Тема 17. 2. Міжнародна валютно-фінансова система 2 page

– валютна – ринок іноземної валюти;

– товарна – регулярно функціонуючий ринок масових, однорідних, переважно сільськогосподарських і сировинних товарів, де торгівля ведеться за зразками чи встановленими стандартами;

– праці – установа, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку робочої сили;

– фондова – постійно діючий організований ринок цінних паперів;

– ф'ючерсна – сучасний різновид товарної біржі, на якій укладають ф'ючерсні угоди, тобто угоди з купівлі-продажу партій товарів (чи цінних паперів) на термін з постачанням і оплатою їх у майбутньому за цінами, зафіксованими на момент укладання угоди. Багато таких угод має чисто спекулятивний характер.

Біржові індекси – відносні цифрові показники, що відображають сукупну інформацію про динаміку курсів окремих цінних паперів, які котируються на фондовій біржі.

Біржові спекулянти – учасники біржових угод, які мають прибуток з різниці між курсами цінних паперів на момент укладання й виконання угоди.

Біржові фахівці – найбільш універсальні посередники фондової біржі, що спеціалізуються на торгівлі певними видами цінних паперів, поєднуючи функції дилера і брокера.

Блага – річ чи послуга, здатні задовольнити потреби людини:

– матеріальні – блага, що безпосередньо задовольняють життєво важливі потреби людини (їжа, одяг, житло та ін.), а також усі права на володіння, використання матеріальних речей чи одержання з них користі, чи одержання від них користі в майбутньому (земля, вода, будинки, продукція сільського господарства, видобувної та обробної промисловості, авторські права тощо);

– нематеріальні:

– внутрішні – те, що дано людині природою чи те, що людина розвиває в собі з власної волі (мускульна сила, здоров'я, знання, професійна майстерність);

– зовнішні – усе, що зовнішній світ надає людині для задоволення її потреб (наприклад, ділові зв'язки, репутація, які використовуються для придбання матеріальних благ).

Брокер – посередник при укладанні угод на біржах, що діє з доручення клієнтів і за їхній рахунок, одержуючи за посередництво певну винагороду, яка називається куртажем.

Будова капіталу – співвідношення втілених у засобах виробництва й робочій силі частин функціонуючого у виробництві капіталу:

– органічна – вартісна будова капіталу (c/V), обумовлена його технічною структурою. Відбиває зміни в технічній структурі;

– вартісна – відношення вартості постійного капіталу до вартості змінного;

– технічна – відношення маси засобів виробництва до кількості робітників, необхідних для обслуговування цих засобів.

Бюджет – кошторис доходів і витрат держави, установи, сім'ї, окремої особи на певний строк (наприклад, на рік):

– державний – річний план державних витрат із вказівкою на джерела їхнього фінансового покриття, що охоплює витрати й доходи не тільки центрального уряду, але й влади всіх рівнів.

Валова продукція – продукція господарської одиниці (підприємства), що надходить через економічний оборот у продуктивне і непродуктивне споживання.

Валюта – грошова одиниця країни (в Україні – гривня, в Росії – рубль, в США – долар і т. ін.) та її тип (золота, срібна, паперова); кошти на рахунках, паперові гроші, монети, векселі, чеки, використовувані в міжнародних розрахунках.

Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.

Вартість товару “робоча сила” – вартість життєвих засобів, необхідних для існування робітника, підтримки нормальної трудової діяльності, утримання його родини, задоволення культурних потреб, покриття витрат на освіту й професійну підготовку.

“Ведмідь” – біржовий спекулянт, що одержує дохід за падіння вартості цінних паперів. Укладає термінові угоди на цінні папери, які сподівається придбати на момент виконання угоди за нижчою ціною.

Вексель – безумовне письмове боргове зобов'язання, що має чітко встановлену законом форму. Вексель дає його власникові безперечне право після настання строку вимагати від боржника сплати означеної у векселі грошової суми. Розрізняють два основних види векселів: простий і переказний.

Вивіз (експорт) капіталу – одна з форм міжнародних економічних відносин. Здійснюється приватними особами, фірмами, державою.

Виробничі відносини – сукупність економічних відносин між людьми в процесі суспільного виробництва. Виробничі відносини виражають відносини власності.

