Економічна рівновага фірми на ринках досконалої і недосконалої конкуренції

Раціональною поведінкою для комерційної фірми вважається така, яка забезпечує максимально можливий прибуток.

Обрання моделі поведінки визначається двома головними обставинами:

– тимчасовим фактором (короткий чи тривалий період);

– формою конкуренції (досконала чи недосконала).

У короткий період, якщо потрібно збільшити обсяг виробництва, фірма може досягти цього, збільшуючи лише змінні фактори (праця, матеріали, сировина й т. ін.). Постійні фактори (розміри споруд, кількість машин) змінити фірма не встигає.

У тривалому періоді поведінка фірми є іншою: у відповідь на постійно змінюваний рівень виробництва вона має можливість змінити усі фактори виробництва. Тому всі вони стають змінними. У цей період фірма прагне мінімізувати витрати, комбінуючи фактори, заміщуючи працю капіталом і навпаки.

Вплив форми конкуренції на поведінку фірми є більш складним. Розглянемо раціональну поведінку фірми в умовах досконалої конкуренції. Будемо пам'ятати, що мета фірми – максимізувати розрив між цінами і витратами.

На ринку досконалої конкуренції жодна з фірм не впливає на ціну своєї продукції. Що ж може зробити підприємець, щоб дістати максимальний прибуток? Він може тільки змінити обсяги виробництва. Тоді постає наступне питання: яку кількість продукції фірма повинна виробляти й продавати, щоб дістати максимальний прибуток? Щоб знайти відповідь на це питання, необхідно порівняти ринкову ціну на продукт і граничні витрати фірми.

Якщо фірма буде збільшувати на одну, дві, три і т. д. одиниці свою продукцію, то кожна наступна одиниця товару буде щось додавати як до загального доходу, так і до загальних витрат. Це “щось” – граничний дохід і граничні витрати.

Якщо граничний дохід більший за граничні витрати, то кожна вироблена нова одиниця товару додає до загального доходу величину більшу за ту, що вироблена одиниця товару додає до загальних витрат. Виходить, різниця між граничним доходом (MR – marginal revenue) і граничними витратами (МС – marginal cost), тобто прибуток (р – profit), – збільшується:

р = MR – MC (8.5)

Протилежне відбувається, коли граничні витрати вищі за граничний дохід. Висновок: максимум загального прибутку досягається тоді, коли настає рівність між ціною і граничними витратами:

Р = МС (8.6)

Якщо Р > МС, то виробництво необхідно розширювати. Якщо Р < МС, то виробництво треба скорочувати. Точка рівноваги фірми й максимального прибутку досягається у випадку рівності граничного доходу й граничних витрат. Коли фірма досягла такого співвідношення, вона не стане збільшувати виробництво, випуск буде стабільним, звідси й назва “рівновага фірми”:

MC = MR (8.7)

Раціональна поведінка фірми в умовах недосконалої конкуренції є іншою.

На монополістичному ринку фірма впливає на ціну своєї продукції. Якщо на ринку досконалої конкуренції додатковий дохід від продажів наступних одиниць продукції є незмінним і дорівнює ринковій ціні, то намонополістичному ринку збільшення продажів знижує ціну, а виходить, – і додатковий, граничний дохід (MR). Це виникає тому, що за насиченого ринкумонополіст може збільшити виробництво, тільки знижуючи ціни.

Існує два способи визначення обсягу виробництва, за яких фірма дістає максимального прибутку.

За першого способу порівнюють валовий дохід (TR) і валові витрати (ТС)за кожного обсягу виробництва. За другого способу визначають оптимальний обсяг виробництва, порівнюючи граничний дохід і граничні витрати.

Висновок: щоб дістати максимального прибутку в умовах недосконалої конкуренції, обсяги виробництва й реалізації варто збільшувати доти, доки граничні витрати, пов'язані з виробництвом кожної додаткової одиниці продукції, будуть меншими за граничний дохід, одержуваний від реалізації цієї одиниці продукції: якщо MR > МС, виробництво варто розширювати; якщо MR < МС, виробництво варто скорочувати; якщо MR = МС, фірма одержує максимальний прибуток.

Таким чином, приймаючи рішення щодо зростання виробництва, фірма може керуватися простим правилом: збільшувати виробництво до рівня, на якому граничний дохід дорівнює граничним витратам.

Виведене правило виконується як в умовах досконалої, так і в умовахнедосконалої конкуренції. Але різниця такі існує:

1) фірми, які максимізують прибуток в умовах досконалої конкуренції, можуть контролювати лише один параметр – обсяг випуску продукції;

2) фірми, які максимізують прибуток в умовах недосконалої конкуренції, визначають одночасно два параметри – обсяг випуску й ціни. Фірма-монополіст виробляє менше продукції і продає її за більш високу ціну;

3) в умовах недосконалої конкуренції фірма, маючи можливість впливати на ціну, добирає таке поєднання ціни й обсягу виробництва, за якого можливим є максимальний прибуток. При цьому граничний виторг уже не дорівнює ціні, тому що, зменшуючи ціну кожної додаткової партії товару, фірма змушена знижувати ціну і на попередні одиниці товарів. Цим ситуація відрізняється від умов досконалої конкуренції, коли граничний виторг завжди дорівнює ціні, оскільки ціна дана ринком і є постійною.

Мінімізація збитків. Бувають ситуації, коли потрібно поставити за мету не максимізацію прибутку, а мінімізацію збитків. У короткостроковому періоді, коли ще залишилися непогашені зобов'язання, фірма, що має збитки, може припинити комерційну діяльність, оголосивши себе банкрутом, або продовжити діяльність. Фірма продовжує виробляти продукцію, яка, будучи реалізованою, принесе дохід і дозволить фірмі звести збитки до мінімуму.

Якщо ж фірма припиняє діяльність (оголошує себе банкрутом), то вона не виробляє ніякої продукції і не одержує доходу. Однак її валові витрати дорівнюють не нулю, а постійним витратам, які фірма повинна виплатити за зобов'язаннями. Це можна здійснити або за рахунок доходів від виробленої продукції, або за рахунок надходжень від продажу майна фірми, яка оголосила себе банкрутом.

Для фірми важливо, який з цих способів більш ефективно забезпечить основну мету фірми – мінімізацію збитків. Якщо підприємство продовжує діяльність, воно несе додаткові витрати, але одержує дохід, якщо ж припиняє діяльність – позбавляється доходу, а його валові витрати дорівнюють постійним витратам.

Звідси загальне правило оголошення банкрутства: фірма оголошує себе банкрутом, якщо передбачуваний дохід від реалізації продукції буде менший за змінні витрати фірми, й продовжує діяльність, якщо цей дохід перевищує змінні витрати. Або (що в принципі те саме), фірмі доцільно займатися підприємницькою діяльністю, якщо загальні витрати перевищують загальний дохід на величину меншу за постійні витрати. Фірма може зазнавати збитків під час зниження ціни, у той же час для неї доцільно продовжувати виробництво доти, доки ціна перевищує середні змінні витрати.

Тема 9. ДОХОДИ ВІД ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА ТА ЇХ РОЗПОДІЛ. ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ПРИБУТКУ, ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, ПОЗИЧКОВОГО ВІДСОТКА. РИНОК ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ І ЦІННИХ ПАПЕРІВ