Розділ 1 реалії як засіб створення національного колориту в художньому тексті

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙУНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КАФЕДРА АНГЛІЙСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

Серебрякова Юлія Сергіївна

(група 2332-2А)

КУРСОВА РОБОТА

РЕАЛІЇ В РОМАНІ ЕДВАРДА РЕЗЕРФОРДА «ЛОНДОН»: ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

Напрям підготовки: 6.020303 – Філологія

Професійне спрямування:

Мова та література (англійська)

Науковий керівник –

К.філол.н., доц. Шама І.М.

Нормоконтролер ___________________________________________________________

(посада) (підпис і дата) (П.І.П.)

Запоріжжя – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1 РЕАЛІЇ ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КОЛОРИТУ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ…………………………………....6

1.1. Визначення реалії. Реалії та суміжні поняття……………………………6

1.2. Критерії виокремлення реалій в художньому тексті…………………...11

1.3. Функції реалій в художньому тексті…………………………………….15

1.4. Типологія реалій з огляду на специфіку художнього тексту………….19

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕАЛІЙ В ТВОРІ ЕДВАРДА РЕЗЕРФОРДА «ЛОНДОН» …………………………………......22

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….28

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………30

ВСТУП

Актуальність проблеми. На сучасному етапі розвитку перекладознавства важливим питанням стає поняття «реалія», її референція, особливості функціонування у творах та способи перекладу реалій з однієї мови на іншу. Проблему ускладнює те, що не існує спільної думки вчених щодо поняття реалії та того, що можна відносити до цього поняття. Тому перед вченими постає питання у виробленні класифікації, під яку можна розподілити ці мовні одиниці, що і стає ще однією проблемою дослідження цього поняття, бо єдиної класифікації реалій не існує.

Багато дослідників у своїх працях зверталися до проблеми референції реалії (Р.П. Зорівчак, І.С. Алєксєєва, Л.С. Бархударов, В.Н. Коміссаров, А.Д. Швейцер, В.С. Виноградов, В.М. Россельс, Л.В. Мосієнко), з визначення якої можна було б виокремити критерії реалії. Не збігаються думки вчених і у зарахуванні до реалій певних мовних одиниць. К.А. Шахова та А.Г. Баканов зараховують до реалій поняття «топонімів» та «антропонімів». Порівняння реалії та діалектизмів досліджують І. Верхатський, С. Влахов, С. Флорін. В. С. Виноградов зараховує до реалій усі власні назви, коли С. Влахов та С. Флорін наполягають на тому, що лише власні назви, які мають власну семантику, можуть належати до реалій. Отже, серед вчених досі існують прогалини в означенні реалій та приналежності мовних одиниць до них.

Досліджуючи критерії виокремлення реалій у художньому тексті, ми звернулися до праць таких дослідників як М.П. Кочерган, С.І. Дорошенко, П.С. Дудик, М.А. Джасім, В.В. Віноградов тощо. Питання етносу та етнокультури були досліджені на основі праць С.В. Лурье, М.О. Шаваєвої, Ф.С. Ефендиєва. С.М. Маліновская зазначає, що найважливішим шляхом передачі культурної інформації є мова. Р.П. Зорівчак та Г.Д Томахін погоджуються один з одним, досліджуючи питання бінарного зіставлення, у межах якого надається можливість виокремити реалії з-поміж інших мовних одиниць.

Питання художнього тексту також є спірним. Перед дослідниками постає питання визначення художнього тексту, так, наприклад, «лінгвістика тексту» визначає текст як задовге речення, з чим не погодилися багато лінгвістів. Свої визначення подають М.М. Михайлов, Н.С. Валгіна, Ю.М. Лотман. Функціональну теорію тексту Р. Якобсона доповнюють такі вчені як М.М. Михайлов, В.В. Виноградов, Н.С. Валгіна, Ю.М. Лотман, Є.В. Надєждіна, М.М. Бахтін, М.Ю. Шульженко. На основі функцій художнього тексту ми намагаємось виокремити функції, які допомагає виконувати реалія у художньому тексті.

Типологія реалій різноманітна, багато дослідників подають свої класифікації реалій (І.С Алєксєєва, Р.П. Зорівчак, А.А. Реформатський, О.С. Філімонова, С. Влахов, С. Флорін). Деякі класифікації охоплюють лише одну сторону розвитку реалії, групуючи їх за одним із принципів; інші класифікації досліджують реалію з різних сторін, намагаючись максимально урахувати її особливості.

Сучасна література не підлягала настільки детальному аналізу, як, наприклад, більш ранні зразки літературної творчості. Тому не дослідженим питанням залишається функціонування реалій у літературних творах сучасних авторів. Ден Браун - сучасний відомий письменник, романи якого захопили весь світ. Жанр його роману «Ангели і демони» вимагає існування реалій у ньому, тому важливим питанням постає особливості їхнього функціонування у творчості письменника.

Об’єкт дослідження: реалія, її функції та класифікація.

Предмет дослідження: особливості функціонування реалій в романі Дена Брауна «Ангели і демони»

Мета дослідження полягає в аналізі особливостей функціонування реалій у художньому тексті.

Завдання:

· З’ясувати сучасний стан досліджуваної проблеми, проаналізувати теоретичну літературу;

· На основі досліджень обрати поняття, яким ми будемо керуватися у ході дослідження, виокремити функції реалій у художньому тексті, опираючись на його функції, та обрати найбільш повну класифікацію, щоб за нею розподіляти реалії по групам.