Витрати виробництва – виражені у фізичних одиницях чи у грошах витрати виробничих факторів, отриманих послуг і соціальних витрат (робоча сила, засоби виробництва, матеріали, ремонт, транспортування, продаж, соціальне страхування й т. ін.), що використовуються під час виробництва продукції і послуг:

– валові – загальна сума витрат виробництва, що враховує постійні й змінні витрати;

– непрямі – вид витрат (амортизація, орендні платежі, витрати на цехове й загальнозаводське управління, продаж і збут тощо), що розподіляються по окремих вироблених продуктах пропорційно якомусь спеціально відібраному показнику (відсоток чи ставка від прямої заробітної плати, відпрацьовані машино-години, вартість прямих матеріалів та ін.);

– змінні – витрати, що змінюються зі зміною обсягу виробництва;

– постійні – витрати, що не змінюються зі зміною обсягу виробництва, не залежать від кількості виробленої продукції;

– граничні – додаткові витрати на виробництво кожної нової одиниці продукції;

– прямі – витрати, що безпосередньо належать до певного виду продукції;

– середні – витрати на одиницю виробленого товару.

Витрати обігу – витрати, пов'язані зі здійсненням купівлі-продажу товарів:

– додаткові – витрати, викликані необхідністю продовження виробничих процесів у сфері обігу (витрати на транспортування, розфасовку, упакування, збереження),

– чисті – витрати, обумовлені необхідністю здійснення процесу реалізації товарів (оплата праці торговельних працівників, ведення торговельної документації, реклама й т. ін.).

Вільні економічні зони – спеціальні території з пільговим валютно-фінансовим і податковим режимами. На таких територіях заохочується спільна з іноземними капіталами діяльність.

Власність – відносини, що виникають між людьми з приводу присвоєння матеріальних благ, – відносини між людьми з приводу володіння, використання і розпорядження матеріальними благами;

– акціонерна – власність акціонерного товариства, що включає спільну часткову власність його акціонерів, резервний капітал і нерозподілений прибуток;

– буржуазна – в її основі знаходиться приватна власність на засоби виробництва й наймана праця;

– державна – власність, головним чином, на такі об'єкти, діяльність яких впливає на функціонування всього народного господарства країни чи її великих регіонів. Функція державної власності – захистити життєво важливі для всієї економіки об'єкти від ринкових коливань і соціальних конфліктів. Суб'єктами державної власності є: а) держава загалом; б) регіон; в) місцеве адміністративно-територіальне утворення – район, місто, селище тощо;

– економічний зміст – відносини, що складаються в суспільстві між суб'єктами власності з приводу об'єктів власності (виробництво, розподіл, обмін, споживання);

– індивідуальна – особисте надбання громадянина, використовуване для задоволення матеріальних і духовних потреб, самостійного ведення господарства й іншої, не забороненої законом, діяльності; власність одного власника, ґрунтується на його особистій праці й праці його родини;

– інтелектуальна – власність на результати розумової діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва, літератури у вигляді патентів, авторських посвідчень, творів мистецтва тощо;

– колективна – матеріальні блага, привласнені колективом людей і використовувані ними (колективом) у своїх інтересах;

– об'єкт власності – те, що привласнюється. Насамперед матеріально-речовинні елементи суспільного багатства, засоби виробництва й результати виробництва – продукти праці;

– право власності – відображення існуючих у суспільстві відносин власності в юридичних законах, що регулюють норми поведінки людей щодо об'єктів власності;

– приватна – власність громадянина, підприємства, що мають право вільно володіти й використовувати і розпоряджатися нею. Присвоєння приватним власником засобів виробництва й результатів праці та використання їх у своїх інтересах;

– рабовласницька – в її основі право власності рабовласника на засоби виробництва й на особистість безпосереднього виробника – раба;

– суспільна – матеріальні блага, привласнені суспільством загалом (усім народом) і використовувані ним в інтересах усього суспільства;

– сукупність прав власності – обумовлені законами держави правила, що регулюють норми поведінки людей у суспільстві з приводу об'єктів власності (володіння, розпорядження, використання тощо), яких вони (люди) повинні дотримуватися або мають нести відповідальність у разі їхнього недотримання;

– суб'єкт власності – той, хто привласнює, володіє, розпоряджається, використовує об'єкти власності. Ними можуть бути окремі громадяни, родини, колективи, держава й інші економічні суб'єкти;

– феодальна – в її основі право власності феодала на землю й особистість безпосереднього виробника – селянина. Але на відміну від рабів, селяни мали елементи власності – свій земельний наділ, знаряддя праці;

– юридична форма –з появою (виникненням) держави приналежність об'єктів власності тим чи іншим суб'єктам набуває юридичного, правового оформлення.

