Теорія сексуального розвитку 3. Фрейда

Особливості сексуального розвитку в дитячому віці визначають характер, особистість дорослої людини, її патології, неврози, життєві проблеми і труднощі. Фрейд сформулював теорію сексуального розвитку. На його думку, психосексуальна діяльність починається в період годування грудьми, коли рот немовляти стає ерогенною зоною - зоною задоволення (оральна фаза). З приучением до туалету основна увага переміщується спочатку на відчуття, пов'язані з дефекацією (анальна фаза), а пізніше на відчуття, пов'язані з сечовипусканням (уретральна фаза). Нарешті приблизно у віці чотирьох років ці приватні потягу об'єднуються, починає переважати інтерес до статевих органів, до пеніса (фалічна фаза). Тоді ж розвивається комплекс Едіпа (або Електри в дівчаток), суть якого полягає в переважно позитивне ставлення до батьків протилежної статі і агресивній поведінці по відношенню до батьків своєї статі. На думку Фрейда, діти розлучаються пізніше з едиповим тенденціями через страх кастрації.

Надмірне захоплення еротичної активністю або, навпаки, заважають їй конфлікти, заборони або травми можуть викликати затримку розвитку лібідо на якійсь стадії. Така затримка при нездатності вирішити едипове ситуацію стає причиною психоневрозів, сексуальних збочень та інших форм психопатології. Фрейд та його послідовники розробили детальну динамічну систему, в якій різні емоційні та психосоматичні розлади співвіднесені зі специфічними особливостями розвитку лібідо і дозрівання.

При психоаналізі (за Фрейдом) стоїть завдання: 1) відтворити з даних конкретних проявів групу сил, які викликають хворобливі патологічні симптоми, небажане неадекватна поведінка людини, 2) реконструювати минуле травматичну подію, вивільнити подавлену енергію та використовувати її для конструктивних цілей (сублімація), надати цій енергії новий напрямок (наприклад, за допомогою аналізу переносу звільнити спочатку пригнічені дитячі сексуальні устремління - перетворити їх на сексуальність дорослої людини і тим самим дати їм можливість брати участь в розвитку особистості). Мета психоаналітичної терапії, за скромними словами Фрейда, "перетворити надмірні страждання неврозу в нормальні, звичайні негаразди повсякденності".

Недоліком фрейдизму є перебільшення ролі сексуальної сфери в житті і психіці людини, людина розуміється в основному як біологічне сексуальне істота, яка знаходиться в стані безперервної таємної боротьби з суспільством, який змушує придушувати сексуальні потяги. Тому навіть його послідовники, неофройдисти, відштовхуючись від основних постулатів Фрейда про несвідомості, пішли по лінії обмеження ролі сексуальних потягів в поясненні психіки людини. Несвідоме лише наповнювалося новим змістом: місце нереалізованих сексуальних потягів зайняли прагнення до влади внаслідок почуття неповноцінності (Адлер), колективне несвідоме ("архетипи"), яке виражається в міфології, релігійної символіки, мистецтві і передане у спадщину (К. Юнг), неможливість досягти гармонії із соціальною структурою суспільства і викликаного цим почуття самотності (Е. Фромм) та інші психоаналітичні механізми відторгнення особистості від суспільства. Таким чином, людина з позиції фрейдизму - це суперечливе, спочатку порочне, мучающиеся, стражденні істота, невротичний і конфліктне. Заслуга Фрейда у тому, що він привернув увагу вчених до серйозного вивчення несвідомого в психіці, вперше виділив і став вивчати внутрішні конфлікти особистості людини.

58. Захисні механізми (за Фрейдом)

Захисне поведінка дозволяє людині захиститися від тих проблем, які поки він не може вирішити, дозволяє зняти тривогу від загрозливих подій (втрата близької людини, улюбленої іграшки, втрата любові з боку інших людей, втрата любові до себе і т.п.), дозволяє " піти від загрозливої ​​реальності ", іноді перетворити цю загрозу. На якийсь час захисний механізм необхідний, оскільки людина в даний момент не може вирішити проблему, але якщо час іде, а людина проблему не вирішує, то потім цей захисний механізм може бути перешкодою особистісного росту, поведінка людини стає важкопередбачувані, він може шкодити сам собі, він іде від реальності і від тих проблем, які йому треба вирішити, тобто самі захисні механізми часто породжують все нові і нові проблеми, причому справжню свою проблему людина ховає, підміняючи її новими "псевдопроблеми". Фрейд виділяла сім захисних механізмів:

1. придушення бажань - видалення бажань зі свідомості, так як його "не можна" задовольнити; придушення не буває остаточним, воно часто є джерелом тілесних захворювань психогенної природи (головні болі, артрити, виразка, астма, серцеві хвороби, гіпертонія і т. п.). Психічна енергія пригнічених бажань присутній в тілі людини незалежно від її свідомості, знаходить своє хворобливе тілесне вираз. Результатом придушення є демонстративне байдужість до даної сфери, реальності;
2. заперечення - вихід у фантазію, заперечення будь-які події як "неправди". "Цього не може бути" - людина виявляє яскраве байдужість до логіки, не помічає суперечностей у своїх судженнях;
3. раціоналізація - побудова прийнятних моральних, логічних обгрунтувань, аргументів для пояснення і виправдання неприйнятних форм поведінки, думок, вчинків, бажань;
4. інверсія - підміна дії, думки, почуттів, що відповідають справжньому бажанням, діаметрально протилежними поведінкою, думками, почуттями (наприклад, дитина спочатку хоче отримати любов до себе матері, але, не отримуючи цієї любові, починає відчувати прямо протилежне бажання дошкулити, розсердити мати, викликати сварку і ненависть матері до себе);
5. проекція - приписування іншій людині своїх власних якостей, думок, почуттів, тобто "Віддалення загрози від себе". Коли щось засуджується в інших, саме це не приймає людина в собі, але не може визнати це, не хоче зрозуміти, що ці ж якості притаманні і йому. Наприклад, людина стверджує, що "деякі євреї - обманщики", хоча фактично це може означати: "Я деколи обманюю";
6. ізоляція - відділення загрозливою частини ситуації від решти психічної сфери, що може призводити до розділеності, роздвоєності особистості, до неповного "Я";
7. регресія - повернення до більш раннього, примітивного способу реагування; стійкі регресії виявляються в тому, що людина виправдовує свої вчинки з позиції мислення дитини, не визнає логіки, відстоює свою точку зору, незважаючи на правоту аргументів співрозмовника, людина не розвивається психічно, і часом повертаються дитячі звички (гризти нігті і т.п.).

Біхевіоризм

Біхевіоризм визначив вигляд американської психології XX століття. Його засновник Джон Уотсон (1878-1958) сформулював кредо біхевіоризму: "Предметом психології є поведінка". Звідси й назва - від англійського behavior - "поведінка" (біхевіоризм можна перевести як поведінкова психологія). Аналіз поведінки повинен носити строго об'єктивний характер і обмежуватися зовні спостерігаються реакціями (все, що не піддається об'єктивної реєстрації, - не підлягає вивченню, тобто думки, свідомість людини не підлягають вивченню, їх не можна виміряти, реєструвати). Все, що відбувається всередині людини, вивчити неможливо, тобто людина виступає як "чорний ящик". Об'єктивно вивчати, реєструвати можна тільки реакції, зовнішні дії людини і ті стимули, ситуації, які ці реакції зумовлюють. І завдання психології полягає в тому, щоб по реакції визначати ймовірний стимул, а по стимулу пророкувати певну реакцію.

І особистість людини, з точки зору біхевіоризму, не що інше, як сукупність поведінкових реакцій, властивих цій людині. Та чи інша поведінкова реакція виникає на певний стимул, ситуацію. Формула "стимул - реакція" (S - R) була провідною в біхевіоризмі. Закон ефекту Торндайка уточнює: зв'язок між S і R посилюється, якщо є підкріплення. Підкріплення може бути позитивним (похвала, отримання бажаного результату, матеріальна винагорода тощо) або негативним (біль, покарання, невдача, критичне зауваження і т.п.). Поведінка людини випливає найчастіше з очікування позитивного підкріплення, але іноді переважає бажання насамперед уникнути негативного підкріплення, тобто покарання, болю і пр.

Таким чином, з позиції біхевіоризму особистість - все те, чим володіє індивід, і його можливості щодо реакції (навички, свідомо регульовані інстинкти, соціалізованій емоції + здатність пластичності, щоб утворювати нові навички + здатність утримання, збереження навичок) для пристосування до середовища, тобто особистість - організована і відносно стійка система навичок. Навики складають основу щодо сталого поведінки, навички пристосовані до життєвих ситуацій, зміна ситуації веде до формування нових навичок.

Людина в концепції біхевіоризму розуміється передусім реагує, чинне, яка навчається істота, запрограмоване на ті або інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули і підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку.

У надрах самого біхевіоризму психолог Толмен (1948) піддав сумніву схему S - R як занадто спрощену і ввів між цими членами важливу змінну I - психічні процеси даного індивіда, що залежать від його спадковості, фізіологічного стану, минулого досвіду і природи стимулу SIR. У 70-ті роки біхевіоризм представив свої концепції в новому освітленні - в теорії соціального навчання. На думку Бандури (1965), одна з головних причин, які зробили нас такими, якими ми є, пов'язана з нашою схильністю наслідувати поведінку інших людей з урахуванням того, наскільки сприятливі можуть бути результати такого наслідування для нас. Таким чином, на людину впливають не тільки зовнішні умови: він також постійно повинен передбачати наслідки своєї поведінки шляхом самостійної оцінки.