· Визначити особливості функціонування реалій у творі Дена Брауна «Ангели і демони», їхні співвідношення один до одного.

Методи дослідження:

· Описовий метод: вивчення функціонування мови на основі опису і аналізу елементів мови;

· Порівняльний метод: пізнання подібностей і відмінностей мовленнєвих структур;

· Структурний метод: пізнання явища як цілісної функціонуючої структури, елементи і частини якої пов’язані;

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що: 1) були узагальнені та проаналізовані критерії виокремлення реалій у художньому тексті; 2) оброблені функції художнього тексту та на їхній базі були виділені функції, які може виконувати реалія; 3) оброблено класифікації реалій науковців та проаналізовано доцільність їхнього використання при аналізі реалій; 4) спроба дослідити особливості функціонування реалій у творчості Дена Брауна.

Практичне значення роботи. Здобуті результати можуть бути використані в практичній роботі перекладачів, вчителів, у процесі підготовки студентів філологічних факультетів таких напрямів як «Українська мова і література», «Англійська мова і література», «Культурологія», «Теорія перекладу та міжмовної комунікації» тощо.

РОЗДІЛ 1 РЕАЛІЇ ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО КОЛОРИТУ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

1.1. Визначення реалії. Реалії та суміжні поняття.

Одним з найефективніших шляхів для вдосконалення художнього тексту та поглиблення знань читача є використання так званих слів-реалій, які створюють атмосферу та певний настрій у тексті, тобто при вмілому використанні прикрашають та оздоблюють мову автора.

Р.П. Зорівчак вважає, що реалія як явище на даний момент ще недостатньо вивчене: немає певних чітких критеріїв класифікації реалій, так само як і однозначної думки щодо приналежності деяких слів до реалій і їхнього функціонування у художньому тексті. Виникнення реалій зумовлено суспільною необхідністю, вони відображають у собі національний колорит та самобутність народу.

П.М. Донець стверджує, що реалії знаходяться у межах «перетину мов та культур», що ще раз говорить про багатогранність цього явища [31, c. 29].

Багато вчених ставили своєю метою вивчення реалій і наводили різні визначення цього поняття, серед яких існують як схожі думки, так і протилежно різні.

Термін «реалія» походить від пізньолатинського прикметника realis, який перетворився в іменник однини. Це слово набуло чинності лише у ХIХ-ХХ століттях, воно позначало матеріальні предмети і характерні національні звичаї. Попередником «реалії» був «побутовий термін», який можна зустріти у праці І. Кашкіна «Містер Піквік та інші». А «реалія» у перекладознавчих працях з’явилася лише у 40-х роках ХХ століття. Про реалії як про явища, що передають колорит, якусь національну самобутність, заговорили вже у 50-х роках. Кожна реалія характеризується визначеною формою, лексичними, фонетичними та морфологічними особливостями.

Уперше реалію як термін використав А.В. Федоров у своїй науковій праці «Про художній переклад» (1941) на позначення специфічного для певного народу об’єкту. Для нього це явище знаходиться поза мовою, це явище матеріального світу, а не слово, що його позначає.

І. С. Алєксєєва називає реалії екзотизмами і вказує, що реалії – це лексеми, які вживаються на позначення народного побуту та притаманні певному народу, країні чи місцевості [1, c. 181].

Тієї ж думки дотримується і Л.С. Бархударов, який відносить реалії до розряду безеквівалентної лексики, тобто тієї, яка на даному етапі розвитку не має еквівалентів для перекладу. До переліку реалій він відносить предмети національної духовної та матеріальної культури: народні страви, танці, назви певних обрядів, приклади усної народної творчості, назви громадських організацій тощо [4, с. 8]. В.Н. Коміссаров у своїй «Теорії перекладу» також зазначає, що реалії разом із неологізмами та іншими специфічними поняттями належать до безеквівалентної лексики, яка потребує створення оказіоналізмів при перекладі [13, c. 148]. Тієї ж думки дотримується А.Д. Швейцер, наполягаючи, що реалії не мають еквівалентів у інших мовах. А.К. Голандам також підтримує думку вище зазначених вчених [29, с. 1]. Він стерджує, що реалії неодмінно позначають слова «чужої» культури, які мають історичне, місцеве, національне, побутове забарвлення та не мають еквівалентів в інших мовах та культурах [29, c. 2]. Тобто лише ті слова, які мають національно-культурний фон, певні додаткові відомості та асоціації, пов’язані з національною історією та культурою, можуть називатися реаліями. До реалій дослідник зараховує слова та словосполучення, які позначають факти та явища у природі, національній історії та культурі; власні назви (топоніми, антропоніми); назви загальновідомих літературних, музичних, драматичних творів [29, c. 6].

Дослідниця Н.О. Іванова стверджує, що термін «реалія» зазвичай вживається на позначення усіх слів, маркованих у національному плані [34, c. 52].

Л.М. Соболєв відмітив, що реалії – це «слова з національного побуту, яких немає в інших мовах, тому що немає цих речей та явищ в інших країнах» [35, c. 283].

В.С. Виноградов наполягає на тому, що реалії належать до фонової інформації, яка являє собою специфічні факти історії, державного устрою, предмети матеріальної культури минулого и сьогодення, етнографічні та фольклорні поняття. Він уточнює, що під реаліями розуміють не лише факти, явища й предмети, а й назви, слова та словосполучення. Дослідник зазначає, що фразеологія певною мірою пов’язана з поняттям про реалії, тому що фразеологізми теж висвітлюють фонову інформацію [8, c. 29].

