Проблеми протиставлення природного і позитивного права

Процес взаємодії природного й позитивного права може розглядатись як об’єк- тивація, матеріалізація, опредмечування ідеаль- них природно-правових утворень, як юридичне оформлення деонтичних складових змісту пра- вової свідомості.

Переведення проблеми взаємодії «природ- но-» й «позитивно-правових» аспектів правової реальності на соціологічний рівень розгляду до- зволяє інтерпретувати цю взаємодію за посеред- ництвом інституційного аналізу. Інституціоналізація природно-правових уявлень є процесом створення тих соціонормативних (зок- рема державно-юридичних), організаційних і до- свідно-практичних елементів соціальних інститу- тів, за посередництвом яких забезпечується функ- ціонування їх ідейно-цільових компонентів. Легітимація юридичних інститутів є оціню- ванням їх відповідності існуючим морально- правовим («природно-правовим») уявленням (про справедливість, правду, соціально-належне, пови- нне тощо). Процеси інституціоналізації й легітимації ви- ступають як прояви загальних закономірностей функціонування соціально-юридичних інститутів.

Взаємодія «природних» і «позитивно- правових» компонентів системи соціальних інститутів є складовою діалектичного процесу правового розвитку, який може розглядатись як становлення закономірностей юридичної діяль- ності, яке відбувається за активної участі право- вої свідомості (почуттів справедливого й неспра- ведливого, ідей, уявлень, образів, понять, конце- пцій соціально-деонтичного змісту). Такі закономірності знаходять вираження в системі соціально-юридичних інститутів (сім’ї, власності, договору, самозахисту, представницт- ва, судочинства, законотворчості, правозастосу- вання тощо), які, у свою чергу, впливають на ди- наміку суспільних відносин, інспіруючи подаль- ше розгортання цього процесу. У такий спосіб відбувається становлення та розвиток багатоас- пектної сутності права.