Цитати з промов і записів 4 page

Такою є суть більшовицької «політики миру». У минулому році з цієї ж трибуни (дивіться Розділ 1, Комунізм без маски — П. Х.) я наводив точні цифри про те, скільки священиків було вбито в Росії, і вказував на небезпеку того, що дані події можуть повторитися і в інших країнах. Однак церковні кола зарубіжних країн пропустили це попередження повз вуха. Вони наївно заявили, що більшовизм змінився і що в майбутньому він буде гарантувати свободу відправлення релігійних обрядів для всіх конфесій. Між тим події в Іспанії більш ніж виразно показали, що я був правий. «У всіх районах, де діє мадридський уряд, більше немає жодної діючої церкви». Так пише «Дьяріо де ла маріна» (Diario de la Marina). А католицька церква офіційно оголосила, що в одній тільки Барселоні було вбито 250 священиків і було знесено кілька церков. Такою є релігійна свобода при більшовиках.

Для того щоб виглядати нешкідливими і буржуазними в очах західної демократії, більшовицькі «дипломати» не полінувалися скопіювати звички і поведінку солідних персон, нехай навіть ця зміна змусила їх трохи попотіти. Однак для нас, коли ми чудово знаємо більшовицькі прийоми, бачити те, скільки політиків у Західній Європі (у всьому іншому начебто таких розумних!) думає, що більшовизм відмовився від свого плану світової революції тому, що його дипломатичні представники ходять тепер у фраках і з білими комірцями, просто смішно.

Однак єврейським правителям СРСР всієї цієї показухи недостатньо. Для того щоб надати остаточний доказ своєї непорочності, більшовизм забезпечив себе «конституцією». У цій «конституції» декларується «право на освіту», в той час як 40% населення не вміє читати і писати. У тій же конституції згадується про «свободу слова і друку» — і це в країні, де все, що відхиляється від офіційної точки зору, запропонованої єврейськими диктаторами, карається смертю, як ми переконалися на прикладі процесу троцькістів. Ця ж система говорить про «недоторканність особи та її житла та право на нерозкриваність поштової кореспонденції» — це при тому, що щодня чекісти заарештовують тисячі розгублених людей, яких вони розстрілюють або депортують.

«Народний фронт», заснований комуністами у Франції, бореться «за захист демократичної свободи, її збереження і розповсюдження». Це слова Тореза, лідера партії. «Народний фронт» прийшов до влади в Іспанії. «Демократична свобода» виражається там у заповненні в'язниць Мадрида і Барселони, арешт і розстріл усіх, хто не є комуністом. Подібним чином в одному тільки Мадриді було вбито вже 7 тисяч осіб.

Фраза «свобода і права людини» є улюбленим гаслом комуністів. Їхній революційний гімн надає для неї першорядні місця в свому тексті. Але ось вам рядки з одного листа з СРСР, які дають зрозуміти, якими там є реальні справи зі свободою і правами людини. У цьому листі, підписаному 10 серпня 1935 року, говориться: «Потім кілька сот осіб, оголошених поза законом, заштовхали в порожні і неопалювані товарні вагони, як якихось тварин. Доставити їх було наказано до Каспійського моря або в Сибір... Один з комуністичних керівників сказав нам: “Подихайте на дорогах і в полях! Ми не можемо убити вас всіх, але ви все одно здохнете в канавах!" "

У листі, підписаному 7 червня 1935 року, говориться: «Схоже, що знову починається криза, але ми сподіваємося, що події 1932-1933 років більше не повторяться, коли за рік померло майже 80% депортованих».

16 листопада 1917 року в «Декреті про права національностей» Ленін пообіцяв, що народам колишнього царського режиму буде надана автономія. Але як же насправді виконувалася обіцянка, дана цим національностям? 27 квітня 1920 року Червона Армія захопила Азербайджан, у листопаді того ж року вони захопили Україну, 3 грудня — Вірменію, а 25 лютого 1921 року — молоду грузинську республіку — і це після того, як роком раніше Москва підписала договір про визнання їх територіальної недоторканності.