Властивості товару – характерні риси, що притаманні тільки товару порівняно з іншими видами благ:

– вартість – суспільна праця, опредметнена в товарі;

– мінова вартість – здатність товару обмінюватися на інший товар у певному кількісному співвідношенні;

– номінальна вартість – грошова сума, зазначена на товарі;

– реальна вартість – вартість товару, виражена в незмінних цінах;

– споживча вартість – здатність товару задовольняти ту чи іншу людську чи суспільну потребу.

Гранична корисність – корисність останньої одиниці кожного блага, тобто одиниці, що задовольняє найменш нагальну потребу.

Граничний виторг (граничний дохід) – приріст виторгу (доходу), одержаного продавцем від продажу додаткової одиниці продукції.

Двоїстий характер праці – суспільна властивість людської праці. Праця, за допомогою якої створюється товар, є за своїм характером, з одного боку, конкретною (створює споживчу вартість), а з іншого боку – абстрактною (створює вартість).

Дебет – ліва сторона бухгалтерських рахунків. В активних рахунках дебет означає збільшення сум, що враховуються, а в пасивних рахунках –зменшення.

Девальвація (ревальвація) – офіційне зменшення (збільшення) золотого вмісту грошової одиниці чи зниження курсу національної валюти щодо золота, срібла, будь-якої іноземної валюти.

Делістинг – процедура позбавлення компанії права на продаж своїх цінних паперів на фондовій біржі, вилучення з біржового обороту цінних паперів конкретного емітента.

Демпінг – продаж фірмою товарів за рубіж за цінами нижчими за витрати виробництва або за цінами нижчими за внутрішні ціни.

Депозит (внесок) – кошти чи цінні папери, віддані на збереження до фінансово-кредитних чи банківських установ. Поняття “депозит” як таке має кілька значень: поряд із внесками в банках та інших кредитно-фінансових інститутах, воно може означати також цінні папери, передані на збереження в кредитно-фінансові інститути; внески під оплату мита, зборів, податків і т. ін.

Депозитний сертифікат – документ, що є зобов'язанням банку з виплати розмішених у ньому депозитів, право вимоги за яким може переходити від однієї особи до іншої.

Державний борг – накопичена заборгованість державних органів.

Державні фінанси – сукупність державного бюджету, місцевих бюджетів і позабюджетних фондів.

Дефіцит – перевищення витрат над доходами:

– державного бюджету – перевищення витрат бюджету над його доходами.

Дефлятор ВНП – індекс цін, застосовуваний для коригування номінального ВНП з урахуванням інфляції чи дефляції й одержання на цій основі обсягу реального ВНП

Дефляція – негативна інфляція чи зниження загального рівня цін, обумовлене зменшенням грошової маси в обігу шляхом вилучення частини надлишкових (порівняно з потребами грошового обігу) паперових грошей. Дефляція може здійснюватися шляхом підвищення податків, дисконтної ставки банків, скорочення бюджетних витрат, стимулювання скорочення кредитів, зростання заощаджень тощо.

Диверсифікація – проникнення капіталу у сфері, що не мають прямого виробничого зв'язку і функціональної залежності від основної галузі діяльності; поширення господарської діяльності на нові сфери (розширення номенклатури продукції, видів наданих послуг і т. ін.).

Дивіденд – дохід, виплачуваний за акціями; частина чистого прибутку акціонерного товариства.

Дизажіо – зниження курсу акції порівняно з її номіналом.

Дилер – біржовий посередник, що веде операції з цінними паперами від свого імені та за свій рахунок (на Лондонській фондовій біржі називається джобер); – підприємець, що торгує вроздріб продукцією, яку він закупив оптом.

Дисконтування – обчислення сьогоднішнього аналога вартості майбутніх доходів чи витрат. Використовується для порівняння витрат і доходів, що можуть бути отримані від тих чи інших варіантів вкладення капіталу через певний термін за певної норми позичкового відсотка. Порівняння нинішніх витрат і майбутніх доходів.

