Оцінка теперішньої вартості ануїтетів

Авансового ануїтету

Оцінка теперішньої вартості ануїтетів

2) авансового ануїтету:

 

7. Доходність фінансових операцій та її оцінка з урахуванням інфляції. Доходність – відносний показник, що показує, скільки відсотків приносить 1 грн. інвестованих коштів за певний період. Видами доходу за будь-яким фінансовим активом є дохід від володіння та дохід від перепродажу фінансового активу на вторинному ринку. Види доходності: 1) доходність за період:

2) доходність у розрахунку на рік:

 

Особливості урахування інфляції Інфляція – зміна купівельної спроможності грошової одиниці.

або

 

 

де і – темп інфляції.

За кілька періодів індекс цін визначається:

Український фондовий ринок через його низьку капіталізацію, невідповідність міжнародним стандартам, нерозвиненість інфраструктурних елементів, слабку правову базу щодо захисту інтересів інвесторів має надзвичайно низький рівень інтеграції у світовий та європейський ринки капіталів. Однією з причин недостатньої ефективності вітчизняного фондового ринку, на думку фахівців, є значне розшарування кола інвесторів України. З одного боку, професіонали, а з іншого — значна кількість потенційних інвесторів майже необізнаних щодо понять фондового ринку та власних можливостей діяльності на ньому.

8. Оцінка фінансових активів Фінансові активи – кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та права вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів Фінансовий актив - це: а) грошові кошти та їх еквіваленти; б) контракт, що надає право отримати грошові кошти або інший
фінансовий актив від іншого підприємства; в) контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; г) інструмент власного капіталу іншого підприємства.

Фінансові активи включають: * грошові кошти, не обмежені для використання, та їх еквіваленти; * дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; * фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; * фінансові активи, призначені для перепродажу; * інші фінансові активи. Оцінка фінансових активів здійснюється як на первинному, так і на вторинному ринках. На первинному ринку вона полягає у встановленні такої ставки доходу за фінансовим активом, яка б відповідала ступеню його ризиковості, ринковим процентним ставкам та кредитному рейтингу емітента. На вторинному ринку — це переоцінка фінансового активу, коригування його ринкової ціни так, щоб фінансовий актив певного рівня ризику забезпечував відповідний рівень доходу. Реальна дохідність фінансових активів завжди коригується ринком. Дохідність активів, що перебувають в обігу на вторинному ринку, насамперед визначається ринковими процентними ставками та ситуацією на ринку. При цьому дохідність фінансових активів із плаваючим доходом безпосередньо коригується ставкою доходу, що змінюється відповідно до ринкових процентних ставок.

 

Активи як об’єкт фінансового менеджменту, їх економічний зміст та класифікація Активи як об'єкт фінансового менеджменту являють собою ресурси, які перебувають у розпорядженні підприємства і використання яких веде до збільшення економічних вигод у майбутньому. До активів відносять всі види майна підприємства, що належать йому на праві власності й використовуються для здійснення статутної діяльності. Класифікація активів підприємства 1) Залежно від об'єкта управління: - необоротні активи; -оборотні активи. 2) алежно від строків обслуговування діяльності підприємства: - довгострокові активи - короткострокові активи. 3) Залежно від характеру форм володіння активами - власні активи; - орендовані активи.4) Залежно від форми об'єкта інвестування: - реальні активи; -фінансові активи. 5) Залежно від ступеню ліквідності: високоліквідні активи; - середиьоліквідні активи; -важколіквідні активи; -неліквідні активи. 6. Залежно від характеру обслуговування окремих видів діяльності: -операційні активи; -інвестиційні активи. 7. Залежно від характеру фінансових джерел формування активів - валові активи; - чисті активи. Залежно від характеру фінансових джерел формування активів виділяються: валові активи - сформовані за рахунок власних і залучених коштів та чисті активи - сформовані завдяки власним джерелам Характеризуючи активи як об'єкт фінансового управління, необхідно відзначити особливості їх окремих складових. Переваги й недоліки активів Необоротні кативи Переваги: - меншим ризик інфляційного знецінення та можливе збільшення ринкових цін на нерухо­мість швидшими темпами, ніж темпи інфляції'; - меншин ризик втрати в процесі господарської діяльності; - здатність приносити стабільний прибуток за несприятливої господарської кон'юнктури у формі орендних та лізингових платежів; - можливість більш інтенсивного використання (у дві або три зміни) в періоди підйому ринкової кон’юнктури Недоліки: - можливість морального зносу за швид­кої змінюваності технологій; - низький рівень мансвровості. немож­ливість швидко змінити структуру вкла­дених коштів; - низький рівень ліквідності й неспро­можність забезпечити потік платежів при погіршенні платоспроможності Оборотні активи Переваги: - більш висока ліквідність; - знаходження частини оборотних активів у вигляді готових засобів платежу; - можливість швидкої реструктуризацій оборотних активів; - можливість підвищити темпи обігу шляхом раціонального управління Недоліки: можливе інфляційне знецінення грошових активів; додаткові витрати на утримання зайвих оборотних активів; можливі втрати у зв’язку з природ­ним убутком товарно-матеріальних цінностей; більш високий рівень фінансових ризиків

