Поява людини та її розвиток в процесі антропогенезу

Походження людини – чи не найбільша таємниця нашого світу. Не дивно, що довгий час, аж до 19 ст., людину, як і саму Землю та все живе на ній розглядали як творіння Бога. Наукове осмиселння цієї проблеми пов’язане з ім’ям визначного аннглійського вченого Ч. Дарвіна (1809-1882). Порівнюючи викопні залишки тварин та рослин, він довів, що життя на Землі не завжди було таким, як тепер. Воно розвивалося від простих форм о складних (основна праця Дарвіна – «Походження видів шляхом природного добору», 1859 р.). Його теорія називається еволюційною. І хоча, сам Дарвін, будучи людиною глибоко релігійною, не зробив висновку про походження людини з тваринного світу, його теоря підводила до цього, що невдовзі було зроблено (К. Фогт, Т. Гекслі, Е. Геккель). Сьогодні вчені дискутують, як саме проходив еволюційний процес: чи завдяки випадковостям, чи внаслідок винаходів. Але наявність еволюційного процесу як погступового ускладнення природи визнають усі. І сьгодні еволюційна теоря є провідною в осмислення антропогенезу та дає змогу бачити певні віхи цього процесу. Зауважимо, що проблема походження людини є теоретичною, тобто розв’язується логічними засобами з урахуванням різних чинників. Ззагалом вона полягає в розкритті механізму формування соціального на грунті біологіічного, у встановленні причин, які сприяли подоланнюсуто біоологічних закономірностей існування тваринного світу та виникненнню соціальних, результатом чого й стали людина і суспільство. Можна сказати, що головною рисою суспільства є культура як своєрідна система адаптації до навколишнього середовища, як система поведінки, тобто інформаційна. Від біологічної інформації соціокультурна відрізняється тим, що передається не біологічними каналами (молекули ДНК), а штучними, зокрема мовою тобто у цьому процесі головну роль грає свідомість. Але культура – видима сутність людини. Що породило її? Нині найбільш логічною відповіддю на це питання є одна: це праця як цілеспрямована дія з перетворення природи. Людина – результат праці, вона виникаєразом із працею та завдяки їй. Саме у процесі праці між людьми виникають своєрідні зв’язки – виробничі, соціально-економічні. Їх розглядають як первинні, що об’єднують людей та простистоять суто біологічним, притаманним тваринам. Ці зв’язки справляють потужний вплив на людину: роблять їїтакою як той колектив, до якого вона належить. Виступаючи грунтом соціального організму, соціально-економічні відносини детермінують свідомість та волю людей, визначають мотиви й стимули їхньої діяльності, а разом з цим- їхню поведінку, тобто все те, що в широкому розумінні і є культурою. Тому зміна соціально-економічних відносин, спричинена прогресом продуктивних сил, веде до зміни норм поведінки, соціальних цінностей, орієнтирів, бажань та мотивації діяльності. Соціальна діяльність відрізняється від природної тим, що її спрямовано на створення речей, яких у природі в готовому вигляді не існує. Тому соціальна діяльність завжди передбачає перетворення природних речей, тобто ми можемо назвати це як творчість. У свою чергу творення завжди пов’язано з метою, яка прогнозує бажаний результат, уявляє його. А це неминуче потребує наявності певних образів, тобто понять, яких не може бути без мислення та мови. Отож виробнича діяльність є можливою лише за умови існування мислення поняттями. Природним носієм творчого акту, тобто свідомості, мислення та мови, виступає людина. Залишаючись біологічною істотою, людина підкорює соціалльним мотивам біологічні інстинкти – статевий, харчовий та інстинкт самозбереження, тобто живе за певними правилами, які диктує їй колектив. Цим вона відрізняєтьлся від варини, життя, якої повністю залежить від біологічних інстинктів. Виникнення суспільства – це насмперед поява колективу індивідів, об’єданих соціально- економічними зв’язками. Це нове об’єднання виникло не відразу: воно формувалося разом із людиною та на її грунті. Це