Чи була пролетарська демократія?

Звичайно доктрина ліберальної демократії і політична ре-альність не збігаються. І це підтверджується політичним досвідом західного суспільства. В XIX ст. і навіть на початку XX ст. розбіжність між принципами ліберальної демократії та їх втіленням у життя була особливо разючою. Своєрідною реакцією на це стало виникнення "пролетарської демократії" в перші десятиріччя XX ст.

Ця доктрина грунтувалася на марксистському класовому підході -- вона розглядалась як антитеза "буржуазної демократії". Загальнолюдська цінність ліберальної демократії відкидалася. Ставилась мета подолати властивий тогочас-ному суспільству значною мірою формальний характер сво-боди.

Згідно з "пролетарською" доктриною, демократія і свобода передбачалися тільки для "трудящих мас", насамперед для пролетаріату. При цьому бралася до уваги тільки політична свобода. Про громадянські свободи взагалі не йшлося. Для всіх інших громадян демократія не передбачалась або обме-жувалася. Тобто фактично відкидався як універсальний принцип політичної рівності і свободи, без якого, власне кажучи, від демократії нічого не залишалося, тим більше, що проголошувалася диктатура одного класу -- пролетаріату стосовно іншого -- поваленої буржуазії. Фактично ставилася мета поєднати несумісне. Замість загальногромадянського консенсусу підвалиною політичного устрою проголошувався союз робітничого класу і селянства, спрямований проти повалених експлуататорських класів. При цьому йшлося про союз, в якому провідна роль відводилася робітничому класові. Загалом така "демократія" набувала класового конфрон-таційного характеру, і на цьому наголошувалося. Перевага "пролетарської демократії", на думку адептів, полягала в тому, що в Радах трудящі зможуть зосереджувати в_ своїх руках не тільки законодавчу владу і контроль за вдисонанням законів, а й безпосереднє здійснення законів, тобто вико-навчу владу. Отже, заперечувався фундаментальний принцип поділу влад, без якого неможливе народовладдя. Це відкри-вало шлях тоталітарній узурпації влади.

Заперечувався соціальний і політичний плюралізм. Вва-жалося, що диктатура пролетаріату можлива тільки через "марксистсько-ленінську партію". Така партія розглядалась як державна структура, а не громадська організація.

Отже, навіть як доктрина "пролетарська демократія" була хибна за своїми принциповими засадами. Означала відхід від справді демократичних традицій і тогочасних здобутків людської цивілізації, відкривала шлях до встановлення то-талітарних диктатур, відчуження народних мас від влади. Не випадково проти цієї доктрини виступив марксист-європеєць К. Каутський, за що був звинувачений В. Леніним у ренегатстві.

Практична реалізація доктрини "пролетарської демок-ратії" призвела до встановлення тоталітаризму. Власне ка-жучи, і диктатури пролетаріату не було. Ради перестали бути фактично органом безпосередньої демократії. Насправді була встановлена диктатура партійно-державної номенкла-тури. Отже, "пролетарської" демократії не було ні доктри-нально, ні реально, про що засвідчує досвід усіх країн "реального соціалізму".

Природно тому, що від цієї доктрини (пізніше вона була проголошена "соціалістичною демократією") відсахнулися навіть ті західноєвропейські ліві політичні сили, які більш-менш відчували себе незалежними від КПРС.

У маніфесті єврокомунізму було записано, що метою іспанських, французьких та італійських комуністів є побу-дова суспільства плюралізму політичних і соціальних сил, гарантія розвитку всіх індивідуальних і колективних свобод: свободи думок, їх вираження, свободи об'єднань і зібрань, свободи демонстрацій; свободи профспілок, їх автономії і права на страйки; недоторканості приватного життя, поваги загальної рівності і можливості демократичної зміни біль-,шості, свободи релігії та ін. Тобто наголошувалося на ліберальній спадщині, яка була чужа тоталітарним режимам "реального соціалізму".

Доктрина "пролетарської демократії" -- результат примі-тивно спрощеного, неадекватного дійсності марксистського бачення історичного поступу. Як зазначає Г. Лассуелл, марксисти проголошували, що єдино можливим шляхом утвердження демократії є повалення капіталізму. Вони вва жали, що капіталістичний спосіб організації продуктивних сил вже нездатний розширювати сферу людської свободи. Навпаки, марксисти були впевнені, що невблаганний наступ монополій душитиме свободу, але тільки до того часу, поки не відбудеться неминучий тріумф революційного проле-таріату.

М. Дюверже писав, що марксистський поділ свобод на формальні і реальні справедливий тільки частково. Правиль-но, що проголошені західними режимами політичні свободи залишаються формальними для переважної'частини народу через відсутність достатнього рівня життя, достатньої рівності і достатньої політичної рівноваги. Проте вони можуть стати реальними свободами, тому не слід починати з того, щоб скасувати ці свободи, як це передбачалось "пролетарською" демократією.

Західні політологи, в тому числі соціал-демократичного напряму, виходячи з універсальності ліберальної демократії, не поділяють її на буржуазну і пролетарську; соціалістичну. Основа поділу визначається механізмами здійснення наро-двовладдя.

Звичайно, доктрина ліберальної демократії в її сучасному баченні не позбавлена глибоких суперечностей, а отже, є об'єктом удосконалення. Наприклад, перед політологією з усією гостротою постали питання про зміст демократії. Нові проблеми з'явилися у зв'язку з переходом від постінду-стріального до інформаційного суспільства, зростанням ролі засобів інформації в політичному житті. Особливий аспект проблеми демократії породили глобальні процеси усунення тоталітаризму.