Диференціація продукту – особливості продукту, що обумовлюють відносно стійкі переваги покупців, які віддають їх одним видам взаємозамінної продукції порівняно з іншими.

Добровільні експортні обмеження – квота, введена іноземною державою на експорт товарів.

Додаткова вартість – надлишок вартості, створений працею найманого робітника понад вартість його робочої сили; – різниця між вартістю товару і витратами на його виробництво:

– абсолютна – створюється або шляхом прямого подовження робочого дня, або шляхом збільшення інтенсивності праці за незмінної величини робочого дня;

– відносна – виникає в результаті зростання продуктивності праці в галузях, у яких виробляються предмети споживання, що знижує їхню вартість і, як наслідок, вартість робочої сили;

– надлишкова – різновид відносної додаткової вартості. Виникає на окремих підприємствах у результаті впровадження нової техніки, технології. Зникає, як тільки ці нововведення стають надбанням більшості підприємств.

Додатковий продукт – частина сукупного суспільного продукту, створюваного безпосередньо виробниками у сфері матеріального виробництва понад необхідний продукт.

Додатковий робочий час – час виробництва додаткової вартості, додаткового продукту, створюваного робітниками сфери матеріального виробництва.

Дотація – асигнування з держбюджету на покриття збитків, збалансованість бюджетів, оздоровлення підприємств, підтримку інфраструктури.

Економічна ефективність – результативність, зафіксована як співвідношення між масою витрат праці й масою продуктів, отриманих за допомогою цих витрат (співвідношення результатів і витрат).

Економічна політика – система заходів, здійснюваних суспільством (державою) з організації процесу відтворення на основі використання економічних законів, узгодження економічних інтересів.

Економічна родючість ґрунту – родючість, що виникає під впливом високої землеробської культури, ретельної обробки ґрунту, раціональної зміни культур, меліорації, систематичного внесення органічних і мінеральних добрив.

Економічна система – сукупність економічних відносин і регулюючих інститутів (правил, норм, законів), що виконують функцію розміщення і використання економічних ресурсів для виробництва, розподілу, обміну й споживання благ для задоволення різноманітних потреб людей. Розрізняють такі види економічних систем залежно від: переваг форм власності (приватна, колективна); переваг регулюючого механізму (ринкова, централізовано-керована). Основні види економічних систем: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична й соціалістична.

Економічне зростання – збільшення обсягів створених за певний період товарів і послуг:

– екстенсивне – економічне зростання за рахунок залучення додаткових факторів виробництва;

– інтенсивне – економічне зростання, що здійснюється за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва і технологій.

Економічні закони – об'єктивні, істотні, стійкі зв'язки та взаємна залежність економічних явищ у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ.

Експлуатація – використання, одержання вигоди за рахунок привласнення результатів чужої праці.

Експорт – вивіз товарів чи капіталів за кордон.

Експортні субсидії – заходи стимулювання експорту товарів шляхом уведення певних пільг.

Еластичність попиту – ступінь зміни попиту під впливом того чи іншого фактора (еластичність попиту за ціною, за доходом).

Еластичність пропозиції – ступінь зміни пропозиції під впливом того чи іншого фактора (наприклад, ціни).

Ембарго – заборона (на ввіз чи вивіз товарів).

Емітент – держава, організація, підприємство, установа, що випускає в оборот цінні папери.

Зайнятість – рівень зайнятості, розрахований як частка працюючих осіб у загальній чисельності робочої сили, характеризує ступінь участі працездатного населення в суспільній праці.

Закон попиту – залежність (зворотна) між ціною і кількістю товару, який буде куплено.

Закон пропозиції – залежність між ринковими цінами й тією кількістю товару, який за таких цін буде вироблено й поставлено на продаж.

Закон спадної віддачі – приєднання до фіксованої кількості одного ресурсу (наприклад, устаткування) додаткових одиниць іншого змінного ресурсу (наприклад, праці), починаючи з певного моменту, що призводить до зменшення кількості продукту, одержуваного в результаті залучення кожної одиниці цього ресурсу, і підвищення собівартості одиниці продукції.

“Закон” спадної родючості ґрунту – становище, відповідно до якого кожне додаткове вкладення капіталу й праці в певне ділянку землі нібито супроводжується меншим ефектом, ніж попередні вкладення. Згодом цей закон був трансформований у закон спадної продуктивності (віддачі) додаткових витрат узагалі.