У Інгрії (Іжорській землі — частині сучасної Ленінградської області) фінське населення систематично знищується. З 1929-го по 1931-й рік 18 тисяч фінів було заслано в Сибір, а навесні 1935 року та ж доля спіткала ще 9 тисяч чоловік. Зовсім недавно, два місяці тому, влада СРСР прийняла рішення виселити з рідної землі ще 28 тисяч осіб.

У польсько-радянському прикордонному окрузі навесні цього року 18 тисяч селян німецької національності «були переселені». У вагони для перевезення худоби заштовхали по 80-90 осіб і відправили до Сибіру.

В минулому році 4 тисячі карелів було заслано до Центральної Азії та 3 тисячі — до Уралу, де понад п'ятдесят відсотків з них не витримало нелюдських умов проживання і праці.

У серпні 1927 року комуністична пропагандистська машина розповсюдила по всьому світові декларації проти страти Сакко і Ванцетті. За допомогою мільйонів листівок і газет комуністи провели в зарубіжних країнах кампанію за скасування смертної кари. Але як йдуть справи у самому Радянському Союзі? В одній тільки 58-й статті кримінального кодексу описуються чотирнадцять різних правопорушень, за які належить смертна кара. (Порівняйте це з сучасними США, які змусили всю Європу скасувати смертну кару, у тому числі для педофілів та маніяків-вбивць, в той час як у самих США існує аж чотири види смертної кари!). А законом від 7 квітня 1935 року смертна кара була введена навіть для неповнолітніх.

В одному навчальному закладі голодуючі діти часто говорили, як добре жилося в колишні часи. Цього було достатньо, щоб звинуватити їх за 58-ою статтею. В результаті чекісти розстріляли десятьох дітей у присутності їхніх товаришів. В одній газетній статті радянський прокурор Вишинський «з радістю і задоволенням» відзначає першу річницю прийняття закону про смертну кару для неповнолітніх.

Це все незаперечні факти, які підтверджуються наочними документами, що мають походження переважно з радянських джерел. Рік тому, на сьомому партійному з'їзді в Нюрнберзі (дивіться Розділ 1 «Більшовизм без маски»), я попереджав про можливі наслідки 7-го конгресу Комінтерну, що проходив з 25 липня по 21 серпня 1935 року. Світова громадськість, однак, на це ніяк не відреагувала, продемонструвавши нерозуміння важливості сказаного мною. Нерішучі «домосіди» визнали наші пророцтва перебільшеними й вирішили, що на них не варто звертати особливої уваги.

Що ж, дозволю собі повторити деякі з пропозицій, зроблених на конгресі Комінтерну, та прийняті на ньому плани, а також розповісти вам про події, які відбулися після нього й мали місце в різних країнах.

Дімітров, уповноважений агент радянської диктатури, якому було доручено здійснити світову революцію, заявив буквально наступне: «Зі Сталіним на чолі наша політична багатомільйонна армія може і повинна подолати всі труднощі, повністю усунути всі перешкоди, зрівняти фортецю капіталізму з землею і домогтися перемоги соціалізму в усьому світі».

А ось інші висловлювання того ж Дімітрова: «Пролетаріат — ось хто справжній господар світу — господар, який буде правити завтра. Потрібно надати йому це історичне право, і в кожній країні земної кулі він повинен взяти в свої руки скіпетр влади».

«Не варто думати, ніби колесо історії може повернути назад. Ні! Колесо історії крутиться і буде обертатися у бік Всесвітнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, до повного завоювання соціалізмом всього світу».

Такою є програма щодо здійснення світової революції, висунута цим болгарським терористом. Про те, як вона провадиться в житті, кажуть голі факти.

Після цього конгресу у різних країнах світу відбулося більше ста комуністичних повстань, серед них — повстання в Бресті і Тулоні у серпні 1935 року з безліччю вбитих, в Лемберзі (Львові) 18 квітня 1936 року з 10 убитими, в Салоніках 10 травня 1936 року з більш ніж 100 убитими. Ці заплановані збройні повстання стрясали цілі країни протягом кількох тижнів: у листопаді 1935 року в Пернамбуку (Бразилія), в січні 1936 року в Буенос-Айресі, в березні 1936 року в Іспанії.

