Родовий відмінок часу

Українська мова характеризується використанням родового відмінка іменників, щоб означити час. Російська мова знає в таких випадках прийменник із знахідним відмінком іменника: "тої ночі" – "в ту ночь", "цього літа" – "в это лето". Наведемо кілька прикладів із класичної літератури й фольклору: «Одної ночі приснився мені сон» (Марко Вовчок); «А чула ти, що сталося сеї ночі?» (Леся Українка); «…малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани» (С. Васильченко); «Накрили очі темної ночі, легше в могилі спочинув» (народна пісня). З цього можна зробити висновок, що, йдучи за традицією класики й живої народної мови, ліпше сказати по–українському: «Того дня з ним не сталось ніяких пригод», а не «У той день…». Проте слід пам'ятати, що родовий відмінок часу не може стояти в формі множини (наприклад, «Тих днів…»), а також без означення («цієї», «темної», «того»). Тут на визначення часу, днів тижня, явищ, процесів, стану вдаємось до знахідного відмінка з прийменником: «у роки (під час) громадянської війни», «у вівторок», «у давнину», «у (під) хуртовину».

Особливість у вживанні давального відмінка

В українській класиці й живому народному мовленні часом трапляються іменники й займенники в давальному відмінку, тимчасом як у сучасній мові вживаються конструкції з прийменником і родовим відмінком: «Пани б'ються, а мужикам чуприни трясуться» (М. Номис) – «Пани б'ються, а в мужиків чуприни трясуться»; «Він як угледів дівчину, аж очі йому засвітилися» (Марко Вовчок); «Вовкові барана з горла не видереш» (М. Номис). Сучасна українська літературна мова в таких випадках більше користується конструкцією з прийменником і родовим відмінком іменника або займенника, а ця давня форма давального відмінка може виступати стилістичним засобом: «Очі чоловікові заясніли, голос подужчав».