Трансперсональний підхід до людини Станіслава Грофа

Емпіричне підтвердження трансперсонального підходу до розуміння людини дали 30-річні дослідження Станіслава Грофа. Він довів, що у сфері свідомості людини немає чітких меж і обмежень, тим не менш корисно виділити чотири області психіки, що лежать за межами нашого звичайного досвіду свідомості:

1. сенсорний бар'єр;
2. індивідуальне несвідоме;
3. рівень народження і смерті (перинатальні матриці);
4. трансперсональна область.

На думку С. Грофа, трансперсональна явища виявляють зв'язок людини з космосом - взаємовідношення, в даний час незбагненне. Можна припустити з цього приводу, що десь в ході перинатального розвитку відбувається дивний кількісно-якісний стрибок. Коли глибоке дослідження індивідуального несвідомого стає емпіричним подорожжю по всьому Всесвіті, коли свідомість людини виступає за звичайні межі і долає обмеження часу і простору.

Ці переживання ясно вказують, що якимось незбагненним чином поки кожен з нас має інформацію про весь Всесвіт, про все існуючому, кожен має потенційний емпіричний доступ до всіх її частин і в певному сенсі є одночасно всієї космічної мережею і нескінченно малою її частиною, окремої і незначною біологічної сутністю.

Люди, що переживають трансперсональна прояви свідомості, починають здогадуватися, що свідомість не є продуктом центральної нервової системи і що воно як таке притаманне не тільки людям, а є першорядною характеристикою існування, яку неможливо звести до чогось ще або звідкись ще витягти. Людська психіка по суті розмірна всього Всесвіту і всьому існуючому.

Хоча це здається абсурдним і неможливим з точки зору класичної логіки, але людині властива дивна подвійність: в деяких випадках людей можна з успіхом описати як окремі матеріальні об'єкти, як біологічні машини, тобто прирівняти людини до його тіла і функцій організму. Але в інших випадках людина може функціонувати як безмежне поле свідомості, яка долає обмеження простору, часу і лінійної причинності. Для того, щоб описати людину всебічно, ми повинні визнати парадоксальний факт, що людина одночасно і матеріальний об'єкт, і велике поле свідомості. Люди можуть усвідомлювати себе самих за допомогою двох різних модусів досвіду. Перший з них можна назвати хілотропіческім свідомістю: він передбачає знання про себе як про матеріальному фізичному істоту з чіткими кордонами і обмеженим сенсорним діапазоном часу в світі матеріальних об'єктів. Інший емпіричний модус можна назвати хо-лотропіческім свідомістю: він має на увазі поле свідомості без певних кордонів, яке має необмежений доступ досвідчений до різних аспектів реальності без посередництва органів почуттів. Життєвий досвід, обмежений хілотропіческім модусом, в кінцевому рахунку позбавлений завершеності і загрожує втратою сенсу, хоча може обходитися без великих емоційних негараздів. А вибірковий і винятковий фокус на холотропіческом модусі несумісний (в той час, поки таке переживання триває) з адекватним функціонуванням у матеріальному світі.