Види емоційних процесів і станів

Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань приємного процес і результати практичної діяльності, спрямованої на задоволення його актуальних потреб. Оскільки все те, що робить людина, у кінцевому рахунку служить меті задоволення його різноманітних потреб, остільки будь-які прояви активності людини супроводжуються емоційними переживаннями.

Емоції, стверджував Ч. Дарвін, виникнули в процесі еволюції як засіб, за допомогою якого живі істоти встановлюють значимість тих чи інших умов для задоволення актуальних для них потреб.

Емоційні відчуття біологічно в процесі еволюції закріпилися як своєрідний спосіб підтримки життєвого процесу в його оптимальних межах і попереджають про руйнуючий характер недостачі або надлишку яких-небудь факторів.

Найстаріша за походженням, найпростіша і найбільш поширена серед живих істот форма емоційних переживань - це задоволення, одержуване від задоволення органічних потреб, і невдоволення, пов'язане з неможливістю це зробити при загостренні відповідної потреби.

Основні емоційні стани, що відчуває людина, діляться на власне емоції, почуття й афекти. Емоції і почуття передбачають процес, спрямований на задоволення потреби, мають ідеаторний характер і знаходяться як би на початку його. Емоції і почуття виражають сенс ситуації для людини з точки зору актуальною в даний момент потреби, значення для її задоволення майбутньої дії або діяльності. Емоції можуть викликатися як реальними, так і уявними ситуаціями. Вони, як і почуття, сприймаються людиною як його власні внутрішні переживання, коммуницируются, тобто передаються іншим людям, сопереживаются.

Почуття - вищий продукт культурно-емоційного розвитку людини. Вони пов'язані з певними вхідними в сферу культури предметами, видами діяльності і людьми, що оточують людину.

Почуття виконують у житті і діяльності людини, в його спілкуванні з навколишніми людьми мотивуючу роль. Що стосується навколишнього його світу людина прагне діяти так, щоб підкріпити і підсилити свої позитивні почуття. Вони завжди пов'язані з роботою свідомості, можуть довільно регулюватися. Прояв сильного і стійкого позитивного почуття до чого-небудь або до кого-небудь називається пристрастю. Стійкі почуття помірної або слабкої сили, що діють протягом тривалого часу, іменуються настроями.

Афекти - це особливо виражені емоційні стани, супроводжувані видимими змінами в поведінці людини, що їх відчуває. Афект не передує поводженню, а як би зрушений на його кінець.

Розвиток афекту підпорядковується наступному закону: чим більш сильним є вихідний мотиваційний стимул поводження і чим більше зусиль довелося затратити на те, щоб його реалізувати; ніж раніше результат, отриманий в результаті всього цього, тим сильніше виникає афект. На відміну від емоцій і почуттів афекти протікають бурхливо, швидко, супроводжуються різко вираженими органічними змінами і руховими реакціями.

Афекти, як правило, перешкоджають нормальної організації поведінки, його розумності. Вони здатні залишати сильні і стійкі сліди в довгостроковій пам'яті. На відміну від афектів робота емоцій і почуттів пов'язана по перевазі з короткочасною і оперативною пам'яттю. Емоційна напруженість, що накопичується в результаті виникнення аффектогенних ситуацій, може накопичуватися і, якщо їй вчасно не дати виходу, призвести до сильної і бурхливої ​​емоційної розрядки, що, знімаючи виникло напругу, часто супроводжується відчуттям втоми, пригніченості, депресією.

Пристрасть - ще один вид складних, якісно своєрідних і зустрічаються тільки в працівників емоційних станів. Пристрасть являє собою сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих навколо певного виду діяльності або предмета (людини).

С. Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, її інтереси матеріального порядку і її духовні, моральні потреби. Він позначив їх відповідно як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості ставляться, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно їхніх предметів поділяються на матеріальні, інтелектуальні та естетичні. Вони виявляються в замилуванні одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю і відносинами людини до світу, соціальним подіям, моральним категоріям і цінностям.

Теорії емоцій

Вперше емоційно-виразні рухи стали предметом вивчення Ч. Дарвіна. На основі порівняльних досліджень емоційних рухів ссавців Дарвін створив біологічну концепцію емоцій, згідно з якою виразні емоційні руху розглядалися як рудимент доцільних інстинктивних дій, які зберігали в якійсь мірі свій біологічний сенс і разом з тим виступають як біологічно значущих сигналів для особин не тільки свого, а й інших видів.

