Зміст і тенденції розвитку Особливої частини кримінального права

2.1. Загальна характеристика змісту Особливої частини кримінального права

Особлива частина кримінального права України відображена в Кримінальному кодексі України. Вона містить норми, що об’єднані в окремі розділи, які розташовані у чіткій послідовності залежно від ступеня суспільної небезпечності діянь, які посягають на охоронювані кримінальним законодавством суспільні відносини. Розділи Особливої частини розташовані в наступній послідовності: злочини проти основ національної безпеки України (розділ І);злочини проти життя та здоров'я особи (розділ ІІ);злочини проти волі, честі та гідності особи (розділ ІІІ);злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи (розділ ІV); злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (розділ V); злочини проти власності (розділ VІ); злочини у сфері господарської діяльності (розділ VІІ); злочини проти довкілля (розділ VІІІ); злочини проти громадської безпеки (розділ ІХ); злочини проти безпеки виробництва (розділ Х); злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (розділ ХІ); злочини проти громадського порядку та моральності (розділ ХІІ); злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення (розділ ХІІІ); злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (розділ ХІV); злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (розділ ХV); злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку (розділ ХVІ); злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (розділ ХVІІ); злочини проти правосуддя (розділ ХVІІІ); злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (розділ ХІХ); злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (розділ ХХ).

Важливим для характеристики змісту Особливої частини кримінального права України є визначення такого поняття як «родовий об’єкт злочину». На даний момент в науці кримінального права визначають родовий об’єкт злочину як окрему групу однорідних або тотожних суспільних відносин, що утворюють певну сферу суспільного існування.

Узагальнення та аналіз норм Особливої частини дозволяє зробити висновок, що вона побудована з урахуванням саме родового об'єкта злочинів. Тобто в рамках одного розділу Особливої частини об'єднані склади злочинів, які мають спільний родовий об'єкт. Наприклад, у розділі І Особливої частини КК об'єднані норми, які встановлюють відповідальність за посягання на основи національної безпеки України. Родовим об'єктом усіх злочинів, щомістяться у даному розділі є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, які забезпечують національну безпеку України. Цей об'єкт єдиний для даної (однорідної) групи злочинів. Таким чином, саме родовий об’єкт є критерієм класифікації усіх кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинів. Він і є основою побудови Особливої частини КК України.

Однак, не можна з упевненістю стверджувати, що дана думка є істиною абсолютно в усіх випадках. Як правило, основним критерієм класифікації злочинів і розгрупування їх у розділах є родовий об'єкт, але не він один. Так, якщо брати злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), то тут, очевидно, при включенні складів злочинів до даного розділу мав відношення не об'єкт, а суб'єкт даного злочину. Тому стверджувати, що при систематизації Особливої частини на розділи береться до уваги лише родовий об'єкт — не зовсім вірно. Систематизація злочинів має важливе значення для спрощення пошуку конкретних складів злочинів серед великої кількості норм Особливої частини Кримінального кодексу України. А саме, для того, щоб відшукати певний склад злочину — достатньо встановити його родовий об'єкт, а відтак і визначити розділ Особливої частини, у якому знаходиться даний злочин, а потім серед норм цього розділу відшукати конкретний злочин. Наприклад, для того щоб знайти такий склад злочину, як "Крадіжка", необхідно визначити родовий об'єкт даного злочину — охоронювані кримінальним законом суспільні відносини власності. Встановивши, що даний родовий об'єкт поставлений законодавцем під охорону у розділі VI Особливої частини Кримінального кодексу України, відшукавши цей розділ, ми відразу знаходимо ст. 185 ("Крадіжка") [13, с. 109-110]. Однак, важливість систематизації полягає не лише у цьому. Зокрема, вона встановлює значимість суспільних відносин, які охороняються законом, має кодифікаційне значення тощо.

Важливим для характеристики змісту Особливої частини є характеристика та класифікація норм, що містяться в ній. За змістом норми поділяються на такі групи: забороняючі; роз'яснюючі; заохочувальні. Забороняючі — встановлюють пряму заборону вчиняти діяння, які окреслені у рамках диспозиції норми, під загрозою застосування відповідних санкцій. Дана група норм становить переважну більшість в Особливій частині. У свою чергу дані норми (за структурою) складаються з двох елементів: диспозиції та санкції. Роз'яснюючі — розтлумачують зміст термінів, які містяться у диспозиціях кримінально-правових норм. Заохочувальні — передбачають можливість звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності у випадку дотримання нею тих обов'язкових умов, передбачених цими нормами після вчинення злочину (так звана позитивна посткримінальна поведінка).