О.С. Ахманова у своєму «Словнику лінгвістичних термінів» називає реаліями предмети національної матеріальної культури [30, 381].

В.М. Россельс дає таке визначення реаліям: «Реалія – предмет, поняття, явище, характерне для історії, культури, побуту, звичаїв того чи іншого народу, країни, яке не зустрічається у інших народів; реалія – також слово, яке позначає такий предмет,поняття, явище, і також словосполучення (зазвичай – фразеологізм, приказка, проповідка, примовка), яке містить у собі такі слова» [19, c. 156].

Л.В. Мосієнко зазначає, що у літературі на позначення реалій можна зустріти такі поняття як «екзотична лексика», «безеквівалентна лексика»; близькими чи тотожніми реаліям є такі поняття як «варваризми», «локалізми», «етнографізми», «етнолексеми», «етнокультурна лексика», «країнознавча лексика» тощо [19, c. 156]. О.І. Шумагер також використовує таке поняття як «етнореалії» [12, c. 53], а у працях Ж. Вандрієса зустрічаються такі терміни як «cultural words» та «cultural terms»[12, c. 57].

Найвичерпнішим визначенням поняття «реалія», є визначення, що запропонувала Р.П. Зорівчак, зазначивши у своїй праці «Реалія і переклад» недосконалості у визначеннях інших вчених та намагаючись повною мірою відобразити сутність явища реалії у одному понятті. Вона зазначила, що реалію можна виявити лише під час зіставлення мов або культур. Г.Д. Томахін доречі підкреслює, що реалію можна виявити лише під час співставлення мов, також він зазначає, що реалії несуть в собі місцевий та часовий колорит [22, c. 5]. Р.П. Зорівчак зазначила, що поза цим зіставленням реалія не може існувати. Вона визначила реалію так: «Реалії – це моно- і полілексемні одиниці, основне лексичне значення яких вміщає (в плані бінарного зіставлення) традиційно закріплений за ними комплекс етнокультурної інформації, чужої для об’єктивної дійсності мови-спримача» [12, c. 58].

Реалія має багато суміжних понять, особливо дивлячись на те, що вчені досі ще не мають спільної думки щодо визначення реалії та розмежування між тим, що можна називати реаліями, а що до них не належить.

Р.П. Зорівчак зазначає необхідність відчувати діалектичний зв’язок між реаліями та інтернаціоналізмами. Реалії охоплюють значно менший ареал, ніж інтернаціоналізми. Останні являють собою ширше поняття. Це слова, які завдяки високій частоті вжитку, внаслідок міжнародного спілкування та з допомогою засобів масової інформації, набули багатомовного або всемовного поширення [12, c.62].

Перекладознавець В. Крупнов не відчуває принципової різниці між поняттями «реалія» та «безеквівалентна лексика», хоча остання має набагато ширше семантичне поле, ніж «реалія» [12, c. 65].

К.А. Шахова та А.Г. Баканов зараховують до реалій поняття «топонімів» та «антропонімів». Різниця між ними полягає в тому, що при перекладі реалій застосовують такі методи як калькування, описовий перифраз, комбінований переклад, а географічні назви, імена та прізвища (за деякими винятками) можна більш-менш вдало транскрибувати (транслітерувати) [12, c. 66].

З погляду семантики реалії часто певною мірою збігаються з діалектизмами. Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, але принциповою відмінністю є те, що географічна інформація реалій зв’язана з позначуваним предметом певного географічного ареалу, в той час як діалектизми несуть в собі інформацію на позначення загальновідомих предметів. З огляду на схожість цих понять, І. Верхратський вживає термін «діалектна реалія» [12, c. 67]. С. Влахов та С. Флорін уточнюють, що з лінгвістичної точки зору, усю іномовну лексику, й реалії в тому числі, слід віднести до «варваризмів» [9, c. 16].

Певну близькість реалії мають і з термінами. Інколи термін збігається з реалією, тобто існують "терміни-реалії». Як і просто реалії, вони можуть набувати переносного значення. Дослідник А.Д. Швейцер стверджує, що реалії мають найбільше спільних ознак саме з термінами. Іноді спостерігається перехід реалій у терміни та навпаки. Існує також окрема категорія одиниць, які можна вважати одночасно і термінами, і реаліями, а щоб розмежувати ці поняття необхідно спиратися виключно на контекст [27, c. 66].

Деякі реалії мають ознаки власних назв, інші знаходяться на межі між цими двома поняттями. Як зазначають С. Влахов та С. Флорін у своїй праці «Непереводимое в переводе»: «Від типових власних імен деякі реалії відрізняються з точки зору змісту лише наявністю власного значення (семантики) і за цією ознакою їх можна було б порівняти з так званими «словомовними» або «значущими» власними іменами.» [9, c. 12]. У цій праці зазначається те, що не всі реалії – власні назви, але бувають і такі, які можуть належати до них. У той же час дослідник В.С. Виноградов наполягає на тому, що всі власні назви належать до категорії реалій через те, що кожна власна назва містить у собі інформацію про національну приналежність означуваного об’єкта. Голандам стверджує, що деякі власні назви в різних умовах можуть бути як реаліями, так і власними назвами. Дослідник також наполягає, що звертання, які є носіями національного колориту в межах мови оригіналу, становлять особливу групу реалій [29, c. 3].