Заробітна плата (“ціна” робочої сили) – перетворена форма вартості товару “робоча сила”. Форма розподілу фонду особистого споживання між працівниками:

– відрядна – форма оплати праці, що залежить від кількості та якості праці;

– номінальна – заробітна плата в грошовому еквіваленті. Характеризує рівень заробітної плати поза зв'язком з цінами на товари й послуги;

– погодинна – форма оплати праці працівника за певний період робочого часу (година, день, тиждень, місяць);

– реальна – показує, яку кількість предметів споживання й послуг можна придбати на отриману грошову заробітну плату. Визначається номінальною заробітною платою, рівнем цін на товари й послуги, обсягом стягнутих податків, штрафів і т. ін.

Засновництво (грюндерство) – діяльність з організації акціонерних товариств.

Засновницький прибуток – прибуток, отриманий засновниками акціонерного товариства у вигляді різниці між сумою, отриманою від продажу акцій, і коштами, дійсно вкладеними в це товариство.

Засоби виробництва – сукупність засобів і предметів праці, використовуваних людьми в процесі виробництва матеріальних благ.

Засоби праці – усе те, за допомогою чого люди впливають на предмет праці (машини й устаткування, інструменти й прилади, виробничі будинки й споруди, засоби переміщення вантажів, засоби зв'язку). Загальним засобом праці є земля.

Змішана економіка – економічна система, в якій розподіл основної частини економічних ресурсів і функціонування підприємств регулюється через механізм ринку, що доповнюється системою централізованого державного регулювання і контролю при здійсненні грошової, фіскальної та соціальної політики. Характеризується співіснуванням різних історичних форм господарства.

Зовнішній ефект від виробництва – вплив виробництва товарів (послуг) на осіб, які безпосередньо не беруть участь у продажу, купівлі чи використанні певних товарів.

Золотий запас – державний фонд золота в зливках і монетах, що зберігається в центральному емісійному банку чи казначействі країни.

Золотий паритет – встановлення валютного курсу на основі співвідношення вагової кількості золота, що міститься в грошовій одиниці.

Золото – хімічний елемент; шляхетний метал; специфічний товар, природні властивості якого (однорідність, подільність, здатність зберігатися, портативність – велика вартість за невеликого обсягу та маси) зробили його найбільш придатним для функціонування як загального еквівалента вартості всіх інших товарів, тобто грошей; – товар, споживча вартість якого полягає в здатності виражати й вимірювати вартість всіх інших товарів.

Імперіалізм – стадія капіталізму, що характеризується зміною вільної конкуренції пануванням монополій, переходом головної ролі в економічних відносинах від промислового до фінансового капіталу, формуванням світової капіталістичної системи господарства.

Інвестиції – потік нового капіталу, що додається протягом року до запасу капіталу, вкладення капіталу в галузі економіки всередині країни й за кордоном; – сукупність товарів, що купуються підприємствами чи приватними особами для збільшення накопиченого капіталу.

Інвестиційні торги – продаж акцій підприємства; викуп орендованого майна. Право викупу надане трудовим колективам або підприємствам, що уклали договір оренди, якщо в договорі визначені терміни, обсяг, порядок і умови внесення викупу.

Індекс – відносний показник зростання чи зниження одиничних чи агрегованих економічних параметрів. Використовується для вивчення стану економіки та її динаміки (наприклад, індекс цін, індекс економічного зростання й т. ін.):

– вартості життя – індекс розрахункових цін і тарифів фіксованого набору товарів і послуг, які споживають певні категорії населення.

Індексація доходів – встановлений державою механізм збільшення грошових доходів і заощаджень громадян у зв'язку із зростанням цін з метою підтримки купівельної спроможності населення.

Інтенсивність праці – ступінь напруженості праці. Вимірюється кількістю праці, витраченої працівником у процесі виробництва за одиницю часу.

Інфляція – процес знецінення грошей, за якого купівельна спроможність грошової одиниці зменшується. Супроводжується зростанням загального рівня цін на товари й послуги. Основним показником, що характеризує інфляцію, є коефіцієнт інфляції, виражений у відсотках.

Іпотека – застава нерухомості (землі, будівель) з метою одержання довгострокового кредиту.

Історична школа – напрямок у політекономії. Виник в середині XIX ст. у Німеччині. Його представники вбачали завдання політекономії в описуванні господарських явищ, заперечуючи загальні для всіх країн економічні закони.