Крім того, вдалося зірвати шість спроб здійснення революції, у тому числі в грудні 1935 року в Уругваї, у лютому 1936 року в Парагваї та в тому ж місяці в Чилі. Мало місце 62 великих підпалу, у тому числі в китайському Ланьчжоу, коли загинула одна тисяча людей. Було скоєно 54 збройних нальотів і розграбовано 78 складів вибухових речовин. У загальній складності більшовицькі бандити принесли в жертву 3041 людину.

Ось ще кілька прикладів. На засіданні (московської) Світового конгресу Комінтерну від 30 липня 1935 року товариш Дзордзос (Dsordsos), який представляв Грецію, виклав план майбутніх дій. Майже рівно через рік після його появи в Москві, 5 серпня 1936 року, Грецію охопив загальний страйк, який плавно перейшов у збройне повстання. І тільки завдяки рішучому втручанню генерала Метаксаса Грецію вдалося врятувати від більшовицького хаосу, і план товаришів Дімітрова та Дзордзоса був зірваний.

Що стосується розпалювання революції в колоніях, то Дімітров заявив, що народи колоній і напівколоній вже не вважають своє звільнення безнадійною витівкою, але все більше і більше схильні вести рішучу боротьбу проти своїх імперіалістичних гнобителів.

Не встиг пройти і рік, як в Сирії спалахнуло криваве повстання, яке забрало життя багатьох людей. Дружба, укладена нещодавно з Францією, анітрохи не завадила Москві перейти до виконання заздалегідь продуманого плану на території, що знаходиться під мандатом її союзника. Кілька місяців потому хвилювання охопили Палестину, під час яких англійська поліція конфіскувала величезна кількість комуністичних листівок і розігнала кілька секретних нарад комуністичних агентів.

Маркеш (Marques), представник Бразилії, заявив у липні 1935 року на 7-му Всесвітньому конгресі (Комінтерну), що його країна готується до вирішальної битви за повалення уряду й встановлення національного революційного уряду.

Три місяці опісля в Натале і Ресіфі (міста в Бразилії) почалася комуністична революція, в результаті якої 150 чоловік було вбито і 400 поранено. Луїш Карлуш Престеш (Luis Carlos Prestes), єврей Еверт (Ewert) і «посол» радянської Росії у Монтевідео, єврей і колишній меховщик Мінкін були викриті як агенти «Альянсу».

Перейдемо до Франції. Дімітров заявив, що французька компартія показала всім осередкам комуністичного Інтернаціоналу приклад того, як потрібно застосовувати на практиці тактику Народного фронту.

Торез, лідер французької компартії, додав до цього, що революція не відбувається сама по собі і що її потрібно організовувати. «Ми маємо намір наслідувати приклад російських більшовиків. Ми за Ради», сказав він.

Французька компартія показала, що вона заслуговує на похвалу Димитрова. Її чисельність зросла з 87 тисяч осіб у січні до 100 тисяч в березні, 187 тисяч в червні і більш ніж 225 тисяч у серпні 1936 року. За цей же період часу число військових молодіжних організацій зросла в чотири рази. Кількість голосів (на виборах) зросло з 790 тисяч до півтора мільйонів, третина з яких була зафіксована в одному тільки Парижі. Кількість представників комуністів у французькому парламенті зросла з 10 до 73. Тираж газети «Юманіте» виріс з 154 тисяч у 1933 році до 750 тисяч у 1936 році. На парламентських виборах 1936 року штаб-квартира комуністичної пропаганди розповсюдила 27 мільйонів передвиборних листівок. Після злиття з комуністичним Народним фронтом чисельність профспілок зросла з 800 тисяч у травні цього року до 4 мільйонів 300 тисяч у серпні.

Франція також готується наслідувати приклад Народного фронту Іспанії. Троянський кінь Дімітрова стоїть у стінах Парижа.

