Види циклічних коливань і методи їхнього регулювання

У самому загальному вигляді циклічність необхідно розглядати як відхилення економіки від стану рівноваги, за умов якого відбуваються певні зміни у механізмі суспільного відтворення. Ці відхилення від стабільних темпів розвитку отримали в економічній науці назву макроекономічної нестабільності. Зрозуміло, що види відхилень, як і форми прояву нестабільності, різноманітні. Саме тому вчені постійно роблять спроби якимось-чином їх класифікувати, тобто у відповідності з визначеними критеріями виділити види циклічних коливань.

Важливим критерієм класифікації економічних циклів є їхня довготривалість. Узагальнення практики економічного розвитку ринкових країн за тривалий проміжок часу (останні двісті років) дозволяє перш за все виділити цикли ділової активності тривалістю 7-11 років. Їх в економічній літературі, оскільки економіка зазнає і більш коротких (малих) і більш тривалих (довгих) коливань, називають середніми циклами. Вони особливо рельєфно виражені в структурі економіки, здійснюють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів і тому їх називають базисними циклами (саме проти них по суті йшла мова у попередньому питанні, коли розглядалась структура циклу і були надані характеристики кожної з фаз циклу).

Вперше економічна криза надвиробництва, яка стала відправною точкою першого середнього циклу, відбулася в Англії в 1825 році. А потім циклічний, хвилеподібний розвиток став характерним для усіх ринкових країн (за період від першої кризи спостерігалося більше двадцяти таких коливань). Вчені ретельно досліджують середні цикли. За думкою багатьох із них, базисні цикли пов’язані зі змінами попиту на капітальні блага (засоби праці). Коливання інвестицій, які обумовлені необхідністю поновлення капітальних благ (або, як писав К.Маркс, основного капіталу) є матеріальною основою періодичності середніх циклів. Методами регулювання таких відхилень економіки від макроекономічної стабільності є методи державного централізованого регулювання.

Антициклічне регулювання економіки являє собою комплекс дій держави, які націлені на зменшення амплітуди циклічних коливань. Воно включає в себе два види економічної політики: 1) політику стримання (її використовують тоді, коли в економіці відбувається підйом і з’являється загроза надвиробництва товарів та послуг, інфляційного зростання цін), основні заходи якої повинні привести до обмеження сукупного попиту, та 2) політику експансії. Останню, навпаки, застосовують тоді, коли в економіці спостерігаються кризові явища і необхідно збільшити сукупний попит. Основними заходами політики експансії є зниження облікової ставки, купівля державних паперів на відкритому ринку, зниження норми обов’язкових банківських резервів, додаткові витрати держбюджету, зменшення податкових ставок, прискорення виконання інвестиційних програм, підвищення заробітної плати тощо.

Що стосується малих та довгих циклів, то їхня сутність також ґрунтовно досліджується вченими і вже досить добре охарактеризована ними. Короткі (малі) коливання тривають 3-4 роки. Їхнє існування пов’язане з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою цих циклів, як вважають вчені, є процес поновлення споживчих властивостей товару, його “життєвий цикл”. Методами регулювання таких циклів є маркетинг і стратегічне планування, які здійснюються окремими суб’єктами ринкового господарства. Періодичність великих циклів (їх ще називають “довгими хвилями” Н.Кондратьєва) складає 40-60 років. Матеріальною основою такої циклічності вчені вважають зміну базових технологій і поколінь машин, тобто стрибки у галузі технічного прогресу. Ці цикли, на відміну від середніх, існування яких обумовлено строком служби засобів праці, охоплюють вже увесь технологічний спосіб виробництва. Протягом одного технологічного способу може змінитися декілька поколінь техніки. І тільки тоді, коли в межах цього технологічного способу виробництва вичерпаються можливості удосконалення техніки, приходить час нового технологічного способу виробництва, початку нової “довгої хвилі”. Починається вона в найбільш передових у технологічному відношенні країнах, а потім поступово поширюється на інші країни, тобто інтернаціоналізується. Методами регулювання великих хвиль є розвиток міжнародного співробітництва і кооперації праці.

46 Зайнятість та безробіття Зайнятісь - це діяльність людей, яка приносить дохід в грошовій, чи іншій формі.Безробіття – це вимушена незайнятість, що виникає внаслідок постійного порушення рівноваги між попитом та пропозицією на ринку праці.

Термін «безробіття» вперше було застосовано в 1911 р. в Британській енциклопедії.

В економічній теорії існують різноманітні підходи до пояснення необхідності та можливості існування безробіття. Серед них марксистська теорія, неокласична школа, кейнсіанська теорія, інституціональна соціологічна школа.

В останні роки найбільш популярні концепції «природного», «нормального», «соціально-припустимого» рівня безробіття, які досліджують взаємозв’язок між безробіттям, інфляцією, грошовим обігом, рівноважною ціною праці, співвідношенням між попитом та пропозицією праці.

Сучасними формами безробіття є:

фрикційне – що пов’язане з професійними, віковими, регіональними переміщеннями робітників. Це особи найманої праці, що покинули попереднє місце роботи, знаходяться в процесі переходу до нового місця роботи. Характерна риса – добровільність та невелика тривалість;

структурне – є результатом змін в технології, техніці та структурі виробництва, структурі споживчого попиту, що характеризується невідповідністю структури робочих місць та професійної структури робітників. Цей вид безробіття має довгостроковий характер, потребує додаткових витрат на перекваліфікацію, зміну місця проживання;

циклічне – пояснюється циклічним характером відтворювального процесу в ринковій економіці. Вона зростає в період кризи та зменшується в період підйому економіки. Особливо зростає безробіття в період переходу до нових технологічних способів виробництва на основі революційних зрушень в техніці, технології та організації виробництва;

1) існує ще регіональна, сезонна, молодіжна, прихована та інші типи.

Соціально-економічними наслідками безробіття є наступні:

- відбувається знецінення, недовикористання людського потенціалу;

- погіршується якість життя безробітних та членів їх сімей;

- посилюється тиск на розмір заробітної плати зайнятих з боку конкуруючих на ринку праці;

- збільшуються витрати суспільства та індивіда на відновлення або зміну професійного статусу та рівня продуктивності праці;

- психічні та психологічні проблеми у осіб, що довго не мають роботи.

Серед факторів, що впливають на динаміку безробіття, основними є демографічні, техніко-економічні, економічні та організаційно-економічні.

Будь-яка держава переймається проблемою безробіття, включаючи її до своєї соціальної політики. До заходів, що допомагають вменшити негативний вплив безробіття на соціально-економічне життя держави можна віднести: вдосконалення трудового законодавства; посилення впливу профспілок в рішенні питань щодо зайнятості; виплату матеріальної допомоги безробітним; надання їм можливості перекваліфікуватись на іншу спеціальність; регулювання професійної структури кадрів; сприяння само зайнятості населення в малому бізнесі тощо.