можна співставити на базі ринкових цін, зали_

шається можливість застосування інших кількісних показ_

ників: результати соціологічних опитувань, підсумки політич_

них виборів, оцінки експертів, на підставі яких можна розра_

хувати обсяги витрат і прибутку в даному конкретному випад_

ку. Таким чином, утилітарист у своїй практичній діяльності

стикаєтьсяється з цілою низкою реальних кількісних завдань.

Однак усі вони, принаймні частково, можуть бути вирішені (за

умови застосування описаних вище методів). Проте слід за_

значити, що утилітаризм зазнає критики.

На думку деяких критиків, один із основних недоліків цього

навчання полягає в його несумісності з двома моральними кате_

горіями: право і справедливість. Це означає, що іноді дії з погля_

ду утилітаризму морально виправдані, хоча насправді вони не_

справедливі і результатом їх стає порушення прав людини.

Припустимо, що керівник підприємства (ваш дядько) хво_

рий невиліковно тому нещасливий. Помирати, однак, він не зби_

рається. Незважаючи на те, що він знаходиться в лікарні і протя_

гом року має померти, він продовжує керувати очолюваним ним

хімічним заводом. Будучи нещасливим, він навмисно робить не_

щасливими і своїх співслужбовців, затримуючи процес установ_

ки пристроїв, що забезпечують безпечну роботу на підприємстві,

хоча прекрасно знає, що через це в наступному році напевно за_

гине принаймні один робітник. Ви, єдиний його родич, знаєте,

що після смерті успадкуєте справу і станете не тільки дуже бага_

тим, а й зможете здійснити свій намір: перешкодити подальшому

травмуванню робітників, встановивши системи забезпечення

безпеки. Ви холоднокровно оцінюєте ситуацію і робите висно_

вок про те, що можна таємно і безкарно умертвити дядька. З погляду теорії утилітаризму, така дія була б пра_

вомірною, якби не привела до нанесення кому_небудь збитку.

Убивши дядька, ви робите обмін: його життя – на життя

робітників, причому одночасно ви звільните дядька від

страждань; такий результат, безсумнівно, є корисним. У той

же час убивство дядька – грубе порушення його права на жит_

тя. Таким чином, згідно з теорією утилітаризму, доводиться

зробити висновок: убивство, що є явним порушенням прав

людини, а саме найбільш істотного права – права на життя, мо_

рально виправдане.

Критики утилітаризму доводять, що дана теорія не може

бути застосована у випадках, коли мова йде про дотримання

соціальної справедливості. Припустимо, що невелика группа робітників-мігрантів, які одержують злиденну заробітну плату, ледь забезпечують можливість існування, виконуючи дуже важку роботу, яку більше ніхто не бажає виконувати, але яка приносить задоволення величезній більшості членів суспільства, тому що останні в результаті одержують, напри_

клад, дешеві свіжі овочі. Припустимо, що чистий прибуток у

цій ситуації виявляється більшим, ніж збиток від страждань,

яких зазнають люди, які належать до маленької групи

сільськогосподарських робітників, і більшим, ніж був би чис_

тий прибуток у випадку, якби цю роботк на фермі розподіля_

ли рівномірно між усіма. Тоді, відповідно до теорії утилітариз_

му, збереження сільськогосподарськими робітниками статусу

жебраків можна вважати справедливим з моральної точки зо_

ру. З точки ж зору критиків теорії утилітаризму, соціальна си_

стема, що передбачає нерівномірність розподілу тягот буття,

безперечно, аморальна і суперечить законам справедливості.

Великий обсяг прибутку, який така система дає більшості

членів суспільства, зовсім не виправдовує того тягаря, що зва_

люється на плечі маленької групи населення.

Теорія утилітаризму враховує лише корисність ефекту по

відношенню до суспільства в цілому, але не погоджує цей ре_зультат з результатом розподілу отриманих благ між окреми_

ми індивідами.

У ході полеміки прихильники утилітаризму розробили пе_

реконливу й обґрунтовану теорію, що одержала назву "норма_

утилітаризм". Відповідно до норм_утилітаристів, процес етич_

ного тлумачення способу дій не повинний пов'язуватися з не_

обхідністю визначення ефекта максимальної корисності як

виняткового орієнтира. На їхню думку, у цьому випадку має

зважуватися відповідність результатів застосування розгляну_

того способу дій набору коректних норм моралі, яким зо_

бов'язані підкорятися всі. Якщо ці норми вимагають реалізації

якої_небудь акції, ця акція має бути реалізована. Коректними

нормами моралі вважають такі, які при їх використанні усім

суспільством дають можливість дістати максимальний прибу_

ток. Пояснимо це прикладом.