Таким чином можна стверджувати, що найповніше визначення «реалії» як поняття надала дослідниця Р.П. Зорівчак. Саме ним ми будемо керуватися у практичній частині роботи. Також можна зробити висновок, що реалія має багато суміжних понять, з якими можна її сплутати. Реалії повсякчас використовуються в художніх текстах. Вони надають авторському тексту певної оригінальності, підкреслюють обізнаність та бажання автора передати своєму читачу атмосферу та колорит тієї місцевості й культури, про яку йдеться мова у художньому творі.

1.2 Критерії виокремлення реалій в художньому тексті

Дослідивши визначення Р.П. Зорівчак, ми визначили, що реалія має бути моно- і полілексемною одиницею, лексичне значення якої вміщає у собі інформацію про етнос, етнокультуру, і яку можливо виявити лише під час бінарного зіставлення мов, і яка не існує в об’єктивній дійснісності мови-сприймача.

Кожна реалія являє собою лексему. М.П. Кочерган зазначає, що поняття «слово» та «лексема» прийнято розрізняти: слово – це конкретна одиниця, в той час коли «лексема – слово-тип, абстрактна одиниця мови, інваріант, у якому абстрагуються від його форм». Таким чином, лексема – це слово у всіх його формах та значеннях [14, c. 187]. С.І. Дорошенко та П.С. Дудик зазначають, що під лексемою слід розуміти найменшу словесну одиницю, здатну виражати самостійний зміст та самостійно функціонувати. У понятті «лексема» не враховуються її форми та можливості граматичних змін [11, c.120]. До монолексемних одиниць належать слова, які складаються з одного слова відмічає М.А. Джасім, також він зазначає, що полілексемними одиницями є словосполучення, які, переважно, складаються з двух компонентів. [10, c. 9]. Це дає змогу перекладачу мати уяву про форму та кількість компонентів реалій, а не шукати абстрактних одиниць у художньому тексті.

Лексичне значення реалії має вміщати у собі інформацію про етнос та етнокультурну. До поняття лексичного значення звертаються багато вчених. Наприклад, М.П. Кочерган дає таке визначення: «Лексичне значення – історично закріплена в свідомості людей співвіднесеність слова з певним явищем дійсності». Також він зазначає, що лексичне значення – продукт мисленнєвої діяльності людини, воно пов’язане з порівнянням, класифікацією та узагальненням [14, c. 188]. С.І. Дорошенко і П.С. Дудик погоджуються з визначенням М.П. Кочергана, додаючи, що оскільки не всі слова співвідносні з елементами оточення, означає, що не всі з них мають лексичне значення. До них належать службові слова, які поєднують слова і речення та вказують на відношення між словами. Слова, які мають лексичне значення, називаються повнозначними. Ті слова, які не мають лексичного значення, називаються неповнозначними, або службовими [11, c. 121]. В.В. Віноградов вказує, що значення слова визначається не лише його відповідністю поняттю, яке воно позначає, а й залежить від граматичної категорії, властивостей тієї чи іншої частини мови, контекстів його вжитку та від семантичного співвідношення зі словами-синонімами. Він вказує: «Внаслідок складності смислової структури слова, внаслідок розмаїття його відношень та живих взаємодій з іншими лексичними ланками мовної системи буває досить важко відокремити та передати всі значення і відтінки слова навіть у даний період розвитку мови…» [6, c. 6]. Даний критерій дає змогу дослідникам зрозуміти, що реалія, на відміну від неповнозначних слів, має лексичне значення, яке пов’язане певною мірою з мисленнєвою діяльністю людини.

Реалії відрізняються від інших повнозначних слів тим, що вміщають у собі дані про етнос та етнокультуру. Вони тісно пов’язані з культурою окремого народу, тобто реалії представляють своєрідні атрибутивні особливості культури певного народу [33, c. 162]. Дослідник С.В. Лурье визначає поняття етносу як: «Етнос – це соціальна спільність, якій властиві специфічні моделі, які обумовлюють характер активності людини у світі, і яка функціонує у відповідності до особливих закономірностей, спрямованих на підтримку унікального для кожного суспільства на протязі довготривалого часу, включаючи періоди крупних соціокультурних змін» [24, c. 10]. М.О. Шаваєва та Ф.С. Ефендиєв виокремлюють критерії за якими людей об’єднують у етноси: походження від спільного предка, спільність історичної долі, спільні традиції, культура, особливості побуту, спільність території та мови. Етнокультура являє собою систему набутих та видозмінених від покоління до покоління значущих символів, ідей, цінностей, вірувань, традицій, норм та правил поведінки, завдяки яким люди організовують свою життєдіяльність. Етнокультура виступає як «резервуар духовних та матеріальних ресурсів, нагромаджувач і зберігач усього цінного та позитивного, що досягнуто людьми» [24, c. 102]. А.Б. Афанасьєва визначає етнокультурну як сукупність традиційних цінностей, відносин та особливостей поведінки, втілених у матеріальній та духовній частинах життя епосу, які склалися у минулому, розвивалися у соціодинаміці та постійно збагачували культуру в різних формах життєдіяльності людей [3, c. 80]. Сутність культури полягає у специфічному способі організації і розвитку людської діяльності, представленої в продуктах матеріальної і духовної праці, у системі норм та установ, у духовних цінностях, у сукупності відношення людей до природи, між собою та до самих себе [37, c. 197]. Передача етнокультурної інформації відбувається різноманітними способами через артефакти матеріальної і духовної культури за допомогою вербального та невербального спілкування, зазначає С.М. Маліновская. Головним шляхом передачі є мова, яка має функції збереження етносу. Вона – головний засіб інтеграції та збереження культури етносу [17, c. 60]. Спираючись на поняття «етносу» та «етнокультури» перекладач може виокремити слова-реалії з тексту.

