Визначення віку и проблема вікової періодізації

У вітчизняній науці існує два подання про вік: фізичний вік і психологічний вік. Переходи з одного віку в інший супроводжуються зміною фізичних даних і психологічних характеристик дитини, їх називають кризами вікового розвитку. Криза говорить про те, що і в організмі і в психології дитини відбуваються зміни, що в розвитку виникають деякі проблеми, які дитина не може самостійно вирішити. Подолання кризи означає перехід на вищий щабель розвитку, в наступний психологічний вік (Р.С. Немов). Психологічний вік (Л.С.Виготський) - якісно своєрідний період психічного розвитку, характеризується насамперед появою новоутворення, яке підготовлено всім ходом попереднього розвитку.

Відсутність єдиної загальноприйнятої класифікації вікових періодів розвитку людини - є одна із проблем. І головна трудність в тому, що індивідуальний розвиток особистості відбувається в трьох системах відліку, осями яких є час: біологічне, соціальне та психологічне.

Основні проблеми вікової періодизації психічного розвитку:

1. Проблема органічної та середовищної обумовленості психічного і поведінкового розвитку людини.

2. Вплив навчання і виховання на розвиток дітей.

3. Співвідношення задатків і здібностей.

4. Порівняльне вплив еволюційних, революційних, ситуаційних змін в психіці і поведінці дитини.

5. Співвідношення інтелектуальних і особистісних змін в загальному психологічному розвитку дитини.

Д.Б. Ельконін каже, що основним механізмом зміни вікових періодів розвитку є провідна діяльність. Основні положення періодизації розвитку Д.Б. Ельконіна такі: процес дитячого розвитку ділиться на три етапи:

1. Дошкільна дитинство (від народження до 6-7 років);

2. Молодший шкільний вік (від 7 до 10-11 років, з першого по четвертий клас школи);

3. Середній і старший шкільний вік (від 11 до 16-17 років, з п'ятого по одинадцятий клас школи).

Весь період дитинства з вікової фізичної класифікації ділиться на сім періодів:

1. Дитинство (від народження до одного року життя);

2. Раннє дитинство (від 1 року до 3-х років);

3. Молодший і середній дошкільний вік (від 3 до 5 років);

4. Старший дошкільний вік (від 5 до 7 років);

5. Молодший шкільний вік (від 7 до 11 років);

6. Підлітковий вік (від 11 до 13-14 років);

7. Ранній юнацький вік (від 13-14 до 16-17 років).

2. Структура особистості в аналітичній психології К.Г.Юнга.

Юнг вбачав в особистості три взаємодіючі структури:

- Его

- Особисте несвідоме

- Колективне несвідоме.

В Его представлено все, що людина усвідомлює. Особисте несвідоме - це сховище пригніченого, витісненого зі свідомості матеріалу, а також скупчень пов'язаних між собою думок і почуттів, які називаються комплексами. Колективне несвідоме складається з архаїчних, початкових елементів, званих архетипами. В архетипах укладено досвід всього людства, починаючи від наших найдавніших предків, що призводять до реагування певним чином на наш поточний досвід. Найбільш значними архетипами в юнговской теорії є персона (від латинського слова «persona», що означає «маска») - це наше публічне обличчя, тобто те, як ми проявляємо себе у відносинах з іншими людьми. Персона позначає безліч ролей, які ми програємо відповідно до соціальних вимог), тінь (представляє пригнічену темну, погану і тваринну сторону особистості), анима (представляє внутрішній образ жінки в чоловікові, його несвідому жіночу сторону), анімус (внутрішній образ чоловіка в жінці, її несвідома чоловіча сторона) і самість. Основним символом архетипу самості є мандала та її численні різновиди (абстрактний коло, німб святого, вікно-розетка).

Самість - найбільш важливий архетип в теорії Юнга. Самість є серцевину особистості, навколо якої організовані й об'єднані всі інші елементи. Коли досягнута інтеграція всіх аспектів душі, людина відчуває єдність, гармонію і цілісність. Таким чином, в розумінні Юнга розвиток самості - це головна мета людського життя.

Юнг ввів поняття двох типів особистісної орієнтації, або життєвих установок: екстраверсія і інтроверсія. Екстраверти зазвичай рухливі, швидко утворюють зв'язки й прихильності; рушійною силою для них виступають зовнішні фактори. Інтроверти, як правило, споглядальні, прагнуть до усамітнення, їх інтерес зосереджений на самих себе. Юнг виділив також чотири психологічних функції: мислення, почуття, відчуття і інтуїція. Мислення і почуття є раціональними функціями, відчуття і інтуїція - ірраціональними.

Згідно з Юнгом, кінцева життєва мета - це повна реалізація «Я», тобто становлення єдиного, неповторного і цілісного індивіда.

Розвиток кожної людини в цьому напрямку унікально, воно триває протягом усього життя і включає в себе процес, який отримав назву индивидуация. Підсумок здійснення індивідуації, дуже непросто досягається, Юнг називав самореалізацією.