Підприємництво: економічний зміст, ознаки, види. Ризик у підприємництві

Джерела підприємництва сягають епохи Середньовіччя. Однак необхідним атрибутом ринку підприємництво стало тільки в період розвитку капіталізму.

А. Сміт характеризував підприємця як власника, що йде на економічний ризик заради реалізації комерційної ідеї й одержання прибутку.

У вітчизняному законодавстві й економічній літературі підприємництво трактується як ініціативна самостійна діяльність громадян і об'єднань, спрямована на одержання прибутку і здійснювана на їхній ризик і під їхню майнову відповідальність.

Не будь-яку господарську діяльність можна вважати підприємницькою, а лише ту, яка пов'язана з ризиком, ініціативою, заповзятливістю, самостійністю, відповідальністю, активним пошуком. Усі названі ознаки узяті разом є ознаками підприємництва.

У підприємництві розрізняють суб'єкти й об'єкти.

Суб'єктами підприємництва можуть бути приватні особи, різного роду асоціації (акціонерні товариства, орендні колективи, кооперативи), а також держава.

Об'єктами підприємництва можуть бути будь-які види господарської діяльності, комерційне посередництво, торгово-закупівельна, інноваційна, консультаційна діяльність, операції з цінними паперами.

Залежно від змісту діяльності розрізняють види підприємництва:

1) виробниче підприємництво – це таке, у якому здійснюється виробництво товарів, послуг, інформації, духовних цінностей. Функція виробництва в цьому виді підприємництва є основною;

2) комерційне підприємництво здійснює операції та угоди зперепродажу товарів і послуг і не пов'язане з виробництвом продукції. Прибуток підприємця утворюється шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціну придбання. Якщо ці операції здійснюються в рамках закону, то вони невважаються спекулятивними;

3) фінансове підприємництво – різновид комерційного. Об'єктами купівлі-продажу тут є гроші, валюта, цінні папери.

4) посередницьке підприємництво виявляється в діяльності, що з'єднує зацікавлені у взаємній угоді сторони. За надання подібних послуг підприємець одержує доход.

5) страхове підприємництво – це особлива форма фінансового підприємництва, суть якого полягає в тому, що підприємець одержує страховий внесок, який повертається тільки при настанні застрахованого випадку. Частина внесків, що залишилася, утворює підприємницький дохід.

Як бачимо, усі види підприємництва спрямовані на одержання доходу. Але для цього необхідно навчитися комбінувати обмежені ресурси.

Здійснення різних комбінацій ресурсів є необхідною ланкою діяльності підприємця. Такі комбінації, на думку Й. Шумпетера, охоплюють п'ять напрямків:

1) виготовлення нового блага чи створення нової якості старого блага;

2) впровадження нового методу виробництва;

3) освоєння нового ринку збуту;

4) одержання нового джерела сировини чи напівфабрикату;

5) проведення необхідної реорганізації виробництва.

На кожному новому відрізку часу можуть з'являтися нові комбінації.

Підприємницька діяльність не пов'язана з якоюсь однією формою власності: приватною, колективною чи державною. Можливими є різні варіанти і поєднання. Це означає, що для того, щоб займатися підприємництвом, зовсім не обов'язково бути повним власником капіталу. Можна використовувати позиковий, чужий капітал. Однак позиковий капітал підлягає поверненню з визначеною часткою прибутку. Тому за його використання ступінь економічного ризику підприємця зростає.

Ризик, як зазначалося, – одна з основних ознак підприємництва.

Ризик – це ймовірність збитків чи недоодержання доходів у порівнянні з варіантом, передбаченим прогнозом і планом.

Розрізняють декілька видів ризику: виробничий, комерційний, фінансовий, кредитний і процентний.

Існує думка, що припустимий рівень ризику є обернено пропорційним до кількості осіб, які беруть участь у цій діяльності. Як правило, ризик страхується в установах, що займаються страховим підприємництвом.

Ризик можна вимірювати різними методами:

– статистичним, за якого вивчають статистику втрат у минулому і роблять прогноз на майбутнє;

– експертним, за якого вивчається думка фахівців і досвідчених бізнесменів;

– розрахунково-аналітичним, що базується на математичних прийомах.

Підприємництво неможливе без новаторства. У зв'язку з цим окреслюють дві моделі підприємницької поведінки: класичну й інноваційну.

Суть класичної моделі полягає в тому, що бізнесмен прагне організувати свою діяльність з розрахунком на максимальну віддачу від наявних у його розпорядженні ресурсів.

Друга модель зорієнтована не тільки на наявні ресурси, але й на можливість залучити й використовувати зовнішні ресурси. Залучаючи власні й зовнішні ресурси, підприємець віддає перевагу найбільш вигідним варіантам розвитку свого бізнесу.