При з’ясуванні змісту Особливої частини слід звертати увагу не лише на розташування розділів, а й на розташування норм у їх межах. Наприклад, аналізуючи норми розділу ІІ («Злочини проти життя та здоров’я населення»), можна побачити, що спочатку зазначаються статті, які передбачають більш тяжкі злочини. У даному розділі спочатку передбачені злочини у вигляді умисного вбивства, що здійснюються за різних обставин, а вже потім злочини у вигляді умисних тілесних ушкоджень. Проте це суб’єктивна думка, адже у деяких розділах дане припущення піддається сумніву. Наприклад, за даною схемою крадіжка визнається більш суспільно небезпечним злочином, ніж розбій. Цей приклад є непоодиноким.

Таким чином, виходячи з дослідження змісту Особливої частини, можна виділити такі особливості, що йому притаманні. По-перше, послідовність розміщення розділів визначається суспільною небезпекою злочинів, які передбачені нею, – від більш небезпечних до порівняно менш небезпечних посягань. По-друге, кримінально-правові норми об’єднуються в окремі розділи на підставі єдності родового об’єкта посягань – злочини, які посягають на один і той самий родовий об’єкт, об’єднано в одному розділі Особливої частини.По-третє, послідовність розміщення норм у межах розділу визначається суспільною небезпекою злочинів, передбачених тією чи іншою статтею Особливої частини, - від більш небезпечних до менш небезпечних посягань.

2.2. Особливості сучасної побудови Особливої частини кримінального права

Визначати особливості сучасної побудови Особливої частини слід виходячи з порівняння сучасного Кримінального кодексу України з Кримінальними кодексами 1922, 1927 та 1960 років. Особливу увагу слід приділяти саме порівнянню сучасного Кодексу та Кримінального кодексу УРСР 1960 року.

Як вже зазначалося, розділи Особливої частини розташовані за суспільно небезпекою злочинів, тобто логічно виходить, що перший розділ має охороняти найважливіші цінності в суспільстві. На сучасному етапі розвитку перший розділ Особливої частини кримінального права України має назву «Злочини проти основ національної безпеки України». Глава перша Кримінального кодексу УРСР 1960 року мала назву «Злочини проти держави», а глава друга - «Злочини проти державної і колективної власності». Лише після цих злочинів зазначаються злочини проти життя та здоров’я особи, а також злочині проти волі, честі та гідності особи. Зокрема, у Кримінальному кодексі УРСР вказані злочини були об’єднані однією главою під назвою «Злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності особи». У кримінальних кодексах 1922 та 1927 років, так само, спочатку зазначалися злочини державні. Виникає логічне питання «Чому національна безпека визнається важливішою цінністю ніж здоров’я та життя особи?». Така послідовність розділів змушує замислюватися над тим, чи у вірному напрямку розвивається суспільство.

Сучасна побудова Особливої частини також характеризується тенденцією до розширення числа дій, визнаних злочинними. Зроблено це як за рахунок збільшення числа спеціальних складів злочинів, так і за рахунок криміналізації дій, які за Кримінальним кодексом 1960 р. не визнавалися злочинами. Наприклад, злочинами проти життя і здоров'я визнані порушення прав пацієнта, насильницьке донорство, злочином проти свободи, честі і гідності особи - експлуатація дітей, злочинами проти особистих прав і свобод людини і громадянина - примус до участі в страйку або перешкоджання участі у страйку, порушення права на отримання освіти, порушення права на безоплатну медичну допомогу, злочинами проти громадської безпеки - створення злочинної організації, терористичний акт, сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності, злочином проти громадського порядку та моральності - проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією і т. п.

Важливі зміни відбулися в частині, яка стосується відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності. По-перше, до них віднесені деякі злочини, які господарськими раніше не вважалися. Зокрема, мова йде про контрабанду, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків тощо. По-друге, господарські злочини поповнилися за рахунок криміналізації таких дій, як незаконне переведення в готівку безготівкових грошей, порушення антимонопольного законодавства, легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, незаконна приватизація державного або комунального майна і т.п..

