Класифікація внутрішніх джерел фінансової стабілізації.

Мобілізацію внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямовано передовсім на поліпшення (або відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямами:

1. Реструктуризація активів.

2. Зменшення (заморожування) витрат.

3. Збільшення виручки від реалізації.

Першу групу санаційних заходів пов'язано зі зміною структури та складу активної сторони балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами у складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

§ мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, яку не відображено в його балансі. Величина прихованих резервів у активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їхньою реальною (вищою) вартістю. Мобілізація прихованих резервів здійснюється:

– через реалізацію окремих об'єктів основних та оборотних засобів, які безпосередньо не пов'язані з процесом виробництва та реалізації продукції (будівлі та споруди невиробничого призначення, корпоративні права інших підприємств, боргові цінні папери, нематеріальні активи, наднормативні запаси сировини й матеріалів тощо);

– у результаті індексації балансової вартості майнових об'єктів, які неможливо реалізувати без порушення нормального виробничого циклу (такий метод реструктуризації активів не пов'язаний із реальним поліпшенням платоспроможності, однак безпосередньо впливає на підвищення кредитоспроможності підприємства). У разі індексації основних фондів змінюється структура пасивів (збільшується стаття "Статутний капітал” чи "Додатковий капітал”);

§ використання зворотного лізингу (господарська операція, яка передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним отриманням таких основних фондів в оперативний або фінансовий лізинг);

§ лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію обладнання (а отже, здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру), коли бракує необхідних інвестиційних ресурсів;

§ здача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

§ оптимізація структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва тощо);

§ продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;

§ використання давальницької сировини, тобто – спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, за якого сировина та матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. Переробка давальницької сировини розглядається як послуга, що за неї підприємство отримує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні грошові кошти;

§ рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення тощо). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств і зокрема на їхню платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Це є суттєвим резервом відновлення платоспроможності підприємств, що опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент мусить використати всі наявні можливості для погашення заборгованості.

До основних форм рефінансування дебіторської заборгованості належать:

§ Факторинг (продаж дебіторської заборгованості на користь факторингової компанії чи банку). На підставі договору про проведення розрахункових операцій через факторинг банк, наприклад, може придбати в підприємства-продавця право вимоги за поставлені товари та надані послуги, строки сплати за які минули (прострочена дебіторська заборгованість), або за поточними розрахунками. Підприємства поступаються правом на одержання грошей згідно з платіжними документами на поставлену продукцію в обмін на негайне одержання основної суми дебіторської заборгованості (за вирахуванням комісійної винагороди факторинговій фірмі, розмір якої залежить від ризиковості операції, чинної відсоткової ставки та строків настання платежу).

§ Облік або дисконт векселів. Зміст цієї операції полягає в тім, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його оплачує пред'явнику, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку погашення. Економічною суттю операції дисконтування є дострокова реалізація векселя його держателем банку і переведення комерційного кредиту в банківський. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто оплачує вексель за мінусом знижки. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримає на цей вексель у строк платежу, також називається дисконтом.

§ Форфейтинг – кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, які акцептовано імпортером. Продавцем вимог за форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов'язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість з метою зменшення кредитного ризику та поліпшення ліквідності (платоспроможності). Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і є також однією із форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

15. методи збільшення вхідних грошових потоків

Грошовий потік являє собою сукупність розподілених у часі надходжень і виплат грошових коштів, що генеруються господарською діяльністю підприємства.Першим способом збільшення вхідних грошових потоків є збільшення виручки від реалізації. Розмір виручки від реалізації залежить від двох основних факторів:обсягу реалізованої продукції; ціни одиниці такої продукції.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову політику підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям так і помірним збільшенням цін; як застосуванням масової реклами, так і її припиненням.

Загалом до основних санаційних заходів у сфері збуту слід віднести такі:

· перевірка порядку ціноутворення;

· здійснення акцій зі спеціального розпродажу;

· підвищення якості обслуговування клієнтів;

· підвищення якості сервісних послуг;

· застосування гнучкої системи преміювання для продавців;

· запровадження гнучкої системи знижок;

· удосконалення шляхів збуту;

· здійснення рекламних акцій;

· використання системи знижок за прискорену оплату продукції.

. Ще один спосіб збільшення вхідних грошових потоків є реструктуризація активів. В рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

- мобілізація прихованих резервів. Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, що ніяк не відбита в його балансі. Розмір прихованих резервів на активному боці балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об’єктів підприємства та їх реальною вартістю.

- з дача в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі.

- оптимізація структури розміщення оборотного капіталу. При цьому відбувається зменшення частки низьколіквідних оборотних засобів, запасів сировини та матеріалів, незавершеного виробництва.