Однак ніщо не дає нам найкращий практичний урок, ніщо не може переконати нас сильнішими в серйозності 7-го Всесвітнього конгресу (Комінтерну), ніж страшні, криваві події в Іспанії. Вони являють собою дослівне виконання директив, даних на тому конгресі. Вони, по суті, є реалізацією плану Народного фронту, який у Франції досяг тільки попередньої стадії, зате в Іспанії — вищої точки розвитку. Дімітров оголосив про план дій урядуі Народного фронту, сказавши, що здійснення повноважень уряду такого роду слід використовувати для підготовки мас до революції і що вони повинні озброюватися для соціалістичної революції, бо тільки радянська влада може дати спасіння.

Іспанський делегат Вентура (Ventura) повідомив, що конкретна програма була такою: «Іспанський пролетаріат і наша партія... раз і назавжди повалять фашизм, владу буржуїв та великих власників, і змусять робітничо-селянську революцію взяти гору верх... Під прапором Леніна і Сталіна ми гордо крокуємо до перемоги».

Перед вбивством лідера монархістів Кальво Сотело, що сталося 13 липня, комуністична чума вже забрала 269 життів. Так, наприклад, французький журналіст Арміньон повідомив, що в Мурсії натовп схопив двох молодих людей, яких запідозрили в тому, що вони фашисти. Їх побили прямо на вулиці, після чого одна жінка вихопила ніж м'ясника і обезглавила обох. Це сталося 16 березня, і звали цих хлопців Педро Кутільяс і Антоніо Мартінес.

Світова преса нарешті стала публікувати звіти про страшні звірства, які вчиняють іспанські марксисти за вказівками закордонних підбурювачів. Назвати хоча б приблизну кількість убитих, близьку до дійсності, не виявляється можливим. 19 серпня були оприлюднені такі факти, отримані з офіційного джерела: в Мадриді та його передмістях на той момент червоними було вбито понад 6 тисяч осіб, з яких 1400 — в знаменитому парку Каса-дель-Кампо (Casa del Campo). У найбільшій в'язниці, Карсель Модело (Carcel Modelo), на той момент перебувало 3 тисячі ув'язнених, у Сан-Антоніо — 1146, а загальна цифра для Мадрида становила 6 тисяч осіб. Переді мною лежить розповідь очевидця тих подій, німця Хайнріхса, з будинку якого було видно Каса-дель-Кампо, і тут наводяться зовсім інші цифри. Як розповідає цей очевидець, він особисто бачив, як до 30 серпня було розстріляно близько шести тисяч чоловік. Він повідомляє також, що на інших площах міста, на вулицях і в будинках було вбито ще 20 тисяч осіб.

Інші очевидці, деякі з яких були змушені спостерігати за подіями у в'язницях, повідомляють, що більшовиками щодня відбувалися сотні вбивств. Один молодий іноземець своїми власними очима бачив, як у ніч на 20 серпня в Карсель Модело було страчено близько 200 тюремних службовців і як на наступний день в тюремному дворі було розстріляно 250 членів фашистських організацій. 15 серпня він спостерігав, як поліцейський конвой доставив 250 ув'язнених, які прибули до Мадрида з Альмерії, та передав їх червоній міліції. Та вишикувала 240 осіб і розстріляла їх прямо на місці. У в'язниці було доставлено лише 10 чоловік, для того щоб відробляти свій «борг». Незабаром після цього були страчені фашистські лідери Руїс де Альда, Фернандо Прімо де Рівера, Куеста і Вальдес.

Весь німецький народ вшановує пам'ять семи німців, які зустріли страшну смерть від рук червоних катів. Четверо німців, яких звали Кетьє, Дато, Хофмайстер і Трайц, які були членами націонал-соціалістичної партії, прямували в Гамбург на Конгрес відпочинку. В дорозі вони були вбиті зграєю більшовиків. Після тривалого «суду» двох з них повели за територію заводу, а двох інших приставили до стінки неподалік і розстріляли всіх чотирьох. Пізніше було встановлено, що вбивці стріляли з близької відстані. Хофмайстер і Трайц були настільки спотворені, що розпізнати їх вдалося тільки за формою обличчя. Крім того, багато німців були поранені, а їх майну завдано шкоди. Так, націонал-соціаліст Ганс Ханер був убитий по дорозі на роботу, у відділ Червоного Хреста. Його будинок був розграбований, а його дружина залишилася без засобів до існування.

