Когнітивні теорії особистості

Слово "когнітивний" походить від латинського дієслова cognoscere - "знати". Психологи, які згуртувалися навколо цього підходу, стверджують, що людина - це не машина, сліпо і механічно реагує на внутрішні чинники або на події в зовнішньому світі, навпаки, розуму людини доступно більше: аналізувати інформацію про реальну дійсність, проводити порівняння, приймати рішення, дозволяти проблеми, що постають перед ним кожну хвилину. Швейцарський психолог Жан Піаже (1896-1980), поставивши перед собою завдання з'ясувати, яким чином людина пізнає реальний світ, вивчав закономірності розвитку мислення у дитини і прийшов до висновку, що когнітивний розвиток є результатом поступового процесу, що складається з послідовних стадій. Розвиток інтелекту дитини відбувається в результаті постійних пошуків рівноваги між тим, що дитина знає, і тим, що він прагне зрозуміти. Всі діти проходять ці стадії розвитку в одній і тій же послідовності, причому деякі проходять через всі стадії, тоді як в інших розвиток гальмується або блокується на якомусь етапі через нестачу одного або декількох необхідних чинників. Це просування вперед визначається спільним впливом дозрівання нервової системи, досвіду поводження з різними предметами і таких соціальних чинників, як мова і виховання.

Когнітивні теорії особистості виходять з розуміння людини як "розуміє, що аналізує", оскільки людина перебуває у світі інформації, яку треба зрозуміти, оцінити, використати. Вчинок людини включає три компоненти: 1) сама дія, 2) думка, 3) почуття, які відчувають при виконанні певної дії. Зовні схожі вчинки можуть бути різні, так як думки і почуття були іншими. Опинившись у реальній ситуації, людина не має можливості всебічного аналізу обставин (мало часу, брак знань), йому потрібно вирішувати, людина робить вибір і здійснює вчинок біхевіористи тут закінчують аналіз поведінки), але когнітивна та емоційна частина вчинку ще не завершена, оскільки сам вчинок є джерелом інформації, що дозволяє формулювати або змінювати думку про себе чи про інших. Психолог Зімбардо, вивчаючи форми антисоціальної поведінки, зробив висновок, що більша частина таких негативних вчинків може бути пояснена за допомогою аналізу ситуаційних і міжособистісних факторів, а не диспозиційними стійкими особистісними особливостями людини ("він завжди такий"), навпаки, навіть "хороші" люди можуть здійснювати негативні вчинки в складних обставинах і ситуаціях. Ситуації створюють потенційні сили, що сприяють актуалізації або перешкоджають реалізації намірів, планів, т ношень людини. Знаходячи або створюючи відповідний - зручний - канал ситуаційних явищ, можна домогтися кардинальної зміни поведінки людей за рахунок маніпулювання окремими приватними характеристиками ситуації, і навпаки, не знайшовши такого, можна безрезультатно витратити багато сил, організовуючи зовнішній вплив на людей. Суб'єктивна інтерпретація ситуацій є більш істинний фактор прийняття рішення, ніж "об'єктивне" значення цих ситуацій. Різні люди по-різному "бачать", інтерпретують ситуації, в яких вони діють. Існує внутрішня мінливість особистих актуалізуються в конкретних ситуаціях схем інтерпретації, що є причиною неточного передбачення людьми свого власного майбутнього поведінки.