- продаж окремих низькорентабельних структурних підрозділів(філій) та об’єктів основних фондів. За рахунок цієї операції підприємство може отримати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності.

- рефінансування дебіторської заборгованості – це форма реструктуризації активів, що полягає в переведенні дебіторської заборгованості в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо.

16.методи зменшення вихідних грошових потоків.

Одним із головних напрямків підвищення платоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємств, що перебувають у фінансовій кризі, є зменшення вихідних грошових потоків. Вихідні грошові потоки підприємства можна зменшити за допомогою зниження собівартості продукції або згортання інвестицій та зменшення витрат, які не належить до собівартості продукції.

2.1 Зниження собівартості продукції. Зниження рівня витрат спрямований на

ощадливе використання всіх наявних ресурсів. Розрізняють основні групи чинників, що впливають на собівартість продукції. Це - зміна:

· обсягів виробництва;

· структури (номенклатури та асортименту) продукції;

· технічного рівня виробництва;

· організації виробництва та умов праці.

Зміна цих факторів допомагає знизити собівартість продукції, а вилучені кошти використати на проведення санаційних заходів..

2.2. У рамках заходів щодо зменшення вихідних грошових потоків слід також переглянути інші витрати підприємства, які не відносяться на рахунок собівартості продукції, а здійснюються за рахунок прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства після здійснення платежів у бюджет, та чистого прибутку. До таких витрат належать:

· штрафи за порушення господарських договорів із суб’єктами господарювання;

· відсотки за прострочені банківські позички;

· за невиконання квоти зі створення робочих місць для інвалідів;

· збитки у вигляді безнадійної заборгованості у разі, якщо кредитор не звернувся з позовом до арбітражного суду щодо стягнення такої заборгованості, та інші витрати.

Зменшення вказаних витрат є суттєвим резервом покращення платоспроможності підприємства.

17.активізація маркетингової політики як метод збільшення виручки від реалізації.

Щоб збільшити обсяги реалізації, слід максимально активізувати збутову (маркетингову) політику підприємства. Тип санаційних заходів у цій сфері залежить від конкретного підприємства та обраної ним стратегії маркетингу.

Усі заходи щодо збільшення виручки мають базуватися на системі короткострокових прогнозів обсягів збуту з урахуванням динаміки цін та відповідних їм обсягів реалізації. Головним інструментом маркетингу є ціноутворення. Рішення про зміни цін слід приймати на підставі поглибленого аналізу наслідків цих змін.

Основні санаційні заходи у сфері збуту:

o аналіз ринків та шляхів збуту готової продукції;

o перевірка порядку ціноутворення;

o підвищення якості обслуговування клієнтів та підвищення ефективності роботи з громадськістю;

o аналіз сервісних послуг;

o застосування гнучкої системи преміювання для продавців (реалізаторів);

o запровадження гнучкої системи знижок та використання системи знижок за прискорену оплату продукції.

o здійснення рекламних акцій та акцій зі спеціального розпродажу, тощо.

18.Реструктуризація активів неплатоспроможного підприємства.

Реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Реструктуризація активів передбачає здійснення певної сукупності операцій з окремими видами активів підприємства, а саме:

продаж основних засобів підприємства та невстановленого обладнання (далі - позаоборотні матеріальні активи);

продаж або вихід з інвестиційних фінансових проектів (далі -позаоборотні фінансові активи);

продаж наднормативних товарних запасів (далі - матеріальні оборотні активи);

інкасація та рефінансування дебіторської заборгованості (далі -активи у розрахунках);

19. методи рефінансування дебіторської заборгованості.

для трансформування дебіторської заборгованості в грошові кошти можуть застосовувати наступні форми рефінансування:

факторинг;·

облік векселів, виданих покупцям продукції;·

форфейтинг.·

Факторинг (в перекладі з англійського — посередництво) — це різновид торгово- комісійних операцій, що поєднується з кредитуванням оборотного капіталу клієнта, і пов’язана з інкасуванням його дебіторської заборгованості (неоплаченими рахівницями-фактурами клієнта в процесі реалізації ним товарів і послуг). Інакше кажучи, в основі факторингової (факторської) операції лежить купівля банком рахунків-фактур постачальника на відвантажену продукцію (надану послугу) і передача банку права вимоги платежу з покупця продукції (послуги) [8]. Основна цінність факторингу полягає в його комплексності.

Форфейтинг ― це придбання у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі, на безповоротній основі

. Форфейтинг полягає у трансформації комерційного кредиту в банківський кредит.

Запровадження комерційного кредиту на основі вексельного обігу розширює можливості платоспроможності покупця, так як відстрочка платежу одним або декількома продавцями дозволяє платнику маневрувати фінансовими активами, а обіг векселів викликає появу в господарському обороті додаткових платіжних засобів.

20.Санації балансу.