Не тільки з Мадрида, але й з усієї Іспанії безперервно надходять звіти про лиходійства, що творяться червоними. Згідно з лісабонською «Diario de Noticias», 187 осіб було вбито в Льора-дель-Ріо (Llora del Rio) і 250 — у Костянтині (Constantina).

Згідно німецькій газеті «Germania», в Картахені для 600 солдат і офіцерів прив'язали камінь до шиї і кинули в море. Згідно «Секуло» (Seculo), в монастирі Баени [Baena] комуністи м’ясницькими ножами і бритвами вбили 180 осіб, серед яких був священик Санта-Марії Майор, а також жінки і діти. Животи жінок були розпороті. «Секуло» посилається також на розповідь двох селян з Малаги про вбивство 400 з гаком людей, яким прив'язали камені до ніг і кинули в колодязі, або ж прив'язали до хвостів коней і протягли по вулицях міста. Згідно цюріхській «Die Front», італійський консульський агент Солаверані розповів, як шістнадцятирічна дівчина зробила перший постріл в одного ув'язненого. «Journal de Genève» повідомляє, що в Росаль-де-ла-Фронтера (Rosal de la Frontera) комуністи замкнули в церкві 40 осіб і спалили їх живцем. Згідно з «The Times», в Рунді (Runda) було вбито 400 мешканців, з яких близько 200 осіб кинули в Тагус (Tagus). Згідно «Evening Standard», 14 серпня у Сан-Себастьяні був розстріляний 51 заручник. Згідно з тією ж «Секуло», в Альмендралаго (Almendralago) війська генерала Франко виявили трупи в'язнів, розіп'ятих вниз головою на тюремних стінах. Далі «Секуло» повідомляє, що 80 чоловік було спалено живцем. Згідно «Daily Mail», в Картахені 50 членів цивільної гвардії були прив'язані один до одного за шию, побито залізними прутами і кинуті в море з червоного корабля-тюрми «Сіль» [Sil]. Та ж газета повідомляє, що спеціальний кореспондент журналу «Le Journal» Еміль Кондройер повідомив з Ель-Арахаля [El Arahal] про те, що в одній в'язниці червоні розстріляли 30 чоловіків, жінок і дітей, облили зовні будинок бензином і кинули всередину запалені сірники.

Подробиці про вбивства священиків і випадках зґвалтування черниць, які доходять до нас, просто важко уявити. Ось лише кілька прикладів. «Journal de Genève» повідомляє про вбивство архієпископа Таррагони і єпископа Леріди. Згідно «Matin», американець Генрі Харріс повідомляє, що він особисто бачив у в'язниці вбивство 150 членів релігійних орденів. Згідно «Journal de Genève», в Пьєдральвесе був убитий лідер католицьких робочих Дон Дімас Мадарьяга (Don Dimas Madariaga). Німець Хайн Хаусманн повідомив, що в Таррагоні було розстріляно вісім священиків, а один чернець був затоптаний ногами і потім розстріляний. Постійно повідомляється про те, як священиків обезголовлювали, а їх голови волочили по вулицях. «Germania» повідомила, що у Валенсії були розстріляні цілі ряди черниць, а їх тіла спалені. Страшну смерть зустріли священики з Адреро, Лас-Касас і Торрес. Список можна продовжувати до нескінченності. Нерідко в розстрілах беруть участь і діти. Так, згідно з «Дьяріо де ла Маріна», Раффаель Оріоль Гаванський повідомив, що в Барселоні він бачив серед вбивць безліч хлопчиків, яким не було й п'ятнадцяти років.