Особливості управління оборотними активами Оборотні активи підприємств являють собою складну економічну категорію, у якій переплітається безліч теоретичних і практичних питань. Серед них одним з найбільш важливих є питання організації ефективного управління оборотними активами підприємств. Управління оборотними активами підприємства спрямоване на їх формування в необхідному й достатньому обсязі при найменших витратах, а також на підвищення ефективності їхнього використання. Ця проблема особливо актуальна для підприємств, в яких більша частка коштів зосереджена в оборотних активах. Управління оборотними активами - це комплекс заходів, які спрямовані на забезпечення умов оптимізації й безперервності процесу їхнього обороту, формування достатнього їхнього обсягу, раціональної структури й ефективної організації їх використання. Основні завдання управління оборотними активами організації: 1) формування достатнього обсягу й раціональної структури оборотних активів; 2) визначення потреби організації в оборотних активах, які забезпечать її платоспроможність; 3) оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів; 4) ефективне використання оборотних активів. Склад і структуру оборотних активів доцільно розглядати в залежності від: функціональної ролі в процесі виробництва (оборотні виробничі кошти й кошти обігу); ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти; ступеня ризику вкладення капіталу. Складовою частиною процесу управління оборотними активами є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для формування ефективного портфеля короткострокових фінансових вкладень. Мета й характер управління окремими видами оборотних активів, сформованих за рахунок операційного капіталу, мають істотні відмінності Управління оборотними активами можна звести до визначення поточних фінансових потреб організації й чистого оборотного капіталу (власних оборотних коштів), до вибору й реалізації шляхів прискорення оборотності оборотних коштів, вибору шляхів задоволення поточних фінансових потреб, визначенню критеріїв прийняття фінансових рішень по управлінню оборотним

Управління оборотними виробничими запасами. Управління виробничими запасами має величезне значення як у технологічному, так і у фінансовому аспектах. Для фінансового менеджера більш важлива загальна сума коштів, відокремлених з обороту (іммобілізованих) і тих, що знаходяться в запасах протягом виробничого циклу. Без такої вимушеної іммобілізації у фінансово-господарській діяльності не обійтися, тому цілком природне бажання мінімізувати втрати, що викликаються цим процесом. Запаси сировини і матеріалів забезпечують підприємству гнучкість у політиці закупівель. Без цих запасів йому довелося б працювати, терміново закуповуючи все, що необхідно для підтримки графіка виробництва Проте при цьому можуть виникати зайві запаси сировини і матеріалів. Запаси готової продукції дають підприємству гнучкість у сфері виробництва і збуту продукції. Запаси незавершеної продукції дають гнучкість у побудові виробничого графіка і створюють можливості для більш ефективного використання виробничих ресурсів. Управління запасами охоплює питання кредитування запасів і оптимізації закупівель. 3абезпеченням короткострокових позик можуть служити дебіторська заборгованість і запаси. Для забезпечення короткострокових позик можливі три варіанти використання запасів: застава всіх запасів з правом арешту; застава з довірчим управлінням; застава із зовнішнім управлінням. Розв'язання будь-якої оптимізаційної задачі передбачає ідентифікацію цільовою критерію. У випадку із запасами таким критерієм є витрати, пов'язані з підтримкою запасів, і витрати, що укрупнення складаються з двох компонентів - на зберігання і витрати на закупівлю запасів. Очевидно, що із зростанням середнього розміру запасів збільшуються і витрати на зберігання. Тому збільшення активів підприємства, зокрема виробничих запасів, звичайно супроводжується і зростанням витрат на підтримку відповідних джерел фінансування. Для фінансового менеджера величезну роль відіграє володіння принципами аналізу ефективності вкладень у виробничі запаси.