Привертає увагу ще одна закономірність положень Кримінального кодексу України, яке відображає кримінальну політику держави, - надмірне захоплення таким видом покарання, як позбавлення волі і прагнення до надмірної суворості санкцій. Це стосується багатьох категорій злочинів. Взагалі, слід сказати, що визначення покарання - це слабке місце кримінально-правової політики нашої держави. Через відсутність науково обгрунтованих критеріїв визначення видів і розмірів покарання останнє найбільш часте визначається довільно, виходячи з чисто суб'єктивних міркувань, рідше - шляхом порівняння із санкціями інших статей.

Норми Кримінального кодексу України, особливо в частині охорони відносин власності і господарських відносин, не завжди узгоджені з нормами чинного законодавства про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо вони за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тим не менш, чимала кількість норм КУпАП і Особливої ​​частини КК сформульовані таким чином, що зробити розмежування між ними практично неможливо. Виникає питання про необхідність негайного перегляду КУпАП. Наприклад, навмисне знищення або пошкодження чужого майна за Кримінальним кодексом України може тягнути кримінальну відповідальність за наявності значної шкоди. Але аналогічне діяння, вчинене шляхом впливу на окремі предмети з досить великою цінністю, за прямою вказівкою КУпАП тягне адміністративну відповідальність. Мова йде про знищення (пошкодження) водогосподарських споруд (ст. 61), дренажних систем (ст. 74), газопроводів (крім магістральних) та їх обладнання (ст. 103-2), технічних засобів регулювання дорожнього руху (ст. 139), таксофонів (ст. 148) тощо. При цьому чинне законодавство правил вирішення подібних колізій не містить.

В окремих випадках має місце недостатньо обгрунтоване вторгнення Кримінального кодексу України у сферу, яка повинна охоронятися (і відповідно до чинного законодавства України фактично і досить ефективно охороняється) нормами цивільного, господарського, антимонопольного, деяких інших галузей законодавства. Це стосується, наприклад, порушення порядку заняття підприємницькою діяльністю, заняття окремими з числа заборонених видами підприємницької діяльності, підприємницького шпигунства і розголошення комерційної таємниці, незаконного використання товарного знака, порушень антимонопольного законодавства та ряду інших. Таке вторгнення є небажаним враховуючи те, що значна кількість господарських злочинів відбуваються не в особистих інтересах тих чи інших осіб, а в інтересах підприємств, установ і організацій, і чинне законодавство України передбачає можливість застосування до них, а також до громадян-підприємців досить жорстких фінансових та інших санкцій [14].

Таким чином, ми можемо бачити, що сучасна побудова Особливої частини Кримінального кодексу України має досить багато колізій, які слід поступово ліквідовувати.

2.3. Вплив правозастосовної практики на розвиток Особливої частини кримінального права

Вивченням впливу правозастосовної практики на розвиток Особливої частини кримінального права України займається наука кримінального права. Правозастосовна практика це владна діяльність компетентних органів та посадових осіб з підготовки і прийняття індивідуального юридичного рішення в юридичній справі на основі юридичних фактів і конкретних правових норм. Саме на дослідженнях практики застосування норм має ґрунтуватися удосконалення кримінального законодавства.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. Саме тому ретельного дослідження потребує постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи».

В процесі свого розвитку суспільство зрозуміло, що Особлива частина кримінального права України існує не лише для того аби покарати злочинця, але й для того аби призначити йому необхідне та достатнє для виправлення та попередження нових злочинів покарання. До цього людство прийшло саме внаслідок практики застосування норм. Не менш важливе значення має застосування всіх необхідних заходів для повного відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди.

Суттєвим в рамках даного питання є дослідження випадків, за яких можливе застосування довічного позбавлення волі. У постанові зазначається, що довічне позбавлення волі призначається лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом України, і за умови, що суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Призначення цього покарання повинне мотивуватись у вироку з обов'язковим наведенням обставин, які, на думку суду, перешкоджають застосуванню позбавлення волі на певний строк. Якщо винуватими у вчиненні злочину визнано кількох осіб, яким призначається довічне позбавлення волі, у вироку мають бути окремо наведені відповідні мотиви щодо кожної з них. Це свідчить про те, що в процесі застосування норм кримінального права люди зрозуміли, має бути суттєва підстава для застосування довічного позбавлення волі. Адже, цей вид кримінального покарання є його найвищою мірою та прийшов на заміну смертній карі. Тому аби довічно позбавити особу волі мають бути вагомі підстави.