Були знищені раритетні й незамінні твори мистецтва, і була винищена інтелектуальна еліта країни. Згідно лондонської «Дейлі мейл», були страчені лауреат нобелівської премії Бонавенте (Bonavente), видатний драматург Альварес Кінтеро (Alvares Quintero) і живописець Сулоага (Zuloaga). Професор Вальтер Кук (Walter W. S. Cook) повідомляє, що в одній тільки Барселоні були спалені Кафедральний собор Святої Анни і всі інші церкви, крім однієї. Були зруйновані знамениті запрестольні крила Бермехо [Vermejo], датовані XV століттям, а Церква Санта-Марія-дель-Мар, побудована в XV столітті, була перетворена в купу руїн. Все, що залишилося від Церкви Сан-Педро-де-лас-Пуельяс, що датується ІХ століттям, — це стіни. Знамениті монастирі Барселони, а також Архієпископський палац були повністю зруйновані.

Таким є справжнє обличчя більшовицького атеїзму, що має при цьому нахабство висловлювати готовність співпрацювати з церквами інших країн. А в цей час в Барселоні тіла черниць виймають з гробів як символ осквернення більшовизмом всього святого. І коли Андрес Нін (Andres Nin), один з головних іспанських агітаторів і колишній секретар більшовика Томського, заявляє, що вони вирішили церковне питання, не залишивши стояти жодної церкви, ми повинні заявити, що це — втілення безбожництва. Ось яке справжнє обличчя большевизму!

В Іспанії, так само як і в Росії 1917 року й у всіх інших країнах, більшовицькі повстання розпалюються і очолюються непатріотичними і єврейськими інтриганами. Якщо серед них є і неєвреї, то вони геть втратили почуття патріотизму.

Отже, кого ж звинувачувати — теоретично і практично — за все, що відбувається в Іспанії? Всі ці події представляють собою не що інше, як виконання резолюцій, прийнятих в Москві. Щоб їх виконувати, до Іспанії було направлено більшовика і єврея Бела Куна, «вбивцю Угорщини», Неймана (Neumann), який в Іспанії кличе себе Енріке Фішером Ньюманном, Козлова-Гінзбурга, який видає себе за кореспондента московської «Правди», і, нарешті, дипломата червоної Ліги націй, єврея Розенберга. Вони є керівниками всіх радянсько-російських терористів, які виконують в Іспанії свою криваву роботу і мають підроблені паспорти, більша частина яких, як це не дивно, має французьке походження.

Ніщо так сильно не характеризує відповідальність Москви, як ретельно продуманий план з перетворення громадянської війни, розпочатої більшовизмом в Іспанії, в міжнародний конфлікт. Єврей Шверник, голова профспілок СРСР, відкрито визнав їх намір втрутитися в події, заявивши, згідно з «Ізвєстіями», що Центральний Комітет... закликає всіх робітників і всі маси Радянського Союзу надати матеріальну допомогу іспанським бійцям, які відстоюють демократичну республіку зі зброєю в руках.

Ті ж «Ізвєстія» пишуть, що перший секретар Центральної ради профспілкових об'єднань СРСР передав іспанським більшовикам суму в 12 мільйонів рублів, що відповідає 36 мільйонам франків. Згідно з берлінської «Börsen-Zeitung» (Бьорзен-цайтунґ), президент іспанської держави Асанья (Asaña) особисто подякував радянському єврею Козлову-Гінзбургу, сказавши наступне: «будь ласка, передайте радянським людям, що ми глибоко зворушені їх симпатією та активною підтримкою. Мені завжди було ясно, що між великою радянською демократією та іспанської демократією завжди повинна існувати єдність інтересів».

За допомогою осередків Комінтерну Москва намагається примусити червоних та іноземні уряди втрутитися в події в Іспанії. Французька червона преса постійно повідомляє про відправку в Мадрид французьких літаків і військових матеріалів.

