Земельна рента як дохід з землі. Теорії ренти

Аграрна сфера має певні особливості щодо підприємницької діяльності, трудового процесу, місця землі та інших ресурсів природи у виробництві продукції.

В цій галузі економічний процес відтворення тісно переплітається з природним. Це виявляється в тому, що наслідки господарювання в сільському господарстві залежать як від працівника, його технічного озброєння, так і від природних умов. До особливостей сільського господарства належить і надзвичайна роль землі як чинника виробництва. В інших галузях виробництва земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. У сільському ж господарстві земля безпосередньо постає засобом виробництва, при цьому особливе значення має родючість ґрунту. До того ж, сільське господарство характеризується сезонністю виробництва.

Таким чином, аграрне виробництво (підприємництво) –особлива галузь, специфічна сфера суспільного виробництв, в якій земля як специфічний засіб виробництва і предмет праці поєднується з іншими засобами виробництва (технікою, технологією) та працею людей. Це відношення людей до землі та відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції.

У свою чергу, аграрні відносини – це специфічні економічні відносини між людьми (суб'єктами господарювання на землі) з приводу привласнення землі, виробництва, розподілу, обміну та споживання сільськогосподарської продукції та відносини з іншими галузями національної економіки та державою.

В системі аграрних відносин провідними є земельні відносини, тобто відносини власності на земельні ділянки, що використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції.

В системі аграрних відносин значне місце посідають відносини оренди земельних ділянок і рентні відносини. Рентні відносини в аграрному секторі являють собою відносини між людьми щодо виробництва, розподілу і присвоєння земельної ренти.

Розвиток капіталістичних відносин у постсоціалістичному сільському господарстві передбачає перетворення загальнодержавної власності на землю в такі форми, які пристосовані до законів капіталістичного виробництва. Наслідком цього може бути перетворення вітчизняного землеробства на капіталістичний лад. Вивчення аграрних відносин за утвердження в них капіталістичних форм виробництва, розподілу й обміну передбачає як вихідний пункт дослідження підприємницького капіталу, бо саме підприємницький капітал є тією силою, яка визначає форми економічної реалізації власності на землю за умов капіталістичного виробництва. З іншого боку, аграрні відносини за умов капіталізму – це специфічні економічні відносини, зумовлені особливостями застосування капіталу до землеробства.

У зв'язку з цим розглянемо зміст селянського типу буржуазної аграрної еволюції, яка відбувається в усіх постсоціалістичних країнах, у тому числі й у сучасній Україні. Цей тип буржуазної еволюції здійснюється на базі приватної власності на землю селянських господарств. Це селянський тип буржуазної аграрної еволюції. Класичний зразок такого типу спостерігався в США, де сформувалося вільне від будь-якої залежності селянське, фермерське господарство, висока ефективність якого є зразком для всіх країн світу.

Переваги селянського шляху буржуазного розвитку полягають у тому, що він пов'язаний з швидкою ліквідацією старих відносин, із звільненням селянства від будь-яких форм залежності від соціалістичної держави, її бюрократичного апарату, колгоспних і радгоспних порядків.

В Україні, як і в багатьох країнах СНД, усі сільськогосподарські угіддя безкоштовно передають у приватну власність селян. При цьому слід звернути увагу на те, що найбільш розвиненою формою аграрних відносин за утвердження в сільському господарстві капіталістичного підприємництва є форма, яка передбачає приватного земельного власника (селянина), що дає свою землю за орендну плату, капіталіста-орендаря (він може називатися фермером, підприємцем), який бере землю в оренду, сплачує землевласнику орендну плату й веде господарство, і найманого працівника, тобто: селянин-землевласник – капіталіст-підприємець – найманий працівник.

Земля і її надра, будучи одним з трьох факторів виробництва, приносять дохід, названий рентою.

Земля має важливу особливість: на відміну від двох інших факторів (праця, капітал), які є вільно відтворюваними, пропозиція землі є обмеженою: є величиною даною, фіксованою й не підлягає збільшенню. Тому пропозиція землі є абсолютно нееластичною.

Обмеженість і нееластичність пропозиції землі обумовлюють особливості ціноутворення в сільському господарстві. Це вихідне положення визнається всіма економічними школами; в іншому їхні концептуальні підходи розрізняються.

Неокласичний напрямок користується наступним підходом: уявлення виходять з концепції граничних витрат.

Рисунок 10.1 – Утворення земельної ренти