Як було зазначено, реалії можна виявляти під час бінарного зіставлення – це порівняння понять у межах двох паралельно розвинених мов. Р.П. Зорівчак зазначає, що поняття реалія з’являється лише при зіставленні мов і культур. Поза цим зіставленням реалія не може існувати. Такої ж думки дотримується Г.Д. Томахін. Це дає змогу перекладачу відчувати різницю між реаліями та простими словами під час зіставлення мов. Також це дає змогу зрозуміти, що у площині двох мов певне слово може бути реалією, але у площині вже інших двох мов те ж саме слово може не являти собою це поняття.

Реалія не існує в об’єктивній реальності мови-сприймача. П.В. Кикель у своєму словнику філософських термінів зазначає, що об’єктивною реальністю можна назвати все те, що оточує людину, існує незалежно від її обізнаності (природа, зоряне небо, моря, дороги і т.д.). Визначення С.Х. Асадулліної подібно до терміну П.В. Кикеля. Вона стверджує, що об’єктивна реальність – це весь оточуючий світ, існуючий незалежно від людської свідомості та первинний по відношенню до неї [2, c. 285]. Поняття «об’єктивної реальності» допомагає під час бінарного зіставлення виявити приналежність слова до реалії, шляхом присутності чи відсутності даного слова у одній із мов.

Отже, реалія має бути абстрактною словесною одиницею, яка може бути представлена як словом, так і словосполученням, яке має за собою певне історично закріплене значення, що містить у собі певну інформацію властиву даному етносу. Виявляється вона лише шляхом порівняння двох мов та культур і характеризується тим, що не існує у оточуючому світі мови-сприймача.

1.3 Функції реалій в художньому тексті

Для того, щоб розглянути функції реалій у художньому тексті, спочатку треба розглянути поняття художнього тексту та його функцій.

М.М. Михайлов зазначає, що існує декілька підходів до розгляду сутності художнього тексту: історико-соціологічний, культурно-психологічний, формалізм, семіотичний, лінгвістичний підходи.

Представники історико-соціологічного напрямку (В.Г. Белінський, Н.Г. Чернишевський, Д.І. Пісарєв) намагалися виявити як соціальне та культурне життя епохи відображалося у художньому тексті. Прихильники культурно-психологічного підходу наполягають на тому, що в літературних текстах можна побачити відображення особистості автора, його біографію, життєвий досвід, культурні традиції, які він розвиває у своїй творчості. Прихильники формалізму підкреслюють пріоритетність форми над змістом, звертаючи особливу увагу на ритм, розмір та техніку викладу. Суть семіотичного підходу полягає у вивченні змісту художнього тексту за допомогою знаків, які характеризують його як витвір мистецтва. Для семіотика художній текст – «відкрита система, яка вичається через порівняння його з однотипними текстами» [18, c. 27]. Специфіка лінгвістичного підходу полягає у тому, що текст представляє собою багаторівневу систему, у якій знаки нижчих рівнів, поєднуючись, перетворюються у знаки вищих рівнів: із фонем формуються морфеми, з морфем – лексеми [18, c. 29].

Н.С. Валгіна зазначає: «Поняття текст може бути вжитим не тільки по відношенню до цілісного літературно оформленого твору, але й до його частини, достатньо самостійної з точки зору мікротеми та мовного оформлення» [5, c. 8]

У науці, відомій під назвою «лінгвістика тексту», текст розглядається як задовге речення. Але багато лінгвістів не погодилися з таким визначенням, проголосивши текст «вищим рівнем мовленнєвої ієрархії» [18, c.30].

М.М. Михайлов зазначає, що текст – це статичне явище, у якому проявляється не лише одна якась функція, а декілька відразу, при тому функція може бути виражена більшою чи меншою мірою [18, c.34]. Між художніми і нехудожніми текстами немає чіткого бар’єру, а є лише схильність певних текстів до «предметності» або до «художності».

В основу поняття про текст слід закласти такі поняття як виразність, обмеженість, ієрархічність та структурність, зазначає Ю.М. Лотман [16, c.32].

Функціональна теорія тексту була сформульована Романом Якобсоном у 1960 році. Референційна (referential) функція актуалізує контекст [18, c.34]. Н.С. Валгіна у своїй праці згадує референційну функцію, яка відображається у посиланнях та цитатах [5, c. 109]. Реалії виконують референційну функцію, доповнюючи основну інформацію у тексті чи уточнюючи її.

Р.Якобсон відносить до функцій тексту також фатичну (phatic) функцію, яка встановлює та підтримує контакт та поетичну (poetic) функцію, яка зосереджена на повідомленні, роблячи його більш цікавим для співрозмовника [18, c.34]. В.В. Виноградов звертає увагу на важливість поетичної функції, яка спирається на комунікативну функцію [7, c.155].М.М. Михайлов виокремлює з поетичної функції такий її підвид як міфопоетична – «як виражений в образній формі світоглядний комплекс, пропагуючиий цінності та вірування, які поділяють суб’єкти визначеної культури» [18, c. 36]. Реалії виконують поетичну і, зокрема, міфопоетичну функції, тому що вони є носіями культурної інформації про нації, їхні звичаї та традиції, вірування, уклад життя, повсякденні проблеми тощо, які є нетиповими для носіїв інших культур.