Московська Червона Допомога в кожній країні відкрито збирає кошти на підтримку іспанських більшовиків. Жуо (Jouhaux), генеральний секретар профспілки французького Народного фронту, агент Андре Мальро (André Malraux) та інші, підтримують зв'язок між французькими та іспанськими марксистами. Згідно «Правді», прем'єр-міністр Іспанії Хіраль (Giral) особисто подякував Козлова-Гінзбурга за «блискучу ініціативу французьких організацій і приватних осіб, які енергійно підтримують іспанський уряд в його боротьбі», при цьому особливо згадавши Жуо, Мальро і єврея Блоха (J. B. Bloch) і під кінець знову подякувавши «братський радянський народ». Цікаво, з чого б це урядові Народного фронту в Іспанії дякувати радянського єврея за підтримку французьких комуністів? Це доводить, що ватажки французької компартії, так само як і компартії Іспанії, живуть в Москві.

Є докази того, що нечувані звірства в Іспанії провокувалися і здійснювалися агентами Комінтерну. Є докази того, що радянська Росія надає іспанським більшовикам фінансову, політичну і практичну допомогу. Є докази того, що на останньому конгресі Комінтерну, що відбувся в Москві, було вирішено ввести більшовизм в теорії і на практиці в Іспанії і що зараз Москва щосили намагається провести це рішення в життя. Тверду, все більш зростаючу рішучість Москви здійснити світову революцію, наочно видно на прикладі Іспанії. Ті, хто цього так і не зрозумів, нехай потім не скаржаться на наслідки.

Такий більшовизм в теорії і на практиці — страшна чума світового масштабу, яку необхідно викоренити. Кожен, хто усвідомлює свою відповідальність, повинен допомогти позбавити світ від більшовизму. І коли ми, німці, закликаємо всі народи світу об'єднатися в загальних зусиллях проти цієї смертельної небезпеки, якщо вони не хочуть бути затягнутими у вир страшної та непередбачуваної долі, то це не просто слова.

Німеччина дала сигнал до цієї всесвітньої боротьби. Ми, націонал-соціалісти, будучи ініціаторами цієї боротьби, чотирнадцять років люто боролися з більшовизмом у всіх його формах і проявах. Ми робили це під час правління типово буржуазних урядів, які представляли середній клас і поняття не мали про наслідки більшовизму; як наслідок, вони заважали нам кожен раз, коли ми хотіли нанести вирішальний удар. Те, що нам все ж таки вдалося перемогти більшовизм в Німеччині, здається сьогодні майже дивом. І дійсно, таке враження, що це якась надприродна сила не дала народам і цивілізаціям з багатотисячолітньою історією бути зруйнованими згідно нігілістичних бажань міжнародного більшовицького єврейства.

Ми спромоглися взяти гору над більшовизмом тому, що ми змогли зустріти його з більш високим ідеалом і більш сильною вірою; тому, що народ піднявся разом з нами проти єврейства і пов'язаних з ним покидьків і недолюдей; тому, що ми відстоювали такий світогляд, який, на відміну від більшовицького, є прекрасним, ідеалістичним і піднесеним; тому, що в нашій боротьбі нас підтримав сам народ, а не як у випадку з буржуазними партіями — власники і діячі культури; тому, що ми з'єднали притягальну силу наших ідей з сильною вірою і політичним завзяттям нації, яка тільки-но пробудилася; і, нарешті, тому, що у нас був Фюрер, який показав нам шлях із найтемнішої години нашого національного життя до ясного, яскравого, чистого світла кращого майбутнього.

Історичною послугою, наданою Фюрером, яку вже починає визнавати весь світ, є те, що він перегородив шлях натиску більшовизму на східних кордонах Німеччини й тим самим взяв на себе роль європейського духовного родоначальника в її боротьбі зі згубними силами руйнування та анархії. Як справжній лицар без страху і докору, він взяв прапор культури, людяності й цивілізації в свої сильні руки і гордо поніс його перед лицем загрози й натиском світової революції. Він навчив нас зневажати страх і любити речі, які є гідними шанування, й тим самим відновив у нас повагу до наших старих національних ідеалів та національної доблесті.

Це повинно стати сигналом для всього світу. У найбільш несприятливих умовах ми довели, що більшовизм можна перемогти, якщо тільки захотіти, якщо використовувати для цього належні кошти і протистояти силам руйнації з усією силою і відвагою. В результаті німецький народ став набагато щасливіший, і те ж саме станеться з усіма народами, яким випаде удача народити в своїх лавах людей, котрі не боятимуться прийняти цей виклик. Шори спадуть з їхніх очей, і вони побачать всю диявольську підступність єврейства і зрозуміють, що якщо його розпізнати, то воно більше не є небезпечним.