Припустимо, підприємець шукає відповідь на таке запи_

тання: етично чи неетично домовитися про фіксовану ціну з

конкурентом? Відповідно до теорії норми_утилітаризму,

підприємець повинен починати аналіз зі спроби з'ясувати, чи

дасть ця акція більший ефект з прибутку, ніж яка_небудь інша

операція. Але він має спочатку довідатися, які моральні аспек_

ти укладення договору про ціну? Після деяких роздумів,

імовірно, з'являться наступні варіанти правил:

1. Підприємець ні в якому разі не повинен домовлятися з

конкурентами про ціну;

2. Підприємець завжди має право зустрітися з конкурента_

ми для обговорення питання про договірну ціну;

3. Підприємець має право зустрічатися з конкурентами для

обговорення питання про договірну ціну тільки у випадку, як_

що, не вирішивши це питання, вони понесуть збитки.

Яке ж з цих трьох правил коректно з моральної точки зо_

ру? Відповідно до норми_утилітаризму, коректним з них є те,

яке принесе максимум прибутку всім, хто йому підкоряється.

Припустимо тепер, що, проаналізувавши економічний ефектусіх варіантів вирішення проблеми про договірну ціну,

підприємець дійде висновку: у конкретних соціально_еко_

номічних умовах максимум прибутку буде тоді, коли всі бу_

дуть підкорятися правилу 1, а не правилам 2 і 3. Отже, прави_

ло 1 з моральної точки зору найбільш коректне для вирішення

проблеми договірної ціни. Тепер, знаючи, яке саме з правил є

коректним з моральної точки зору, підприємець може

поставити інше запитання: а чи варто робити дану акцію вза_

галі? Щоб відповісти на нього, треба з'ясувати, які вимоги ко_

ректних моральних норм. Як нам уже відомо, коректний з мо_

ральної точки зору варіант способу дій полягає в тому, щоб не

домовлятися з конкурентами про ціну. Отже, навіть якщо

встановлення договірної ціни може принести прибутку

більше, ніж її невстановлення, правила етики зобов'язують ут_

риматися від проведення акції по фіксуванню ціни, оскільки

цього вимагають правила, підкоряючись яким, усі одержують

максимум прибутку.

Таким чином, положення теорії норми_утилітаризму мож_

на звести до наступного:

● будь_яка акція правомірна з етичної точки зору в тому і

тільки в тому випадку, коли необхідність її реалізації

продиктована коректними нормами моралі;

● норма моралі коректна в тому і тільки в тому випадку,

коли для усіх, хто має підкорятися їй, сумарний прибу_

ток виявляється вищим, ніж сумарний прибуток у ре_

зультаті вибору альтернативної норми.

Звідси, відповідно до теорії норми_утилітаризму, факт, що

деяка акція в окремому випадку може привести до одержання

максимального прибутку, зовсім не означає, що дана акція ко_

ректна з етичної точки зору. Норма_утилітарист схильний ду_

мати, що це слабке місце в контраргументах критиків тра_

диційного утилітаризму для аналізу окремих випадків, а не для

узагальнення. Навпаки, як вважають норми_утилітаристи, за

допомогою критеріїв утилітаризму варто з'ясувати, яке загаль_не правило моралі варто використовувати для аналізу даного

коректного правила. У цьому вони вбачають єдину можливість

успішного результату полеміки з критиками теорії.

Так, у наведеному прикладі про хворого дядька і племінни_

ка _ потенційного вбивцю, йдеться про ситуацію, у якій мож_

лива насильницька смерть хворої людини. Норма_утилітарист

може сказати: у даному випадку цілком ясно, що слідування

правилу моралі, що забороняє незаконну дію, а саме убивство,

принесе суспільству більше прибутку, ніж слідування будь_

яким іншим нормам моралі. Отже, таке правило в конкретно_

му випадку є коректним. І було б неправильно, якби

племінник_спадкоємець убив свого дядька, тому що тим са_

мим він порушив би коректну норму моралі, хоча в даному ви_

падку убивство могло б привести до максимального прибутку.

Норма_утилітарист скаже також, що аналогічний зміст

містить і приклад про робочі ферми, що одержують злидарсь_

ку заробітну плату. Цілком очевидно, що закони, які

перешкоджають експлуатації людей, у перспективі здатні при_

нести більш високий прибуток, ніж закони, що допускають

можливість такої експлуатації. Отже, правило в моральному

відношенні є коректним, і його варто використовувати, нама_

гаючись відповісти на запитання про допустимість рабства, а

саму практику злидарської заробітної плати варто відкинути

як невірну з етичної точки зору, навіть якщо вона може прине_

сти в окремому випадку максимальний прибуток.

Критики утилітаризму відшукали в положеннях теорії ще

одне слабке місце: вони вважають, що норма_утилітаризм –

просто прихована форма традиційного утилітаризму. На їхню

думку, закони (правила), що допускають деякі позитивні

відхилення, дозволяють одержати більше прибутку, ніж зако_

ни без винятків. Але, стверджують вони, якщо правило має ви_

нятки, це може привести до тих же несправедливостей і пору_

шень прав людини, що є допустимими в рамках теорії тра_

диційного утилітаризму. 10.3.2. Деонтична етика (етика обов’язку)

Інший підхід до проблем ділового життя пропонує деон"

тична етика (етика обов’язку). Центральним у цьому підході є

поняття права. І з цим поняттям доходиться стикатися кожно_

му підприємцю. Термін "право" застосовується для опису нор_

мованого відношення людини до чого_небудь. Індивід має пра_

во, якщо правомочний діяти певним чином чи вступати з ким_

небудь у певні відносини.