відбито у зміні морфоструктури істот, що передували власне людині, та в наслідках цього процесу – прямій ході, розвитку руки та мозку, а разом із цим мислення і мови. Тому лоргічно розглядати антропо- і соціогенез як єдине ціле, в сукпностіс антропо- і соціогенних чинників. Такий підхід дає змогурозмежувати три головних моменти давньої історії Землі й суспільства та відтак виділити три періоди: період складання передумов виникнення людини; період формування людини й суспільства (антропосоціогенез); період появи людинита суспільства у завершеному вигляді. Кожний з періодів характеризується системою певних чинників, що й визначають їхню сутність: перший - появою та еволюцією істотнайвищого рівня розвитку тваринного сівту, де панують біологічні закономірносі існування; други- появою та розвитком істот перехідного типу, що за морфологічними особливостями і за способом життя поєднують риси світу твариин та світу людей, а значить їхні життя та розвиток зумовлюються дією як біологічних так і соціальних закономірностей; третій – появою та існуванням людини і суспільства, де провідне місце в житті та еволюції посіли соціальні чинники. Наголосимо що період антропогенезу є перехідною епохою від тварини до людини, від біологічної форми існування до біосоціальної (суспільства). Ця перехідність виявляється, по-перше, в еволюції людини як біологічної істоти. Відмінності між архантропами, палеоантропами, та неоантропами оцінюються як відмінності видів, а процес трансформації архантропа в палеоантропа, а останнього в неоантропа – як процес перетворення одного біологічного виду в інший. З появою неоантропа(людини сучасного фізичного типу) розвиток людини як біологчного виду майже завершується. По- друге, перехідність названого періоду визначається одночасною дією і біологічних і соціальних закономірностей; наслідком антропогенезу є поступове усунення дії біологічних чинників та заміна їх дією соціальних. Виникнення людського суспільства - це передусім формування суспільних відносин. Реконструкція цьго процесу здійснюється за даними різних наук, із-поміж яких провідне місце належить антропології, що аналізує зміни морфоструктури (фізичної будови) пралюдей та давніх людей та наслідки цього процесу, а також археології, котра вивчає матеріальні залишки життєдіяльності людей та істот що їм пепредували. Передумови виникнення людини. Їх було закладено самою природою приблизно на межі третинного та четвертинного періодів, позначеній не лише зміною клімату (похолоданням). Припуускають, що саме за цьогочасу на Землі проходили інтенсвні тектонічні процеси, що призвели до підняття великих платформ у Південній та Східній Африці та гір у Євразії. Уту утворився гористий ландшафшт, який перетинали долини річок і який чергувався з відкритими просторами. Цей прооцес супроводжувався зростанням радіаційного фону, котрий, як твердять деякі вчені відіграв неабияку роль у процесі антропогенезу. На значній території Земної кулі панував теплий та спекотний клімат. Тоді жили істоти, яких ми називаємо нашими попередниками – людиноподібні мавапи, що з’явилися ще за третинного періоду та досьогодні мешкають у тропічній смузі Африки та Азії. Природа наділила їх особливою будовою скелету, що передбачаєможливість прямоходіння й активого користування верхніми кінцівками, а також специфічною фізіологічною оргінізацією. Таким чином, природною передумовою виникнення людини була поява людиноподібних мавп, шляхи розвитку яких визначалися змінами в природному середовищі на рубежі третинного та четвертинного періодів. Але але виникнення людини не обмежується біологічною еволюцією, дюдина передусім соціальна істота.

Серед викопних залишків людиноподібних мавп звенено увагу на приматів високого рівня морфологічного розвитку, що мешкали в Африці та на Євразійському континенті. Це так звані дріопітеки, які значну частину часу проводили на деревах. Про інших людиноподібних мавп я докладніше розповім в наступному підрозділі.