Управління дебіторською заборгованістю. Дебіторська заборгованість -це сума вимог, що пред'являються підприємством до своїх дебіторів на певну дату.Формування ринкових відносин в Україні характеризується значним управлінням платіжного обігу, що спричиняє збільшення дебіторської заборгованості. У зв”язку з цим важливою задачею фінансового менеджменту є єфективне управління дебіторською заборгованістю, спрямованою на оптимізацію її розміру та забезпечення своєчасної інкасації боргу.
Дебіторська заборгованість поділяється на такі види: дебіторська заборгованість за товари, строк плати яких не настав; дебіторська заборгованість за товари, строк сплати яких минув; дебіторська заборгованість по векселям отриманих; дебіторська заборгованість по розрахункам з бюджетом; дебіторська заборгованість по розрахункам з персоналом та інші види дебіторської заборгованості.
Найбільш питому вагу займає дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію (більше 80% загальної суми). Тому управління дебіторською забогованістю на підприємстві пов”язано з оптимізацією дебіторської заборгованості по розрахункам за реалізовану продукцію.
Управління дебіторською заборгованістью включає такі етапи: на першому етапі здійснюється аналіз дебіторської заборгованості в минулому періоді. З цією митою розраховуються показники, які характеризують стан дебіторської заборгованості за минулий період. Такими показниками є: коефіцієнт відволікання оборотних активів У сучасній господарській практиці дебіторська заборгованість класифікується але такими видами: ■ заборгованість за товари, роботи, послуги, строк оплати яких не настав; ■ заборгованість за товари, роботи, послуги, не оплачені в строк; ■ заборгованість але векселями одержаними; ■ заборгованість але розрахунками з бюджетом; ■ заборгованість за розрахунками з персоналом; ■ інші види дебіторської заборгованості. Оптимальна сума дебіторської заборгованості повинна бути такою, щоб збільшення грошових потоків від зростання обсягів продажів дорівнювало або перевищувало збільшення витрат від зростання вкладень в рахунки до отримання.

Управління грошовими активами Грошові кошти — це окремий вид інвестицій у товарно-матеріальні цінності. Метою управління грошовими активами є забезпечення постійної платоспроможності підприємства. Об'єктами фінансового управління є грошові кошти (в касі, на банківських рахунках, у дорозі) та їх резерви у формі поточних фінансових інвестицій у грошові інструменти та цінні папери. Процес управління грошовими активами охоплює такі етапи: - оцінювання потреби в грошових активах підприємства в попередньому періоді; - оцінювання ступеня участі грошових активів в обіговому капіталі; - оптимізація середнього залишку грошових коштів; - вибір ефективних форм регулювання середнього залишку грошових активів; - забезпечення ефективного використання вільного залишку грошових коштів. - побудова ефективної системи контролю грошових активів підприємства. Щоденний фінансовий менеджмент фірми ґрунтується на оперативному управлінні грошовими потоками з урахуванням таких принципів:а) збалансованості обсягів грошових потоків;б) синхронності формування і руху грошових потоків у часі;в) зростання залишків коштів. В оперативному управлінні грошовими потоками розрізняють три види залишків коштів: 1) операційний, який створюють для забезпечення поточних виплат, пов'язаних із виробничо-господарською діяльністю підприємства; 2) страховий, зумовлений потребою підтримувати постійну платоспроможність підприємства за невідкладними зобов'язаннями; 3) інвестиційний, який використовують для здійснення ефективних короткострокових вкладень. Період, протягом якого підприємство не має готівкових ресурсів, називають фінансовим циклом, або часом обігу коштів. Операційний цикл характеризує загальний час, протягом якого фінансові ресурси законсервовано v запасах і дебіторській заборгованості.

