Фірма (підприємство) в системі ринкових відносин. Теорії фірми

Основною структурною одиницею ринкової економіки є фірма (підприємство).

Фірма (підприємство) являє собою господарську ланку, що реалізує власні інтереси за допомогою виготовлення й реалізації товарів і послуг шляхом планомірного комбінування факторів виробництва.

Фірма – це організація, яка володіє одним чи декількома підприємствами та використовує ресурси для виробництва товару чи послуги з метою одержання прибутку.

Чи є різниця між фірмою та підприємством? Якщо господарська ланка є юридичною особою, то вона вже являє собою об'єкт господарської діяльності, чи то фірма, чи то підприємство. Разом з тим в економічній літературі часто термін “фірма” використовується як узагальнююче поняття: фірма може включати як одне, так і декілька підприємств і виробництв. Як підприємство, як правило, кваліфікують однопрофільне, однопродуктове виробництво.

Сучасні фірми – це в основному багатопрофільні виробництва. Орієнтація на таке виробництво робить фірму більш стійкою в період економічних спадів. Розосередження капіталу фірми за декількома галузями й утворення багатопрофільного виробництва кваліфікується як диверсифікація капіталу.

Доречно порушити питання, що змушує індивідуальних підприємців об’єднуватися у фірму? Адже відомо, що ринок забезпечує свободу, а фірма її обмежує. Справа в тому, що для успішного функціонування на ринку підприємець повинен мати про нього достовірну й докладну інформацію, яка вимагає великих трансакційних витрат (лат. transactio – угода). Засобом знизити ці витрати є організація фірми, у якій трансакції виявляються дешевшими. Вважається, що фірми виникають у відповідь на дорожнечу ринкової координації.

У західній економічній літературі існує ціла низка теорій фірми, у кожній з яких по-різному визначаються цілі фірми та засоби досягнення поставлених цілій.

Традиційна теорія пояснює поведінку фірми прагненням до максимізації прибутку.

Менеджеральна теорія фірми доводить, що мета фірми – максимізація обсягу продажів і тільки потім доходу (прибутку). Основну роль у цьому процесі відіграють не власники, а керівники, менеджери, що зацікавлені в зростанні виторгу, тому що від нього залежать їхня заробітна плата й інші виплати та пільги.

Теорія максимізації зростання ґрунтується на ідеї про те, що зростаюча фірма має переваги перед великою фірмою. У її зростанні зацікавлені як власники, так і менеджери та акціонери.

Існує два шляхи зростання: внутрішній (за рахунок концентрації виробництва й капіталу) і зовнішній (заснований на централізації виробництва та капіталу в результаті злиттів і поглинань).

Концентрація капіталу – це збільшення капіталу шляхом нагромадження, тобто капіталізація частини додаткової вартості. Показники концентрації: кількість задіяних найманих робітників та службовців на підприємстві; потужність цього підприємства; кількість переробленої сировини; обсяг товарообороту; розмір прибутку.

Централізація капіталу – це збільшення індивідуальних капіталів шляхом зосередження існуючих капіталів у руках одного капіталіста чи їх групи.

Відмінність централізації капіталу від концентрації: концентрація веде до зростання як індивідуального, так і суспільного капіталу, а централізація веде до зростання індивідуального капіталу.

Внутрішні джерела зростання:

а) нерозподілений прибуток, який повертається у виробництво;

б) випуск акцій;

в) позикові кошти, узяті в банку.

Зовнішні джерела зростання:

а) злиття, тобто об'єднання двох і більше компаній;

б) поглинання однією фірмою іншої через скупку контрольного пакету акцій.

Злиття і поглинання здійснюються шляхом горизонтальної, вертикальної інтеграції і диверсифікації.

Горизонтальна інтеграція супроводжується придбанням однією фірмою інших, що займаються тим самим бізнесом. Різновидом горизонтальної інтеграції є диверсифікація (англ. diversification – різноманітність), що означає об'єднання фірм, чиї технологічні процеси ніяк не пов'язані (наприклад, виробництво хімічних волокон і літаків).

Вертикальна інтеграція означає об'єднання фірм, задіяних на декількох етапах виробничого процесу знизу доверху (наприклад, від видобутку нафти до торгівлі нафтопродуктами).

Теорія множинності цілей акцентує увагу на характері поведінки вищого керівництва фірми. Поведінка повинна бути такою, щоб врахувати інтереси всіх зацікавлених осіб: робітників, менеджерів, акціонерів і керівників. Ця теорія найбільшого поширення набула в Японії.

У будь-якій теорії необхідною ланкою є визначення стратегії фірми. Стратегія – це вибір фірмою основних довгострокових цілей і завдань, затвердження курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

Розрізняють два типи стратегії: оборонну й наступальну. Суть оборонної стратегії полягає в очікувальній поведінці фірми, коли вона стежить за ринком і своїми конкурентами, чекає на появу нового продукту та концентрує свої зусилля на виробництві його прототипу. Наступальна стратегія передбачає активне відновлення виробництва зарахунок інновацій, нововведень, освоєння і заповнення ринкової ніші.

Основною формою управління фірмою є менеджмент (англ. management –управління). Менеджмент – це система прийняття і реалізації рішень, спрямованих на досягнення оптимального варіанту використання всіх наявних ресурсів.

Однією з функцій менеджменту є планування, що припускає складання бізнес-плану.

Бізнес-план – це комплексний план розвитку фірми, що є звітним документом і головним обґрунтуванням інвестицій.

Бізнес-план розробляється на 3-5 років і містить такі розділи:

а) аналіз ринку і маркетингова стратегія;

б) продуктова й виробнича стратегії;

в) розвиток системи управління фірмою і власністю;

г) фінансова (економічна) стратегія.

Розвинені фірми більше піклуються про продуктову й виробничу стратегії, тоді як фірми-початківці більше уваги приділяють фінансовій стратегії.