Капітал – суспільні відносини, економічна категорія; – самозростаюча в процесі руху вартість, що приносить додаткову вартість; – необхідний фактор виробництва, що має як грошову, так і матеріально-речовинну форму, презентовану необхідними засобами виробництва:

– акціонерний – капітал акціонерного товариства, утворений за допомогою об'єднання коштів багатьох фізичних та юридичних осіб через продаж їм цінних паперів (акцій та облігацій), а також за рахунок капіталізації одержуваного прибутку;

– змінний – частина капіталу, що витрачається на покупку робочої сили й збільшується в процесі виробництва на величину додаткової вартості;

– обігу – капітал, що витрачається торговцем на закупівлю товарів у промисловця (чи іншого торговця) з метою їх перепродажу;

– оборотний – частина продуктивного капіталу (витраченого на сировину, матеріали, робочу силу), вартість якого переноситься на знов створений продукт цілком і повертається до капіталіста в грошовій формі наприкінці кожного кругообороту;

– основний – частина продуктивного капіталу (витрати на машини й устаткування, будинки, споруди), вартість якого переноситься на знов створений продукт частинами й повертається до капіталіста в грошовій формі поступово, у міру зношування, протягом ряду кругооборотів, тобто в процесі амортизації;

– позичковий – грошовий капітал, наданий його власником у позику іншим особам на умовах повернення й плати у формі відсотка;

– постійний – частина капіталу, втілена в засобах виробництва; переноситься на вартість готової продукції без зміни величини;

– статутний – капітал, розмір якого зафіксовано у статуті акціонерного товариства чи підприємства і який формується з внесків засновників, виторгу, отриманого від продажу акцій і відрахувань з прибутку підприємств;

– торговельний – частина капіталу, що функціонує у сфері обігу, використовується для реалізації товарів, переміщення їх від виробника до споживача;

– фіктивний (фондовий) – капітал, презентований цінними паперами, що дають право їхнім власникам на певний дохід;

– фінансовий – монополістичний промисловий капітал, що злився з монополістичним банківським капіталом.

Капіталізація доходів – перетворення додаткової вартості, у тому числі рентних доходів, на капітал (у тому числі банківський), з метою його збільшення.

Капіталізм – соціально-економічна система, в якій розвиток продуктивних сил здійснюється у формі й під контролем капіталу. Поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається шляхом купівлі-продажу особисто вільної робочої сили. Товарно-грошові відносини мають загальний характер. Основною структурною одиницею є капіталістичне підприємство, яке максимізує прибуток в умовах ринкової конкуренції. Капітал і наймана праця утворюють дві сторони основних економічних відносин.

Капіталіст – особа, що одержує дохід від власності на капітал у вигляді позичкового відсотка чи орендної плати – капіталіст-власник; – особа, що використовує власний чи позиковий капітал з метою одержання прибутку чи підприємницького доходу – капіталіст-підприємець.

Касові операції – операції комерційного банку з приймання та видачі клієнтам наявних грошових знаків а також їхнього зберігання.

Касові угоди – угоди на біржі за готівку, коли товар реально переміщується від продавця до покупця.

Квота – кількісне чи вартісне обмеження.

Кількісна теорія грошей – напрямок розвитку кількісної теорії грошей і цін, що припускає систематичні зміни швидкості обігу грошей і реальних доходів аналогічно до змін кількості грошей, що знаходяться в обігу, і рівня цін.

Коефіцієнт еластичності – показник, що відображає відносну зміну будь-якої величини під впливом певних факторів.

Коефіцієнт еластичності попиту – показник, що відображає відносну зміну величини попиту під впливом відносної зміни ціни товару. Визначається як частка від поділу зміни кількості купленого товару (у %) на зміну ціни (у %).

Коефіцієнт еластичності пропозиції – показник, що відображає відносну зміну величини пропозиції під впливом відносної зміни ціни товару. Визначається як частка від поділу зміни кількості виробленого товару (у %) на зміну ціни товару (у %).

Колонія – країна чи територія, що знаходиться під владою іноземної держави (метрополії), позбавлена економічної чи політичної самостійності.

Компанія – підприємство, фірма, організація, форма організації підприємницької діяльності, за якої двоє чи більше людей є співвласниками підприємства.