Поняття вартості капіталу та його зміст. Вартість капіталу являє собою ціну, яку підприємство платить за його залучення із різних джерел. Вартість капіталу підприємства служить мірою прибутковості операційної діяльності. Так як вартість капіталу характеризує частину прибутку, який повинен бути сплачений за використання сформованого або залученого нового капіталу для забезпечення випуску і реалізації продукції, цей показник виступає мінімальною нормою формування операційного прибутку підприємства, нижньою межею при плануванні його розмірів. Вартість капіталу підприємства служить базовим показником формування ефективності фінансового інвестування. Так як критерій цієї ефективності встановлюється самим підприємством, то при окремих фінансових інструментах базою порівняння є показник вартості капіталу Показник вартості капіталу підприємства виступає критерієм прийняття управлінських рішень відносно використання оренди (лізингу) або придбання у власність виробничих основних засобів. Якщо вартість використання (обслуговування) фінансового лізингу перевищує вартість капіталу підприємства — застосування цього напряму формування виробничих основних засобів для підприємства невигідне. Рівень вартості капіталу підприємства є важливим показником рівня ринкової вартості підприємства. Зниження рівня вартості капіталу призводить до відповідного зростання ринкової вартості підприємства і навпаки. Показник вартості капіталу є критерієм оцінки і формування відповідного типу політики фінансування підприємством своїх активів (у першу чергу — оборотних). Виходячи з реальної вартості використовуваного капіталу та оцінки майбутньої її зміни, підприємство формує агресивний, компромісний або консервативний тип політики фінансування активів.

Оцінка вартості власного капіталу. Процес формування капіталу підприємства нерозривно пов'язаний з оцінкою його вартості. Сутність функціонування власною капіталу: - потреба постійною коригування використовуваної частини капіталу, пов'язана з необхідністю приведення його до порівнянної і фінансової еквівалентної вартості; - імовірнісна оцінка вартості знову залучуваного власного капіталу; - можливе збільшення вартості власного капіталу за рахунок перерозподілу суми виплат власникам капіталу. - збільшення вартості власного капіталу порівняно з позиковим за рахунок включення суми виплат власникам капіталу до складу оподатковуваного прибутку.; - більш високий рівень ризику інвесторів при залученні власного капіталу, що збільшує його вартість на розмір премії за ризик, тому що претензії власників основної частини цього капіталу при банкрутстві підприємства підлягають задоволенню в останню чергу;- відсутність зворотного грошового потоку з основної суми коштів при залученні підприємством додаткового власного капіталу; - зростання безпеки підприємства, забезпечення необхідного рівня платоспроможності і фінансової стійкості за рахунок залучення власного капіталу в господарську діяльність. Залежно від обсягу, джерела і виду використовуваної інформації вирізняють декілька моделей визначення вартості власного капіталу. 1. Модель оцінки доходності фінансових активів. 2. Модель дисконтованого грошового потоку. 3. Цінова модель ринку капіталу. Для того, щоб визначити складові вартості власного капіталу, необхідно сконструювати модель - побудувати теорію. А це потребує спрощень, що дозволять абстрагуватися від усієї складності ситуації і розглядати тільки найбільш важливі її елементи. Для цього формулюються певні припущення про об'єкт дослідження, при цьому обґрунтованість цих припущень не має особливого значення, тому що важливість моделі полягає в тому, щоб допомогти в розумінні і передбаченні модельованого процесу.