Ю.М. Лотман виділяє три основні функції тексту: передача константної інформації, вироблення нових значень, функція пам’яті [15, c.308]. Реалії допомагають виконувати ці функції, тому що з допомогою них до читача надходить певна функціональна інформація (передача константної інформації), вони можуть надавати нові відтінки значень словам (вироблення нових значень) і несуть у собі потужний об’єм інформації, що зберігався протягом поколінь, чим і допомагають виконувати «функцію пам’яті».

Р. Якобсон пише, що емотивна (emotive) функція актуалізує почуття, які відчуває адресант, а конотативна (conative) – враження, яке справляє це повідомлення на адресата [18, c. 36]. Замість «емотивної функції» М.М. Михайлов пропонує вживати термін «експресивної функції» [18, c. 36]. Реалія виконує експресивну функцію, а отже допомагає справити враження на читача, змусити його співчувати, переживати. За допомогою реалій читач має змогу відчути атмосферу та близькість з тією культурою чи нацією, про яку йде мова.

Н.О. Фененко наполягає на важливості тексту, називаючи його «центральною ланкою», яка пов’язує мову та культуру. Вона зазначає, що реалії у художньому тексті виконують декілька важливих функцій:

1. Функція створення місцевого колориту [40, c. 153]. Саме через етнографічну природу реалії, їх використовують у художньому тексті з метою створення етнографічних особливостей побуту. Реалії беруть участь у процесі «архаїзації» тексту, у створенні атмосфери дії, віддаленої від сучасного читача [40, c. 154].

2. Функція відтворення історичного колориту. Темпоральна співвіднесеність – властивість реалії, що робить останню знаком своєї епохи [40, c. 157].

3. Функція естетизації побутової деталі. Ця функція проявляється у тому, що реалії, які позначають конкретні, доступні для зорового сприйняття предмети та просторові відношення входять до складу «річевого словника» - головного зображального матеріалу художнього тексту [40, c. 158].

4. Символьна функція (культурний предмет перетворюється на культурний концепт) [40, c. 161]. Реалія у такій функції може стати ключовим образом твору, його метаобразом, який об’єднує навколо себе інші лейтмотивні слова-образи [40, c. 162].

5. Асоціативна функція може бути виконана лише у разі використання реалії у назві художнього тексту [40, c. 163].

6. Функція маркера чужої культури, коли реалія виступає як репрезентант чужої дійсності [40, c. 166].

Функція, що пов’язана із роллю оповідача, називається репрезентативною [18, c. 36]. Деякі реалії повною мірою розкривають постать оповідача, його рід занять, віросповідання, наявність умінь та навичок тощо.

Н.С. Валгіна зазначає, що виразною ознакою саме художнього текста є те, що він є носієм естетичної функції [5, с. 86]. Виразною ознакою реалії та важливою її функцією, звичайно, є естетична функція, тому що реалії прикрашають художній текст, додаючи в нього авторської оригінальності та надаючи тексту особливого колориту, який властивий тій чи іншій національній групі.

Традиційними для художнього тексту є функції: відображувальна, кодифікуюча та критична, зазначає Є.В. Надєждіна. Вона підкреслює те, що М.М. Бахтін відносив до функцій також «архітектонічну», тобто функцію становлення культурної реальності [20, c. 190]. Реалії допомагають подавати читачеві інформацію, яка може відображати пояснення подій з об’єктивної дійсності суб’єкта, нації чи культури, про які йде мова, відомості про особливості традицій чи звичаїв тієї культурної дійсності.

Реалії допомагають виконувати комунікативну функцію у художньому тексті. М.Ю. Шульженко підкреслює існування комунікативної функції [26, c. 327]. Вона додає, що основним завданням художнього тексту є не абсолютне відображення дійсності, а здібність до збагачування духовного простору людини [26, с. 328].

Ю.М. Лотман зазначає, що художні тексти можуть виконувати і нехудожні функції, наприклад, у певні історичні моменти текст має нести у собі не лише естетичну функцію, а й такі, наприклад, як політичну, релігіозну функції [16, c.44]. Реалії можуть нести у собі інформацію про важливі для суспільства події, обмежені певною сферою життєдіяльності, тим самим можуть впливати на свідомість читача. Дослідниця Л.М. Бондарєва зазначає, що основним призначенням даного виду лексики є її використання як засобу створення у тексті темпорального, локального, соціального, національно-культурного та інших видів колориту [36, c. 15].

Однією з ключових функцій реалії можна назвати функцію вироблення соціокультурної компетенції. Багато вчених пропонують свої варіанти визначення терміну «соціокультурна компетенція». Так, наприклад, С.О. Медведєва зазначає, що соціокультурна компетенція – це вміння застосовувати соціолінгвістичні, соціопсихологічні, країнознавчі та міжкультурні знання для досягнення порозуміння між людьми, які є представниками різних соціумів [42, с. 2]. В.Н. Телія визначає термін «культурна компетенція» як «здатність носіїв мови омовляти та сприймати у комунікативній дійсності світ на основі мовленнєвої компетенції, пресуппозицієй для якої є володіння культурою – усвідомлене чи те, що корениться в глибинах несвідомого». Вона відмічає, що культурно-мовленнєва компетенція – це здатність носіїв мови до занурення до контексту культури [43, c. 153]. Т.В. Болдирєва зазначає, процес формування соціокультурної компетенції відбувається на основі залучення до іншомовної культури з опорою на рідну культуру, шляхом порівняння. А оволодіння саме соціолінгвістичною компетенцією допоможе оперувати безеквівалентною і фоновою лексикою, та зокрема реаліями [44, c. 101]. Таким чином, реалії виконують функцію формування соціокультурної компетенції.