санація балансу полягає в покритті відображених у ньому збитків і створенні необхідного резервного капіталу за рахунок одержання санаційного прибутку. Основна мета даної операції – приведення у відповідність розміру статутного капіталу підприємства з чистими активами, що йому відповідають. Санація балансу базується на мобілізації схованих резервів і одержанні санаційного прибутку.

Санаційний прибуток – це прибуток, який виникає:

1) у результаті викупу акціонерним товариством акцій власної емісії за курсом нижче номінальної вартості цих прав (дизажіо) у зв'язку з безкоштовною передачею їх до анулювання чи зниження номінальної вартості;

2) у випадку списання (цілком чи частково) заборгованості кредиторами.

Найважливішим принципом поліпшення показників балансу є те, що викуп акцій з їх подальшим анулюванням доцільний тільки за курсом нижче номінальної вартості акцій. У протилежному разі санаційний прибуток (емісійний дохід), який може бути спрямовано на покриття балансових збитків, не виникає, а, отже, зменшувати статутний капітал немає сенсу. Санаційний прибуток у цьому випадку дорівнює різниці номінальної вартості корпоративного права і ціною (фактичною собівартістю) його викупу емітентом і витратами, пов'язаними з процедурою викупу прав і зменшення статутного капіталу

СП = На – Фа – Зс,

де СП – санаційний прибуток;

На – номінальна вартість акцій;

Фа – ціна викупу акцій (фактична собівартість);

Зс – витрати, пов'язані з процедурою викупу прав і зменшення статутного капіталу.

Санація балансу є першою фазою двоступінчастої санації. Вона пов’язана зі зміною розмірів та структури першого розділу балансу підприємства — його власного капіталу.

21. санація із залученням коштів власників підприєсмтва.

Найбільш заінтересованими в санації неспроможного підприємства особами є його власники (акціонери, пайовики тощо). Вони, як правило, несуть значний тягар фінансування санаційних заходів. Фінансування санації власниками може здійснюватися:

а) збільшенням (зменшенням) статутного фонду;

б) наданням позик;

в) наданням цільових внесків на безповоротній основі.

Санація збільшенням статутного фонду. Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:

мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;

збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб’єкта господарювання та його фінансової стійкості;

поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов’язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;

акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей.

22.фінансова участь персоналу в санації підприємства.

Основною причиною фінансової участі персоналу підприємства в санації є надія зберегти робочі місця.

Форми фінансування санації персоналом підприємства:

а) відстрочення або відмова від винагороди за виробничі результати;

б) надання працівниками позик;

в) купівля працівниками акцій свого підприємства.

У зарубіжній практиці досить поширеним є так званий Management-Buyout (МВО), який полягає в купівлі всього підприємства або значного пакета його корпоративних прав менеджментом фірми. Одним із різновидів МВО є АВО - коли значну частку корпоративних прав викуповує персонал.

В Україні діє порядок, згідно якого керівництво підприємств, що приватизуються, має право додатково викупити за грошові кошти за номінальною вартістю пакет акцій акціонерних товариств, створених у процесі акціонування державних підприємств. Розмір пакета акцій, який може бути запропонований Фондом державного майна керівництву підприємства, не повинен перевищувати 5% статутного фонду.

23.Участь кредиторів у фінансовому оздоровленню боржника.

умовою участі кредиторів у фінансовому

оздоровленні боржника є оцінювання його санаційної спроможності. Поданий

боржником план фінансового оздоровлення оцінює сам кредитор, а також

незалежні експерти. Безперечно, на активну участь кредиторів у

фінансовому оздоровленні можна очікувати лише тоді, коли внаслідок

санації та збереження підприємства-боржника вони повніше задовольнять

свої вимоги, ніж у разі його ліквідації.

Фінансова участь кредиторів у санації боржників може набирати таких

форм:

реструктуризація наявної заборгованості;

зменшення або списання заборгованості;

надання санаційних кредитів.

Форма участі кредиторів у санації істотно залежить від характеру їхніх

фінансових та господарських стосунків із боржником. Відповідно

розрізняють такі групи кредиторів:

банки та інші фінансово-кредитні установи (за наданими позиками);

постачальники предметів та засобів праці (за поставлену сировину,

матеріали, комплектуючі, обладнання, устаткування тощо);

споживачі готової продукції (за авансами одержаної);

працівники підприємства (заборгованість з оплати праці), «державні

органи (заборгованість щодо розрахунків із бюджетом та за позабюджетними

платежами).

Участь кожної з цих груп у санації залежить від законодавчих обмежень

щодо надання санаційних кредитів чи реструктуризації заборгованості, а

також від мотивацій кредиторів.

24.Реструктуризація заборгованості підприємства.

