Товар і його властивості . Альтернативні теорії варто

Ключовою категорією товарного виробництва є товар. У самому загальному вигляді, абстрагуючись від деяких нюансів у підходах різних економістів, можна дати таке його визначення: товар – продукт праці, що здатний задовольняти певні потреби людини і призначений для обміну.

Товар має дві властивості: споживну вартість та вартість. Споживна вартість – це здатність товару задовольняти певні людські потреби (чи особисті – у їжі, одязі, побутовій техніці, чи виробничі – верстатах, обладнанні тощо). При цьому треба розуміти, що потреби людини задовольняє будь-який продукт праці, і той, який не набуває товарної форми. Проте, коли йде характеристика споживної вартості товару, то тут вже обов’язково необхідно зробити наголос на таких специфічних рисах: по-перше, за умов товарних відносин споживна вартість призначається для задоволення потреб інших людей, суспільства, тобто стає суспільною споживною вартістю; по-друге, вона несе в собі відносини обміну, тобто товари завжди обмінюються у певному співвідношенні, пропорції (наприклад, один пиріжок дорівнює одному яблуку, або 50 копійкам). Цього, зрозуміло, не буде у межах натурального виробництва, коли продукт праці виробляється для задоволення потреб виробників і поступає у споживання безпосередньо, обходячи сферу обміну. Кількісні пропорції, які утворюються в результаті обміну товарів, називають міновою вартістю, вона є формою, зовнішнім проявом другої властивості товару – вартості

В теоретичному плані розробка цього аспекту проблеми є досить складною, а тому він викликав серйозні дискусії і обумовив появу багатьох теорій вартості.

Вперше питання, що визначає кількісні пропорції, у яких один товар обмінюється на інший, поставив Аристотель. У подальшому були запропоновані різні теоретичні відповіді. До найбільш вагомих та розповсюджених теорій вартості необхідно віднести трудову теорію вартості, теорію витрат виробництва, теорію трьох факторів виробництва та теорію граничної корисності. Розглянемо їх.

Трудова теорія вартості розроблялася на протязі XVIII та ХІХ ст. ЇЇ основи були закладені представниками класичної школи політекономії, які визначали вартість працею, яка витрачена на виробництво товару. Свого подальшого розвитку цей підхід отримав у працях К.Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці і на базі цього конкретизував основні положення класиків Теорія витрат виробництва представлена в працях Дж.Мілля, Дж.Мак‑Куллоха, Р.Торренса та ін., які зводили вартість до витрат виробництва (витрат на засоби виробництва та оплату праці), тобто вважали, що вартість створюється не лише живою (як це стверджував К.Маркс), а й минулою, уречевленою працею. Виходячи з цього, вони ціни на товари визначали цінами на елементи витрат.

Теорія трьох факторів виробництва почала розроблятися французькими економістами першої половини ХІХ ст. Ж.Б.Сеєм та Ф.Бастіа. За їх думкою, вартість є результатом витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу і землі. Кожний з факторів створює відповідну частину вартості: праця – заробітну плату, капітал – відсоток, а земля – ренту.

Теорія граничної корисності найбільш докладно була представлена в працях вчених австрійської школи: У.Джевонса, К.Менгера, Ф.Візера, Е.Бем‑Баверка, Л.Вальтраса та ін. Прибічники цієї концепції визначають вартість (цінність), виходячи з суб’єктивних оцінок покупців, міри корисності результату. Суб’єктивна оцінка, як вони вважали, залежить від двох факторів: від запасу даного блага (рідкості) та від ступеню насиченості потреби у ньому