Отже, реалії можуть допомагати виконувати тексту такі функції як референційну, міфопоетичну, експресивну, естетичну, функцію передачі незмінної інформації та пам’яті, функцію становлення культурної діяльності, функцію формування соціокультурної компетенції, а також іноді вона є носієм нехудожніх функцій, таких як політичної, релігіозної тощо.

1.4 Типологія реалій з огляду на специфіку художнього тексту

Роздивившись детально функції художнього тексту та функції у цьому ж тексті реалій зокрема, можна зрозуміти, що типологія реалій дуже різноманітна. Багато авторів надають свої власні класифікації цих лексичних одиниць.

І.С. Алєксєєва пропонує розподілити реалії на три великі групи:

1. Географічні реалії (терміни фізичної географії, ендеміки);

2. Етнографічні реалії (одяг та взуття, будівлі та предмети побуту, національні види діяльності, звичаї, ритуали, ігри, міфологія та культи);

3. Суспільно-політичні реалії [1, c. 181].

Як зазначає А.К. Голандам, до реалій належать:

1. Топоніми (географічні назви, які мають культурно-історичні асоціації);

2. Антропоніми (імена історичних особистостей, громадських діячів, письменників, науковців, діячів мистецтва, літературних персонажів);

3. Назви творів літератури та мистецтва, історичні факти та події;

4. Географічні терміни на позначення географічного середовища, флори та фауни [29, c. 2].

Схожої класифікації дотримуються і О.О. Кретов і Н.А. Фененко у своїй статті «Лінгвістична теорія реалії». Вони розподіляють реалії на:

1. Політичні та економічні реалії;

2. Топоніми та антропоніми з культурним компонентом значення;

3. Реалії літератури, міфології, фольклору, культури та мистецтва;

4. Реалії національного побуту [41, c. 8].

Дослідник Б.І. Рєпін також розробляє типологію реалій, спираючись на предмет, що вони позначають. Згідно з його класифікацією, слова-реалії розподіляються таким чином:

1. Побутові реалії (домівка, одяг, прикраси, їжа, напої, родинні відносини, звичаї, ігри, пісні, назви музикальних інструментів);

2. Етнографічні реалії (назви родів та племен);

3. Міфологічні реалії;

4. Релігійні реалії;

5. Ономастика [32, c. 87].

Р.П.Зорівчак пропонує розглядати реалії у історико-семантичному та структурному планах.

З історико-семантичного погляду вона виділяє власне реалії при існуючих референтах (укр. коломийка, постоли, яворівка; англ. a baby-sitter, Harley Street doctor) та історичні реалії – семантичні архаїзми, які не мають референтів, тому втратили життєздатність. Для історичних реалій крім національного характерний ще хронологічний колорит (укр. щезник, смерд, згінні дні; англ. the Black and Tans, an ale-conner) [12, c. 70].

У структурному плані дослідниця виділяє реалії-одночлени (укр. вечорниці,кобзарювати; англ.a sheriff, a maypole), реалії-полічлени номінативного характеру (укр. курна хата, разовий хліб; англ. a banana split, a ticket day) та реалії-фразеологізми (укр. лоби забрити, коло печі поратися; англ. to reach the woolsack, to enter at the Stationers’ hall) [12, c. 71].

З погляду перекладацької практики, Р.П. Зорівчак виділяє явні і скриті (приховані, потаємні) реалії. Останні мають відповідники у мові-сприймачі, але співвідносні денотати в позамовній дійсності дуже відрізняються між собою. До латентних також належать реалії, утворені від загальних іменників [12, c.72].

Класифікації І.С. Алєксєєвої та Р.П. Зорівчак схожі, тому що дослідниці при створенні опиралися на класифікацію С. Влахова та С. Флоріна. Ці класифікації дозволять досліднику розподілити реалії у структурному плані, за наявність у мові-сприймачі, власне реалії та історичні реалії.

А.А. Реформатський у своїй відомій праці «Вступ до мовознавства» розглядав лексику, яка увійшла до російської мови, яку він розподілив на:

1. Власні назви;

2. Монети;

3. Посади та позначення осіб;

4. Деталі одягу та прикраси;

5. Їжа та напої;

6. Звертання та титули [21, c. 139].

За класифікацією А.А. Реформатського можна виділити реалії лише за предметним поділом, а отже, вона не охоплює інші критерії, за якими можна їх розподіляти.

З.Г. Прошина розподіляє усі реалії на чотири групи:

1. Unique realia (balalaika, matrioshka);

2. Analogus (drug-store);

3. Similar realia with different functions (cockoo’s call);

4. Language lacunae of similar notions (clover-leaf) [38, c. 122].

О.С. Філімонова, досліджуючи специфіку англо-шотландських реалій, розподіляє їх на чотири групи:

1. Позначення зовнішності, емоцій, вчинків людини (особистісна сфера);

2. Позначення соціального стану людини (суспільна сфера);

3. Позначення одягу;

4. Позначення тварин [23, c. 156].