Нехай весь світ наслідуватиме приклад Німеччини! Зрозуміло, що націонал-соціалізм не годиться для експорту, і не варто переконувати і вже тим більше примушувати інші народи переймати його методи. Тим не менш, він може виявитися повчальним, а його образ дії може спонукати інші народи перейняти такий же курс і тим самим уникнути страшної кризи. І нехай вони вчинять так, поки ще не занадто пізно, бо небезпека все ближче і ближче всюди!

Але ми, націонал-соціалісти, пишаємося тим, що ми вже вирішили цю проблему не тільки для Німеччини, але й для решти Європи. Адольф Гітлер, керівник цієї німецької боротьби, став при цьому і найкращим європейцем. Він показав цьому змученому континенту, як подолати найгіршу кризу, яка коли-небудь загрожувала йому, і надав тим самим народам Європи можливість навчитися у Німеччини та й діяти відповідно. Бо червоний ворог цивілізації трудиться в кожній країні. Небезпека загрожує всьому світу. Тому не повинно бути ніяких коливань. Ми повинні бути готові зустріти небезпеку у вирішальну годину. Червона загроза зі сходу нависла над нами, але Фюрер стоїть напоготові. Німеччина, будучи аванпостом європейської цивілізації, готова відбити цю небезпеку за її межами за допомогою всіх засобів, що знаходяться в її розпорядженні.

Ми випалили в Німеччині більшовицьку чуму, не залишивши від неї в країні ні найменшого сліду. У неї більше не буде можливості знову підняти голову — ніколи і ніяким чином. Останні іскри цього тліючого вогню були розтоптані. Колишні керівники та активісти цієї чуми в Німеччині або покинули країну, або над ними був встановлений надійний нагляд, у той час як більшість їх колишніх послідовників і прихильників вже давно була поглинута новою та великою німецькою національною спільнотою. Як би не намагалася Москва знову встановити більшовизм в Німеччині, будь-яка спроба буде відбита з такою нещадністю, яка вразить навіть саму Москву. Ніхто і ніщо не буде нас стримувати в такому випадку. Німецький народ хоче і вимагає, щоб ми діяли саме так. Люди щасливі, радіючи нещодавно знайденому внутрішньому спокою, і жодним чином не бажають дозволити знову його порушити — нікому і ніколи. Партія, яка є органом по боротьбі з більшовизмом, стежить за безпекою держави та охороняє людей і народ всередині країни, в той час як армія, яка є втіленням нашої національної рішучості чинити опір і захищатися, охороняє кордони Німеччини. Такими є бастіони нашої безпеки, підтримка народу і держави. Під могутнім захистом нація може відчувати себе в безпеці.

Тим часом червоні анархісти в Москві озброюються з гарячковою квапливістю. Їх озброєння призначається для агресивних цілей, бо кожен червоний полк просякнутий ідеєю світової революції. Кожен червоний літак і кожна червона гармата будуються в цілях поширення хаосу по всій Європі.

Ми не в силах вплинути на те, що роблять інші народи, щоб відвернути цю небезпеку. Ми не можемо змусити їх зробити доцільні й відповідні приготування. Але те, що ми робимо, визначається не марним і безтурботним ставленням Ліги націй або короткозорою симпатією до радянської ідеї в інших країнах і не чахлими та нереальними намаганнями просунути ідею колективної безпеки — спробами, які затягують Європу в мережу непередбачуваних зобов'язань. Ні, те, що ми робимо, визначається нашим обов'язком і нашою совістю, а також почуттям відповідальності по відношенню до Німеччини та Європи. Червоний Кремль, збільшивши термін військової служби, значно підвищив ефективну міць більшовицької армії. Однак Фюрер не залишив цей виклик без відповіді. Ввівши дворічний термін військової служби, він знову забезпечив Німеччину безпекою, необхідною для нашого захисту від червоної анархії.