Суттєвий вплив на розвиток Особливої частини також справили й інші постанови Пленуму Верховного Суду України. Зокрема, постанова «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», а також постанова «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки».

Аналізуючи практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ, можна побачити, що в новому Кримінальному кодексі України, а також Кримінальному процесуальному кодексі України істотно змінено підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності та порядок закриття справ. У зв’язку з цим у практиці судів виникають численні складні питання, які вони вирішують по-різному. Тому вбачається вкрай необхідним прийняття найближчим часом постанови Пленуму Верховного Суду України, в якій були б надані відповідні роз’яснення судам з питань застосування законодавства, що регулює закриття кримінальних справ.

Про важливість впливу правозастосовної практики на розвиток кримінального права загалом та, зокрема, Особливої частини свідчить можливість віднесення судового прецеденту до джерел кримінального права. Судовий прецедент – принцип, на основі якого ухвалене рішення у конкретній справі, що є обов’язковим для суду тієї самої або нижчої інстанції при вирішенні в майбутньому всіх аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону. Проте, проблема визнання судового прецедента (практики) залишається до нині спірною, немає одностайної думки з приводу того, чи необхідно відносити судову практику до джерел права України вцілому, в тому числі, й кримінального права.

Серед новел в галузі кримінального права, які можуть стати частиною національного права та зумовлені застосуванням правозастосовної практики, але при цьому досить складно сприймаються науковою громадою, можна назвати: 1) заміна в кримінальному процесуальному законодавстві поняття «злочин» на поняття «кримінальне правопорушення» з одночасним визначенням особливостей кримінального провадження щодо осіб, які вчинили кримінальні проступки; 2) порядок призначення окремих видів штрафу та можливість його заміни у випадку несплати позбавленням волі; 3) запровадження поняття «корупційні правопорушення» з одночасним посиленням кримінальної відповідальності за їх вчинення у спосіб, який застосовується лише щодо цієї категорії злочинів; 4) призначення кримінального покарання на підставі угод [18, с. 5].

До тенденцій кримінального права України, що спричинені правозастосовною практикою, слід віднести: по-перше, новели кримінального права України, спрямовані на інтеграцію України в Європейське співтовариство та запровадження кращого досвіду країн Західної Європи в цілому; по-друге, форма, в якій здійснюється реформування, потребує суттєвого доопрацювання через порушення принципів системності, правил законодавчої техніки, а в окремих випадках і основоположних принципів кримінального права; по-третє, науковці в галузі кримінального права, спираючись на досягнення кримінально-правової науки і судової практики, а також кращій світовий досвід, мають можливість і повинні об’єднати зусилля з метою усунення зазначених недоліків, повернення Кримінальному кодексу України форми чіткого, максимально лаконічного, несуперечливого, системного нормативно-правового акту з одночасним збереженням позитивних новел. Вивчення впливу правозастосовної практики дає можливість пристосувати норми Особливої частини до реалій життя.

Проаналізувавши зміст та тенденції розвитку Особливої частини кримінального права України, можна дійти таких висновків. ЇЇ розділи та статті розташовані в такій послідовності і таким чином, що дуже легко відшукати потрібний склад злочину. Проте, існують певні недосконалості, що змушують замислюватися над правильністю та логічністю такого розташування. Зокрема, чому виходячи з послідовності розділів національна безпека визнається важливішою цінністю, ніж життя та здоров’я особи. Особливості сучасної побудови Кримінального кодексу України свідчать, що досить велика кількість дій визнаються злочинними, а також за вчинення багатьох дій можливе призначення покарання у вигляді позбавлення волі. Не можна не помітити, що присутня певна неузгодженість норм кримінального права з іншими галузями права. Дане питання потребує вирішення для уникнення можливих колізій. Практика застосування норм, у свою чергу, свідчить про зв’язок норм національного законодавства з міжнародним, що є надзвичайно позитивною тенденцією. Внаслідок практики застосування норм кримінального права суспільство дійшло до важливості вирішення такого питання як призначення довічного позбавлення волі та покарання за скоєння злочинів проти життя і здоров’я особи загалом. Отже, хоча досить велику кількість роботи здійснено з удосконалення Особливої частини кримінального права України, існує необхідність подальшого доопрацювання певних її положень та вирішення конкретних питань.

РОЗДІЛ 3