Класифікація О.С. Філімонової дає можливість досліднику розподілити реалії за предметним поділом, співвідносячи їх до певної групи преметів, осіб, тварин тощо, але вона не охоплює місцевий поділ та часовий.

Власний підхід до класифікації реалій демонструє дослідниця Л.М. Бондарєва. Вона розподіляє реалії за функціями, що вони виконують:

1. Реалії з імпліцитною прагматичною спрямованістю, які звертаються до фонових знань «ідеального» читача;

2. Реалії з експліцитною прагматичною спрямованістю, які супроводжуються авторськими коментарями [36, c. 17].

Н.О. Фененко, зазначаючи, що реалія має термінологічний недолік, тому що реалією позначається і предмет, і концепт, і лексема, пропонує власну класифікацію:

1. R-реалії (позначають предмет);

2. C-реалії (позначають концепт);

3. L-реалії (позначають лексеми чи словосполучення) [39, c. 17].

С. Влахов та С. Флорін пропонують власну класифікацію, за якої реалії розподіляються на географічні (об’єкти фізичної географії та метеорології, назви географічних об’єктів, пов’язаних з людською діяльністю, назви ендеміків), етнографічні (побут, праця, мистецтво та культура, етнічні об’єкти, міри та гроші), суспільно-політичні (адміністративно-територіальний устрій, органи та носії влади, суспільно-політичне життя, військові реалії) [9, c. 51]. У площині однієї мови дослідники виділяють власні реалії (споконвічні слова у даній мові) та чужі реалії (запозичення або транскрибовані реалії іншої мови). У площині пари мов виділяються зовнішні (реалії, чужі для обох мов) та внутрішні (реалії, які належать до однієї з пари мов) [9, c. 58]. З огляду на час автори розподіляють реалії на сучасні та історичні [9, c. 65].

Дослідники подають найобширнішу класифікацію, розподіляючи реалії з точки зору предметного поділу, місцевого поділу та часового поділу.

Отже, існує велика кількість класифікацій реалій, заснованих на розподіленні останніх за географічною, етнічною, культурною, соціальною та часовою ознакою. За класифікацію, за допомогою якої ми будемо розподіляти реалії в творі Дена Брауна «Ангели та Демони», ми обираємо типологію реалій, надану С. Влаховим та С.Флоріним, тому що вона дає можливість досліднику розподілити реалії за усіма існуючими критеріями, охопивши всі особливості їхнього поділу.

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РЕАЛІЙ В ТВОРІ ЕДВАРДА РЕЗЕРФОРДА «ЛОНДОН»

Едвард Резерфорд – відомий англійський письменник, автор історичних романів. Отримавши неабияку освіту у Кембріджі та Стенфорді, письменник захоплює своїх читачів глибокою історичною правдою, вмілим використанням фактів історії, що переплітають людські долі на фоні розвитку якого-небудь великого міста. Усі його романи мали неабиякий успіх серед читачів та літературних критиків. До особливостей стилю Едварда Резерфорда критики зараховують те, що він розподіляє кожен роман на глави, які співвідносяться з певним відрізком часу, тобто представляють певну історичну епоху та розвиток головних персонажів, спираючись на основні історичні зміни. Сам автор відмічає, що його книги являються «легким способом вивчити історію», а про себе Едвард Резерфорд думає як про «вчителя у школі».

Роман «Лондон» розповідає історію однієї сімії, починаючи від Римского завоювання до наших часів. Разом з ровитком однієї родини ми бачимо як розвивається старовинне місто, як в ньому з’являються нові споруди та місцини, як люди знаходять нові літературні захоплення: Чосер, Шекспір. Місто живе своїм життям, неабияки впливаючи на своїх мешканців. Роман отримав багато позитивних отзивів від критиків і став одним з найвідоміших бестселерів автора [45].

Реаліїї у творчості Едварда Резерфорда грають неабияку роль, прикрашаючи сторінки його романів та зануруючи його читачів у атмосферу то славетної битви з римлянами, то гладіаторських боїв на смерть, а то навіть зображають сцени безжальної страти молодої дівчини. Оскільки у даному випадку наша увага зосереджена саме на романі «Лондон», то ми будемо розглядати реалії саме цього роману. За основу розподілу реалій було обрано класифікацію С. Влахова та С. Флоріна, а саме предметний поділ: реалії поділяються на географічні, етнографічні та суспільно-політичні. До географічних належать назви об’єктів фізичної географії, географічні об’єкти, пов’язані з людською діяльністю, ендеміки (наприклад, «sanctuary», «basilica», «fjord», «forum»); до етнографічних належать їжа та напої, одяг, помешкання, меблі, праця, музика та танці, фольклор, звичаї, ритуали, міфологія, культи, одиниці виміру та гроші (наприклад, «ale», «tunic», «Easter», «inch»); до суспільно-політичних належать адміністративно-територіальні одиниці, органи та носії влади, політичні діячі, політичні рухи, звання, титули, касти, зброя, військові (наприклад, «Solomon the Wise», «lord», «crusader», «senate»).

Виокремивши реалії з роману, виявилось, що географічні реалії складають 19,1%, суспільно-політичні – 35,2%, а найбільшою групою реалій виявилась етнографічна група, яка складає 45,5% від усіх реалій. Тому подальше дослідження ми розпочнемо з найобширнішої групи реалій, а саме з етнографічної.