Результатом глибокої теоретичної думки є біологічна теорія емоцій П. К. Анохіна. Ця теорія розглядає емоції як продукт еволюції, як пристосувальний чинник у життя тваринного світу.

Емоція виступає як своєрідний інструмент, оптимізуючий життєвий процес і тим самим сприяє збереженню як окремої особини, так і всього виду.

Неодноразове задоволення потреб, забарвлене позитивною емоцією, сприяє навчанню відповідної діяльності, а повторні невдачі в отриманні запрограмованого результату викликають гальмування неефективної діяльності і пошуки нових більш успішних способів досягнення мети.

Хоча наявність потреби представляє обов'язкова умова виникнення емоції, воно навряд чи є єдиним і достатнім. Це положення стало відправною точкою для побудови П. В. Симоновим інформаційної теорії емоцій. Згідно Симонову, емоція є відображення мозком вищих тварин і людини величини потреби та ймовірності її задоволення в даний момент.

П. В. Симоновим сформульовано правило, згідно з яким відношення між емоцією (Е), потребою (П), інформацією, прогностично необхідної для організації дій по задоволенню даної потреби (Н), і готівкової інформацією, яка може бути використана для цілеспрямованого поведінки (С), виражається формулою: Е = П (Н - С).

З даної формули випливає, що: 1) емоція не виникає, якщо потреба відсутній або задоволена, а при наявності потреби - якщо система цілком поінформована, 2) при дефіциті наявної інформації з'являється негативна емоція, що досягає максимуму у випадку повної відсутності інформації, 3) позитивна емоція виникає, коли наявна інформація перевищує інформацію, прогностично необхідну для задоволення даної потреби. Таким чином, формула емоцій відображає кількісну залежність інтенсивності емоційної реакції від сили потреби і розмірів дефіциту або приросту прагматичної інформації, необхідної для досягнення мети (задоволення потреби).

Джеймс і незалежно від нього Ланге запропонували "периферичну" теорію емоцій, згідно з якою емоція є вторинним явищем - усвідомленням приходять у мозок сигналів про зміни в м'язах, судинах і внутрішніх органах в момент реалізації поведінкового акта, викликаного емоціогенним подразником. Іншими словами, емоціогенних сигнал, діючи на мозок, включає певну поведінку, а зворотна соматосенсорна і вісцеросенсорную афферентация викликає емоцію. Суть своєї теорії Джеймс висловив парадоксом: "Ми відчуваємо печаль, тому що плачемо, ми боїмося, оскільки тремтимо".

В даному аспекті представляє інтерес концепція Арнольда, згідно з якою інтуїтивна оцінка ситуації (наприклад, погрози) викликає тенденцію діяти, що, будучи вираженим у різних тілесних змінах, переживається як емоція і може привести до дії. Якщо Джеймс говорив: "Ми боїмося, тому що ми тремтимо", то з концепції Арнольда випливає, що ми боїмося тому, що вирішили, ніби нам загрожують.

Теорія Джеймса-Ланге зіграла позитивну роль, вказавши на зв'язок трьох подій: зовнішнього подразника, поведінкового акта та емоційного переживання. Її вразливим місцем залишається зведення емоцій лише до усвідомлення відчуттів, що виникають в результаті периферичних реакцій. Відчуття виступає тут як первинне явище по відношенню до емоції, яка розглядається як її прямий похідне.

Далібор Біндра після критичного аналізу існуючих теорій емоцій прийшов до висновку, що не можна провести жорстке розмежування між емоцією і мотивацією, між відповідними типово-видовими діями. Немає доказів, що емоції викликаються тільки стимулами зовнішнього середовища, а мотивації - лише змінами внутрішнього середовища організму. Немає підстав визнавати існування будь-якого єдиного специфічного церебрального процесу в якості "емоційного процесу", постуліруемое поруч теорій. Емоція не існує ні як єдиний процес, ні як окремий клас поведінкових реакцій, і вона не може бути повністю відокремлена від інших явищ - відчуття, сприйняття, мотивації і т.п. Вона не є також "проміжної змінної", що зв'язує окремі компоненти поведінкової реакції в цілісний акт.

Біндра висуває власну концепцію "центрального мотиваційного стану" - комплексу нервових процесів, що виникає в результаті дії комбінації спонукальних стимулів певного типу. Розвиток "центрального мотиваційного стану" створює виборче увагу до певного класу спонукальних стимулів і реактивну схильність на користь певного класу типово-видових дій.