Реструктуризація заборгованості (боргів) - це комплекс організаційно-економічних заходів, спрямованих на зміну якісних та кількісних параметрів наявної заборгованості підприємства.
Об'єктом реструктуризації заборгованості підприємства можуть виступати виплати з погашення основного боргу, виплати відсотків з обслуговування кредитів і позик, виплати пені та інших штрафних санкцій за порушення контрактних зобов'язань, інші істотні умови за борговими зобов'язаннями, що призводить до зменшення (погашення) поточних вимог кредиторів.
Метою здійснення цієї роботи є:

зниження терміновості зовнішніх зобов'язань та зняття жорсткості часових обмежень антикризового процесу;

заспокоєння кредиторів для запобігання порушенню справи про банкрутство кредиторами, термін виконання яких минув, та процесуальні строки доарбітражного врегулювання закінчуються;

обмеження темпів або обсягів зростання заборгованості.

Реструктуризація боргу може передбачати зміну усіх істотних умов наданої позики, а саме:
терміну виконання зобов'язань стосовно виплати відсотків та повернення основної суми (пролонгація боргу);

норми (ставки) та виду (простий, складний) позикового відсотка за користування позикою;

форми погашення позики (заміна грошової форми платежу на матеріальну або у вигляді цінних паперів);

форми забезпечення повернення позики (що дає змогу використовувати вивільнені об'єкти застави для отримання нових позик);

порядку нарахування та розміру штрафних санкцій за порушення умов договору тощо.

25. Зміст та необхідність державної санаційної підтримки підприємства.

Особливе місце в процесі санації займають міри фінансово-еко­номічного характеру, що відбивають фінансові відносини, які вини­кають у процесі мобілізації і використання фінансових джерел сана­ції. Якщо мобілізованих з децентралізованих джерел фінансових ре­сурсів не вистачило для успішного проведення санації або реструк­туризації, то у визначених випадках може бути прийняте рішення про державну фінансову підтримку.

Відповідно до Закону України «Про підприємства в Україні» у випадку збиткової діяльності підприємств держава (якщо вона ви­знає їх продукцію суспільно необхідною) може надавати їм дотації, інші пільги. За прийняття рішень виконавча влада повинна виходи­ти з принципу фінансової підтримки насамперед життєздатних ви­робничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя, здатні ефективно використову­вати засоби і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяг виробництва. Було розроблено критерії добору підприємств для надання цільової комплексної державної підтримки. Серед них потрібно відзначити такі:

> впровадження нових, більш ефективних ресурсозберігаючих і екологічно безпечних технологій;

> експорт (приріст експорту) конкурентноздатної продукції;

> заміна імпорту продукції, сировини, матеріалів, запчастин і т. д.;

> рішення проблеми енергозабезпечення народного господарства України;

> рішення проблеми енергозбереження (ресурсозбереження);

> збереження науково-технічного потенціалу (досліджень і роз­робок, що мають пріоритетне значення для України).

Надання підтримки орієнтоване, у першу чергу, на підприєм­ства, здатні її використовувати з максимальною віддачею і забезпе­чити збільшення виробництва продукції, що позитивно впливає на дохідну частину бюджету.

Централізована санаційна підтримка може проводитися:

> шляхом прямого бюджетного фінансування;

> непрямими формами державного впливу.

Пряме бюджетне фінансування може здійснюватися на поворот­них (бюджетні позички) і безповоротних засадах (субсидії, дотації,, повний або частковий викуп державою акцій підприємств, що знаходяться на грані банкрутства).

До основних форм прямого державного фінансування підприємств належать: бюджетні позики, субсидії, придбання державою корпоративних прав підприємств (внески до статутного фонду).

Найпоширенішими формами непрямої державної фінансової підтримки санації підприємств є: податкові пільги, реструктуризація податкової заборгованості, надання державних гарантій (поручительств), дозвіл на порушення антимонопольного законодавства.

26. державні органи з питань санації та банкрутства підприємства

Законом України «Про відновлення платоспроможності бор­жника або визнання його банкрутом» визначаються повноважен­ня так званого державного органу з питань банкрутства. До осно­вних функцій цього органу віднесено такі:

-сприяння створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом;

-добір кандидатур арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді котрих частка державної власності перевищує 25% і щодо яких порушено справу про банкрутство;

-організація системи підготовки арбітражних керуючих (роз­порядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

-забезпечення реалізації процедури банкрутства щодо відсут­нього боржника;

-ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких по­рушено справу про банкрутство, установлення та затвердження форми подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких по­рушено справу про банкрутство;

-організація проведення експертизи фінансового становища державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%, під час підготовки справи про банкрутство до розгляду або у процесі її розгляду ар­бітражним судом у разі призначення судом експертизи та надан­ня відповідного доручення;

-підготовка висновків про наявність ознак прихованого, фік­тивного банкрутства або доведення до банкрутства щодо держа­вних підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких част­ка державної власності перевищує 25%.