Оцінка вартості залученого капіталу. У процесі своєї фінансово-господарської діяльності підприємство використовує як власні, так і залучені кошти. Значна частина залучених коштів отримана підприємством на визначений строк і за користування нею необхідно сплачувати плату у вигляді процента. За користуванням як залученими, так і власними фінансовими ресурсами підприємство має сплачувати власникам та кредиторам певну плату. Загальну суму коштів, яку підприємство сплачує за користування визначеним обсягом фінансових ресурсів, називають вартістю капіталу. Як правило, вартість капіталу виражають у процентах до загального обсягу залучених ресурсів. З економічного погляду вартість капіталу відображає суму, яку необхідно сплатити за залучення одиниці капіталу з даного джерела. Вартість капіталу визначає рівень витрат підприємства щодо залучення власного або позикового капіталу, а з другого — визначає рівень доходу кредиторів, які надали позики підприємству, чи акціонерів, які вклали кошти в акції цього підприємства1. Величина, яка визначає рівень доходу інвестора — власника облігацій або акцій підприємства, одночасно визначає і вартість відповідного типу капіталу (власного чи позикового). Для того, щоб визначити загальну вартість капіталу, необхідно спочатку оцінити величину кожного його компонента. Тому механізм визначення вартості акціонерного та позикового капіталу має багато спільного з механізмом оцінки акцій та облігацій, розглянутим вище.

Середньозважена та гранична вартість капіталу. Активи підприємства, які використовуються у його фінансово-господарській діяльності, фінансуються за рахунок власного та позикового капіталу, кожен з яких має свою вартість. Середня вартість власних та позикових ресурсів суттєво впливає на рівень прибутковості підприємства, на те, як підприємство буде зростати за рахунок власного прибутку. Дійсно, чим вища вартість позикового капіталу, тим більшими будуть процентні виплати за позикою, тим меншим буде прибуток підприємства до оподаткування за інших однакових умов (постійному рівні матеріальних витрат, витрат на збут, оплату праці тощо), тим нижчим буде рівень рентабельності підприємства. Акціонерний капітал не впливає на рентабельність підприємства, однак висока його вартість і високий рівень дивідендних виплат призводять до зниження темпів економічного зростання підприємства за рахунок нерозподіленого серед акціонерів прибутку. Середню вартість власних та позикових ресурсів підприємства називають середньозваженою вартістю капіталу (WACC — Weighted Average Cost of Capital). Середньозважена вартість капіталу (СЗВК) визначає середньозважену ціну кожної грошової одиниці капіталу, а також середньозважену ціну кожної нової грошової одиниці приросту капіталу в разі, коли капітал підприємства збільшується Середньозважену вартість капіталу можна розраховувати як на основі балансової, так і на основі ринкової оцінок складових капіталу. У першому випадку обсяг акціонерного капіталу буде визначатись сумарною номінальною вартістю акцій, а обсяг позикового — загальною сумою отриманих позик. При розрахунку СЗВК на основі ринкових оцінок акціонерний капітал визначатиметься сумарною ринковою вартістю акцій, а позиковий — сумарною ринковою вартістю облігацій (якщо позиковий капітал сформовано за рахунок емісії облігацій). Гранична вартість капіталу (Marginal Cost of Capital, MCC) — це мінімальна вартість, за якою підприємство може залучити нову грошову одиницю. При зростанні підприємства, реалізації великих інвестиційних проектів можливості фінансування за рахунок власного капіталу досить обмежені порівняно з борговим. Зростання частки боргового капіталу пов'язане зі зростанням фінансових ризиків, що приводить до зростання вартості нових запозичень, що, у свою чергу, збільшує загальну вартість капіталу підприємства. Стабільне значення СЗВК спостерігається при стабільному співвідношенні власних та залучених ресурсів. Точки розриву на графіку ГВК мають місце, коли суттєве зростання за рахунок нерозподіленого прибутку не можливе і необхідно здійснювати фінансування за рахунок боргового капіталу. В цілому ціна акціонерного і боргового капіталу зростають при значному збільшенні обсягу ресурсів підприємства. У цілому, для аналізу ефективності реалізованих інвестиційних проектів використовують середньозважену вартість капіталу, розраховану на основі існуючих джерел фінансування. її використовують також при орієнтовному розрахунку витрат на залучення нових коштів для фінансування нових проектів. Для більш точної оцінки майбутніх витрат при плануванні капіталовкладень використовують граничну вартість капіталу, яка відображає граничні витрати підприємства на залучення нових джерел фінансування.

Оптимізація структури капіталу