Права є могутнім інструментом соціальної регуляції, їхнє

призначення полягає в тому, щоб забезпечувати для індивіда

можливість вільного вибору чи мети роду діяльності, і в тому,

щоб гарантувати цей вибір, захищаючи його. Найбільш важливі

так називані моральні права (чи права людини). Це права, яки_

ми володіють всі люди тільки тому, що вони є людьми. Мо_

ральні права мають три особливості.

По"перше, вони тісно пов'язані з обов'язками. Якщо я маю

моральне право робити щось (чи володіти чимось, чи прагну_

ти до чого_небудь), то інші люди мають моральний обов'язок

не заважати мені робити це (а іноді – в особі держави – навіть

сприяти мені).

По"друге, вони забезпечують можливість індивідуального

автономного і рівноправного вибору мети. Ніхто не може зму_

сити мене не поклонятися святині тільки на тій підставі, що

суспільство одержить від цього деякий прибуток: які б не були

цілі інших членів суспільства, вони не можуть виправдати втру_

чання в плани чи діяльність, захищені моральним правом. Виз_

нати, що дана людина має моральне право – значить визнати,

що існує область, у якій ця людина не підкоряється моїм бажан_

ням і його інтереси не підкоряються моїм інтересам, тобто існує

область, у якій окремі люди діють як рівні.

По"третє, вони утворюють базу для виправдання

способу дій одних людей і для захисту та допомоги іншим.

Якщо я маю моральне право, то мої дії морально виправдані. Більше того, якщо я маю моральне право робити що_небудь,

то це означає, що дії інших людей, спрямовані на те, щоб за_

важати мені, не є виправданими. Навпаки, можуть вважати_

ся виправданими дії інших людей, спрямовані на обмеження

діяльності тих, хто перешкоджає у моєму прагненні до ре_

алізації мого права.

Зазначені характеристики, що притаманні моральним пра_

вам, дають можливість використовувати останні для суджень,

що дуже істотно відрізняються від виведених на базі стандарт_

них норм утилітаризму.

Можна виділити два головних розходження між утиліта_

ристським підходом і підходом з позиції морального права.

● Моральні права є відображенням вимог моралі, що

висуваються до окремого індивіда, тоді як моральні нор_

ми утилітаризму за своїм зсмістом – колективні.

● Права утворюють базу нормативів, використовуючи які

можна відкинути будь_які спроби апелювати до таких

критеріїв, як суспільна корисність і кількісні фактори.

Права – більш досконалий інструмент, ніж стандартні нор_

ми утилітаризму, але вони містять елементи останнього: на_

приклад, під час війни обмежуються деякі моральні права з

метою захисту інтересів суспільства.

Багато дослідників вважать, що категоричний імператив

Канта пояснює наявність у людини моральних прав. Саме ети_

ку Канта залучають фахівці етики підприємництва для іншого

підходу до проблем ділового життя. З позиції Канта, дія є мо_

рально виправданою для даної особистості тільки в тому ви_

падку, якщо причина, з якої здійснюється ця дія, є такою, яку

б особистість бажала, щоб всі інші особистості в даній ситуації

діяли так само.

У такому формулюванні містяться два критерії плані будь_

якого способу дії:

● універсальність – особисті мотиви повинні бути універ_

сальними ("А що якби усі поводилися так само?"): ● зворотність – особисті мотиви повинні бути такими, щоб

людина, яка їх реалізує, могла бажати використання цих

мотивів іншими людьми ("А що якби я був на його

місці?", "А що якби з тобою повелися так само?").

На відміну від утилітаризму, кантовський підхід зосеред_

жений на внутрішніх мотивах дій. Брехати не можна тому, що

якщо ця дія стане загальноприйнятою, то зв'язки між людьми

спотворяться, люди втратять довіру одне до одного і

суспільство розпадеться. Можна, звичайно, заперечувати вис_

новки Канта на тій підставі, що неправда дуже поширена, а

суспільства проте не розпадаються. Але варто подумати про

перспективу розвитку таких відносин. Адже однією з основ_

них проблем в етиці бізнесу є те, що люди занадто легко

вигадують неймовірні обґрунтування дозволу для них чогось

того, що не дозволеного іншим.

Значення теорії Канта для етики важко переоцінити. Він да_

леко просунув наше розуміння закону моральності, тому що

пов'язав процес ухвалення етичного рішення з універсалізацією

правила, будуючи етику на загальній для всіх людей раціональ_

ності. Декларація цінності автономії стала значним внеском у

розвиток демократії і концепції прав людини. До слабкості те_

орії Канта, принаймні щодо застосування її в практиці

підприємництва, можна віднести те, що вона недієздатна в ситу_

аціях встановлення різних моральних вимог, що вступають у

конфлікт. Приклад останнього – проблема соціальної

відповідальності бізнесу перед суспільством. Як співвіднести

корпоративні цінності і норми універсальної (повсякденної)

етики? Дискусії на цю тему в світі бізнесу не вщухають.